Які основні відмінності між григоріанським і юліанським календарями?

До нещодавніх часів в Україні відзначали два Нових роки та два Різдва. Ця ситуація виникла через тривалий та складний перехід від юліанського до григоріанського календаря. Щоб зрозуміти причини цього явища, варто почати з пояснення, що таке календар і чому його створення є досить складним процесом.

Але для того, щоб зрозуміти, як два календарі співвідносяться між собою, варто почати з того, що звичний нам григоріанський календар -- не така очевидна штука, як здається, і на шляху до сучасного стану система відліку часу змінилася не один раз.

Декілька тисячоліть тому саму ідею календаря не було. Це свідчить про те, що ніхто не замислювався над питанням, який зараз день року або який рік відзначається з моменту певної події. Люди усвідомлювали, що сезони змінюють один одного, і після завершення одного циклу він знову відновлюється. Але ідея про те, що в конкретний момент настає новий рік, теж була невідома.

Справа в тому, що кліматичні умови, на які спиралися наші предки при визначенні років, є вкрай мінливими. Наприклад, ріки Ніл, Тигр і Янцзи затоплюють свої береги приблизно в один і той же час протягом року, але не в один і той же день. Перший сніг у помірних широтах може затримуватися на кілька тижнів. Отже, просто спостерігаючи за природою, встановити точну тривалість року в днях практично неможливо. Натомість небесні явища не піддаються впливу земних умов. Протягом року Сонце змінює свою висоту на небосхилі в полудень (у піковий момент) – від найнижчої позиції взимку до найвищої влітку.

Якщо у певній локації встановити орієнтир, який вказує на точку сходу або заходу Сонця в конкретний день року, а потім спостерігати, як ця точка щоденно змінюється, можна виявити момент, коли вона знову буде прямо над цим орієнтиром. Якщо щодня робити відмітки поряд і згодом підрахувати їх, можна визначити тривалість року в днях.

Краще за все прив'язати такий орієнтир до точки сходу чи заходу Сонця у дні літнього чи зимового сонцестояння. Це найдовший і найкоротший світлові дні в році. У Північній півкулі їм відповідають найпівнічніша та найпівденніша точки появи краю Сонця над горизонтом.

У дні літнього та зимового сонцестоянь наше сонце можна побачити, як воно сходить або заходить за особливими кам'яними воротами в мегалітичному Стоунгенджі. Ця унікальна споруда була зведена більше чотирьох тисяч років тому в Англії, і, схоже, місцеві друїди вже тоді знали, що в році 365 днів.

Схожі конструкції створювали також жерці Давнього Єгипту. Вони були одними з перших, хто освоїв не лише обчислення днів у році, але й підрахунок років, що минули від певних подій. Однією з таких визначних подій стало збігання дати ранкового появи зорі Сіріус з початком тропічного року. За григоріанським календарем це відбулося 19 липня 4241 року до нашої ери, ставши першою точно зафіксованою подією в історії.

З того часу виникла концепція, що кожен день є не просто абстрактним "коли-небудь восени" чи "десь влітку", а конкретною датою в певному місяці певного року. Люди усвідомили, що час має свою структуру і послідовність.

Цікаво, що давні єгиптяни не випадково звернули свою увагу на зірку Сіріус. Вони усвідомили, що той самий принцип, що спостерігається під час сходу Сонця, можна застосувати до будь-якої зірки на небосхилі. Найяскравішою з них є α Великого Пса, яка сходила на ранньому небі в період, коли для мешканців Нілу настав важливий момент — початок розливу великої африканської ріки.

Але був на небі один об'єкт, що ніяк не вкладався у цю схему. Це Місяць, фази якого змінюються з періодичністю у 29,53 земних доби. Цей цикл також не залежить від земних умов і виміряти його навіть легше, ніж тривалість сонячного року.

Тому у багатьох культурах замість того, аби точно вимірювати, скільки ж днів проходить між двома літніми сонцестояннями, люди почали рахувати, скільки ж місяців приблизно триває проміжок між двома однаковими порами року. Таким чином, новий рік відраховувався не від конкретного дня року, а від кожного дванадцятого нового Місяця або ж вечірньої появи молодика.

Проте, досить швидко священнослужителі, відповідальні за астрономічні спостереження, виявили, що цей календар має суттєву помилку. Адже 12 місяців, кожен із яких триває 29,53 доби (тобто або 29, або 30 днів), у підсумку складають лише 354 або 355 діб.

Отож, вони не знайшли нічого кращого, як впровадити досить складну систему, в рамках якої в деякі роки вводять додатковий 13-й місяць. Таким чином було створено сонячно-місячний календар. Цей календар використовується в більшості сучасних "альтернативних" систем обліку часу, таких як китайська, єврейська та давньослов'янська.

Причина, з якої люди так уперто намагалися поєднати системи відліку часу за Місяцем і Сонцем, полягає у принциповому нерозумінні явищ, які забезпечують зміну їхнього взаємного положення. Небеса вбачались ідеальним втіленням божественної волі. Розуміння, що за ними стоїть просто взаємне обертання трьох тіл, яке ніхто не обіцяв зробити зручним для нас, прийшло значно пізніше.

До речі, рештки спроб "вбудувати" місячні цикли у сонячний рік присутні й у звичному нам календарі. По-перше, це 12 місяців, що дійшли до нас із давньоримського календаря, який теж був місячно-сонячним. Їхні українські назви походять від давньослов'янської системи відліку часу, що була такою самою.

Багато церковних свят мають зв'язок із Великоднем. Це свято, в свою чергу, святкується в першу неділю після першої повні, яка настає після весняного рівнодення, що відзначається 21 березня. Таким чином, свята як-от Масляна, Великий піст, Прощена неділя, Вербна неділя, Вознесіння Господнє та Трійця також залежать від місячно-сонячного календаря.

Ще в античні часи астрономи, які спостерігали за зорями, відзначили, що 365 діб -- неточна тривалість сонячного року. Вони встановили, що насправді проміжок між двома сонцестояннями складає 365,25 доби.

Щоб забезпечити точність календаря, було вирішено додавати один день кожні чотири роки. Цей рік отримав назву високосного (переступного). Такий підхід виявився набагато простішим, ніж додавання цілого місяця, але до нього дійшли лише александрійські астрономи в I столітті до нашої ери. Імператор Юлій Цезар ввів цю систему в практику, і саме від нього вона отримала свою назву.

Цікаво, що спочатку цей календар не мав жодного відношення до Різдва Христового. Його було введено в 45 році до н.е. (з коригуванням у 67 днів) і тоді він відповідав 693 року від заснування Риму. Проте саме 1 січня стало відзначатися як початок нового року, хоча в багатьох країнах, що використовували цей календар, новий рік розпочинався в інші дати.

Навіть у ті часи, коли юліанський календар був адаптований християнами в перші століття нашої ери, відлік років у ньому не починався з Різдва Христового, а базувався на уявленнях про створення світу. Таким чином, рік, коли імператор Костянтин легалізував християнство, не був 313-м роком від Різдва Христового, а відзначався як 5821-й рік від створення світу.

Після розпаду Римської імперії на Західну та Східну частини, християнство також зазнало розділення та почало активно поширюватися по всій Європі, включаючи території сучасної України. Християнські священнослужителі, які успадкували від язичницьких жерців роль у контролі за вимірюванням часу, привезли з собою юліанський календар на ті землі, де здійснювали свою місіонерську діяльність.

Ідея відраховувати роки від Різдва Христового з'явилася пізніше. Першим її запропонував римський монах Діонісій Малий 525 року. Але ще довго ця ідея лишалася достатньо непопулярною, хоча деякі хроністи використовували її вже у VIII столітті. Зрештою, європейські монархи самі вирішували, яким календарем користуватися. Країни континенту масово перейшли на нове датування тільки у XI -- XIV століттях. Останньою з католицьких країн це зробила Португалія (1422). Але залишалася ще Росія, що продовжувала користуватися старою системою відліку аж до часів Петра I, який постановив, що після 7208 року від створення світу має настати 1700 рік від Різдва Христового.

Тим часом астрономія не стояла на місці -- вчені створювали дедалі досконаліші інструменти для вимірювання кутів на зоряному небі. Вони виявили, що календар все одно неточний, хоч і дає похибку в один день за 128 років.

Реальний період обертання Землі навколо Сонця на 11 хвилин довший за прийнятий у юліанському календарі. Та й тривалість доби виявилася дещо відмінною від 24 годин. Похибка була невеликою, тому помітили її тільки через багато століть після введення календаря. Але з часом вона ставала все серйознішою проблемою. Католицька церква та вчені, які її підтримували, були головними "хранителями часу". Вони були зацікавлені в тому, щоб те, що вони говорять, точно відповідало подіям на небі. А підрахунок дати Великодня взагалі загрожував перетворитися на хаос.

Тому Папа Григорій XIII увів новий, точніший календар, який отримав його ім'я. Як і в юліанському календарі, звичайний рік у ньому становить 365 днів, а кожен четвертий рік -- високосний. Однак для того, аби скомпенсувати невідповідність із тропічним роком, у нього введено додаткову поправку. Кожен рік, кратний 100, у ньому високосним не є, крім тих, номер яких ділиться на 400.

Таким чином, у юліанському календарі 1700, 1800 та 1900 роки були високосними, а у григоріанському -- ні. Крім того, треба було скомпенсувати різницю, що утворилася за століття використання юліанського літочислення. Тому після 21 грудня 1581 року відразу настало 1 січня 1582-го. Папа Римський скасував Різдво заради точності календаря.

Слід зазначити, що впровадження таких істотних реформ не сталося одночасно в усіх європейських країнах; вони поступово переходили на григоріанський календар протягом наступних кількох століть. Православна церква, представлена Константинопольським патріархом, також не сприйняла це нововведення.

Григоріанський календар офіційно запровадили на українських землях у 1596 році разом із Берестейською унією. Проте православна церква, яка в той час була основою культурного життя українців, відмовилася від його застосування. Внаслідок цього, козаки під проводом Богдана Хмельницького, ймовірно, продовжували дотримуватися юліанського календаря.

А далі більша частина України стала частиною Російської імперії, яка використовувала юліанський календар в усіх державних справах аж до XX століття. При цьому через різну кількість високосних років різниця між двома системами літочислення збільшувалася, і 1900 року досягла звичних нам 13 днів.

Та ж частина України, яка опинилася в Австрійській імперії, була переважно населена католиками й уніатами, які григоріанський календар визнавали. Тому, коли 1914 року розпочалася Перша світова війна, у тих українців, які жили в державі Габсбургів, уже настало 28 липня. У тих же, які жили в Росії, ще було 14-те число цього місяця.

Остаточний перехід до нового календаря відбувся 1 лютого 1918 року. Це рішення було ухвалене цивільною владою, яка не підпорядковувалася церкві. Щоб новий календар також охопив релігійні свята, православна церква мала його затвердити. Цей процес завершився у 1923 році, коли більшість православних церков перейшли на новоюліанський календар, що збігається з григоріанським. Патріарх Російської православної церкви, який контролював більшість українських священиків, спершу підписав відповідний документ, але згодом відкликав його.

А потім у Радянському Союзі діяльність усіх релігійних організацій стала напівлегальною. Жодних офіційних святкувань не було, а люди святкували Різдво 7 січня, не дуже вдаючись у подробиці, що насправді це -- 25 грудня. Коли святкування врешті стало офіційним, у тонкощі функціонування календаря теж не вдавалися, а слідували за "народною традицією".

Хай там що, жодної іншої дати святкування Різдва, крім 25 грудня, у канонах ані православної, ані католицької, ані греко-католицької, ані протестантських церков немає. І навіть вона досить умовна, бо у самих священних текстах прямі вказівки на це відсутні. Тож у перші століття розповсюдження нової релігії кожна християнська громада святкувала Різдво по-своєму.

Дата 25 грудня була прийнята на Ефеському соборі 431 року. Він установив чимало канонів, які визнаються і православною, і католицькою церквами. Тому 25 грудня відтоді стало головним християнським святом, і питання виникають лише в тому, коли ж саме його святкувати.

Цікаво, що існують свідчення про те, що християни в Римі відзначали Різдво саме в цей день ще за кілька століть до Ефеського собору. Це пов'язано з постаттю імператора Костянтина, який згодом став християнином і заснував Константинополь, де зараз розташований найважливіший православний патріархат.

Існує теорія, що 25 грудня було обрано для святкування Різдва, оскільки в цей день відзначалося значне язичницьке свято. Імператор, який сповідував християнство, не бажав позбавляти місцевих жителів радості святкування, тому він просто змінив причину для спільного зібрання за святковим столом.

Безумовно, можна про це не замислюватися, але труднощі, пов'язані з юліанським і григоріанським календарями, лише зростатимуть у майбутньому. З 1 березня 2100 року відстань між ними збільшиться до 14 днів. Отже, в 2101 році "православне Різдво" відзначатимуть 8 січня.