Де знаходився Університет Святого Володимира в Києві та хто мав можливість там здобувати освіту.

Університетське життя дев'ятнадцятого століття, із його жорсткими соціальними нормами, студентськими звичаями та щоденними активностями, відображало складні соціальні явища епохи.

Історія вищої освіти Києва пережила драматичний перелом на початку XIX століття. У 1817 році за правління Олександра І Києво-Могилянську академію було ліквідовано і перекваліфіковано в Духовну академію. Це призвело до того, що Київ на кілька десятиліть залишився без джерела вищої світської освіти, а студентське життя в місті на деякий час стихло.

Однак всього через декілька десятиліть місто здобуло новий навчальний заклад — університет Святого Володимира, що став не лише продовжувачем академічних традицій, але й важливим центром для розвитку нової інтелектуальної еліти.

У першій половині XIX століття імператор Микола І заснував університет Святого Володимира в Києві, який став сьомим вишем у Російській імперії. Цей новий навчальний заклад відновив давні традиції студентського життя Києво-Могилянської академії і став ключовим освітнім центром Південно-Західного регіону. 28 липня 1834 року в університеті Святого Володимира розпочалися заняття, і перші 62 студенти стали його учнями.

У XIX столітті можливість вступу до Київського університету була обмежена для багатьох. Діяли строгі вимоги, що стосувалися статі, політичної лояльності, національної приналежності та фінансового становища абітурієнтів. Жінки не мали змоги навчатися, а соціальні та етнічні перешкоди значно впливали на склад студентської спільноти.

Стати студентом університету було непросто. Вступ обмежувався не лише за статтю, а й за політичною благонадійністю, національністю та матеріальним становищем. Наприклад, у першому наборі з 62 студентів лише 5 були не дворянами, а діти кухарів, лакеїв чи інших "нижчих верств" офіційно не допускалися навіть до гімназій.

Жінок у стінах університету не було зовсім. Випускниці жіночих гімназій могли максимум розраховувати на спеціальні жіночі курси. Діяв і державний антисемітизм: євреїв приймали вкрай неохоче, а етнічний склад студентства змінювався з кожним роком.

Освіта у вищих навчальних закладах була платною, за винятком окремих педагогічних спеціальностей. Випускники цих напрямків мали зобов'язання відпрацювати два роки в навчальних закладах, таких як школи та училища, після завершення навчання.

Університетський режим відзначався строгістю: студенти зобов'язані були носити уніформу навіть у вільний час, а за участь у політичних гуртках передбачалися жорсткі покарання. Проте, водночас, молодь мала можливість бешкетувати, вживати алкоголь та навіть відвідувати борделі, що стало звичною частиною їхнього життя.

Значна кількість студентів у районі Паньківщини сприяла формуванню так званого "латинського кварталу" – студентського осередку, де молоді люди проживали поруч з університетом. Хоча в червоному корпусі навчального закладу функціонував невеликий гуртожиток, більшість студентів обирали житло в орендованих квартирах неподалік.

Численні студенти, особливо ті, хто походить з малозабезпечених родин, часто займалися репетиторством. Ця практика має глибокі корені, що ведуть до епохи Києво-Могилянської академії: якщо родина бажала знайти кваліфікованого викладача, вона зверталася до адміністрації академії з проханням порекомендувати відповідного студента для проведення індивідуальних занять з дітьми. Так, знання передавалися безпосередньо, а студенти отримували не лише фінансову винагороду, а й безцінний досвід у викладанні.

Революція 1917 року радикально трансформувала освітню систему та життя студентів. Старі структури були знищені, і на їхньому місці постала нова освітня система, що відповідала потребам радянського режиму, а також виникло нове покоління студентів.

Університет пережив численні історичні трансформації: революції, війни, радянську епоху, здобуття Україною незалежності. У 1939 році заклад отримав ім'я Тараса Шевченка -- символу української культури та національного відродження. Сьогодні КНУ імені Тараса Шевченка -- один із найпрестижніших і найстаріших університетів України, знаний далеко за її межами. Університет входить до найкращих 500 вишів світу за різними міжнародними рейтингами (QS World University Rankings та інші).

Раніше "Телеграф" повідомляв, що вивчення української мови в університетах розпочалося ще за часів Франца Йосифа. У жовтні 1848 року у Львівському університеті заснували першу у світі кафедру української мови.