День вшанування пам'яті жертв Голодомору: історія акції "свічка у вікні" та її ініціатори

Історія вшанування пам'яті жертв Голодоморів

День вшанування пам'яті жертв Голодоморів був встановлений 26 листопада 1998 року, коли президент Леонід Кучма підписав відповідний указ. Це свято відзначається в четверту суботу листопада.

Варто відзначити, що у 2006 році Верховна Рада ухвалила рішення визнати Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу. Події, що відбулися в 1921-1923 та 1946-1947 роках, були охарактеризовані як голод.

У 2008 році у Києві створили Національний музей Голодомору-геноциду. Його головна споруда має форму "свічки пам'яті", саме тут щорічно збираються тисячі українців, аби вшанувати загиблих від голоду земляків. Люди приносять до меморіалу колоски, хліб та запалюють свічки.

На загальнонаціональну хвилину мовчання призначено о 16:00. Після цього, українці, які не можуть відвідати музей Голодомору-геноциду або місцеві пам'ятники, запалюють свічки пам'яті на підвіконнях своїх домівок.

Щороку в четверту суботу листопада українці вшановують пам'ять жертв Голодомору (фото: Getty Images).

Ініціатором акції на честь пам'яті жертв Голодомору виступив американський історик Джеймс Мейс, який спеціалізується на дослідженні цієї трагедії в Україні. Свій задум він вперше оприлюднив у статті "Свіча у вікні", що була надрукована в газеті "День" 18 лютого 2003 року.

"Хочу запропонувати акт національної пам'яті, доступний кожному: в національний день пам'яті жертв 1933-го (в четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам'ять про померлих", - заявив тоді Мейс.

Історика надихнула на цю думку гравюра-автопортрет Тараса Шевченка, на якій зображений поет зі свічкою, яку він випадково побачив.

Джеймс прагнув, щоб церемонії стали більш людяними. Він бажав, щоб акцент робили не на чиновниках, а на звичайних людях. Йому у цьому допомогла "Кобзар" Тараса Шевченка. Одного разу, повернувшись додому, Мейс попросив дружину почитати йому. Коли він побачив офорт, на якому молодий Шевченко тримає свічку, вигукнув: "Ось що нам потрібно! Нам потрібна не людина на трибуні, а людина зі свічкою", — згадувала згодом Наталія Дзюбенко-Мейс, його дружина.

За її словами, історик боявся, що навіть у самостійній Україні вшанування жертв Голодомору матиме "совдепівський" підхід зі стандартним покладанням квітів і хвилиною мовчання.

"Давайте цього дня поставимо на підвіконня запалену свічку, щоб згадати мільйони розстріляних, померлих від голоду (на початку 2000-х у День пам'яті жертв Голодоморів також вшановували жертв політичних репресій, - Ред.). Багато хто з них не встиг залишити на цій землі свого прямого продовження - синів та доньок. Палаючи у наших вікнах, вогники свічок стануть знаком того, що їх не забуто, що й вони мають нащадків, які їх пам'ятають", - закликав українців Мейс.

Трохи більше ніж через рік після кончини науковця, українці розпочали реалізацію його ідеї увічнення пам'яті жертв Голодомору, запалюючи свічки на підвіконнях у четверту суботу листопада.

Щороку українці беруть участь у ініціативі "запали свічку у вікні" (фото: Влад Яценко/Facebook).

Джеймс Мейс є одним з небагатьох неукраїнських науковців, які присвятили свої зусилля дослідженню історії України, особливо в контексті Голодомору.

Джеймс з'явився на світ у 1952 році в штаті Оклахома, США. Батько його був представником індіанського племені черокі, яке в XIX столітті зазнало переселення з рідних територій у Північній Кароліні та Джорджії до Оклахоми. Ця родинна спадщина згодом стала поштовхом для його зацікавленості у вивченні теми геноцидів.

Мейс отримав освіту на історичному факультеті Університету Оклахоми, а згодом продовжив навчання в Мічиганському університеті. Він здобув науковий ступінь доктора філософії в галузі історії, успішно захистивши дисертацію на тему "Національний комунізм у Радянській Україні в період 1919-1933 років".

У 1980-х роках історик надавав підтримку Роберту Конквесту в процесі написання книги "Жнива скорботи. Радянська колективізація та Голодомор", зокрема займаючись перекладом матеріалів з українських джерел. Пізніше ця праця здобула велику популярність на Заході.

Джеймс став першим західним дослідником, який охарактеризував голод 1932-1933 років як акт геноциду проти української нації.

"Для того щоб зосередити всю владу в руках Сталіна, необхідно було знищити українське селянство, інтелігенцію, мову й історію, як їх розумів народ, фактично ліквідувати Україну. Логіка тут зовсім проста: немає народу – немає окремої держави, а отже – немає й проблем," - повідомив Мейс під час наукової конференції в Ізраїлі у 1982 році.

Дослідник Голодомору в Україні Джеймс Мейс (фото: zik.ua)

З 1986 року протягом чотирирічного періоду Мейс керував діяльністю Комісії Конгресу США, яка займалася вивченням голоду 1932-1933 років. У цей час він підготував детальний звіт про події 30-х років в Україні, в якому охарактеризував голод як акт геноциду. Крім того, Комісія провела публічні слухання в семи штатах, на яких 57 свідків поділилися своїми свідченнями про дії комуністичного режиму.

Після розпаду СРСР цікавість Америки до теми Голодомору в Україні знизилась, тому вона перестала фінансувати дослідження. Зрештою у 1993 році Мейс вирішив переїхав у Київ, де продовжив займатись вивченням подій 1930-х.

"Моя доля склалася так, що мертві, про яких я пишу, обрали мене. Неможливо вивчати історію Голокосту і залишитися байдужим до єврейських коренів, так само як неможливо досліджувати Голодомор і не відчути зв'язок з українською ідентичністю", - зазначив дослідник.

Джеймс пішов з життя в травні 2004 року, коли йому було 53 роки, внаслідок серцево-судинних захворювань. Перед цим він переніс кілька хірургічних втручань. Історика поховали на Байковому кладовищі. Посмертно його відзначили орденом Ярослава Мудрого II ступеня.