Етап активних бойових дій може дійсно завершитися протягом ста днів, проте Україні необхідно посилювати свою військову спроможність. Інтерв'ю з полковником Збройних сил Грузії Кахою Басилією.

Каха Басилія, полковник Збройних сил Грузії, воював з росіянами в Абхазії, Чечні та Грузії. З перших днів повномасштабного вторгнення пліч-о-пліч із українськими захисниками нищить окупантів. Нині Каха обіймає посаду начальника штабу спецпідрозділу "Тбілісі" 31-ї бригади ЗСУ та керує навчальним центром Національної академії безпеки України.

Каха Басилія розповів OBOZ.UA, як опинився в Україні напередодні вторгнення росіян, чому вважає це долею та чому Україні вкрай необхідно переходити на стандарти НАТО.

Кахо, вітаю вас! Можете поділитися, як довго ви перебуваєте в Україні і чим займаєтеся тут?

- Так вийшло, що я залишив Грузію 27 січня 2022 року. Як ви знаєте, у нас проросійський уряд, вони створюють проблеми усім, хто проти Росії. Переслідують, садять у в'язниці, виганяють із країни. Мені пощастило - мене вигнали, і я вирішив їхати до США. У мене був квиток на 28 лютого 2022 року, а 7 лютого я приїхав в Україну - спочатку до Харкова, потім до Києва, думав відпочити та полетіти до Нью-Йорка.

Проте все сталося так, як сталося. Війна розпочалася, і я усвідомив, що це моя доля, адже це не перша війна, з якою я стикаюся. Я здобув освіту в Львівському державному університеті, а потім два роки служив у Радянській армії. Після цього тривалий час присвятив службі в грузинській армії, де працював радником міністра оборони Грузії. І тепер, з моменту початку війни, я опинився тут, в Україні.

Чи ви відразу стали частиною Збройних Сил України, чи обрали Іноземний легіон? Чим саме займалися під час служби?

Спочатку я вирушив до своїх друзів, які складають грузинський легіон. Ми сформували команду та приєдналися до територіальної оборони. Участь у захисті Києва, Ірпеня та Бучі стала нашим першим кроком. Вже з травня ми зрозуміли, що існує великий попит на навчання. Багато цивільних людей бажали освоїти військові навички. Разом з інструкторами, друзями та іноземцями (серед яких були хлопці з Америки, Англії та єврейської громади) ми організували навчальну групу для цивільних. До нас також приєднувалися представники ТрО, поліцейські та бійці з різних підрозділів. Протягом шести місяців ми підготували більше ніж 15 тисяч осіб. Навчання охоплювало тактику, тактичну медицину, військову стратегію та рукопашний бій — все, що необхідно воїну для захисту своєї країни. Після цього я підписав контракт і приєднався до Збройних Сил України, де продовжую служити в різних підрозділах.

Зараз я начальник штабу батальйону "Тбілісі" 31-й бригади ЗСУ. Захищаємо Україну, звільняємо від ворога і всі ми, грузини, які перебувають тут, розуміємо одне - доля нашої країни, нашої Грузії залежить від цієї війни. Не дай Боже, навіть теоретично такого не припускаю, Росія тут виграє, вона не зупиниться тільки на Україні - далі будуть Грузія, Вірменія, Азербайджан, Балтія. Це буде відновлення Радянського Союзу, відновлення тієї системи, від якої ми поступово відходимо. Звичайно, не хотілося б повертатися.

Ви зазначили, що маєте досвід участі в бойових операціях. Чи мали ви справу з російськими військами в якості противника?

- Так, звичайно. Це 1992-1993 рік, Абхазія. Тоді ця війна практично нікому не була цікава, тому що світ тоді ще не розумів (це зараз світ уже розуміє), що таке Росія, що це російський фашизм, а як на мене - гірше за фашизм. І ось тоді, я пам'ятаю, що на допомогу Грузії прийшли лише хлопці з України, їх було приблизно 300 людей. Ці хлопці разом із нами воювали. І, звичайно, була урядова допомога - гелікоптери, кораблі тощо. У ті важкі для Грузії дні допомагала лише Україна. Маленька Грузія - 3,5 мільйона людей, як населення Києва, протягом року якось спромоглася захищатися від Російської імперії. Але нам не вдалося, ми втратили 20% нашої території. Це був перший мій досвід.

Після цього відбулася перша чеченська війна. У мене там було багато друзів, і я намагався їм допомагати в ролі інструктора. Саме тоді я вдруге зіткнувся з російськими військами. А потім, у 2008 році, спостерігав за відкритою агресією Росії проти Грузії. Ця коротка, п'ятиденна війна не змусила світ усвідомити, що Росія є справжнім джерелом зла. Тодішній президент Саакашвілі попереджав: "Якщо ми не підтримаємо Грузію зараз, це стане тільки початком". У 2014 році, коли Росія анексувала Крим, світ знову не зрозумів, що з росіянами потрібно вести серйознішу розмову, адже це дійсно імперія зла.

Світ не надав належної підтримки ані Грузії, ані Україні, і ми отримали 2022 рік і наступні жахливі три роки, які увійдуть в історію. І я думаю, сподіваюся, що цього року цей жах завершиться.

- Як наш ворог змінився з 90-х? Чи став більш агресивним і безпринципним?

- Багато експертів, навіть деякі військові експерти сміються з Росії. Але російська армія небезпечна, у них не змінюється метод ведення війни, на мою думку, від часів Другої світової війни. Крім того, що російська армія дійсно небезпечна, вона розумна і набралася досвіду. У 2008 році вони зробили багато помилок, зараз вони врахували ці помилки. У них тоді, крім іншого, були проблеми з технікою. Вони дуже серйозно цим займалися - і вже через 10 років це була потужна, добре підготовлена армія. І те, що росіяни зараз не можуть агресивніше і швидше пересуватися та окупувати, - це заслуга ЗСУ, української армії, українського народу. Це героїзм українського народу, що росіяни не можуть окупувати території так, як би вони хотіли.

Чимало моїх друзів із США та Ізраїлю стверджували, що згідно з їхніми розрахунками, Київ могли захопити всього за три дні, і це дійсно виглядало можливим. Проте вони не врахували одного важливого чинника — героїзм українського народу, внаслідок чого ситуація склалася зовсім інакше. Наш ворог є досить небезпечним, він добре підготовлений і оснащений, і ця проблема стосується не лише України та Грузії, а й усіх європейських держав. На жаль, багато політиків досі не усвідомлюють всю серйозність загрози, яка виходить від Росії. Проте, я впевнений, що незабаром вони почнуть усвідомлювати цю реальність.

Чим в даний момент займається батальйон "Тбілісі"?

- Перед нами поставлені певні завдання, і ми їх ефективно виконуємо, наш комбат задоволений. Це штурмовики, здебільшого бригада штурмовиків, це зачистка, це дивізійні роботи - тобто ті завдання, які має виконувати спецпідрозділ.

Наша команда складається з професіоналів із значним досвідом, серед яких є ті, хто брав участь у кількох місіях в Афганістані, а також учасники грузинсько-російської війни. Це сержанти, які пройшли підготовку в Німеччині та США. Вони не тільки демонструють високі результати, а й надихають молодих бійців ЗСУ, які тільки починають свій шлях. Молодь бачить, як добре підготовлені іноземці активно беруть участь у бойових діях, і це мотивує їх не вагатися, коли йдеться про штурми чи спецоперації. Часто, коли до групи молодих українців приєднується хоч один грузин, це підвищує їхню впевненість та надає додаткову підтримку. Ми не лише надихаємо їх, але й ділимося досвідом. Спільна робота допомагає нам обом зростати і вчитися одне в одного. У нас попереду ще багато спільних завдань, і ми впевнені, що зможемо звільнити не лише українські, а й грузинські території. Часу для цього у нас ще достатньо.

- Що таке зачистка, як це виглядає?

Коли артилерія розпочинає свою роботу, активізуються також дрони. Після цього наступає етап, коли команда повинна увійти в район і зібрати необхідну документацію. Якщо в зоні залишилися поранені вороги, їх слід взяти в полон. Якщо ж хтось із ворожих солдатів намагається сховатися, його також потрібно виявити та затримати. Цей процес називається зачисткою. Команді надається обмежений час — приблизно година-дві, під час яких наші бійці діють невеликими групами, перевіряють територію на наявність важливої інформації та оцінюють стан противника. Це досить ризиковано, адже противник усвідомлює, що відбудеться зачистка, і може ховатися. Для виконання таких завдань необхідно мати кваліфікованих і досвідчених бійців.

Штурм - це завжди особливий етап, і для військових це справжня захоплива діяльність. Саме тому численні іноземці прагнуть приїхати сюди, адже вони не мали досвіду з такою війною. Це унікальний, специфічний конфлікт, який привертає увагу експертів і істориків. Багато з них прибувають, щоб вивчити ситуацію, брати участь у подіях та фіксувати їх. З часом про цю війну писатимуть книги, створюватимуть фільми, присвячені героїзму наших бійців. Отже, це дійсно цікавий і важливий період в історії.

Яка ваша думка про українську армію, враховуючи ваш досвід як полковника грузинської армії, інструктора та побратима українських військових?

Не можу сказати нічого, окрім позитивного. Звичайно, існують певні труднощі. Головна з них полягає в тому, що ми почали занадто пізно. У 2003 році, коли Саакашвілі прийшов до влади в Грузії, ми відразу ж розпочали перетворення радянської системи на модель, відповідну стандартам НАТО.

Всі наші офіцери володіють англійською або німецькою мовами, проходять навчання в Німеччині, Туреччині або США. З 2003 року, ви уявляєте, скільки часу було втрачено? Ви почали цю справу лише після 2014-2015 років, і у вас ще є старші офіцери з радянською освітою. Це справжня проблема.

Війна сьогодні залежить від новітніх технологій, які постійно еволюціонують і вдосконалюються. Офіцери повинні бути в курсі всіх актуальних подій і досягнень. Якщо офіцер не володіє англійською чи німецькою мовами, а також не має натовської освіти, здобутої не в російських навчальних закладах, це створює серйозні труднощі. Ця проблема вже має вплив на підготовку сержантського складу, який потребує навчання. Виправити цю ситуацію можливо, але для цього знадобиться час. Особливо важливо забезпечити якісну підготовку середнього офіцерського складу, адже все ґрунтується на сержантських кадрах. Сержанти — це ті, хто на передовій, разом зі солдатами, живуть та розвиваються. Тому їхній навчальний процес має бути на найвищому рівні. Сучасна армія вимагає створення сучасних умов.

Для цього потрібен час. І війна триває, але все одно треба перебудовуватись, треба розвиватися. І більше технологій і більше західних експертів треба підключати, радниками їх запрошувати і так далі. І тоді, звісно, це буде плюс, бо Росія не розвивається у цьому плані. Вони закриті і вони варяться ще з тими старими методами. Те, що там Будьонний писав, Ворошилов тощо.

Необхідні сучасні технології, які сьогодні доступні в США, Німеччині та Ізраїлі, адже саме вони забезпечать високу якість. Ми не в змозі перемогти завдяки кількісному підходу. Росія — це велика країна з безглуздим підходом, і тому нашою перевагою повинна стати якість. А якість, в свою чергу, є синонімом розуму.

Тоді наш супротивник не матиме жодної можливості.

Ситуація склалася так, що ми опинилися у схожій позиції з Ізраїлем та Палестиною, і Росія залишиться нашим сусідом назавжди. Це реальність, від якої не втечеш. Тому нам необхідно кардинально змінити все: від ідеології та освітньої системи до філософії спорту та його розвитку. Лише так Україна зможе стати на рівень європейських країн і позбутися проблем, пов'язаних з такими сусідами, як Росія.

Які можливості для закінчення конфлікту ви можете уявити в даний момент?

- Ви ж розумієте, що війну розпочинають та завершують політики за столом переговорів.

Оскільки наша роль полягає у веденні бойових дій, а політиків - у розв'язанні політичних проблем. Як зазначає президент Трамп, активна стадія конфлікту може закінчитися вже через 100 днів.

Але я знову повторюю: Україні потрібен час, і його не можна згаяти. Якщо Україна використає цей час і розвиватиметься у правильному напрямку, тоді вже не повториться гаряча війна. До сильної людини ніхто не чіплятиметься. Коли твій сусід-хуліган, бачить, що ти кволий, у тебе будуть із ним проблеми постійно. Тому якщо Україна буде сильною економічно, з технологіями, своїм народом, жодний сусід такого роду, як Росія, ніколи не дозволить собі чіплятися.

Чому Росія не намагається втручатися у справи Китаю чи Ізраїлю, де населення складає всього вісім мільйонів? Вона також не має наміру конфліктувати з Ізраїлем, адже ситуація вимагає обережності. На сьогодні найважливішим є питання якості.

У вас буде можливість через сто днів, і я сподіваюся, що активні бойові дії закінчаться. Нам потрібно змінити підходи, все переробити з основ. І тоді, звичайно, не виникне більше такого жаху. Як кажуть, щоб досягти миру, потрібно бути готовим до війни. Підготовка до війни повинна бути постійною, безперервною. Люди мають бути на чеку. Лише тоді справжній мир стане можливим. Ось як я це бачу.

Чи ваша батьківщина була підготовлена до того, що ви почнете бойові дії в Україні з 2022 року?

У Тбілісі живуть моя мама, сестра та племінники. Вони, звісно, підтримали моє бажання вирушити до Америки. Хоча це стало несподіванкою для них, вони, враховуючи мою натуру, не були вражені, коли дізналися, що я вирішив залишитися в Україні.

Але я залишився. Я, правда, щасливий, бо знайшов тут свою долю. Я одружився, у мене дружина українка. І в мене зараз мотивація більша, у мене сім'я, донька буде, теж грузинка. І я мушу просто захищати свою сім'ю.

Отже, я виявився у правильному місці в правильний момент і щиро вдячний долі за таку нагоду.