Газа опинилася в жахливому циклі насильства. Чи залишилася хоч якась надія?

Війна в Секторі Гази триває вже рік і дев'ять місяців, почавшись з жорстокої атаки ХАМАС на Ізраїль, і її завершення поки що не видно. Переговори про мир, організовані з участю посередників та американських представників у Досі, знову не увінчалися успіхом. Шанси на досягнення якогось порозуміння залишаються вкрай низькими. Палестинці в Секторі стикаються з гуманітарною катастрофою, а міжнародна спільнота посилює тиск на Ізраїль, чий уряд налаштований нарощувати військову активність. Давайте детально розглянемо ситуацію в регіоні конфлікту та навколо нього.

Під час останнього раунду переговорів сторони не змогли домовитися щодо цілої низки пунктів. Суперечності стосуються кількості засуджених палестинських терористів, яких Ізраїль зобов'язується випустити з в'язниць в обмін на звільнення заручників, графіка відведення ізраїльських військ із території Сектора Гази й деяких інших питань. Однак, здається, жоден із них не є справді принциповим.

Насправді нерозв'язною суперечністю залишається перспектива відновлення бойових дій після перемир'я. Рамку гіпотетичної угоди, яку обговорювали з весни, задав спецпредставник американського президента Дональда Трампа на Близькому Сході Стів Віткофф. Вона передбачала двомісячний режим припинення вогню, після закінчення якого останні заручники мають повернутися до своїх родин. Нагадаємо, що формально в руках терористів перебуває майже пів сотні заручників, але, як уважається, в живих із них залишилося тільки 20 (можливо, 21). За повернення тіл загиблих терористи також вимагають звільнення своїх соратників. Та головне -- для ХАМАС принциповим було отримати гарантії того, що бойові дії після цього не спалахнуть із новою силою. Досвід початку року підказує, що Ізраїль не відмовиться від спокуси не просто відновити бойові дії, а й обрушити на Сектор іще більшу вогневу міць. Водночас у разі виконання угоди про тимчасове припинення вогню в терористів не залишиться заручників, які за поточної ситуації з інструмента політичного торгу перетворилися на живий щит.

Ізраїль готовий надати можливість керівництву ХАМАС безпечно покинути Сектор Гази. Це нагадує події Ліванської війни 1982 року, коли Ізраїль, оточивши Західний Бейрут, де базувалася Організація визволення Палестини, дозволив Ясіру Арафату та його прихильникам виїхати. Тоді палестинські сили вже були змушені діяти з-за кордону, змінивши одну країну на іншу. Наразі ж ХАМАС, який вже майже два десятиліття контролює Сектор Гази, не готовий відмовитися від своїх політичних амбіцій.

Зимою, під час попереднього перемир'я, терористи організовували жорстокі шоу, присвячені кожному епізоду повернення заручників. Для багатьох палестинців операція "Потоп аль-Акса", яку вони називають кривавою атакою 7 жовтня, залишається найуспішнішою акцією проти Ізраїлю, яку коли-небудь проводила "боротьба з окупацією". Незважаючи на ті страждання, які ХАМАС завдав населенню Сектора своєю агресією, організація все ще має великі шанси отримати більшість на можливих палестинських виборах. Навіть тимчасова гарантія особистої безпеки для керівництва не спонукає їх відмовитися від влади в обмін на вигнання, забуття та, з високою ймовірністю, відстрочену помсту з боку ізраїльських спецслужб.

Після безуспішного завершення останнього раунду переговорів США оголосили свою фінальну пропозицію: більше не буде етапних угод, лише повне вирішення конфлікту. Основні вимоги, які висловив Стів Віткофф, нагадують ультиматум для ХАМАС: звільнити всіх заручників і скласти зброю. Як і очікувалося, терористична організація відмовилася від цього. В їхній заяві йдеться, що "зброя опору" не буде складена, поки не буде створено палестинську державу, а жодні переговори з Ізраїлем не можуть відбутися доти, поки не покращиться гуманітарна ситуація в Газі.

За даними більшості спостерігачів, ситуація для цивільного населення в останні тижні стала вкрай скрутною. Після відновлення бойових дій навесні Ізраїль спочатку повністю заборонив, а згодом суттєво обмежив постачання продуктів харчування. Це рішення було обґрунтоване неефективністю системи гуманітарної допомоги, створеної міжнародними організаціями. На думку ізраїльської сторони, продукти, паливо та інші ресурси потрапляли до рук ХАМАС, що підсилювало цю організацію, дозволяючи їй вербувати нових бійців і продовжувати конфлікт. Існують підозри, що прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу, можливо, задовольняв запити частини суспільства на мстивість. Хоча це, безумовно, не свідчить про кровожерливість глави ізраїльського уряду, йому необхідно підтримувати союзників з ультраправих партій у коаліції, які висловлювали незадоволення через факт зимового перемир'я.

Завдяки підтримці американських союзників, Ізраїль започаткував новий механізм для розподілу гуманітарної допомоги — Гуманітарний фонд Гази. Окрім основної мети контролю за процесом та обмеження фінансування ХАМАС, фонд також підпорядковувався військово-політичним інтересам ізраїльського уряду. Лише небагато пунктів роздачі допомоги, які були відкриті, розташовувалися на півдні Сектора, аби створити можливості для евакуації цивільного населення з північних районів, де планувалося посилення бойових дій.

Відсутність необхідного досвіду, пріоритет військових цілей над гуманітарними потребами та повна байдужість до життя людей у Секторі призвели до того, що нова система стала постійним жахом. Палестинці, змушені долати великі відстані до обмежених пунктів роздачі допомоги, які відкрились лише після тривалого періоду блокади, не могли дотримуватися встановлених норм безпеки. Велике скупчення збуджених і неконтрольованих людей, особливо вночі, неодноразово розглядалося ізраїльською армією як загроза, що призводило до розстрілів. За останні місяці сотні палестинців загинули під час спроби отримати продовольчу допомогу. Гуманітарні організації почали повідомляти про випадки голоду. Тиск міжнародної спільноти на Ізраїль значно зріс.

Символічне визнання Палестини, анонсоване Францією, Канадою та -- якщо гуманітарна ситуація не покращиться докорінно -- Великою Британією, звісно, нічого не змінить "на землі". Та очевидно, що розуміння дій Ізраїлю стрімко зменшується навіть із боку суспільств і урядів, які підтримали єврейську державу після терористичної атаки 7 жовтня. Навіть Дональд Трамп неодноразово заявляв про необхідність "нагодувати людей у Газі" як про свій пріоритет (хоча Стів Віткофф після візиту до Сектора й заперечує факт голоду).

Не можна заперечувати, що Тель-Авів активно працює над поліпшенням ситуації. Обсяги допомоги, що надається Гуманітарним фондом, зросли. Наразі розглядається можливість створення системи доставки продуктів і предметів першої необхідності, яка спиратиметься на місцевих торговців, не пов'язаних із ХАМАС, і які пройшли безпекову перевірку. Однак залишається незрозумілим, яким чином буде забезпечено контроль над розподілом і захист усіх учасників процесу від терористичних загроз. Схоже, ця схема розроблена з метою уникнення залучення ізраїльських військових і міжнародних гуманітарних організацій до цього процесу. Проте в Секторі, окрім Армії оборони Ізраїлю та ХАМАС, фактично немає інших дієздатних учасників. Терористи, безумовно, намагатимуться встановити контроль над таким важливим ресурсом, як допомога. Тель-Авіву, отже, доведеться або відмовитися від цієї ініціативи, або ігнорувати той факт, що частина допомоги може потрапити до ХАМАС, що в свою чергу знецінить усі жертви і страждання, які пережили палестинці у спробах змінити ситуацію.

Варто зазначити, що в Східному Рафасі триває експеримент, пов'язаний із підтримкою альтернативної групи ХАМАС під назвою "Народні сили". Ця група прагне взяти під контроль ситуацію на місцях. Як повідомляє їхній лідер Абу Шабаб, загони були сформовані у відповідь на проблеми з розкраданням гуманітарної допомоги і наразі контролюють кілька районів міста, де під їхньою охороною вдалося відновити мирне життя. Їхня мета — розповсюдити цей досвід на весь сектор. Однак, "Народні сили" вже стикалися з кількома конфліктами з ХАМАС. Ізраїль надає цій групі негласну підтримку, зокрема у вигляді озброєння. Проте, поки що важко оцінити, чи зможе ця модель бути успішною, чи не буде "Народні сили" приречені стати об'єктом звинувачень у колабораціонізмі, що може затьмарити їхні перспективи в політиці.

Після невдачі у переговорах, ізраїльські амбіції на найближчий час не включають жодних елементів палестинської політичної автономії. Отримавши підтримку від Вашингтона, Тель-Авів розширює масштаби військових дій у Секторі.

З фото в міжнародних ЗМІ може скластися враження, що вся Газа перетворилася на безкраї простори зруйнованого бетону, залишивши лише кілька пустирів, де мешкають люди в наметах. Хоча для значної частини регіону це дійсно так, все ще існують густонаселені житлові райони, які уникнули серйозних бомбардувань і куди ізраїльські війська не проникали. Частково це пов'язано з припущеннями щодо розташування заручників, а частково — зі стратегією поступового контролю над територією без проведення масштабних "зачисток", які супроводжуються значними втратами.

Тепер на засіданні уряду звучить словосполучення "повна окупація". Його не варто розуміти як декларацію наміру інкорпорувати Газу в ізраїльську державу й анексувати її, попередньо вигнавши палестинців. Деякі ультраправі політики озвучують такі мрії, однак прем'єр-міністр Ізраїлю -- прагматик. Ідеться про те, що для ізраїльської армії більше не буде "червоних ліній", продиктованих політичними чи гуманітарними міркуваннями.

Сумніви все ж існують щодо можливості Ізраїлю здобути "остаточну перемогу" над ХАМАС. Армійське командування, принаймні, з обережністю ставиться до ідеї захоплення всього Сектора. Що стосується емоцій родин заручників, які досі перебувають у полоні у терористів, їх переживання важко описати інакше, як безнадійний відчай.