15 липня в Україні відзначають день святого Володимира Великого, князя київського, чия постать займає ключове місце в національній історії. Цей день також пов'язаний із Хрещенням Русі, що сталося у 988 році, подією, яка символізувала прийняття християнства середньовічною державою і суттєво вплинула на її релігійну, культурну та політичну ідентичність. З нагоди цього свята ми зустрілися з українським істориком Дмитром Гордієнком, щоб розглянути історичну значущість цього вибору та умови, які його визначили.
Рішення князя Володимира Великого відмовитися від язичництва та прийняти християнство візантійської традиції стало одним із ключових моментів в історії Київської Русі. Але які причини привели правителя до вибору, що визначив майбутнє його держави? В інтерв'ю для ватиканських медіа кандидат історичних наук Дмитро Гордієнко, відтворює політичний, релігійний і дипломатичний контекст Хрещення Русі 988 року, наголошуючи, що для середньовічного правителя релігія, політика і держава були нероздільними. За словами Гордієнка, Хрещення Русі стало фундаментальним цивілізаційним вибором, який увів Київську Русь до європейського та християнського культурного простору і визначив напрям її політичного та культурного розвитку на наступні століття.
Чому язичницькі вірування перестали бути фундаментом для державного устрою?
На думку історика Дмитра Гордієнка, рішення князя Володимира охрестити Київську Русь не можна пояснити однією-єдиною причиною. "Причин справді було кілька. Основна полягає в тому, що Володимир постав перед дилемою прийняття монотеїзму", - зазначає він. Історик звертається до відомої тези Михайла Грушевського, згідно з якою саме за князювання Володимира постає централізована держава з центром у Києві. Місцеві князівські династії поступаються місцем єдиній правлячій династії. "Для Середньовіччя одна династія означає одну державу, тобто централізовану державу", - наголошує Дмитро Гордієнко. Саме тому князеві був потрібний ідеологічний та релігійний чинник, здатний об'єднати державу.
На початку Володимир намагався модернізувати язичницькі вірування. Як свідчить літопис, він заснував загальнонаціональний пантеон, прагнучи встановити єдиний культ для всього царства. "Це була спроба здійснити реформу язичництва та створити єдиний культ на рівні держави", - зазначає історик. Однак цей план уже не відповідав вимогам часу.
Вибір релігії: унікальний випадок у середньовічній Європі
Основні джерела - насамперед "Повість временних літ" та "Пам'ять і похвала князю Володимиру" Якова Мніха - свідчать, що наприкінці X століття князь Володимир постав перед вибором між монотеїстичними релігіями. "Наприкінці X століття вже було цілком очевидно, що централізована держава не може повноцінно існувати в тодішньому геополітичному просторі, залишаючись язичницькою. Вона мусила прийняти одну з монотеїстичних релігій", - наголошує Дмитро Гордієнко.
На відміну від інших європейських монархів свого часу, Володимир мав значно більше можливостей. Якщо польський князь Мешко І змушений був обирати між різними осередками латинського християнства, а болгарський цар Борис І - між Римом і Константинополем, то київському князю відкривався широкий вибір між ісламом, християнством і юдаїзмом. "Жодна інша країна Європи не мала такого різноманіття варіантів", - підкреслює історик.
Особливу увагу Дмитро Гордієнко звертає на місію з Волзької Болгарії, яка, за літописом, прибула до Володимира першою. Після невдалого походу на Волзьку Болгарію до Києва прибули мусульманські посланці з пропозицією прийняти іслам. "На мою думку, іслам був для Володимира цілком реальною альтернативою", - говорить історик. Він пояснює, що Волзька Болгарія входила до сфери впливу Хорезму. "Хорезм, - пояснює він, - на той час був досить потужною державою в цьому регіоні. І головне - руси ще до Володимира, та й сам Володимир, прагнули вийти саме на східні торговельні шляхи". Посилаючись на британського історика Саймона Франкліна, Гордієнко нагадує: "Основною торговельною артерією Русі був шлях Волгою до Каспію і далі на Багдад". Саме тому, підсумовує історик, іслам не був лише теоретичною можливістю. "Як альтернатива, як можливий варіант вибору, він був цілком реальним", хоча достовірних свідчень про те, що сам князь Володимир коли-небудь прийняв іслам, не існує.
Місія із Заходу
Після мусульманської місії, за "Повістю временних літ", до Володимира прибули також представники західного християнства - "від німців, від Риму". Цей епізод, зазначає Дмитро Гордієнко, і досі викликає чимало запитань. "Чому "від німців" - зрозуміло: йдеться про місію Магдебурзького архиєпископства. Але чому одночасно "від Риму"? Очевидно, тут сам літописець дещо сплутав", - говорить історик. На його думку, найцікавішим є те, що у відповіді Володимира на цю місію немає жодного богословського аргументу. "Хоча на той час між Константинополем і Римом уже існували численні богословські суперечки, у літописі немає жодної згадки ні про чистилище, ні про опрісноки, ні про будь-які інші питання, які могли б стати предметом полеміки. Це дуже важливий момент. Він свідчить про те, що для літописця Рим ще не був чимось чужим", - пояснює кандидат історичних наук.
Історик встановлює зв'язок між цим фактом і літературною легендою про апостола Андрія Первозванного, який, згідно з переказами, пройшов через Крим до Києва, а потім вирушив до Риму. "Якщо б в літописних колах вже існували чіткі антилатинські настрої, навряд чи б наголошувалося на тому, що апостол Андрій прямує до Риму саме через Київ, благословляючи київські пагорби", - підкреслює він. Літопис, за словами Володимира, містить єдину реакцію на західну місію: "Наші батьки цього не прийняли". Ці слова традиційно пов'язують з невдачею місії Адальберта при дворі княгині Ольги. Однак історик закликає уникати поспішних висновків. "Насправді ми не знаємо, у чому полягала суть конфлікту. Адальберт сам зазначає, що проблеми почалися ще в дорозі, коли його пограбували й побили, а не в Києві", - підкреслює Дмитро Гордієнко. Таким чином, західне християнство могло бути для Володимира цілком реальною альтернативою.
Хозарія та привабливість ісламського світу
Далі, за літописом, до Володимира прибула юдейська місія від хозар. На запитання князя: "Де ваша земля?" - посланці відповіли, що вона "під християнами". Володимир сприйняв це як свідчення Божої кари. Однак, на думку Дмитра Гордієнка, головний зміст цього епізоду полягає в іншому - у політичній моделі Хозарського каганату. "Хозарський каганат був державою, у якій співіснували три монотеїстичні релігії: юдаїзм, іслам і християнство. Мені здається, що саме така модель могла приваблювати Володимира: не обов'язково приймати одну релігію для всіх, а дозволити різним групам населення сповідувати різні монотеїстичні релігії в межах однієї держави", - пояснює історик. Ця модель була привабливою і з практичної точки зору, адже відкривала Русі доступ як до християнського, так і до ісламського світу. Ця модель мала і цілком прагматичний сенс, адже відкривала Русі доступ як до християнського, так і до ісламського світу.
Виходячи з того, що "Повість временних літ" була написана на початку XII століття, постає ще одне питання, - зазначає історик. - До середини XI століття Хозарський каганат вже припинив своє існування. Чому ж тоді ця місія знайшла своє місце в літописному тексті? На думку Дмитра Гордієнка, відповідь слід шукати в значущості багдадського ринку для Русі, до якого прагнув дістатися Володимир. "Іслам був не лише вірою, а й важливим елементом торгівлі. Саме світ ісламу відкривав шляхи до найбагатших ринків того часу, зокрема, до Багдада," - підкреслює він. Тому, на його думку, літописний опис ісламу не можна вважати виключно вигаданою історією. "Я вважаю, що іслам дійсно був для Володимира реальним вибором і мав цілком реальні перспективи," - резюмує Дмитро Гордієнко.
Константинополь, принцеса Анна та нове становище Київської Русі
На думку Дмитра Гордієнка, Володимир обрав християнство візантійської традиції не тому, що його переконали богословські аргументи. За "Повістю временних літ", грецький філософ, який нібито переконав Володимира, намагався зробити це насамперед образом Страшного суду. "Кінець першого тисячоліття - це час, коли всі чекали кінця світу. Такий аргумент мав бути надзвичайно переконливим", - пояснює історик. Не випадково й сама "Повість временних літ" пройнята есхатологічними очікуваннями.
Однак навіть після цієї проповіді Володимир не поспішає з рішенням. "Проповідник показує Володимирові картину Страшного суду... Але Володимир відповідає: "Я ще подумаю". Тобто навіть така проповідь не стала для нього остаточним аргументом", - зазначає Дмитро Гордієнко. За словами історика, літопис свідомо змальовує Володимира не як ідеального новонаверненого, а як правителя, який уважно зважує свій вибір.
Після цього князь посилає своїх представників до різних народів, щоб дізнатися, як у них проходять релігійні обряди. Найбільше руських послів вразила літургія, проведена в храмі Святої Софії в Константинополі. "Цей храм на той час вважався найбільшим у всьому християнському світі. Але, безумовно, не лише він справив враження. Найважливішу роль, ймовірно, зіграв сам Константинополь — найбільше місто свого часу," — зазначає історик.
Дмитро Гордієнко вважає, що вирішальну роль у виборі Володимира зіграли його стосунки з Візантією, а також ймовірність династичного союзу через шлюб з царівною Анною, сестрою імператора Василія ІІ. Коли імператор звернувся до Русі з проханням про військову допомогу, князь скористався цим шансом для зміцнення міжнародного статусу своєї держави. "У дусі варварських традицій він прагнув зв’язатися з імператорською династією, щоб підвищити свій власний статус. І це йому, безумовно, вдалося," — зазначає історик. Дмитро Гордієнко підкреслює, що цей союз змінив становище Київської Русі. "З малозначної держави вона перетворилася на одну з провідних у регіоні," — наголошує він. Одночасно з цим суттєво зріс і статус Києва. "Київ почали вважати столицею. Це було дивно для європейської традиції, адже єдиною столицею тоді вважався Рим, а в східній християнській традиції — Константинополь. І раптом Київ починає називатися столицею," — додає історик. На думку Дмитра Гордієнка, саме цей вибір сприяв утвердженню Київської Русі як однієї з провідних держав християнського світу на той час, що суттєво підвищило її міжнародний авторитет і політичну вагу.
Хрещення Русі та становлення нової цивілізації.
Цікавою є сама оповідь "Повісті временних літ" про Хрещення Києва. Згідно з думкою Дмитра Гордієнка, у цьому епізоді ключовим фактором стали не богословські міркування, а особистий вибір князя. "Літопис не зазначає, що священнослужителі, яких Володимир привіз із Корсуня, проповідували чи роз'яснювали основи християнства для народу. Повідомлення є набагато простішим: якщо князь обрав цю віру, то вона є правильна і для його підданих," - зауважує історик. Далі християнізація Русі розгорталася як поступовий і складний процес, що супроводжувався численними труднощами та опором на місцях.
Історик підкреслює, що рішення Володимира не можна оцінювати без урахування політичних обставин того часу. "У середньовіччі для правителя політика, релігія та держава були тісно пов’язані, утворюючи єдину систему. Якщо Бог підтримує монарха, то його держава буде потужною. Проте, якщо Божа благодать відвернеться, державі загрожує загибель. Такою була логіка людей того часу. Тому вірний вибір релігії також означав вірний вибір для майбутнього країни".
Дмитро Гордієнко також зазначає, що Володимир підтримував зв'язки як із Римом, так і з Константинополем, намагаючись забезпечити Русі якомога більшу самостійність. Про контакти із західним християнством, зокрема, свідчить перебування при київському дворі єпископа й місіонера Бруно Кверфуртського, місіонера до печенігів, та єпископа Райнберна, що був духівником невістки Володимира, дружини Святополка, яка походила з Польщі. Обидва місіонери належали до латинської традиції. На думку історика, це засвідчує, що орієнтація Володимира на Константинополь не означала розриву відносин із Римом. "Не варто уявляти, що Володимир просто виконав рішення, ухвалене кимось іншим. Він намагався використати свої відносини і з Римом, і з Константинополем в інтересах власної держави".
На думку історика, найбільш значущим результатом цього вибору стало приєднання Русі до світу християнства. "Володимир зробив цивілізаційний вибір на користь християнства, що дозволило Русі стати частиною європейської культурної сфери", – зазначає він. Науковець вважає, що саме в цьому полягає основна історична спадщина київського князя. Запровадження християнства призвело до виникнення нових культурних традицій, розвитку писемності, книжкової культури та християнського мистецтва. Вже через кілька десятиліть Київ перетворився на один із ключових культурних осередків Європи. "Найважливіше, що Володимир здійснив цивілізаційний вибір, який визначив подальший розвиток Русі на багато століть вперед", – підкреслює Дмитро Гордієнко.
#Греція #Європа #Юдаїзм #Християнство #Релігія #Іслам #Язичництво #Політика #Історія #Крим #Київська Русь #Стамбул #Візантійська імперія #Середньовіччя #Рим #Болгарія #Михайло Грушевський #Ватикан #Цивілізація #Рутенія #Володимир Великий #Багдад #Хрещення #Християнізація Київської Русі #Київ #Ольга Київська #Літопис #Принц #Культ (релігійна практика) #Монотеїзм #Велика Британія #Брати #Апостол Андрій #Теологія #хазари #«Первинна хроніка» #Держава (політика) #Польсько-Литовська Республіка #Василій II #Хазарія #Хорезм #Святополк I Київський #Печенеги
