Кремлівський хворий: його стан погіршується як у політичному, так і в психічному аспектах.

Безглузді балачки та тривожні повідомлення «прямої лінії» в Москві.

Щорічна "пряма лінія" з Володимиром Путіним, цього разу поєднана з пресконференцією, здається, досягла рекордного рівня абсурду та навіть божевілля з боку її головного героя. У минулі часи такі моменти можна було б сприймати з іронією та жартувати над ними. Не випадково в інформаційному просторі з'явилося і стало популярним визначення цього дійства як "Путінський стендап".

Проте в умовах нинішньої гарячої повномасштабної війни все сприймається по-іншому. Іноді крізь хаос і абсурдність ситуації проступають тривожні контури кремлівських задумів. Також стає зрозумілішим психологічний стан московського диктатора та його психотип, що у випадку персоналістської диктатури, де всі ключові рішення ухвалюються одноосібно, є надзвичайно важливим аспектом.

Непристойні жарти для ілюстрації ситуації в російській економіці.

Власне, приклад такої неадекватності Путіна гучно пролунав із самого початку конференції, у відповіді на питання, як жити, виживати та розвиватися російській економіці. Ось що пролунало:

"Коли у нас усе спокійно, розмірено, стабільно - нам нудно, застій, хочеться "двіжухи". Як тільки починається "двіжуха" - все свистить біля скроні: і секунди, і кулі, на жаль, і кулі зараз свистять, - так нам страшно, "жах-жах!". Жах... Але не "жах-жах-жах!", все вимірюється економікою".

І потім Путін став роз’яснювати, чому ситуація в цій економіці зовсім не така погана, як здається...

Для тих, хто не вловив суть, пояснюю: "жах-жах-жах!" – це знаменитий російський жарт, що розповідає про бордель, його досвідчену керівницю та, вибачте, чоловічий орган. Таким чином, Путін відразу встановив вкрай низький рівень спілкування з населенням. І потім він підтримав цю планку, розповівши ще один анекдот, в якому є "слово з трьох літер". (Що ж, диктатори мають певну метафізичну тягу до прізвиськ, які їм дали харківські фанати у 2014 році).

Але найгірше тут зовсім інше. Ця "двіжуха", молодіжний сленг (хоча вже дещо застарілий, з десятирічним стажем), яка використовувалася, щоб продемонструвати енергію старіючого лідера, насправді вказує на його ставлення до великої війни з Україною та загальної небезпечної ситуації в Європі та світі, що під загрозою ще більших конфліктів. Для когось це кров, смерть і безмежне горе, а для нього, Путіна, це всього лише "двіжуха".

НОВІ ГРАНІ БОЖЕВІЛЛЯ: ВИКЛИК ЗАХОДУ НА "ТЕХНОЛОГІЧНУ ДУЕЛЬ" НАД КИЄВОМ

І ніде правди діти, очі у нього справді палають молодим вогнем (шаленим, бісовським), коли він говорить про війну, про зброю масового враження. Й останнім часом найбільше подобається Путіну базікати про "Орєшнік". Можна було б до цього звикнути, але те, що наговорив Путін про "технологічну дуель" між Росією та Заходом, США на території української столиці, - виглядає вже просто безмежною дикістю:

Нехай ці експерти, які ставлять під сумнів результати "Орєшніка", висунуть свої пропозиції. І нехай вони також поділяться цими ідеями з тими, хто фінансує їхні дослідження на Заході та в США. Пропоную провести справжню високоінноваційну дуель XXI століття. Нехай виберуть певну ціль для ураження, наприклад, у Києві, і зосередять усі свої системи протиповітряної та протиракетної оборони там. А ми в свою чергу завдамо удару "Орєшніком". Після цього зможемо побачити, до яких наслідків це призведе. Ми готові до такого експерименту, а чи готові вони? Вважаю, це буде корисно як для нас, так і для американської сторони.

Пропозиція Заходу самому визначити та вказати Путіну ціль у Києві... Це тролінг, жарт? Якщо так, то не смішно. Це погроза? Може бути, але вона вже далеко не перша... Найбільше це говорить про психічні збочення диктатора, на які світ так довго закривав очі.

Після кількох років участі у сирійському конфлікті на стороні Асада, Путін на подібних заходах спілкування з громадськістю пояснював ситуацію, запевняючи, що це не є великим фінансовим тягарем. Він стверджував, що бомби та ракети рано чи пізно застаріють, тому немає різниці, чи утилізувати їх, чи використовувати в Сирії. Більше того, він вказував на те, що ця країна слугує чудовим полігоном для тестування озброєнь і вдосконалення військових підрозділів. Тепер же, зіткнувшись з невдачами в Сирії, цей безумний диктатор звертає погляд на Україну, яку вважає більш стратегічно важливою. Він, очевидно, вважає, що західні країни мають такі ж хибні уявлення, як і він сам, і намагається запропонувати їм "співпрацю": оберіть мету, і ми готові до нових ігор над Києвом. Це своєрідна "додаткова реальність", яку створює Путін.

НОВА ЯДЕРНА ДОКТРИНА РОСІЇ: РОЗГЛЯД СУЧАСНИХ ВИСТУПІВ ТРАМПА

Проте не завжди путінські заяви настільки очевидно хамські та цинічні. Дещо він та його спікери ховають у більш складні словесні конструкції - це для читання експертами. От, наприклад, деякі пояснення щодо оновленої російської ядерної доктрини:

Ми обговорюємо питання посилення відповідальності: неядерні країни, які можуть долучитися до агресії проти Російської Федерації разом із державами, що володіють ядерною зброєю. Якщо ці країни, подібно до своїх союзників, будуть створювати загрозу нашому суверенітету та самому існуванню Росії, то ми вважаємо, що маємо підстави використати нашу ядерну зброю і проти них.

По-перше, давайте відкинемо цю лицемірну риторику щодо "агресії проти Росії", адже навіть Гітлер стверджував, що він лише захищався. Розглянемо далі, про що йдеться в цій заплутаній грі слів. Мова йде про обґрунтування можливості завдання ядерного удару по Україні, яка є неядерною державою, що, за словами Росії, "разом зі своїми союзниками становить загрозу". Важливо зазначити, що союзники - це ядерні держави, зокрема США та Велика Британія. Таким чином, "загроза суверенітету Росії" пов'язана з українськими ударами по її території, які здійснюються за підтримки та дозволу Вашингтона і Лондона.

Тепер давайте повернемося до недавно висловленої думки Трампа щодо "нерозумного рішення" адміністрації Байдена, яка дозволила використовувати американську зброю для атак на території Росії: "На мою думку, не слід було давати можливість запускати ракети на 200 миль глибоко в Росію. Я вважаю, що це було невірне рішення, яке призвело до численних негативних наслідків".

Багато людей ставили питання, в чому ж полягає "негатив" цього рішення і які можуть бути його "погані наслідки"? Швидше за все, справа в тому, що під час неформальних зустрічей російська сторона представила новій адміністрації Трампа свою ядерну доктрину та аргументи, що виправдовують можливість завдання ядерного удару по Україні. Це вже перетворюється на новий інструмент шантажу.

Це лише один з прикладів, цього разу відкритий, як "перетягування Трампа" та його команди на свою сторону.

СТАРІ КАЗКИ ПРО НЕЛЕГІТИМНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ПРЕЗИДЕНТА

З того ж джерела походять і численні маніпулятивні звинувачення на адресу українського керівництва, мовляв, воно не здатне досягати угод і не має наміру вести переговори для укладення миру. Водночас сам Путін прямо заявляє, що не допускає жодного перемир'я, оскільки його цілями є лише "стабільний мир", що на його думку, означає капітуляцію.

І далі Кремль розробляє цікаві сюжети, як цього досягти. Ми вже якось говорили зі спеціалістами, які досліджують меседжі російської пропаганди, про одну досить довгу російську кампанію - твердження про "нелегітимність" Президента Зеленського після травня 2024 року. У неї вкладалися великі ресурси, проте успіху вона не мала і майже згасла.

Ось і знову ця тема виникає, і тепер вона звучить з вуст самого Путіна. Він підкреслює, що Москва не має можливості вести діалог з теперішнім українським керівництвом, оскільки вважає його "нелегітимним". Але з ким і яким чином? Послухаємо:

"Ви знаєте, якщо хтось піде на вибори, отримає легітимність, ми будемо з кожною людиною розмовляти. У тому числі і з Зеленським. Але зараз, якщо Україна справді хоче йти шляхом мирного врегулювання, вони, звичайно, в змозі це зробити. Вони можуть організувати в Україні цей процес, як хочуть. Просто підписувати ми можемо лише з тими, хто є легітимним. А легітимним є лише Рада та голова Ради (він повністю під головою режиму перебуває). Це суто формальне юридичне питання. Усередині можуть організовувати, як хочуть. Але підписувати - якщо ми дійдемо до підписання документа - ми можемо лише із представниками легітимних органів влади. Ось і все".

ПОЗИЦІЯ ДЛЯ ПЕРЕГОВОРІВ, ЩО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО "ГРУЗИНІЗАЦІЇ" УКРАЇНИ

Перепрошую за довгий і заплутаний вислів, що нагадує заклинання, з акцентом на слово "легітимність". Незважаючи на схожість аргументів, це суттєво відрізняється від російської кампанії, спрямованої на дискредитацію Президента Зеленського в першій половині року. Тоді метою було лише порушення стабільності та створення хаосу в Україні.

Те, що ми спостерігаємо сьогодні, радикально відрізняється від попереднього: позиція Кремля у переговорах з командою Трампа стала інша. Тепер з’явилось більше акцентів на "легітимності", а також ключове твердження про те, що "це виключно формальне юридичне питання". Це введення використовується для того, щоб легше донести до американської аудиторії логіку такої стратегії. В основі ж цього підходу лежить поступова "грузинізація" України та її політичного керівництва (для створення ілюзії згадують навіть Зеленського, але лише після виборів).

Отже, ми маємо два альтернативні сценарії. Перший, який позначений як другий, передбачає відставку Зеленського та Стефанчука на користь тих, хто погодиться виконати вимоги Путіна. Другий варіант, що йде першим у списку, полягає у проведенні нових виборів, де планується привести до влади тих же "переговорних" осіб. Команду Трампа намагатимуться переконати, і, ймовірно, вже переконують в тому, що це найшвидший шлях до миру. У таких умовах Трамп та його команда можуть почати тиснути на Київ, вимагаючи "відставки або виборів" під загрозою суттєвого скорочення військової та фінансової допомоги. Цікаво, що Путін у своїх заявах підкреслює, що "в Україні можуть організовувати, як завгодно". Це означає, що форма процесу для них не є важливою, адже в результаті все має завершитися підписанням угод.

Якою ж має бути українська відповідь на такі московські "пошуки миру"? Ретельний розбір російських планів, усіх їхніх варіантів, розкладання на прості наочні схеми політичного шахраювання та терпляче, системне пояснення їх партнерам. І послідовне доведення, що врешті-решт така лінія може призвести до ще більшої - спільної - поразки.

ДОДАТКОВІ АСПЕКТИ "ПЕРЕБОРУ" ПУТІНА - СЕКСИЗМ ТА АНТИСЕМІТЗМ

Багато, дуже багато йшлося на путінській прямій лінії про демографічні проблеми Росії, підвищення народжуваності. Він довго пояснював народу, в чому геніальність російського новаторства щодо "материнського капіталу", що таке "демографічні ями", які почалися з часів Другої світової війни. І після цих високочолих пояснень прийшов до простонародного висновку: "Дєвочкі нужни, дєвушкі". (Вибачаюсь, але рука не підіймається перекласти цю гидотну фразу українською).

"Нужни" у тому сенсі, що мають багато народжувати. А народжувати мають, аби з часом було кому воювати, звойовувати та й заселяти завойовані землі. (Як і тут не пригадати, що у Третьому рейху також був справжній "культ матері" та гоніння на ЛГБТ). "Дєвочкі нужни, дєвушкі" - звісно це звучить набагато милозвучніше, ніж давнє російське, маршальське "баби єщо нарожают". Але ж по суті це те саме, точніше, як кажуть у світі кіно - пріквел.

Якщо вже заговорили про путінський сексизм, то гріх не згадати про його ж антисемітизм. От він розповідає про гоніння на РПЦ в Україні. Так, саме "РПЦ". Казати про "УПЦ" для нього було б непробачною поступкою... А від кого ж ці гоніння? "Це люди без усякої віри, безбожники. Вони етнічні євреї, але хто їх бачив у синагозі? На мою думку, в синагозі їх ніхто не бачив". Євреї як гонителі православ'я?.. Це настільки знайомо за традиційною чорносотенною російською риторикою, що аж моторошно стає.

Однак Путін є набагато більш складним персонажем. Його можна охарактеризувати як гібридного антисеміта, а не просто традиційного. Наприклад, він з теплом говорить про нових губернаторів, яких призначив – Гольдштейна та Хінштейна. Це "свої" євреї, тобто хороші. А от інші – чужі, і їх він не любить.

Під час виступу Путіна на "прямій лінії" позаду нього розташовувалася велика електронна карта Росії. Вона була суперечливою, адже містила тимчасово окуповані території України. Інтерактивний елемент карти випромінював якусь білу аурору, що розходилася від Москви в усіх напрямках. І коли під цим динамічним зображенням спостерігаєш за маленькою, але дуже амбіційною людиною, яка має таку величезну владу, це справляє лякаюче враження. Відчуття, що зло, сконцентроване в його словах, поширюється по Росії, а звідти й далі у світ, шар за шаром. І чим довше він залишатиметься безкарним, тим більш небезпечним і непередбачуваним стає. Ця "пряма лінія" Путіна була вже 21-ю за рахунком. Але виявилося, що це не просто "очко" петербурзького хулігана, а справжня межа.