Лауреат Нобелівської премії Зельман Ваксман: українець, який став рятівником людства від туберкульозу.

Зельмана Ваксмана вважають "найвидатнішим гуманістом в історії". Цей мікробіолог і біохімік зробив низку значних наукових відкриттів. Найважливішим з них стало відкриття стрептоміцину — одного з перших антибіотиків, здатного боротися з туберкульозом, який протягом тривалого часу залишався єдиним засобом для лікарів у боротьбі з цією смертельною хворобою. На початку XX століття туберкульоз був найпоширенішим інфекційним захворюванням, щороку вражаючи 5-7 мільйонів людей у всьому світі, з яких 3 мільйони помирали. Не дивно, що лікування цієї хвороби стало пріоритетом і мало величезне значення для спасіння людських життів.

"Запахи вінницьких садів та свіжість одеського портового повітря"

Зельман Абрахам Ваксман народився 22 липня 1888 року в селі Нова Прилука Бердичівського повіту Київської губернії, зараз це територія Вінницької області. Дитинство майбутнього вченого пройшло на фермі, яку орендували його батьки, мати Зельмана володіла невеликою крамничкою промислових товарів, дохід від якої був невисокий. Саме життя на землі, у безпосередній близькості до природи, викликало у хлопчика інтерес до хімічного та біологічного складу ґрунту, а згодом і бажання вивчати його. Взагалі, незважаючи на те, що більша частина життя вченого минула за океаном, він часто згадував своє українське дитинство та юність - особливо аромат квітучих навесні вишневих, черешневих, яблуневих садів Вінниччини та повітря свободи, яким він дихав у портовій Одесі, про це Ваксман писав у своїх мемуарах зі смішною назвою "Моє життя з мікробами".

Власні справи з медициною.

У гімназію Ваксман вступити не зміг - на нього не вистачило "відсоткової норми", за якою в навчальні заклади зараховували євреїв, тому він навчався в місцевому хедері і займався з репетиторами, яких наймала йому мати. За блискучі знання знаменита Одеська гімназія №5, яку закінчили Борис Житков, Валентин і Євген Катаєви, Ілля Ільф, Володимир Жаботинський і Корній Чуковський, видала йому атестат зрілості екстерном. На жаль, ця приємна подія була пов'язана з трагедією - серйозно захворіла мати Зельмана. Вона потребувала термінової операції, але ні у Вінниці, куди повіз її з Одеси син, ні в Києві, де їй цю операцію зробили, допомогти жінці не змогли - через два тижні вона померла.

Страшна подія ще більше переконала майбутнього вченого в думці про те, що сучасна медицина дуже мало знає і ще менше - може, що здавалося йому жахливо несправедливим. Уперше він прийшов до цієї думки ще в дитинстві, коли від дифтерії померла його молодша сестра Мішха. Ліки, які могли б її врятувати, замовили в Києві, але вони прибули до Нової Прилуки із запізненням, коли малятко вже померло.

З України до Америки

Після похорону матері, Зельман опинився в повній самотності - на рідній землі більше не залишилося нічого, що б його прив'язувало. Його вступ до Одеського університету під загрозою через "відсоткову норму", а за океаном в Америці жили його двоюрідні сестри Ваксмана, які виїхали туди раніше. У 1910 році, абсолютно без грошей і підтримки, він ступив на американську землю з борту емігрантського корабля. Спочатку він працював на фермі у своїх сестер, а потім, довго роздумуючи між медичною і агрономічною спеціалізаціями, вирішив вступити до сільськогосподарського коледжу Ратгерського університету, де здобув державну стипендію і незабаром захистив магістерську дисертацію. Його науковою спеціалізацією стала мікробіологія ґрунту, що, однак, не завадило медичній сфері зрештою "наздогнати" його. Працюючи над дослідженням ґрунтів, Ваксман швидко став одним із провідних експертів у цій області. Саме через це до нього звернулася Американська асоціація боротьби з туберкульозом: дослідників цікавило, чому збудник цієї небезпечної хвороби - паличка Коха - знищується в ґрунті, зокрема, у могилах людей, які померли від туберкульозу. Відповідь на це питання могла відкрити шлях до створення нових медичних засобів проти цієї смертельної недуги, що раніше "лікували" лише зміною кліматичних умов і поліпшенням харчування.

Відкриття стрептоміцину

Суть експерименту, який провів Ваксман, полягала в тому, що він засипав палички Коха землею, внаслідок чого вони починали зникати буквально на очах. Зрозуміло, сам ґрунт чарівними якостями не володів - зі збудником туберкульозу боролися мікроорганізми, що містяться в ньому. Але які саме? Щоб їх виявити, Ваксману і його колегам-науковцям довелося дослідити 10 тисяч (!) мікроорганізмів. У результаті 23 серпня 1943 року вдалося виділити стрептоміцин - антибіотик, дієвий у боротьбі проти туберкульозу. На необхідні в таких випадках клінічні дослідження пішло ще три роки, але в результаті людство отримало ліки від смертельної хвороби - стрептоміцин, який - у поєднанні з пеніциліном - виліковував навіть людей із запущеною формою туберкульозу.

Нобелівська нагорода та суперечка навколо Шаца

1952 року Зельман Ваксман отримав Нобелівську премію з медицини "за відкриття стрептоміцину - першого антибіотика, ефективного в лікуванні туберкульозу". За гроші, отримані за патент на свій винахід, Зельман Ваксман заснував Інститут мікробіології, першим керівником якого став він сам. Під його керівництвом вчені створили цілу низку ефективних антибіотиків - до речі, саму назву препаратів також придумав Ваксман. На жаль, історія великого винаходу, яку можна було б порівняти з горезвісною бочкою меду, не обійшлася без горезвісної ложки дьогтю. Нею стали розбірки Ваксмана з його співавтором, Альбертом Шацом. Справедливості заради треба сказати, що Ваксману належало теоретичне, а Шацу - практичне відкриття стрептоміцину, однак виплати за відкриття отримав тільки сам Ваксман. Ображений до глибини душі Шац подав до суду, але Ваксман не став доводити справу до такого роду розглядів - він виплатив своєму співавтору належну йому частину гонорару і визнав його авторські права, але стосунки між двома великими людьми так до кінця відновити не вдалося.

Відзнаки та титули

Зельман Ваксман був відзначений багатьма почесними нагородами, включно з орденом Почесного легіону, і докторськими ступенями Льєзького і Ратгерського університетів. Він був членом різноманітних наукових співтовариств - Національної академії наук США, Товариства американських бактеріологів, Американського наукового товариства ґрунтознавства, Американського хімічного товариства і Товариства експериментальної біології та медицини. А ім'ям самого Зельмана Ваксмана названо премію в галузі мікробіології, яку присуджує Національна академія наук США.

Радісне особисте існування

Учений прожив щасливе сімейне життя. Ще 1916 року він одружився зі своєю землячкою, яка приїхала до США з його рідного села - Нової Прилуки, а той факт, що вони зустрілися і покохали одне одного тільки за океаном, інакше як долею не назвеш. Барбара Дебора Митник стала не тільки зразковою дружиною Ваксмана, а й відомою співачкою. Щоправда, сам учений не зміг гідно оцінити її дар: за його власним зізнанням, він не мав музичного слуху, тому часто засинав на концертах своєї дружини. У Зельмана і Дебори народився син Байрон, який 2003 року з групою американських вчених приїжджав в Україну на ювілейну конференцію, присвячену його батькові, і взяв участь у відкритті присвяченого йому пам'ятного знака в селі Нова Прилука.

Зельман Ваксман покинув цей світ 16 серпня 1973 року у Вудс-Холі, штат Массачусетс, на 85-му році життя.