Як я "планував Майдан проти Арахамії, підтримував Януковича і агітую за Путіна"?! або про чергову замовну маячню від "любих друзів" влади, зліплену із "брехні, гімна і палок". Приємно почати ранок із статті про себе, навіть якщо в ній 99 відсотків хворої фантазії, маразматичної неадекватності й цинізму.
Як стверджував один відомий автор: коли хтось фінансує кампанію проти тебе, це свідчить про страх перед тобою, а отже, про повагу!
Протягом свого громадсько-політичного шляху я зіткнувся з численними брудними інформаційними атаками.
- у радянські часи головна комуністична газета "Правда" із самої Москви та підлеглі республіканські газети називали мене "сумновідомим націоналістом, який розвалив комсомол і створив багатопартійність в КДУ";
У період правління Кучми всі медведчуківські ЗМІ називали "нахабним опонентом, який перешкоджає їм у створенні щасливої та заможної України".
- після Помаранчевої революції - "антисеміт, що наважився повернути Київській спільноті територію, яку табачники-кобзони отримали за копійки для зведення свого яхт-клубу..."
Однак навіть вони не мали сміливості стверджувати, що я виступав проти Незалежності, активно підтримував Комуністичну партію України та Януковича, а на своїх лекціях поширюю "проросійську агітацію" серед студентів. Ще більш абсурдно, що статтю про нібито мою "пристрасть до російської орди вбивць, мародерів і варварів" опублікували саме в російськомовному виданні.
Таку дурню могла придумати лише людина, як тепер модно казати, з "кістою замість мізків", точніше навіть з "кістою, гемороєм і тріпером замість мізків".
Тепер стосовно мого, так званого хитромудрого плану організації нового карткового Майдану з метою зриву важливої геополітичної та наукової події року – захисту докторської дисертації Арахамії на тему "унікальної, стійкої і непідкупної монобільшості". Це не моя вина, а жорстока реальність, що відкриває очі на невігластво, корупцію та грубість серед депутатів "Слуги народу", яка стала причиною цього зриву.
Ще одна вигадка від інформаційних маніпуляторів полягає в тому, що я, нібито, критикую добросовісну і професійну владу лише з метою популізму, адже планую брати участь у виборах ректора Київського університету імені Тараса Шевченка.
Таке враження, що замовники заплатили за написання статті ще весною, а дали гроші на її розміщення вже восени, бо реєстрація кандидатів на посаду Ректора завершилася 4 місяці тому, 11 травня.
Я не є кандидатом з принципових причин: ще в 2019 році я відкрито висловив свою позицію, що категорично відмовляюся від будь-яких посад у владі в період правління ЗЕ. Тож, чому я не маю наміру подавати судовий позов?
Якби у засобах масової інформації існувала практика публікувати імена замовників інформаційних атак та кілерів, тоді судові розгляди мали б сенс. А поки що витрачати час на безглузді справи примітивних виконавців — це просто марнування зусиль! Нагадую, що раніше я виграв суд у лідера Компартії Симоненка та міського голови Києва Черновецького, а також справу у Європейському суді з прав людини щодо незаконного припинення мого депутатського мандату.
До речі, наразі я разом з адвокатами працюю над більш актуальним і важливим судовим позовом, що стосується БЕЗДІЯЛЬНОСТІ та ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ представників Офісу Президента. Вони вже ВДРУГ відмовляються зареєструвати мою Петицію до Президента на тему:
Оборонити Україну від українофобії та концепції "русського міра" (щодо запобігання, протистояння та відповідальності за вияви ненависті до України).
Адже якщо МИ не в змозі відстояти нашу УКРАЇНСЬКУ НАЦІОНАЛЬНУ ГІДНІСТЬ, то хто ж це зробить?
P.S. І коли ви натрапите на чергову нісенітницю про мене, написану якимось сучасним Стецьком за вказівкою влади, згадайте про безсмертний твір Григорія Квітки-Основʼяненка.
Маю надію, що вони також щиро впевнені: коли в домі не всі, то ввечері обов'язково зберуться разом.
#
