Монопольне володіння свободою

21 листопада в Україні святкують День Гідності та Свободи. Проте пам'ять про нашу національну волелюбність жива не лише в річницю революцій 2013 року, а фактично щоденно. На фоні масштабної війни слово "свобода" стало найбільш вживаним у нашій мові.

Щоправда, нерідко виявляється, що українці вкладають у цей термін різні сенси.

Деякі з нас все ще вважають, що свобода полягає у праві кожної особи робити свій вибір. Вільна особистість сама вирішує, де жити, чим займатися, кого любити, кого поважати, які ідеї підтримувати та інші аспекти свого життя. Чим менше звичайні люди мають таких можливостей, тим більшою стає несвобода в суспільстві.

Дехто розуміє свободу як певну модель поведінки, яку затверджують офіційні ідеологи та пропагандисти. Вони беруть на себе право визначати, якою повинна бути вільна особа: у що їй вірити, які дії вчиняти, якою мовою спілкуватися, які культурні твори споживати, яких політиків підтримувати та багато іншого.

Справді, мова йде про контроль над самим визначенням "свободи". Усе, що не відповідає інтересам монополістів, не сприймається як свобода.

Монополізація свободи - це концепція, яка не є новою і вже давно відома в історії людства.

Яскравим прикладом може слугувати знаменитий "Острів Свободи", або ж "Isla de la Libertad". Так почали іменувати Кубу після того, як у 1959 році революціонери на чолі з Фіделем Кастро скинули корумпований авторитарний режим президента Батісти, який був орієнтований на США. Тут "свобода" символізувала звільнення країни від економічного та політичного впливу Сполучених Штатів.

Паралельно на Острові Свободи заборонили діяльність опозиції та незалежних медіа. Заборонили приватне підприємництво та володіння валютою. Заборонили західну музику, святкування Різдва та самостійний забій худоби. Заборонили виїзд за кордон - щоб перешкодити відтоку людського ресурсу із волелюбної держави. Проте ці заборони не вважалися придушенням свободи. Заборонені речі просто не включалися до поняття "свобода", монополізованого Фіделем та його соратниками.

Кубинський кейс здобув широку популярність на території пострадянських країн, однак його не можна вважати єдиним у своєму роді. У свій час він скоріше вважався нормою, аніж винятком із загальноприйнятих норм.

У 1940-х роках індонезійський борець за незалежність Сукарно здобув свободу для своєї країни від голландських колонізаторів. Як революціонер та націоналіст, він провів більше десяти років у в'язниці і став першим президентом незалежної Індонезії. Його досягнення зробили країну взірцем для борців за свободу по всьому світу.

У 1955 році в індонезійському місті Бандунг відбулася перша Азійсько-африканська конференція, яка була присвячена зусиллям пригнічених народів у боротьбі проти імперіалізму.

Одночасно стало зрозуміло, що свобода, оголошена в Індонезії, не охоплює китайську меншину: етнічні китайці в новій Індонезії потрапили під економічні та культурні обмеження, внаслідок чого понад 100 000 з них змушені були виїхати з країни.

Згодом стало очевидно, що монополізована свобода в Індонезії не означає традиційної демократії: Сукарно проголосив про впровадження "керованої демократії" і заборонив діяльність кількох опозиційних політичних партій.

Свобода знайшла свій шлях і без парламенту: його розпустили, замінивши Радою народних представників, де ухвалення рішень відбувалося не через голосування, а шляхом одностайної згоди.

Зрештою, у другій половині 1960-х у жорсткі межі індонезійської свободи не вписався сам президент Сукарно. Він був усунений від влади генералом Сухарто та поміщений під домашній арешт.

У 1960-х роках алжирський активіст за незалежність Ахмед Бен Белла домігся визволення своєї країни від французьких колонізаторів. Він пережив два арешти, втік з колоніальних тюрем, витримав роки ув'язнення та неодноразові спроби на своє життя. Цей незламний національний герой став першим президентом незалежного Алжиру. У той час весь прогресивний світ захоплювався боротьбою алжирського народу, який здобув перемогу над французькою армією в результаті семирічної партизанської війни.

Щоправда, майже відразу ж з'ясувалося, що монополізована свобода по-алжирськи не передбачає політичного плюралізму. У першій алжирській Конституції прямим текстом говорилося, що Фронт національного визволення є єдиною легальною партією та визначає державний курс.

Алжирська свобода також не включала в себе принципи рівноправності та віротерпимості: відповідно до нових законів, право на громадянство в Алжирі отримували лише ті, хто мав принаймні двох мусульманських предків по батьківській лінії.

У незалежному Алжирі не залишилося місця не лише для європейців, а й для євреїв: якщо в 1960 році єврейська спільнота складала більше 130 000 осіб, то вже до 1963 року їх чисельність зменшилася до 4000.

Проте ще більш цікавим є те, що в обмеженому просторі свободи не виявилося місця навіть для президента. Уже в 1965 році він був скинутий і ув'язнений своїм найближчим сподвижником — міністром оборони Хуарі Бумедьеном, який згодом захопив монополію на унікальну алжирську свободу.

У 1950-х ганський борець за свободу Кваме Нкрума домігся звільнення своєї Батьківщини від британських колонізаторів. Гана стала першою колонією в Тропічній Африці, яка здобула незалежність, а Нкрума - її першим президентом.

Перед цим він встиг не лише відбути покарання у в'язниці, а й отримати чотири вищі дипломи, включаючи ступінь магістра в галузі педагогіки та магістратуру з філософії. Цей впливовий лідер вільної Гани був відомий на міжнародній арені, адже саме він популяризував термін "неоколоніалізм".

Однак інтелект Нкруми не зміг захистити незалежну Гану від миттєвого захоплення свободи.

Спочатку вона перестала поширюватися на опозиційних політиків: новий закон про превентивне затримання дозволив ув'язнити їх без пред'явлення звинувачень.

Після цього критику президента в незалежній Гані стали вважати кримінальним правопорушенням, а автономність судів і медіа була ліквідована. В результаті на конституційному референдумі 99,91% виборців підтримали ідею однопартійної держави. У 1966 році з політичної арени зник сам президент Нкрума, повалений внаслідок військового перевороту. Зрозуміло, що військові, які здійснили переворот, також декларували свободу. Вся влада в Гані перейшла до Національної визвольної ради, а головним завданням нового режиму стало "звільнення країни від нкрумаїзму".

У другій половині ХХ століття подібні процеси відбувалися в більшості країн, які позбулися іноземного гніту та активно проголошували свою прихильність до свободи. На цьому історичному фоні сучасна Україна виглядає відносно ліберальною. Наша орієнтація на Європейський Союз має великий вплив: офіційний Київ змушений враховувати думку західних партнерів, що не дозволяє обмежити внутрішню свободу до надто вузьких рамок.

Останніми роками спостерігається чіткий тренд. Після 24 лютого 2022 року основним показником української свободи стало визнання необхідності звільнення від імперського впливу Москви. Цей критерій часто сприймається не тільки як головний, але й як абсолютно достатній.

Затяжна війна завжди і скрізь приносить людям несвободу - це природно і неминуче. Однак в Україні не прийнято говорити про це публічно та відверто. Навпаки, чимало вітчизняних ідеологів та пропагандистів наполягають, що саме зараз наша країна стає по-справжньому вільною. А численні заборони та обмеження воєнного часу - чи то заморозка електоральних процесів, різке посилення гуманітарної політики, часткове закриття кордонів, мобілізаційні ексцеси та інші приклади закручування гайок - просто не пов'язуються з поняттям "свобода".

Звичайно, завжди є спокуса ототожнити повзучу монополізацію свободи з чинною владою. Політичні опоненти все частіше звинувачують президента Зеленського та його оточення у відході від демократії, авторитарних замашках, використання війни для зміцнення особистого впливу etc. Часом ці закиди справедливі. Але залишається відкритим питання, яку саме мету мають непримиренні критики Банкової. Чи прагнуть вони демонополізації української свободи? Чи в глибині душі вони лише хочуть, щоб монополія на свободу належала не Володимиру Олександровичу - а їм?

#Євреї #Європа #Парламент #Демократія #Україна #Різдво #Підприємництво #Москва #Володимир Зеленський #Нідерланди #Корупція #Авторитаризм #Європейський Союз #Вільнюс #Опозиція (політика) #Африка #Алжир #Батьківщина #Свобода #Фідель Кастро #Київ #Ісландія #Індонезія #Імперіалізм #Китайська мова #Тваринництво #Гана #Колоніалізм #Сукарно #Кваме Нкрума #Велика Британія #Пострадянські держави #Арешт #«Українська правда» #китайці ханьської національності #«День» (Київ) #«Монополія» #Боротьба #Спробуйте #Ступінь магістра #Президент (урядова посада) #Ахмед Бен Белла #Сухарто #Бандунг

Читайте також