Національні проблеми Європи - Новини Весь Харків

Нові зухвалі і самовпевнені закиди адміністрації Трампа на адресу європейських лідерів, НАТО та окремих держав ставлять питання: на яких підставах США вважають, що можуть собі дозволити таку манеру спілкування? Коли саме це почалося, як стало звичним і хто за цим стоїть? У цьому контексті варто знову повернутися до історії післявоєнного періоду.

І перш за все варто зауважити, що Європа між великими війнами і після WWII це геть різні етнічно країни - до другої світової розселення народів було іншим. "Впродовж 1939-1943 років Сталін і Гітлер загалом позбавили їхнього коріння, переселили, вигнали, депортували та розігнали близько 30 мільйонів осіб. Коли нацистська коаліція почала відступати, почався зворотній процес." (с) Т.Д.

Тут Джадт робить наголос, що німці, на хвилі наступу Рейху тільки встигли поповнити розкидані Східною Європою старі німецькі поселення, а як почався наступ СРСР, саме німці стали головною хвилею біженців, що тікали від червоних "визволителів".

Але це були не єдині, хто залишав свої оселі...

З східних територій просувалися прибалтійці, поляки, українці, козаки, угорці, румуни та представники інших націй: одні були змушені втекти від жахів війни, інші ж прагнули вирватися на Захід, щоб уникнути комуністичного режиму...

З Балкан йшли не тільки етнічні німці, але й понад 100 тисяч хорватів - прибічників поваленого фашистського військового режиму Анте Павелича, що тікали від гніву партизан Тіто." (с) Т.Д.

Наприкінці війни на території Німеччини та Австрії, поряд із мільйонами полонених солдатів Вермахту, перебували також військові союзників, які були вивільнені з німецького полону. Серед них були представники різних національностей, що воювали на боці Рейху: росіяни, які належали до антирадянської армії генерала Власова, а також французи, норвежці, голландці, бельгійці та українці, які стали добровольцями у структурах "Ваффен СС". Багато з тих, хто співпрацював із нацистським режимом у різних формах, були присутні в усіх країнах Східної Європи, і всі вони шукали захисту від радянської помсти.

Також існувала примусова робоча сила для німецької промисловості, зокрема 280 тисяч італійців, які були насильно переміщені до Німеччини після капітуляції Італії і виходу з союзу з Третім Рейхом. Окрім примусових працівників, у Німеччині також працювали добровільні заробітчани, які мігрували ще до 1939 року і залишилися там. Серед остарбайтерів, які уникли потрапляння до концтаборів, були ті, чиї умови життя в Німеччині виявилися кращими, ніж у СРСР. Ці люди не підтримували нацистський режим, але й не вітали прихід "визволителів".

Окремий зріз людей - звільнені бранці концтаборів. А серед них - євреї, яким велося найгірше.

"З тих, кого звільнили, четверо з десяти (!) помирало впродовж кількох тижнів з моменту приходу союзницьких армій: західна медицина була не в стані допомогти людям. ... Але євреї як вижили, як і багато інших безпритульних європейців, пробиралися до Німеччини. Саме в Німеччині мали бути розташовані союзницькі представництва й табори, та й в будь-якому разі в Східній Європі євреї не почувалися в безпеці. Після низки ПІСЛЯВОЄННИХ (!) погромів у Польщі (!) багато євреїв, яким вдалося врятуватися, виїхали назавжди: 63 387 осіб в Німеччину з Польщі лише впродовж липня-вересня 1946 року." (с) Т.Д.

"Все, що відбувалося в 1945 році і тривало щонайменше рік безпрецедентним експериментом із етнічних чисток та міграції населення. Частково це стало наслідком "добровільного" етнічного відокремлення - як у випадку євреїв, які виїжджали з Польщі, де почувалися загроженими і небажаними, або італійців, що радше воліли залишити Істрійський півострів, аніж жити під югославською владою.

З 1939 року розпочалося переселення румунів і угорців в спірних районах Трансильванії. Радянська влада влаштувала серію примусових обмінів населення між Польщею та Україною в 1944-1946 роках. Болгарія здійснила переселення 160 тисяч турків до Туреччини, а Чехословаччина в 1946 році обмінила 120 тисяч словаків, які проживали в Угорщині, на таку ж кількість угорців, що мешкали на півночі Дунаю в Словаччині. Подібні обміни відбувалися також між Польщею та Литвою, а також між Чехословаччиною та СРСР. 400 тисяч осіб з Південної Югославії було переселено в північну частину країни замість німців і італійців, які залишили ці території. Як і в інших випадках, думку людей не запитували. Найбільше переселення торкнулося німців.

Німецькі громади, навіть ті, що існували вже багато років, у Югославії, Угорщині, Польщі, Балтійському регіоні та західному СРСР (зокрема в Україні та Білорусі), мали усвідомлення своєї незавидної долі і відчували, що їхній час добігає кінця.

Ще в 1942 році Британія прийняла вимоги чехів щодо виселення німецького населення Судет після війни. У 1943 році це питання підтримали Москва і Вашингтон. У 1945 році Едвард Бенеш оголосив про рішення "раз і назавжди вирішити німецьку проблему в республіці". Німці та угорці були змушені передати все своє майно державі. У червні 1945 року у них забрали землю, а 2 серпня того ж року вони втратили своє громадянство. Протягом наступних 18 місяців з Судет було вислано 3 мільйони німців, внаслідок чого загинуло 267 тисяч осіб.

З Угорщини було виселено 623 тисячі німців, з Румунії - 768 тисяч, з Югославії майже 500 тис., з Польщі - 1 мільйон 300 тисяч. Найбільша кількість німців тікала із німецьких території, які було вирішено передати Польщі.

Почалася нова ера — Східна Європа зазнала примусового витіснення німецького населення. На документах переселення повинні були проходити цивілізовано, але реальність виявилася зовсім іншою... У жовтні 1946 року газета New York Times повідомляла: "Масштаби цього переселення та умови, в яких воно відбувалося, не мають аналогів в історії. Свідки цих жахливих подій не сумніваються, що це є злочин проти людства, за який історія вимагатиме страшної розплати".

Після завершення Першої світової війни кордони зазнали значних змін і коригувань, тоді як населення в основному залишалося на своїх місцях. Натомість після 1945 року відбувся зворотний процес... За винятком деяких випадків, на мапі з'явилася Європа, що складається з національних держав, які стали етнічно більш однорідними, ніж будь-коли раніше. (с) Т.Д.

СРСР залишався багатонаціональною імперією, а різноманіття національностей зберігалося в Югославії та Румунії (зокрема, в Трансильванії). У Польщі, до 1938 року, лише 68% населення становили поляки, але до 1946 року вони вже стали абсолютною більшістю. У Чехословаччині, до Мюнхенської угоди, німці становили 22% населення, угорці - 5%, українці - 3%, а євреї - 1,5%. Після війни в країні залишилися переважно чехи та словаки. Від 55 тисяч євреїв Чехословаччини до 1950 року в живих залишилося лише 16 тисяч.

Давні європейські діаспори - греки і турки на Південних Балканах і навколо Чорного Моря, італійці - в Далмації, угорці в Трансильванії і на півночі Балкан, поляки в Україні та Литві, німці від Балтійського до Чорного моря і від Рейну до Волги, євреї по усій Європі - зменшилися і зникли. Народилася нова, "впорядкованіша" Європа." (с) Т.Д.

Ці зміни стали частково неминучим наслідком війни, що виникла внаслідок міжетнічних та внутрішньоетнічних конфліктів між прихильниками й противниками різних сторін. Однак значною мірою переформатування Європи відбувалося під патронатом переможців. США, СРСР та Великобританія активно переглядали кордони, усвідомлюючи, що на руїнах Другої Світової справи йдеться не стільки про національні інтереси та відновлення народів, скільки про створення двох нових ворожих блоків.

Європа не мала достатньо ресурсів, щоб впоратися з мільйонним потоком переселенців. Тягар розміщення біженців у таборах, забезпечення їх харчуванням і організація їх повернення додому (або в нові домівки) в основному лягав на плечі США. Після програми Лендлізу це стало ще одним кроком до утвердження американської переваги над Старим Світом. Для Європи ж це стало однією з причин її тривалої вразливості та усвідомленого другого місця в стосунках із Вашингтоном. Крім того, це був болісний досвід міграції, який, хоча і відбувався всередині континенту, переважно в одній релігійній традиції, все ж залишив глибокі сліди.

Попереду ще багато цікавого...

P.S. На знімку представлений один з типів бараків, призначених для переселенців.

Веб-адреса: https://www.facebook.com/v.haidukevych