Вищі ставки: що лежить в основі протистояння між Москвою та Баку.

Тема кризи у відносинах між Москвою та Баку стає все більш актуальною. Все розпочалося з арештів етнічних азербайджанців у Росії, двоє з яких загинули від травм у російських тюрмах. Для Росії це не є чимось новим — згідно з даними Федеральної служби виконання покарань, які наводило "Радіо Свобода", щороку близько 2,5 тисяч ув'язнених гинуть з різних причин. І це не враховує десятки тисяч осіб, які були завербовані для участі у так званій "спеціальній військовій операції" в ролі найманців.

Цікаво, що однією з можливих причин тиску на братів Сафарових, які були вбиті у Росії, могло бути примушування їх до "добровільної" мобілізації, що стало звичною практикою щодо мігрантів — тепер це стосується і діаспор. Але тут також присутні мотиви перерозподілу майна "неросіян" та геополітичний контекст кризи. Адже Баку відкрито викликає Кремль на протистояння. Від того, чи зможе Путін "примусити до співпраці" азербайджанців, залежить подальша доля всього Кавказу і пострадянської Азії.

Втім, саме росіяни спровокували цю кризу, першим етапом якої була історія з пасажирським азербайджанським літаком, який кадирівці збили над Чечнею. Тоді Кремль та особисто Путін відмовилися просити вибачення.

Вони відмовилися визнавати свою провину, оскільки це вимагало б якось покарати найвідданішого "вірного пса" режиму Кадирова. У нього є чисельна, добре озброєна армія, що знаходиться під контролем Кремля виключно на основі "чесного слова" самого Кадирова. У цьому контексті для Кремля відмовитися від хороших відносин з Баку здавалося "меншим злом" у порівнянні з ризиком спровокувати Третю чеченську війну.

Мотиви росіян до ескалації відносин з Баку можна поділити на два рівні - "центральний" та "низовий".

На рівні Кремля встановилася практика виявлення зверхності та нехтування "неруськими" сусідами, зокрема щодо азербайджанців.

Цей аспект російського сприйняття "величі" є важливим елементом, і за допомогою цього "фігового листочка" Путін намагається маскувати економічні невдачі. Досвід показує, що економіка або "охолоджується" (переживає повільну рецесію), або "замерзає" (стикається з швидкою стагфляцією). Ця медійна наративна тенденція посилилася на початку року, коли, завдяки Трампу, Путін і російські громадяни знову відчули себе "великими". І ця уявна "велич" сильно вплинула на їхню свідомість.

Проте всі сусіди сприймають РФ зовсім інакше - як "огризок" СРСР, який веде себе як "імперія", не маючи насправді сил... ні на що. Нездатність захопити Україну, втрата Сирії, "кидалово" Ірану, а до того Вірменії - все це прямо суперечить будь-яким спробам здаватися "величнішим" ніж РФ є насправді. Кремль втрачає авторитет - і тому біситься. І демонстративно б'є по тих, до кого дотягнеться, як росіянам здавалося, безкарно - до мігрантів та діаспор.

Були як сплановані центром ініціативи (як проти Молдови та Вірменії, наприклад), так і проста "вольниця" низових виконавців, яким просто дозволили робити те, що раніше заборонялося до "неруських".

"Низові" мотиви - примусова мобілізація "неруських" на тлі недоборів "добровольців" (Медведєв сам визнав, що за півроку було мобілізовано трохи більше 200 тис. росіян, що ледве покриває їхні втрати в Україні), а також проста ідея "відняти й поділити". У першу чергу, брали в оборот тих "неруських", які самі якось "підставилися" - нелегали, порушники закону, боржники тощо.

Для цього дали команду поліції та іншим органам шукати будь-які приводи - навіть старі.

Таким чином, у цій оповіді з’явилися брати Сафарови, на яких, ймовірно, чинили тиск з метою мобілізації, звинувачуючи їх у вбивстві, що сталося ще в 2001 році біля кафе, яким вони володіли. Чи дійсно вони винні - це окрема тема. Але внаслідок арешту двох з них були жорстоко вбиті у катівнях, а інші члени сім'ї зазнали побоїв і наразі залишаються під слідством. З простих "резервістів" вони стали тягарем і... "заручниками" режиму, яких Путін тепер планує "продати" Алієву.

Зважаючи на це, Азербайджан також розпочав створення своєрідного "обмінного фонду" - затримуючи російських громадян на своїй території та виявляючи тих, хто може представляти інтерес для російської влади. Серед таких осіб можуть бути пропагандисти із "Спутніка", шпигуни та бізнесмени, що займаються "паралельним імпортом" технологічної продукції.

У відповідь на дії Азербайджану, російська сторона активізувала кампанію арештів та перевірок, що супроводжувалася збільшенням згадок у російських ЗМІ про азербайджанських бізнесменів, які нібито наживаються на певних справах, з натяком на можливість конфіскації їхнього майна. Під об'єктивом такого "аудиту" опинилися ринки, ресторани та інші підприємства. З'явилися непрямі загрози, що азербайджанські експортери можуть зазнати збитків у розмірі $1,2 мільярда на російському ринку та інші подібні наслідки.

Виявилося, що у "ДержДурі" РФ проводили слухання, де "раптом" з'ясувалося, що навіть ринок вейпів у РФ на 98% належить "азербайджанським олігархам". Знов згадали про те, що азербайджанські підприємці з орбіти Сечіна стоять за схемами продажу нафти в обхід санкцій (які вже під британськими санкціями) тощо. Тобто, виявилося, що азербайджанські бізнеси всюди.

Для росіян це виглядає як справжній виклик — як не піддатися спокусі забрати всі цінності після втрати "захисту" "кремлівських веж"?

Схоже, що процес перерозподілу майна серед азербайджанців вже розпочався, як свідчить справа Сафарових. На даний момент це виглядає на досить базовому рівні. Однак найважливіше — це перший крок... Адже колись антисемітські настрої Гітлера також починалися з вимог щодо перерозподілу майна євреїв — і всі знають, до чого це призвело. Нині тиск відчувають і вірмени, і таджики — усі ті, хто не належить до "русських".

Проте існує ще один аспект. Зменшення фінансових ресурсів у російському бюджеті вже не дозволяє задовольнити "апетити" всіх тих, хто пристосувався до цього державного "корита" під час правління Путіна. Коштів для всіх олігархів вже недостатньо — наразі це відчувається в регіонах, але для центральних угрупувань це лише питання часу, враховуючи швидкість, з якою росіяни втрачають доходи від нафти та газу.

Тобто, для росіян перетинаються мотиви "тіньової" примусової мобілізації, переділу майна "неруських", внутрішні політичні розклади, геополітичні мотиви та багато чого іншого. Але для ескалації потрібні двоє. Які мотиви у самих азербайджанців? Могли б, як таджики чи киргизи, просто стерпіти? Але азербайджанці прямо кидають виклик Кремлю.

Війна за Карабах радикально змінила ситуацію, продемонструвавши домінування натівських технологій і підходів над російськими пострадянськими. Однак, "за звичкою", Баку продовжував дотримуватись традицій "дружніх відносин" із Кремлем. 22 лютого 2022 року було підписано, хоча і не ратифіковано, Декларацію про союзну співпрацю між Азербайджаном та Росією. Азербайджан став однією з країн, через які проходив російський "паралельний імпорт", слідуючи при цьому прикладу інших пострадянських держав.

Проте поступово зростали протиріччя, що були зумовлені ослабленням Російської Федерації та зміцненням позицій Азербайджану, чий газ і нафта стали важливою альтернативою російським ресурсам для південних і східних регіонів Європи. Сьогодні Азербайджан і Росія фактично виступають у ролі прямих конкурентів. Додатково, Баку має потужну підтримку з боку Туреччини.

Не дарма саме зараз пішли інсайди, що Азербайджан, Вірменія та - ключове - Туреччина досягли угоди по "Зангезурському транспортному коридору" та мирній угоді, яка, нібито, має бути підписана наприкінці липня. А екскерівник адміністрації Алієва Ельдар Намазов навіть повідомив, що рішення про розміщення турецької військової бази у Азербайджані "повинно бути прийняте найближчим часом".

Звісно, не варто переоцінювати "інсайди", адже це теж елемент "медійної ескалації" (у Азербайджані вже пішли спростування заяв про турецьки бази), проте навіть такі "словесні інтервенції" дуже показові та вкрай дратівливі для Кремля, "велич" якого теж виключно медійна.

Саме Анкара поступово перетворюється на "заступника незалежності" країн пострадянського простору на фоні ослаблення Російської Федерації.

І не лише в пострадянських країнах - Сирія, Лівія (зокрема, території, які контролює центральний уряд) та інші. У всіх цих регіонах Ердоган активно витісняє російські інтереси, тоді як росіяни не можуть дати адекватну відповідь через свою значну залежність від Туреччини, яка виступає ключовим посередником у їхніх економічних зв'язках із Західними країнами.

Ердоган активно використовує цю ситуацію. Раніше ідея "перезавантаження" відносин між вірменами та турками здавалася неможливою. Проте нині, завдяки зусиллям Кремля, який чинить тиск як на Баку, так і на Єреван, це стало реальністю. Росія сама створює для себе проблеми, а ключовою причиною цього є ослаблення РФ на фоні війни з Україною. Всі елементи склалися у єдину картину.

Лідери Вірменії та Азербайджану, які раніше дотримувалися нейтральної позиції, все більше активізують свої контакти з президентом Зеленським і західними країнами. Це стає особливо помітним на фоні ситуації з Іраном, що також межує з Вірменією та Азербайджаном. Тим часом, Туреччина дедалі більше відкрито висловлює свої вимоги до Кремля щодо співпраці з Європейським Союзом та Україною. Наприклад, 3 липня Анкара стала частиною європейської "Коаліції дронів" на підтримку Збройних сил України, що є значним сигналом з огляду на історичні відносини між Росією та Азербайджаном.

Сьогодні вже не виглядає таким нереальним, що Кремль може сформувати військовий альянс проти себе між вірменами та азербайджанцями під егідою Туреччини – Путін ще має намір "згладити" всі конфлікти. Вже звучать погрози від російських пропагандистів про те, що "піднімуть брови" – ситуація дійсно серйозна...

По суті питання зараз у тому, коли РФ "піде" з Кавказу та Азії та за яких умов - Путін "утреться" та мирно віддасть постраданську зону впливу туркам та китайцям, або спробує посіяти хаос та спричинити перевороти, локальні конфлікти, щоб потім знов розіграти стару карту "миротворців" у "гарячих точках", які сам же й запалив.

Таким чином, уся ця ситуація з Сафаровими та взаємними арештами росіян та азербайджанців - це лише верхівка величезного пострадянського "айсбергу протирічь", які "підсвітила" неспроможність РФ підкорити Україну. Розвал СРСР продовжується - і тоді для Кремля все теж почалося на Кавказі. Азербайджан тепер все більш відкрито кидає виклик російській гегемонії, як і Вірменія, які відчувають - поки що - мовчазну підтримку інших пострадянських країн, Європи та Туреччини, та наочно спостерігають неспроможність РФ вже четвертий рік загарбати Україну. На цьому тлі Баку та Єреван вже кидають Кремлю виклик та беруть Путіна на "слабо".

Україні це, безумовно, вигідно.

І не лише в якості "другого фронту", що, наразі, малоймовірно, але, у першу чергу, як удар по системі "паралельного імпорту" та реекспорту російського газу, нафти, інших ресурсів під виглядом азербайджанських, казахстанських чи інших пострадянських.

Усі помічають, що російський "Колос", який застряг між європейськими та азійськими впливами, починає хитатися. Баку, у свою чергу, демонструє рішучість перевірити, наскільки цей "Колос" все ще тримається, адже його найбільш вразливе місце розташоване безпосередньо над ним. Побачимо, чим це закінчиться. Події розгортаються швидше, і навряд чи довго доведеться чекати на нову "серію" ескалації.