У масштабному інтерв'ю для Радіо Свобода митрополит Київський та всієї України Епіфаній, глава Православної церкви України, поділився своїми думками:
- Зараз Православна церква України нараховує десь близько 8500 парафій, може, більше. Це вже навіть трошки більше, можливо, ніж Українська православна церква. За час повномасштабної війни Росії проти України 1400 парафій перейшли від УПЦ до ПЦУ. Ви все-таки, напевно, очікували більшого?
Трохи більше, адже згідно з останніми статистичними даними та нашими підрахунками, вже існує понад 9000 релігійних громад, що входять до складу ПЦУ. На сьогодні офіційно зареєстровано близько 2000, а, можливо, навіть і більше, релігійних громад, які приєдналися до нашої великої родини Православної церкви України з Московського патріархату. Цей процес триває і відбувається поступово, оскільки громади діють у відповідності з українським законодавством, приймаючи необхідні рішення та реєструючи їх в органах державної влади, дотримуючись певних умов.
Отже, відповідно до Конституції та українського законодавства, кожна релігійна громада має право змінювати своє підпорядкування. У даному контексті мова йде про православні громади, які наразі підпорядковуються Московському патріархату в Україні. Вони проходять цю процедуру в правовому полі, змінивши свої статути в державних установах, і приєднуються до складу Православної Церкви України (ПЦУ). Безумовно, багато хто сподівається, що цей процес відбуватиметься швидше, проте він є досить складним.
Ми завжди про це свідчимо мирно, спокійно і з любов'ю, тому що з боку російської церкви ми бачимо провокації. Вони це роблять спеціально для того, щоб показати назовні для інших, що цей процес відбувається примусово, але це не правда, тому що більшість в громаді приймає рішення і змінює відповідно юрисдикцію.
Отже, тиску не існує?
Тиску немає. Кажуть, що начебто відбувається захоплення, але насправді це рішення приймає сама громада. Виходить, що їхня громада, яка раніше належала до Московського патріархату, намагається сама захопити свій храм? Це виглядає дещо дивно, але, зрештою, це демократичний процес, процес вільного вибору. Ми живемо в демократичній і вільній країні, тому відповідно до чинного законодавства будь-яка громада має право змінювати свою юрисдикцію.
Нині церква стала об'єктом певних спекуляцій у контексті пошуку мирного рішення для України. Наприклад, "мирний план" депутата Олексія Гончаренка викликав дискусії. У його колонці можна знайти такі слова: "Свобода совісті в Європі є нормою. Якщо хтось бажає відвідувати церкву, пов'язану з Москвою, нехай це робить. Держава повинна лише стежити за тим, щоб у таких храмах говорили про Бога, а не про зраду Батьківщини...". Які ж тут можуть бути проблеми?
У загальному, це питання вже стало предметом обговорення під час попередніх переговорів між Україною та Росією. Ми отримали доступ до певного проєкту мирних угод, у якому чітко зазначено, що одним із пунктів є збереження присутності Російської православної церкви в Україні. Це також стосується мовних аспектів. У тексті є підпункт, що об'єднує питання церкви та мови. Таким чином, ми можемо констатувати, що для країни-агресора важливо зберегти свою Російську православну церкву в Україні, яка формально іменується Українською православною церквою, проте має тісні зв'язки з Москвою і фактично є інституційно пов'язаною з РПЦ.
Отже, ця церква є невід'ємною частиною РПЦ, і, як ми можемо спостерігати, агресорська країна на чолі з Путіним прагне використовувати релігійні інституції для досягнення своїх цілей. Існує безліч прикладів судових справ, які підтверджують, що представники цієї церкви активно підтримують Російську Федерацію та її агресію проти України. У зв'язку з цим, під час переговорів Росія, безумовно, буде наполягати на збереженні своєї церковної присутності, адже церква виконує важливу роль у цій системі. Її можна охарактеризувати як "м'яку силу".
Розглядаючи минулі десятиліття, можна дійти висновку, що якби в 1990-х роках існувала єдина православна церква, можливо, уникнули б подій, пов’язаних з окупацією Криму та тимчасовою анексією інших регіонів України. Церква виступає важливим духовним підґрунтям нашої держави, формуючи її національну ідентичність.
І без цього сильного духовного фундаменту, без сильної єдиної православної церкви ми не збудуємо сильної, єдиної, демократичної Української держави. На жаль, це не всі розуміють. Але країна-агресор це добре розуміє, адже використовує цей важіль для окупації, для знищення практично нашої української незалежності.
І тому зараз ми бачимо деякі голоси, які намагаються говорити про якесь примирення, але це не примирення, це - капітуляція. Бо якщо ми виконаємо ті умови, які зараз ставить нам країна-агресор, то ми капітулюємо. За що ми боролися? За що ми боремося вже п'ять років після повномасштабного вторгнення і 12 років після початку цієї війни? Але загалом ця війна триває вже декілька століть. Ворог один і той же, він нас намагався знищити, поневолити духовно, ми перебували в окупації декілька століть.
І знову, як ми спостерігаємо, наш північний сусід намагається будь-якими способами відновити духовне поневолення, проте це вже не станеться. Адже від моменту отримання томосу про автокефалію минуло понад 8 років, а наша боротьба за незалежну Українську церкву триває вже понад 35 років.
Отже, Україні не слід приймати особливий статус РПЦ на своїй території, навіть якщо буде тиск? Я правильно вас зрозумів?
В Україні панує свобода совісті. Закон працює не лише на папері, адже вже 30 років функціонує Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій. Наразі ми займаємо головуючу позицію в цій Раді. Головування відбувається на ротаційній основі, подібно до Європейського Союзу, де кожні шість місяців керівництво переходить до нового члена ради.
Вже півроку, до настання Нового року, я виконую обов'язки голови, як предстоятель ПЦУ. Рада церков представляє більшість релігійних громад в Україні. Навіть представники єврейської громади зазначають, що, незважаючи на війну, в Україні існує більше свободи для віросповідання, ніж, можливо, у деяких європейських країнах. Це свідчить про те, що у нас панує свобода, і кожен має право вільно сповідувати свою віру, а права тих, хто бажає залишатися частиною РПЦ, також поважаються.
Проте вони повинні чітко зазначити, що представляють не Українську православну церкву, а Російську православну церкву в Україні, оскільки це може вводити в оману багатьох православних вірян в Україні. Коли українець заходить до храму і бачить вивіску "Українська православна церква", він може помилково вважати, що це Православна церква України, тобто українська церква. Насправді ж це є представництво Російської церкви. Ми не заперечуємо проти можливості їхнього представництва в Україні в майбутньому.
Чому ж нині в Російській Федерації відсутні громади для православних українців? Фактично, жодної інституції не існує, тоді як Росія прагне створити потужну структуру православної церкви в Україні, щоб експлуатувати її для своїх ганебних цілей.
Державна служба з етнополітики та свободі совісті вже двічі проводила експертизу і підтвердила наявність зв’язків Української православної церкви з Російською православною церквою. Чи могли б ви окреслити дві-три основні ознаки, які свідчать про те, що УПЦ не розірвала своїх стосунків з Москвою та РПЦ?
- Ну, якщо ми говоримо про статут. Представники УПЦ апелюють до того, що ще в травні 2022 року провели так званий собор у Феофанії і посилаються на нього, на зміну їхнього статуту, хоча до цього часу статут не опублікований. Тобто згідно якого статуту вони живуть зараз реально, коли статут не опублікований? І нібито в ньому було викреслено всі пункти, що стосується зв'язку з РПЦ.
Але навіть і в цьому статуті чітко прописано, що їхній зв'язок базується ще на тій грамоті, який яка була вручена вже нині покійному тоді ще митрополиту Філарету і в якій чітко говорилося про те, що вони мають безпосередній зв'язок з православним світом через Російську православну церкву. Тобто є невід'ємною частиною саме РПЦ. Це прописано чітко в їхньому статуті.
Існують визначені правила, відповідно до яких, якщо вони вважають себе незалежною автокефальною церквою, їм слід звернутися до Вселенського патріарха та Вселенської патріархії. У православному світі виключне право на надання незалежного статусу належить лише Вселенському патріархату. Проте, вони ще не вчинили цього кроку і до тепер не надали жодних офіційних заяв.
Якщо ви відвідаєте веб-сайт або календар РПЦ, ви побачите, що митрополит Онуфрій та інші єпископи так званої Української церкви досі є частиною синоду РПЦ та мають зв'язки з різними структурами Російської церкви. Чому ж не було зроблено жодних заяв для спростування цього факту? На сьогоднішній день ми не почули жодних заперечень з їхнього боку щодо їхньої приналежності.
Тобто формально вони називають, бо їм так вигідно зараз це робити в Україні, що вони є незалежними, але насправді вони є невід'ємною частиною, як це було засвідчено і Державною службою, що вони є афілійовані безпосередньо до Російської православної церкви. Їм поставили умови. Це не стосується зміни віри - просто засвідчити про те, що вони виходять зі складу РПЦ. А, на жаль, вони цього не виконують, а навпаки заперечують це в українських судах.
Зараз їхня сторона активно займається запереченням, але насправді це факт: вони є невід'ємною складовою Російської православної церкви.
- Покійний почесний патріарх Філарет якось сказав, що розпочавши війну проти України, президент Росії Володимир Путін "попав під вплив диявола". Це констатація реальності чи поетичне перебільшення?
Так, ми усвідомлюємо і спостерігаємо, що Російська Федерація на сьогоднішній день є справжньою "імперією зла". Історія показує, що подібні явища дійсно мають свої корені в темних силах. Чи вірить людина в це, чи ні, проте зло активно проявляється у світі. Поряд із дією Бога існує й протилежна сторона — сила зла. Це той самий диявол, сатана, як ми його називаємо. Ми спостерігаємо, що цей тиранічний режим втілює зло, яке прагне знищити не лише Україну. Хоча війна триває саме в Україні, ми розуміємо, що ця небезпека не обмежиться її кордонами. Зло увірвалося у наш спільний мирний український дім. Тому ми постійно закликаємо до підтримки з боку Європи, Сполучених Штатів та всього демократичного світу, аби зупинити це зло в Україні і не дати йому поширитися далі по Європі — адже невідомо, як може розвиватися ситуація. Отже, в особі російського тирана ми дійсно бачимо втілення цього зла.
- Що б ви сказали патріарху Кирилу, якби його зустріли? Він так палко підтримує війну Росії проти України, навіть оголосив, як хтось сказав, "православний джихад", сказавши російським солдатам, що якщо ви загинете на війні проти України, то вам прощаються всі гріхи і ви попадете в рай. Що б ви сказали патріарху Кирилу?
Важко уявити, що ми зустрінемося найближчим часом. Проте наш обов'язок — свідчити правду. Як представники Православної церкви України, ми стверджуємо, що ідеологія, до створення якої причетний кривавий патріарх Гундяєв, є ідеологією, що призводить до загибелі людей. Спостерігаючи за розвитком подій, ми помічаємо, що ця ідея, яка активно пропагувалася протягом кількох десятиліть, має руйнівні наслідки.
Отже, ми, як Православна церква України, відкидаємо ідеологію "русского мира", вважаючи її єрессю. Це думка не лише наша, а й багатьох православних теологів по всьому світу. На Конференції європейських церков минулого і цього року, а також у роботі Комітету, було офіційно підтверджено, що ця небезпечна і руйнівна ідеологія вважається єрессю, що потребує засудження.
Ми спостерігаємо, що Російська православна церква фактично трансформувалася в інститут, який активно підтримує Путіна та російську державу. У Росії церква стала невід’ємною складовою цієї великої системи, відіграючи роль практично одного з департаментів у релігійних справах російського уряду.
Відкрито підтримуючи цю війну та надаючи їй благословення, на початку вони діяли стримано, але за останні кілька років ми спостерігаємо активну підтримку з боку керівництва РПЦ. Це виявляється у участі в різних заходах, благословенні військових і навіть зброї. Вони стверджують, що борються за щось святе і важливе. Проте ми знаємо, що ця війна не є священною, а, навпаки, має демонічний характер.
Вселенський патріарх Варфоломій висловив своє засудження щодо цієї війни, охарактеризувавши її як диявольську. І дійсно, це справедливо, адже будь-який конфлікт приносить страждання та смерть. Війна ніколи не може бути ані святою, ані священною.
- Українське церковне питання відлунюється і за океаном. Зокрема, в Конгресі США зареєстровано законопроєкт конгресменами від обох партій "Про протидію російській війні проти віри". Там висловлюється стурбованість ситуацією на окупованих територіях. Ми знаємо, що і церкви знищувались, і священники гинули, і тиск на людей ведеться, щоб вони переходили до РПЦ. Яка ситуація на окупованих територіях? Чи вас воно турбує це?
Так, безумовно, це викликає занепокоєння. Адже ситуація в окупованих районах є вкрай складною. Наша церква фактично відсутня там. Це стосується як Криму, так і чотирьох областей, які наразі перебувають під контролем окупантів. Луганська область практично повністю під окупацією, Донецька на 75%, а частково це стосується Херсонської та Запорізької областей. У цих регіонах ми майже не маємо можливості діяти, оскільки це дуже небезпечно.
Ми відкликали наших священнослужителів через те, що кілька з них були вбиті. Зараз залишатися на окупованих територіях надзвичайно важко і небезпечно. І хоча деякі священники все ж продовжують виконувати свої обов'язки, вони роблять це таємно, оскільки їх виявлення може призвести до трагічних наслідків. Багато храмів також зазнали руйнувань.
За останні кілька років, після початку повномасштабного вторгнення, було знищено понад 700 храмів та релігійних споруд. Ці руйнування відбулися як на окупованих територіях, так і на тих, що нині під контролем українського уряду. Це свідчить про те, що для російських агресорів немає нічого святого – вони знищують все, що трапляється на їхньому шляху. Яскравим прикладом цього став інцидент у червні, коли російський дрон вразив Успенський собор Києво-Печерської лаври.
Отже, як ми можемо спостерігати, для них храми стали джерелом їхнього християнства, яке, по суті, походить з Києва! Вони згадують про так звану "одну купель" — це ж "русский мир" пропагує єдність трьох народів, "єдність купелі хрещення" і подібні речі. Проте, коли вони втрачають контроль і усвідомлюють, що не можуть нас підкорити, то починають намагатися зруйнувати ті основи, з яких черпають своє коріння.
Щодо Сполучених Штатів, варто зазначити, що раніше віцепрезидент Джей Ді Венс висловлював певні думки про утиски УПЦ (Московського патріархату), підкреслюючи, що це є ненормальною ситуацією та свідченням відсутності свободи совісті. Які в вас є зв'язки з американською адміністрацією? Під час першої каденції Дональда Трампа ви мали нагоду двічі зустрітися з держсекретарем Майком Помпео. Яка ситуація з вашими контактами з американськими партнерами сьогодні? Як ви плануєте донести до американської сторони, зокрема до консервативної частини політичного спектра, що в Україні ситуація зі свободою совісті є нормальною?
- Ми співпрацюємо, ми їздимо, ми беремо участь у різних заходах, свідчимо правду. Бо насправді російська пропаганда намагається проникнути всюди. І ми бачимо це в США. Вони винаймають за великі гроші лобістів, відомих адвокатів - Роберт Амстердам чи Такер Карлсон. Тобто є такі потужні рупори, які за гроші практично транслюють цю всю російську пропаганду.
І дехто, не розібравшись в ситуації, звісно, що може неправильно зрозуміти, але в Україні, як ми свідчимо, немає жодних переслідувань. В Україні діє закон, в Україні повна свобода віросповідання. І це не на словах, це на ділі.
Але якщо є порушення, то перед законом всі рівні. Церква не прикриває відповідальності. І тому хто порушив, хто зрадив інтереси України, звісно, повинен понести це покарання.
Таким чином, в Україні на сьогоднішній день існує безліч судових справ, і ми можемо навести численні приклади того, як представники Московського патріархату діють на користь держави-агресора.
- Яка модель вам бачиться оптимальною все ж таки? Це заборона УПЦ (МП), це, можливо, інкорпорація їх у вашу церкву чи, можливо, добровільне об'єднання? От яка ідеальна модель би була, який сценарій видавався б вам найоптимальнішим?
Визначити, яка модель є найкращою, досить складно. Яка з моделей наразі оптимальна для мирних переговорів між Україною та Росією? Ми опинилися в подібному контексті. Як я завжди наголошую, найталановитіші дипломати та світові лідери зараз шукають формулу, яка забезпечить мир в Україні. При цьому ми маємо на увазі щирий, стійкий та справжній мир, а не просто будь-який варіант. Ми також обговорювали питання окупованих територій. Чи можемо ми капітулювати? Так, але що з цього вийде? Мир буде, але ми не прагнемо до такого миру.
Так само в церковному контексті не існує конкретної формули, яка б передбачала, що станеться в майбутньому. Ми, як Православна церква України, відкриті до співпраці. Неодноразово ми закликали до діалогу, і я особисто звертався до митрополита Онуфрія та його оточення. Ми створили спеціальну синодальну комісію для того, щоб розпочати навіть базові етапи спілкування та переговорів. Однак, з їхнього боку, немає жодного бажання до цього.
Отже, держава проявляє турботу про свою безпеку, а також про духовну безпеку України в цілому. Ми спостерігаємо за процесами, які відбуваються, але, на жаль, реакція на них практично відсутня, і бажання до спілкування не виявляється. Хоча у нас є певні контакти, до цього часу з їхнього боку не виявлено зацікавленості у проведенні неформальної зустрічі, не кажучи вже про якусь офіційну.
- Але таємні контакти є, я так розумію?
Між єпископами та духовенством відбувається обмін думками, а також є можливість для неформальних зустрічей. Однак до цього моменту ці ініціативи не отримали схвалення або благословення з боку вищого керівництва церкви.
Коли справа доходила до найвищого рівня, вони завжди ставили перепони. Протягом останніх п’яти років ми стали свідками численних спроб, але з боку митрополита Онуфрія та керівництва Московського патріархату в Україні не було жодної готовності до переговорів. Ми відкриті для діалогу і готові шукати шляхи до єдності, але якщо одна сторона прагне змін, а інша – ні…
УПЦ (МП) та митрополит Онуфрій не коментували цього питання.
От ми бачимо подібну ситуацію зараз в перемовинах між Україною і Росією. Є посередник потужний, але до цього часу таких реальних зустрічей, контактів на вищому рівні немає. І зараз ми тим більше не бачимо, бо одна зі сторін, країна-агресор, прагне знищити нас. І ми чули, які ставляться умови: денацифікація і демілітаризація. Тобто практично капітуляція.
Нам пропонують ті ж самі умови, але в релігійному контексті – визнати, що ми помилялися, що не є автокефальною церквою, що не маємо священства, і так далі. Вимагають нашого покаяння, проте ми ніколи не погодимося з цим, адже ми боролися і будемо боротися до останнього, адже знаємо, що істина завжди виходить на поверхню. Це стосується не лише церковних питань, але й встановлення справедливого миру в Україні. Якщо ж ми розглянемо всю історію людства, то побачимо, що врешті-решт істина, світло і справедливість завжди перемагають. Однак, для цього потрібно пройти через випробування, які Господь ніколи не дасть нам більші, ніж ми здатні витримати.
Ви, мабуть, добре обізнані з обставинами, що панують в УПЦ. Безсумнівно, митрополит Онуфрій має давні зв'язки з Москвою, але чи існує там якась форма "здорового" крила? Який у нього рівень впливу? Чи є в цій частині церкви сили, які прагнуть до об'єднання з ПЦУ? Чи можна говорити про наявність конструктивних елементів у середовищі цієї церкви?
Ми помітили певні знаки. Підписалися близько 400 парафій – це священнослужителі, хоча й не єпископи. Однак серед них є молодші єпископи, які прагнуть об'єднання, проте відсутня згода з боку керівництва та Синоду. Саме керівництво і Синод є вищими органами Московського патріархату в Україні.
Вони заважають. Як ми вже бачили на прикладі Хмельницького, де громада кафедрального Покровського собору вирішила змінити свою юрисдикцію, місцевий митрополит, який служив там багато років, оголосив про готовність до діалогу з ПЦУ та зустрічі. Проте в той же день ввечері Священний Синод був терміново скликаний дистанційно, і митрополита зняли з посади без його відома чи заяви. Це викликало страх у інших священиків, навіть у тих, хто хотів би приєднатися до змін. Вони побоюються репресій, тому не виявляють ініціативи. Проте, насправді, між ними існує неформальне спілкування. Я впевнений, що прийде час, коли справжня проукраїнська частина все ж таки приєднається до Православної церкви України, а ті, хто не бажає цього, залишаться на своїх позиціях.
- Щодо Києво-Печерської лаври. Вона була передана ПЦУ, але частину Нижньої лаври все ще контролює УПЦ, де є її і ченці, і священники. Як ви уживаєтесь з ними і яка ситуація в Києво-Печерській лаврі? Чи все мирно, чи там є якась напруга?
Все спокійно і мирно. Згадаємо, що кілька років після мого обрання в 2019 році журналісти постійно запитували: чи вірите ви, що будете служити в Києво-Печерській лаврі? Я впевнено відповідав, що так, ми будемо служити в нашій українській святині. Ця святиня належить українському народу і є нашою, а не Російській православній церкві.
Тоді в них існував фактично керівний центр Московського патріархату, але з часом, завдяки Божій благодаті, ми змогли відновити богослужіння у Верхній лаврі. Успенський собор, Трапезна церква, а нині вже практично всі храми Нижньої лаври стали частиною ПЦУ. Тут відбуваються богослужіння, наш монастир активно розвивається і зміцнюється.
У цьому контексті присутня певна кількість ченців Московського патріархату, які спостерігають за ситуацією. Я вважаю, що з часом, можливо, деякі з них приєднаються до нашої громади. Цей процес відбувається поступово, і найголовніше, щоб все проходило в атмосфері спокою. Однак, варто зазначити, що цей рух вже не можна зупинити. Деякі люди прагнуть швидких змін, вимагаючи миттєвих результатів, але важливо пам’ятати, що з ними слід працювати і вести діалог.
Я впевнений, що з часом до Православної церкви України приєднаються не лише Києво-Печерська лавра, а й Почаївська лавра та багато інших святинь. Важливо мати терпіння і надати цьому процесу достатньо часу. Для церкви навіть рік чи кілька років - це незначний проміжок. Врешті-решт, церква розвивалася і зміцнювалася протягом століть. Як і в історії нашої української держави, життя церкви має свої підйоми та спади, етапи процвітання і періоди занепаду та руйнації.
Але зараз ми живемо хоча в такий складний час випробувань, але і в історичний час. Бо скільки попередніх поколінь століттями прагнули мати свою незалежну Українську державу, мати свою незалежну Українську церкву, і на вівтар нашої Незалежності було покладено дуже і дуже багато.
Пройшло вже ціле покоління, яке, переживши жорстокі виклики радянської епохи, втратило зв'язок із історією знищення української нації. На жаль, не всі усвідомлюють цінність незалежності, яку ми відновили 35 років тому, і не всі розуміють, наскільки важливою є свобода. Адже свобода – це безцінний дар, який ми маємо берегти, укріплювати, множити і передавати наступним поколінням. На наше покоління випала велика відповідальність за майбутнє нації, і ми зобов'язані зберегти цей святий дар свободи для майбутніх поколінь.
Я дізнався, що під час удару російського безпілотника по Свято-Успенському собору Києво-Печерської лаври в червні, більшість ченців УПЦ (МП) не вийшла на боротьбу з вогнем... Які висновки можна з цього зробити?
Їм байдуже, що їх називають найманцями. Вони висловили: це не наше, нехай згорить. Лише кілька з них прийшли, аби просто поглянути, адже їхня присутність там явно тимчасова. Якщо б це була їхня справжня домівка, то кожен би, побачивши, як горить його дім, кинувся б рятувати його від вогню.
А це засвідчує, що, на жаль, вони не цінують те, чим володіють. Тобто вони є найманцями, тимчасовими найманцями у наших українських святинях. І це тимчасове явище, бо ті, хто хоче залишитись - ми не проти, будь ласка, залишайтесь, продовжуйте там повноцінне життя-служіння. Але якщо ви бажаєте далі служити інтересам "русского мира" - то, будь ласка, шукайте місце, де вам буде зручно і комфортно служити цим інтересам.
Цікавий момент стосується й інших лавр. Святогірська та Почаївська ще не є частиною ПЦУ, проте Почаївську лавру часто називають "форпостом" російського світу на заході України. Яким чином можна вирішити цю проблему? Чи є у вас сподівання на можливі зміни в цій ситуації?
Звичайно, зміни безсумнівно відбудуться. Це поступовий процес, що рухається хвилями з заходу на схід України. Якщо зараз розглянути ситуацію у Львівській та Івано-Франківській областях, то в Львівській області вже офіційно немає жодної громади Московського патріархату, а в Івано-Франківській також спостерігається аналогічна тенденція. У Тернопільській області ще залишилося декілька десятків громад, переважно навколо Почаївської лаври, яка фактично є останнім оплотом Російської церкви на заході України.
Проте, мало хто вірив, що Києво-Печерська лавра стане власністю Православної церкви України. Можливо, настануть обставини, коли й Почаївська лавра перейде під юрисдикцію ПЦУ. Щодо Святогірської лаври, її так називають на честь колишнього президента України, який в свій час перебрався до Росії; саме тоді ця святиня отримала статус лаври від Російської церкви, хоча вона є одним з найбільших монастирів у східній Україні. Потрібен час, але я впевнений, що Господь створить умови для того, щоб ці священні місця, які мають велике значення для українського народу, належали справжній визнаній автокефальній українській церкві.
- Хочу запитати вас про тему патріархату. Бо різне говорять: мовляв, от томос не дав Україні патріархату, нема свого патріарха, навіть хтось закликає, щоб ледь не новий томос дали тощо... Але чи погоджуєтесь ви з тим, що українська православна традиція - це все ж таки митрополія, це все ж таки Київський митрополит, як було століттями... Як вам бачиться ця тема патріархату?
Все відбувається поступово, крок за кроком. Ми боролися за автокефалію та незалежність Української церкви протягом понад трьох десятиліть, і на цьому етапі ми здобули томос — документ, який підтверджує, що українська церква є незалежною та автокефальною, займаючи почесне 15-те місце серед православних церков. Ми задоволені цим досягненням, адже це відповідає нашій історії. Звісно, після відновлення незалежності нашої держави був створений Київський патріархат, очолюваний Київським патріархом. Проте ми не заперечуємо, що в майбутньому Українська церква може прагнути до статусу патріархату.
Ми постійно обговорюємо це питання, але для його реалізації необхідно певний час. В даний момент ми працюємо над тим, щоб закріпити статус Української церкви як незалежної. Наша мета — об'єднати всіх православних українців під одним дахом. Поступово, я вірю, це питання знайде своє позитивне вирішення.
- Але зараз патріархом для українців є Вселенський патріарх Варфоломій, так?
Ми являємося незалежною помісною українською церквою. У диптиху Вселенського патріархату, що є списком інших помісних православних церков, він займає перше місце і має певні особливі привілеї. Проте ми також присутні в цьому списку на 15-му місці, що підтверджує нашу повну автокефалію та незалежність як Української православної церкви.
Для нас, звісно, Константинопольський патріархат є церквою-матір'ю, і тому ми вдячні його Всесвятості, Вселенському патріарху Варфоломію за те, що він справді в 2019 році прийняв історичне рішення. Бо уявіть собі, що зараз, під час війни, ми б не мали визнаної Православної української церкви. Ситуація була б ще складнішою, і тому ми вдячні Вселенському патріарху.
Це справді таке рішення дуже важливе, бо це ніби дало друге крило для існування української держави. Ми маємо Акт проголошення незалежності Української держави, маємо вже томос, це як другий акт також вже утвердження цієї духовної незалежності. Тобто Україна має два повноцінних крила. Звісно, що це непросто, складно, але ми як церква зараз є духовною опорою для українського народу в цей непростий час випробувань війною.
Є така думка, що патріарх Варфоломій міг би частіше приїжджати в Україну. Як ви на це дивитесь?
Ну, він відвідав Україну, і ми його запрошували. Наразі ми чуємо від президента України про запрошення світових релігійних лідерів приїхати в Україну. Це охоплює як папу Римського, так і Вселенського патріарха.
Ми очікуємо, що такий візит відбудеться обов'язково, але в таких складних умовах, коли відбувається постійні обстріли України, з точки зору безпеки, на жаль, і Вселенський патріарх, і папа Римський зараз не прийняли рішення щодо відвідин України, але я переконаний, що в майбутньому такі візити будуть відбуватися.
Візити світових лідерів мають величезне значення, оскільки вони спонукають нас до нових зусиль і надають нам натхнення для продовження боротьби.
Щодо визнання Православної церкви України та томосу іншими церковними інститутами. Наразі ПЦУ отримала визнання від Вселенського патріархату, Олександрійського патріархату, а також від Грецької та Кіпрської церков. Однак, чому цей процес не просувається так швидко, як очікувалося? Чому інші церкви не виявляють такої активності у визнанні, як це було б бажано?
- Це стосується геополітичної ситуації. І ми побачимо, що після завершення цієї війни відбудуться визнання іншими помісними церквами. На жаль, Москва впливає, і це ми реально бачимо. І деякі церкви православні до цього часу перебувають під російським впливом.
Проте після закінчення цієї війни ми вважаємо, що Росія втратить свою силу та вплив, що відкриє шлях для інших церков приєднатися до процесу визнання нашої автокефалії. Хоча у нас вже є комунікація з різними церквами та співслужіння з єпископами, інколи не на рівні предстоятелів, ми також підтримуємо зв'язки з іншими помісними православними церквами через Вселенського патріарха.
Бо на цьому етапі тільки Російська православна церква офіційно розірвала євхаристійне єднання із Вселенським патріархом. Інші помісні церкви цього не робили і не зроблять, і тому ми маємо це спілкування. А вже це як дипломатичне визнання, тобто налагодження стосунків, я переконаний, що ми з часом обов'язково отримаємо.
- Чи мала би до процесу визнання з боку церков таких держав, як Грузія, Албанія, Болгарія чи там Румунія українського томосу долучитися не лише церква, щоб не лише вашими церковними каналами працювати, а й Українська держава також?
- Ми спільними зусиллями на різних рівнях працюємо в цьому напрямку, і є певні досягнення, але щоб були ухвалені повні рішення, потрібен ще час.
Часом ми не ділимося численними подіями, що відбуваються, адже це може лише нашкодити. Якщо Москва отримує інформацію, вона активно починає втручатися в ці процеси. Хоча її втручання було присутнє завжди і, ймовірно, залишиться. Тому ми продовжуємо нашу роботу. Зі свого боку, ми робимо все, що в наших силах, а також Українська держава активно підтримує ці зусилля і надає допомогу.
- В кінці листопада Вселенський патріарх Варфоломій збирає в Константинополі-Стамбулі предстоятелів древніх патріархатів: Єрусалимського, Антіохійського, Олександрійського. З них лише Олександрійський визнав ПЦУ. Чи ви думаєте, що може бути якесь прохання з боку патріарха Варфоломія і до інших престижних оцих древніх патріархатів визнати ПЦУ і томос? В тій же Сирії, де розіташований Антіохійський патріархат, помінялася ситуація, російський вплив вже менший в Сирії, і Антіохійський патріархат міг би якось міг би вже з вами працювати... Тобто, як ви думаєте, тут може бути поштовх якийсь?
Велика частина ситуації залежить від позиції Вселенського патріарха, який постійно прагне до того, щоб його рішення було визнане. Це стосується, зокрема, питання надання автокефалії Українській православній церкві, або Православній церкві України.
Отже, давайте не будемо заздалегідь робити прогнози, адже все ще триває. Впереді нас чекають зустрічі та, можливо, спільні служіння та богослужіння. Важливо зазначити, що під час проведення цих богослужінь ім'я предстоятеля Української церкви згадується у диптиху. Наприклад, коли Вселенський патріарх відвідував Румунію, або коли Болгарський та Румунський патріархи прибували до Вселенського патріарха на його батьківщину, ім'я предстоятеля Української церкви завжди згадувалося. Це свідчить про те, що цей процес поступово, але впевнено рухається вперед, хоча для його реалізації все ще потрібен час.
- Ви нещодавно побували на Афоні. Чому важливо поширювати український вплив на Святій горі?
- Це вже рік пройшов. Якраз рівно рік з того часу, як предстоятель Української церкви офіційно відвідав з паломницьким візитом Святу гору Афон. Тому що Свята гора Афон є таким особливим, унікальним місцем у православному світі. Її називають монашою республікою. І свого часу туди Російська Федерація вклала дуже багато ресурсів.
Ченці та ігумени з різних монастирів розповідали мені, що під час останнього візиту Путіна до Афону у 2016 році він скликав усіх настоятелів і запропонував: "Я готовий покрити всі ваші витрати, якщо ви погодитеся на прибуття тисяч російських ченців на Святу гору Афон". Однак, незважаючи на значні інвестиції з боку Російської держави, вони відмовилися від його пропозиції і не підтримали цю ініціативу.
Афон завжди був важливим місцем для росіян. Вони використовували це, щоб стверджувати, що, мовляв, Вселенський патріарх визнав автокефалію, але українців на Святій горі не приймають. Проте ми можемо підтвердити, що більшість монастирів на Афоні сприймають українську церкву і співслужать разом з її предстоятелем.
Отже, на даний момент ми підтримуємо дружні взаємини з численними монастирями і займаємось відновленням української келії на Афоні. Зараз спостерігається збільшення кількості паломників з України, зокрема військових, які відвідують Святу гору Афон для духовної реабілітації. Таким чином, ми відновлюємо та зміцнюємо тисячолітні зв'язки між Україною-Руссю та Святою горою Афон.
От до нас приїжджали нещодавно монахи зі Святої гори Афон, співслужили, служили літургію в Києво-Печерській лаврі якраз у день пам'яті святого преподобного Антонія Печерського, який був на Афоні і приніс цю традицію до України-Руси. І ми якраз відновлюємо ті зв'язки, які мають уже тисячолітню історію.
Чи є прийнятною амбіція мати українську келію на Афоні в майбутньому? Чи могла б Україна колись заснувати повноцінний монастир на цій святій горі? Адже болгари вже мають свій монастир, румуни — скит, а інші нації також мають свої присутності там. Чи не заслуговує Україна на таку можливість?
Ми маємо зробити перший крок. У нас є шанс відновити одну з келій. Ще з козацьких часів, коли Катерина II знищила Запорізьку Січ, на Афоні проживало чимало козаків-монахів. Історичний Іллінський скит на Афоні також був населений численними ченцями з України.
Ми поступово відновлюємо нашу келію, хоча це потребує часу та ресурсів, яких наразі не вистачає, оскільки всі зусилля спрямовані на підтримку українських військових. У кожного свій час, і все, як кажуть, під контролем Божої волі. Ми не будемо робити напередодні прогнозів, але віримо, що українська присутність на Афоні залишиться стабільною в майбутньому.
#
