Ця стаття, підготовлена незалежним молдовським інформаційним джерелом NewsMaker, вперше була опублікована в контексті дослідження різних хвиль еміграції молдавських громадян. Перекладена та відкоригована версія з'являється на платформі Global Voices у рамках партнерської угоди з NewsMaker.
Перші роки після отримання незалежності Молдови були позначені розпадом Радянського Союзу, збройними зіткненнями в Придністров'ї та складними економічними і політичними трансформаціями, які призвели до нестабільності та невизначеності. Ці обставини стали причиною першої хвилі масової еміграції з країни.
Перша хвиля (1990-1995) - фактори етнічного та економічного характеру.
Ця хвиля еміграції в основному мала етнічний характер, хоча швидко почали відігравати важливу роль і економічні фактори. Багато людей, що покинули країну в цей період, не мали наміру повертатися. Основну частину емігрантів становили етнічні меншини, які скористалися новими можливостями для повернення на батьківщину або переселення до країн свого етнічного походження. Найбільш виразним моментом став виїзд єврейської громади: з 1990 по 1996 рік приблизно 40 000 євреїв повернулися до Ізраїлю. Лише в 1992 році, згідно з даними Національного бюро статистики Молдови, емігрувало 3441 особа, хоча міжнародні джерела повідомляють, що насправді ця цифра могла бути ще більшою — близько 4305 осіб.
Серед основних напрямків еміграції в так званому "далекому зарубіжжі", яке становило до 97% всіх виїздів протягом зазначеного періоду, особливо виділялися Німеччина (29,9%) і США (25,4%). Крім того, значна кількість емігрантів також вирушала до Росії та України.
Соціолог і експерт з питань міграції Олександр Макухін зазначив, що з 1987 року СРСР дав змогу етнічним євреям репатріюватися до Ізраїлю:
У той час це було надзвичайно важко. Люди могли виїжджати, маючи при собі не більше 40 доларів іноземної валюти на кожну особу. Це мало значний вплив на Молдову, оскільки там проживала велика кількість євреїв. Перша хвиля еміграції складалася переважно з єврейського населення, згодом до неї приєдналися й інші етнічні групи, зокрема етнічні німці, які повернулися згодом.
Хоча ця еміграційна хвиля значною мірою була викликана етнічними факторами та можливістю повернення на батьківщину, вона мала суттєвий вплив, призвівши до виїзду великої частини населення та створення перших еміграційних шляхів і діаспор за межами країни. Ці початкові зв’язки та досвід, ймовірно, полегшили наступні етапи еміграції, які, в основному, були зумовлені економічними причинами, роблячи їх менш ризикованими. Таким чином, перша хвиля еміграції виступала не лише як окремий випадок, але й як пролог до подальшої масової економічної еміграції.
Другий етап (середина 90-х - початок 2000-х років) - підвищення трудової міграції.
До середини 1990-х років Молдова переживала серйозну соціально-економічну кризу. Значне падіння життєвого рівня, закриття численних промислових заводів, зростання безробіття і висока інфляція призвели до тяжких умов існування для багатьох громадян. На кінець 1990-х років країна стала відомою як найменш забезпечена в своєму регіоні.
Еміграційні процеси зазнали суттєвих трансформацій. Етнічний аспект поступився місцем масовій економічній та трудовій еміграції. Країна почала втрачати найактивніших і працездатних громадян, для яких виїзд за кордон став своєрідною інвестиційною стратегією, що дозволяє уникнути крайньої бідності. Нелегальна еміграція зросла, особливо до південних країн Європи, таких як Італія, Греція, Іспанія та Португалія. Нелегальний характер цього виїзду ускладнює точну оцінку його масштабів, проте він був значним, і хоча Росія залишалася основним напрямком, акцент почав зміщуватися на захід.
Макухін зауважив, що також почалася інтеграція:
До 1998-99 років багато людей зрозуміли, що прагнуть не лише трудитися в новій країні, але й назавжди оселитися там.
Це стало початком активної міграції найбільш ініціативної частини населення Молдови. Це не була просто еміграція в пошуках кращих умов життя, а радше втеча від безперспективності на рідній землі. Втрата цього демографічного ядра стала основою для низки тривалих проблем, таких як старіння суспільства та дефіцит робочої сили, які й досі відчуваються в країні. Ця хвиля міграції закріпила в свідомості людей думку, що еміграція стала не лише можливістю, а й необхідністю для виживання.
Третій етап (початок 2000-х - 2014) - Румунія стає членом Європейського Союзу.
На початку 2000-х років еміграційні тенденції стали більш різноманітними. Трудова еміграція все ще домінувала, але напрямки розширилися. Попри те, що Росія посилила правила реєстрації, вона залишалася провідним пунктом призначення, де до 2010 року проживало понад 190 000 молдован. Італія стала другою за величиною країною призначення, де до 2010 року проживало понад 58 000 молдован. Туреччина, Ізраїль, Україна, Португалія та Німеччина також були популярними, а еміграційні амністії в Південній Європі дали змогу багатьом легалізувати свій статус.
Основним чинником стало активне отримання румунського громадянства молдованами, яке охопило понад 200 000 осіб до 2010 року. Коли Румунія приєдналася до Європейського Союзу в 2007 році, отримавши доступ до європейського ринку праці, вона фактично надала молдовським іммігрантам можливість вільно пересуватися Європою задовго до того, як їхня країна розпочала офіційні процеси інтеграції. Це також продемонструвало готовність молдован скористатися легальними шляхами еміграції до ЄС, підтверджуючи прогнози про можливий сплеск еміграційних потоків після вступу.
Невдовзі виник новий формат міграції – еміграція на основі сімейних зв'язків. Молдовани, які отримали громадянство, почали запрошувати своїх дітей та близьких родичів, щоб ті приєдналися до них за кордоном. Це призвело до значної фемінізації міграційних потоків, особливо в напрямку Італії. Багато з мігрантів походили зі сільських місцевостей, хоча з часом зросла частка міських жителів серед емігрантів.
Четверта хвиля (2014 рік - по теперішній час) - запровадження безвізового режиму.
У 2014 році підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та введення безвізового режиму стали знаковими подіями для країни. За даними прикордонної служби, у 2022 році Молдову залишили 241 448 громадян, що майже у два рази більше, ніж у 2014 році. Від 2014 до 2024 року чисельність постійного населення Молдови зменшилася приблизно на 400 000 осіб.
Макухін акцентував увагу на суттєвому "омолодженні" еміграційного процесу:
Зараз ми втрачаємо наймолодше і найактивніше населення. І більше немає гендерного дисбалансу, який ми спостерігали раніше - виїжджають і чоловіки, і жінки.
Економічні розбіжності залишаються основним чинником. Країни ЄС, особливо Італія, Франція та Німеччина, як і раніше, є найпопулярнішими напрямками, тоді як еміграція до Росії різко скоротилася з приблизно 600 000 до менше ніж 80 000 осіб до 2022 року.
Цей період ознаменувався зовнішніми потрясіннями. Пандемія COVID-19 спричинила тимчасове масове повернення (приблизно 316 000 осіб з січня по вересень 2020 року), але більшість з них знову виїхали після послаблення обмежень. Вторгнення Росії в Україну в 2022 році спричинило приплив українських біженців до Молдови, а також повернення деяких молдовських мігрантів з Росії та України, хоча точні цифри невідомі.
Грошові перекази проти кадрової еміграції
Економічний вплив еміграції має складний характер. З одного боку, грошові перекази вносять значний вклад у фінансову систему: щорічно вони становлять від 1,9 до 2 мільярдів доларів США, що дорівнює 12-16% валового внутрішнього продукту Молдови. Ці кошти сприяють підтримці споживчих витрат і знижують рівень бідності, особливо в сільській місцевості, допомагаючи родинам виживати.
Однак кадрова еміграція залишається серйозною проблемою: країну залишають не тільки низькокваліфіковані працівники, а й багато освічених фахівців. Втрата Молдовою найбільш досвідчених людей негативно позначається на таких важливих секторах, як освіта та охорона здоров'я, де спостерігається нестача лікарів.
Нація, що вимирає?
Найбільш явним і тривожним наслідком еміграційних потоків з Молдови є стрімке зменшення чисельності населення країни.
Протягом тридцяти років після здобуття незалежності Молдова втратила приблизно 40% свого населення: з 4,36 мільйона у 1991 році до 2,4 мільйона на початку 2024 року, без урахування Придністров'я. Щороку країну покидає в середньому від 35 000 до 40 000 осіб. Сьогодні Молдова демонструє одні з найвищих показників еміграції та зменшення чисельності населення у світі.
Еміграція молоді знижує народжуваність, погіршує економіку та сприяє новій еміграції. Старіння населення створює тиск на пенсійну й медичну системи, а скорочення робочої сили знижує податкові надходження.
#Греція #Євреї #Німеччина #Україна #Росія #Радянський Союз #Туреччина #Соціологія #Ізраїль #Франція #Європейський Союз #Італія #Німці #Міграція населення #Молдова #Еміграція #Румунія #Іспанія #Репатріація #Громадянство #Робоча сила #Безробіття #Рівень життя #Інфляція #Португалія #Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом #Етнос #Збройний конфлікт #Розпад Радянського Союзу #Валюта #Молдовани #Народжуваність #Південна Європа #Трудова міграція #Старіння населення #Придністров'я #Придністров'я (регіон)
