Сергій Деньга: Мені не здається, що я маю моральне право зображати військових.

Як у вас справи? Який настрій вас супроводжує на початку останнього осіннього місяця?

Тільки що розмовляв із сестрою, і ми дійшли до думки, що багато що залежить від нашого ставлення. З одного боку, ми опинилися в ситуації, схожій на "руську рулетку" - невідомо, що нас чекає. Але з іншого боку, ніч минула, і треба продовжувати працювати. А як тільки бачиш море, то все виглядає зовсім інакше. Жити можна, і навіть досить комфортно.

- Ви обираєте для себе шукати більше позитиву в житті чи ви песиміст?

Звичайно, неможливо не відчувати тривогу, спостерігаючи за новинами, де йдеться про втрати і героїзм наших захисників ЗСУ... Уявити, що вони переживають, просто неможливо. Але якщо постійно занурюватися у ці переживання, можна втратити смак до життя. Необхідно шукати позитивні моменти, адже інакше це все може поглинути тебе.

Як змінилася ваша професійна діяльність з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії? Який вплив війна мала на ваші рішення щодо вибору ролей та форматів роботи?

Звичайно. Коли розпочалася війна, можливостей для роботи не залишилося зовсім. Але згодом, коли ми, представники кіноіндустрії, усвідомили, що створення українського контенту – це потужний інструмент, ситуація почала покращуватися. Проте, звичайно, обсяг роботи все ще не зрівнявся з тим, що був раніше.

Щодо вибору ролей, я завжди підходжу до теми війни з великою обережністю. Спочатку мені здавалося, що знімати щось на цю тему ще зарано. Зараз я вважаю, що це вже можливо, але все залежить від конкретної теми та персонажа, якого потрібно втілити. Оскільки я не брав участі у бойових діях, вважаю, що не маю морального права грати військових. У мене були декілька ролей у фільмах на військову тематику, де я зображував наших опонентів.

- Вам було морально важко грати таких персонажів, враховуючи наші реалії?

Вони, насправді, дуже різні. Я б ніколи не зміг грати звичайних рядових солдатів, які вчиняють насильство або знущаються. Просто не зміг би себе змусити. Що стосується офіцерів... Ми ж актори, нам доводиться грати і маніяків, і злочинців. Такі вже є в житті люди. Треба ж показувати ворога.

Сергій Деньга про війну та ролі в кіно (фото: пресслужба)

Я чув, що у вас з'явилися нові проекти. Це фільм "Довженко" та мінісеріал "Фільм для НЕПмана". Чому кожен повинен обов'язково їх переглянути?

У той час, на початку 20 століття, а саме в 1920-х роках, існувала кінофабрика ВУФКУ. Довженко та, зокрема, Яновський мріяли про створення українського Голлівуду на узбережжі Чорного моря. Українське кіно користувалося популярністю не лише в межах Радянського Союзу, а й за його межами, адже багато європейських країн купували і демонстрували українські фільми. Якби не обставини того часу, вважаю, український кінематограф міг би стати не гіршим за Голлівудський. Нам потрібно повернутися до своїх витоків, усвідомити, як все могло скластися, і прагнути до створення не лише аналогічного, а й більш якісного продукту.

- Як ви вважаєте, ми вже відійшли від радянського впливу в кіноіндустрії? Чи ще є над чим працювати?

Який же вплив мала радянська епоха? У той час, коли українське кіно тільки починало розвиватися, діяла партійна цензура. Влада визначала, які фільми можна створювати, а які – ні, вимагаючи дотримання державної лінії. Це й був той самий вплив. Сьогодні ми також спостерігаємо певний вплив, але він більше спрямований на українізацію та популяризацію патріотизму. Проте, якщо ця тенденція буде занадто агресивною, це також може призвести до негативних наслідків.

Має бути вільна, щаслива країна, щоб показувати щасливих українців у вільній та красивій державі. Як такого впливу радянського вже немає. Так, ми були постійно на других ролях, як обслуговчий персонал для нашого "великого брата". Цей вплив ще залишився. Ще не відчуваємо, що ми самостійна одиниця - оце трохи є.

- У червні ворожа ракета влучила в Одеську кіностудію, де знімали "Довженка". Як команда пережила цей удар і чи змінилося ставлення до байопіку після цього?

На той час зйомки вже закінчилися, тому декорація стала непотрібною. Ми вирішили залишити її на майбутнє. Призвичаїлися до того, що це ще один виклик, який потрібно витримати, і не більше того, на жаль. Що ж робити, коли людина неадекватна?

У Голлівуді, очевидно, не усвідомлюють, що означає знімати фільми в Україні, де сьогодні ти завершив зйомки, а вже завтра на твою локацію може впасти ракета, знищивши все. Цей майданчик міг би слугувати ще багато років для нових проектів.

- Та й не тільки в Голлівуді, а й у Європі. Вони абсолютно не розуміють, що таке жити під час війни. Навіть пишуть у соцмережах: "Ви з України? А у вас там війна чи щось таке? І прямо стріляють?" Люди живуть абсолютно іншим життям.

Сергій Деньга розповідає про те, як війна позначилася на українському кінематографі (фото: пресслужба)

- До речі, ви часто кажете, що не любите говорити про себе. У соцмережах проявляєтеся переважно з професійного погляду. А чому так? Адже для акторів дуже важлива медійність.

Медійність, безумовно, має значення, проте існують і інші типи особистостей. Є актори, які з величезним задоволенням діляться своїм життям та особистими історіями. Я ж маю інший підхід: віддаю перевагу спостереженню та втіленню різних персонажів, ніж розповідям про своє власне життя.

- Участь у телешоу, рекламах, введення соцмереж - це все не для вас?

Ой, це зовсім не для мене.

Популярність має свою зворотну сторону, і це - численні скандали. Наприклад, Тараса Цимбалюка часто піддають критиці. Було також випадок з Артемієм Єгоровим, коли він висловив свої міркування щодо війни. Як ви ставитесь до критики, яку публічно висловлюють?

- Чесно кажучи, я негативно ставлюся до критики. Хоча більшість зі мною може не погодитися, це радянський наратив. Як були партійні збори: "А давайте сьогодні поговоримо про поведінку Іванова. От зробив щось таке... Ай-ай-ай". Якщо ти порушив закон, твоєю поведінкою мають займатися відповідні органи.

Якщо людина висловлює свою думку, не всім вона може до вподоби. Я помічаю, що багато акторів чинять, на мій погляд, неправильно. У неформальному спілкуванні я можу це обговорити, але робити це публічно та в дещо грубій формі – на мій погляд, нагадує радянські часи.

У одному з ваших інтерв'ю ви висловили думку: "Куди ж прямує людство?" Що саме викликає у вас найбільше занепокоєння в сьогоднішній реальності?

- Я вважаю, що найголовніше - любов, добро та щирість. Це найголовніші наші риси, а їх так мало. Коли люди незадоволені своїм життям, вони стають злими та сприймають поведінку інших через власні погляди.

Існують люди, які сприймають світ з песимістичної перспективи: вони вважають, що все навколо погано, а якщо грошей не вистачає, то, звісно, їхній президент уявляється їм злодієм і негідником. Я не маю на увазі конкретно нашого президента. Для таких людей кожен лідер або керівник – це завжди нехороша постать, яка лише й думає про власну вигоду.

Існують також люди, які мають оптимістичний погляд на життя. Для них кожен керівник намагається покращити офіс, кіно чи країну. Я особисто дотримуюсь такого ж підходу: вважаю всіх добрими, поки не отримаю підтвердження протилежного.

Сергій Деньга про сучасний світ (фото: пресслужба)

Ви колись говорили, що вашим натхненням у акторстві став Жан-Клод Ван Дамм. На початку російської агресії він відвідав Україну, висловлюючи свою підтримку, але згодом звернувся до Путіна з певними словами любові. Чи відчуваєте ви розчарування через це, чи, на ваш погляд, мистецтво слід відокремлювати від особистості?

- Відокремлювати не можна. Це від контексту залежить. Вони ж там не зовсім розуміють ситуацію. Багатьом конфлікт у Боснії та Герцеговині теж не дуже зрозумілий. Може, Жан-Клод Ван Дамм не зовсім розуміє, що і як. Якби він приїхав сюди та побачив, як гинуть наші військові, думаю, він би змінив своє ставлення.

Проте він вважає, що ситуація є певним конфліктом, як колись зазначив Трамп: "це як у пісочниці, де діти сваряться". Думаю, він не має достатньо інформації про події. Я мав можливість поспілкуватися з ним до початку війни - ми провели разом один день. Тоді він справив на мене враження щирої та порядної особи.

- Ви родом з Одеси вже вчетверте. Які, на вашу думку, аспекти міста залишаються незрозумілими для інших людей?

Одеса для мене – це місто, яке дихає свободою. Мабуть, це пов'язано з тим, що сюди з'їжджаються люди з усіх куточків планети. Воно вражає своєю багатонаціональністю – наприклад, я сам несу в собі спадок п'яти різних націй. Тут панує особлива атмосфера: наше чудове море, платани, каштани, акації та неповторний одеський гумор. Все це, напевно, зумовлено різноманіттям культур та значною присутністю євреїв, хоч їх стало менше в наш час. Одеса справді неповторна.

Багато хто відзначає, що в Одесі жителі завжди спокійні і не квапляться. Чому ж це відбувається?

Одеса — це не місто для роботи, а справжній оазис відпочинку. Тут людей можна побачити, як вони прокидаються, а на роботу зазвичай приїжджають лише о 10-11 годині. Потім знову повертаються додому, щоб насолодитися спокоєм. Це справжній курорт. На відміну від Києва, де відчувається ритм столиці: тут усі зайняті справами, кудись поспішають.

Наскільки актуальною є проблема мовного питання в Одесі? Чи все-таки суперечки в соціальних мережах про те, хто і якою мовою спілкується, рідко виходять за межі віртуального простору?

- У реальне життя перетікають рідко. Я б не сказав, що мовне питання гостро стоїть. Я вважаю, що всі ці розмови тільки роз'єднують націю. Я за лагідну українізацію, а не за мовні патрулі на вулицях.

Сергій Деньга висловлюється щодо Одеси та мовного аспекту (фото: прес-служба)

- Я знаю, що ви також брали участь у вертикальних серіалах. Цей формат доволі популярний у світі. У чому особливість таких проєктів? Як гадаєте, вони несуть якусь загрозу вже традиційним формам кіномистецтва?

- Вони доповнюють традиційні форми. Вертикальний формат створений для людей, які їдуть, скажімо, у метро чи автобусі, мають трохи вільного часу і зручно дивляться контент - короткі епізоди тривають по 2 хвилини. Подивився, свайпнув угору і переглянув ще один. Якщо ти зупинився, натиснув паузу, потім можеш дивитися далі з того ж місця.

Існують романтичні книги, а також вертикальні серіали, які легко споживати під час подорожей. Однак нині експериментують з різними жанрами: створюють романтичні комедії, трилери і навіть хоррори. Це зовсім новий формат, який з’явився всього два роки тому і стрімко розвивається.

Подивимося, куди це приведе. Може, за 10 років зникнуть, а, може, навпаки будуть дуже популярними. Але мені здається, занурюватися у глибину фільму, коли ти їдеш в транспорті, не зовсім правильно. Глибоке кіно - для дому, кінотеатрів, коли ти можеш повністю заглибитися. А отак от в телефоні має бути легким.

- Я бачу, що дуже багато українських акторів беруть участь у зйомках таких роликів. Вони приносять гарний заробіток? Чи все ж таки не порівняти зі стандартними формами зйомок?

У нас схожі гонорари. Це українська компанія AMO Pictures, яка займається зйомкою. Вони базуються в Києві і створюють аналогічне кіно, але у вертикальному форматі. Умови роботи абсолютно такі ж, як і в інших місцях.

Цікаво, що в українському кінематографі неодноразово виникає дискусія щодо залучення блогерів, телеведучих та артистів. Деякі з акторів вважають, що в цій сфері повинні працювати виключно професіонали. Як ви вважаєте з цього приводу?

У Голлівуді також активно залучають нові обличчя. Якщо це може забезпечити додаткову рекламу для фільму і привернути нову аудиторію, це, безумовно, приносить прибуток. Грати поруч з професіоналами — це чудово, адже це підвищує рівень твоєї гри і загальну якість фільму. Все залежить від блогерів: є такі, що дійсно вміють добре виконувати свої ролі.

- Колись ви заради навчання в США продали квартиру, але потім все ж таки повернулися. Що вам приніс той досвід? І чому все ж таки вирішили будувати кар'єру тут?

- Я вже мав досвід зйомок тут раніше. Знав, що повертаючись, знову доведеться займатися справою, але починати все з чистого аркуша. Вік мій уже далеко не підлітковий. Що я отримав від цього? Освіту. Це цінніше, ніж будь-які гроші.

Сергій Деньга говорить про мистецтво акторства (фото: пресслужба)

Чи справді кожен, хто мріє про акторську кар’єру, має шанс реалізувати цю мету?

Бажання може мати різні обличчя. Я зустрічав чимало людей, які мріяли стати акторами, але в реальному житті їхня поведінка була далека від адекватності. Якщо ж людина дійсно адекватна і щиро прагне стати актором, я не вбачаю жодних перешкод на цьому шляху.

Який ви учасник на майданчику? Чи виникають у вас суперечки, чи ви схильні до миру?

- Так, я вважаю себе миролюбною людиною. У мене велике терпіння під час роботи на майданчику.

Ви, до речі, вже не раз згадували, що мріяли зіграти в екшн-фільмі. Яку саме персонажа ви б хотіли втілити?

- Кожен екшн-фільм, у якому персонаж переборює труднощі, щоб досягти своїх цілей. Напевно, я вже занадто зрілий для таких історій.

На сьогоднішній день у Голлівуді актори старше 50 років з'являються в романтичних фільмах, екшенах та стрічках про супергероїв.

- У романтичних я б хотів зіграти. Але й в них інша техніка безпеки. У нас коли знімається бойовик, то що не сцена, то травма. До кінця зйомок ще дожити треба. Там якось більш захищено.

Чи траплялося вам отримати травму під час зйомок?

- Так. Будь-який актор скаже: як тільки екшн-сцена, обов'язково щось трапляється. Якісь садна, синці, маленькі травми бували. Одного разу навіть ребро зламав.

Як ви вважаєте, чи матиме Україна колись славу завдяки екшн-фільмам?

Звісно. Давно в минулому я практикував карате, і українські спортсмени на світових чемпіонатах змагалися з японськими, і часто здобували перемоги. Українці — це справжні бійці, тому можна бути впевненим у високій якості бойових сцен у фільмах. Сподіваюся, що всі жанри українського кінематографа досягнуть світових стандартів.