Сергій Грабовський: Політична доктрина Путіна базується на конфлікті із Західними країнами – Блоги | OBOZ.UA

Інтерв'ю В.В. Путіна, яке він дав двом провідним індійським телеканалам — Aaj Tak та India Today, охоплює величезну аудиторію, що налічує близько 700-800 мільйонів глядачів. У цьому інтерв'ю міститься безліч важливої інформації про зовнішню політику Росії, її стратегічні та тактичні цілі. Крім того, воно розкриває аспекти організації російського суспільства, втілюючи концепцію "колективного Путіна", що охоплює більшість населення Росії та, в деяких випадках, йде далі її меж.

Щодо "українського виміру" цього інтерв'ю я вже висловлювався, але є кілька важливих аспектів, які варто підкреслити. Тож давайте зосередимося на питаннях, які мають глобальне значення.

По-перше, слід підкреслити, що антизахідницька риторика, що послідовно проявляється через різноманітні інтерв'ю, є значно більшою, ніж просто особисте упередження Путіна або спільна позиція "кремлівських чекістів". Це явище можна розглядати як політичну релігію, корені якої сягають Російської імперії XIX століття та радянських часів, особливо в період правління Сталіна та післявоєнної епохи. В усіх бідах Росії звинувачується Захід, який постає як глобальне зло, проти якого бореться "свята Русь". Концепція "політичної релігії" детально розроблена в світовій науковій думці; її сильна сторона полягає в тому, що вона тісно переплітає цю ідею з тоталітаризмом, його практикою, ідеологією та міфологією. Політична релігія виступає як різновид "світської релігії", що описує механізми організації та самоорганізації тоталітарного суспільства. У російському контексті православ'я втрачає статус Церкви і перетворюється на державну інституцію — спочатку під контролем монархії та "охранки", згодом — під егідою ЦК КПРС і КҐБ, а нині — ФСБ та Кремля. Антизахідництво стало центральним елементом ідентичності Російської імперії в XIX столітті, а в XXI столітті — сучасної Російської Федерації.

Даремно більшість політиків держав-членів ЄС і НАТО вважають, що антизахідництво Путіна і Ко - лише слова. Ні. Політична релігія - реальність, яка об'єднує абсолютну більшість росіян. Наразі Путін закономірно посідає у цих координатах місце як сакрального, так і "земного" лідера; він усе своє життя боровся з Заходом, і часом доволі успішно. А іманентні суперечності його настанов (в інтерв'ю яскравий приклад - апеляції до норманської теорії походження навіть не Русі, а Росії як такої) не мають жодного значення. Ба більше: Брежнєв хоч їздив на спеціальних ЗІЛах, а Сталін не на "емках", а на Паккардах, і Путін не на "ладах" їздить, а на західних авто - але це також не має значення. Вірую, бо абсурдно - така максима в річищі політичної релігії імперського тоталітаризму. Особливо, коли цей абсурд (з погляду наукової логіки та здорового глузду) прорікає живий бог, він же великий вождь.

У цьому контексті Медвєдєв і Дуґін не є просто божевільними персонажами в путінському оточенні. Вони виступають як жерці-оракули, що проповідують панівну політичну ідеологію, і тому до їхніх слів слід ставитися з усією серйозністю. Ось що заявив Дуґін, аналізуючи висловлювання Путіна в інтерв'ю: "Владімір Путін підкреслив, що в Україні ми просто відновлюємо наші території. Це наша нація. Так, він може здаватися безумним, але ми маємо намір його вилікувати. Що стосується європейців, то їхнє зцілення вже не в наших силах. Ця самодостатня, але явно занепадницька цивілізація перебуває у стані агонії. І, здається, ми будемо діяти з нею набагато жорсткіше, ніж з Україною — просто зітремо Європу з лиця землі." Путін лише натякає на можливість превентивного удару по ЄС, мовляв, ви ж озброюєтеся, тоді як Дуґін і Медвєдєв відкрито говорять про необхідність знищення Європи. Виникає питання: що станеться з путінськими союзниками в ЄС та НАТО? Чи "колективний Путін" вважає, що Європа капітулює і самознищиться?

Звертаючи увагу на важливі деталі, можна зазначити, що антизахідна риторика значно сприяла Путіну в "презентації" Росії, яка залишилася колоніальною імперією, як однієї з ключових сил антиколоніалізму для так званого "глобального Півдня". Незважаючи на зусилля деяких європейських країн налагодити тісні зв'язки з африканськими та азійськими державами, ці країни продовжують сприймати "колективного Путіна" як позитивну фігуру, оскільки він вміло маніпулює традиційними соціальними міфами, що панують у цих регіонах.

По-друге, Путін категорично заперечує суб'єктність України - і зараз, і в минулому. Російськомовне населення "ЛДНР" і Криму таку суб'єктність, виявляється, має, воно самочинно провело референдуми, воювало за свою свободу, а всі інші в Україні такої суб'єктності не мають. Захід організував переворот, Захід озброїв і кинув проти Росії війська "київського режиму", Захід насаджує русофобію... Виявляється, сотні мільйонів африканців мають суб'єктність, а українці - ні. Правда, є українські націоналісти та неонацисти, згаданий уже "київський режим". Але то, за Путіним, лише пахолки Заходу, категорично несамостійні сили. Що ж, Путін наслідує Сталіна, який колись вів мову про "українсько-німецьких націоналістів". Абсурдна маячня, тим більше, що Сталін був-таки фахівцем з національного питання, але він знав: проковтнуть і не таке. Нагадаю, що Сталін вимагав від західних альянтів відкрити "другий фронт", хоча вони воювали з Гітлером з вересня 1939 року, тоді як СССР до 22 червня 1941 року був союзником нацистів, і саме то був "перший фронт", але проковтнули - і на Заході, тим більше у "совку". А чим кращі сотні мільйонів індійців за правління Моді з його улюбленим напоєм - коров'ячою сечею, яка начебто є панацеєю від усіх хвороб?

По-третє, Путін недвозначно солідаризувався з авторитарним режимом Махмуда Аббаса, голови палестинської автономії та руху ФАТХ, і з суто тоталітарним ХАМАСом, який панує у секторі Газа (саме ці дві сили реально представляють арабів Палестини): "Ми завжди виходили з того, що для того, щоб вирішити проблему Палестини, необхідно реалізувати рішення, ухвалені й ухвалювані впродовж багатьох років Організацією Об'єднаних Націй. І головне з них - створення незалежної палестинської держави. У цьому ключ до вирішення всіх проблем", - заявив він. А щодо "врегулювання у Газі" висловився за те, що "взагалі правильніше подумати над таким способом організації влади, щоб передати всю владу саме палестинцям". А у Газі навіть не ФАТХ, а ХАМАС поза конкуренцією. Втім, було б дивно, якби підполковник КҐБ говорив щось інакше. Адже сам "палестинський народ" і його перший вождь Ясир Арафат - витвори КҐБ СССР. І скільки б прем'єр Ізраїлю Нетаньяху не їздив до Москви, щоб побігати там із колорадською стрічкою - символом новітнього російського фашизму - все одно зробити РФ прихильною до єврейського народу він не зміг. Ба більше: наче християнин Путін не зважав і не зважає на те, що т.зв. "західний берег Йордану" - це біблійні Юдея та Самарія з Віфлеємом, і що це місто за 30 років панування там режиму Аббаса перетворилося з переважно християнського на переважно мусульманське - з усіма відповідними наслідками. Чи, можливо, заяви на користь "створення незалежної палестинської держави" - це тактика Кремля, яка покликана забезпечити йому авторитет на "глобальному Півдні"? Як на мене - ні. Йдеться про іманентну спорідненість Росії з авторитарними та тоталітарними державами цього ареалу, в якому наразі майже не лишилося демократій. Індію вважали "найбільшою демократією світу", а тепер, за словами Путіна, Індія та Китай - найбільші друзі Росії...

Нарешті, у численних інтерв'ю багато уваги приділено Трампу, більше акцентуючи на його особистості, а не на США в цілому. На мою думку, Путін відкрито демонструє свої наміри - розколоти Захід, використовуючи офіційний Вашингтон, пропонуючи значні вигоди в обмін на фактичний союз із Росією. Варто зазначити, що в цьому плані "кремлівські чекісти" досягли помітних результатів. Наступного дня після публікації телеінтерв'ю Путіна на сайті Білого Дому з'явилася 33-сторінкова Стратегія національної безпеки США. Британський журнал The Economist охарактеризував її так: "Нова американська Стратегія національної безпеки є остаточним і вичерпним викладом концепції 'Америка насамперед' у зовнішній політиці. Для багатьох читачів це викликатиме серйозне занепокоєння... Союзники можуть почати хвилюватися, а деспоти зрадіють". Дійсно, в документі зазначено, що США не будуть нав'язувати іншим країнам свої критерії демократії. Це означає, що авторитарні режими отримують зелене світло, а критика Росії практично відсутня. Натомість Європа піддається критиці за, нібито, "неправильну" демократію, і вказується на "зростаючий вплив патріотичних європейських партій", багатьох з яких можна вважати проросійськими. Американський юрист і колишній президент Світового Конгресу українців Аскольд Лозинський різко критикує цю Стратегію: "Це найбільше вигідно Росії, в той час як Європейський Союз і весь європейський континент, включаючи Україну, зазнають приниження, адже остання згадується лише мимохідь. Росію не звинувачують у її агресії". Більше того, у документі йдеться не про російсько-українську війну, а про "українську війну", ніби Україна сама по собі веде війну. Тож чому б Путіну не віддати належне Трампу? Можливо, він вже мав певну інформацію про цю Стратегію до її публікації.

У загальному, ті, хто прагне, знайдуть безліч цікавих і корисних моментів у телеінтерв'ю, яке переглянули щонайменше півмільярда жителів Індії (а в англомовних версіях - десятки мільйонів людей з інших країн). Таким чином, війна сучасної "вісі зла" проти Заходу, з підтримкою певних сил самого Заходу, набирає обертів. А ми своє все ще робимо, і, як зазначив поет, "нехай мовчать Америки й Росії"...