Сергій Грабовський: Чи справді світло істини зосереджене лише у Варшаві? -- Блоги

Українська делегація на чолі з міністром закордонних справ Андрієм Сибігою не встигла визнати Польщу, запропонувавши узгоджувати постаті героїв для нашого майбутнього Національного пантеону. У той же час, прем'єр-міністр Дональд Туск вкотре акцентував увагу на Україні, вважаючи її винною у загостренні відносин між країнами. "Я отримую сигнали, що українські політики розуміють необхідність чесного обговорення минулого та уникнення подальшої напруги," - зазначив Туск. Він підкреслив, що позитивні українсько-польські відносини відповідають інтересам обох країн, проте для цього потрібна "добра воля" з обох сторін — як з Варшави, так і з Києва.

Цікаво, а чим у цьому контексті була майже піврічна (листопад 2023 - квітень 2024) блокада кордону польськими "фермерами" та "перевізниками" за активної підтримки проросійської й антиукраїнської партії "Конфедерація свободи і незалежності", наслідком якої стала втрата для української економіки - лише за перші три місяці - 1,5 млрд євро і смерті кількох водіїв? Чому я ставлю слова "фермери" та "перевізники" у лапки? Бо людина, яка заробляє щоденною працею, не може по кілька місяців разом із своєю технікою байдикувати, якщо, звісно, їй не оплатять це байдикування й активні дії (скажімо, висипання на землю сотень тисяч тонн збіжжя), відтак ідеться вже про найманців, які свідомо б'ють під час війни Україні у спину.

Чи може встановлення "Національного дня пам'яті про поляків - жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої" дійсно вважатися проявом "доброї волі" з боку Варшави? Як підкреслював Сейм, "у 1939-1946 роках українські націоналісти... вбили понад сто тисяч поляків, переважно мешканців сіл, знищили їхнє майно і змусили сотні тисяч поляків покинути Східні Креси Другої Речі Посполитої". На мою думку, цей закон не лише історично абсурдний, а й юридично сумнівний. Рафаель Лемкін, який колись був громадянином другої Речі Посполитої, автор терміна "геноцид" і відповідної теоретичної концепції, зазначав: "Геноцид не завжди означає миттєве знищення нації, окрім випадків масових убивств усіх її членів. Це, скоріше, скоординований план різних дій, спрямованих на знищення основ життя національних груп, що веде до їхнього знищення. Такі дії мають на меті руйнування політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров'я, гідності та життя осіб, що до них належать". Тому з наукової та правової точки зору трагічні події на Волині слід розглядати як взаємну етнічну чистку, а не як геноцид. Натомість колоніальна політика другої Речі Посполитої щодо національних меншин була набагато ближчою до геноциду, оскільки передбачала "добровільне-примусове" зникнення цих народів і їх асиміляцію до польської нації. Лемкін вважав "класичним випадком геноциду" Голодомор, який забрав мільйони життів і призвів до знищення інтелігенції, ліквідації УАПЦ та руйнації здобутків українізації. Хоча в авторитарній Речі Посполитій жертв було менше, націоналізація неполяків активно відбувалася на територіях, заселених українцями, білорусами та литовцями, які знаходилися на сході від "Лінії Керзона" — на землях, анексованих Польщею. Проте, сьогодні навіть звичайні поляки не визнають Волинь як захоплену українською силою територію, а скоріше вважають її частиною "Всходніх Кресів" або навіть "Малопольщі". З листопада 1939 року "Всходніх Кресів" більше не існувало, оскільки ці території стали частиною СССР і, відповідно, УРСР. Це стало наслідком окупації та анексії, але перед цим території ЗУНР і УНР також були окуповані і анексовані Польщею. На підтвердження цього, "Лінія Керзона" стала основою для визнання західними союзниками, що кордон СССР (і УРСР) має проходити по цій лінії. Емігрантський уряд Польщі в ті часи намагався повернути Волинь і Галичину до свого колоніального статусу. Але чи визнає сучасна Варшава даний факт?

Проте, ці наративи можна було б спробувати "відкласти вбік" і навіть призупинити ініціативу щодо створення Національного пантеону, щоб зберегти хоча б раціонально обґрунтовані відносини з Варшавою. Але як бути з наслідками листа Ярослава Качинського, лідера партії "Право і справедливість" (PiS), адресованого його однопартійцям? У цьому документі він відкрито заявляє, що Україна, яка "прославляє Бандеру та інших злочинців, а також УПА і ОУН", не зможе стати частиною Європейського Союзу у випадку перемоги PiS на виборах. Він підкреслює, що не може бути підтримано вступу до ЄС країни, яка формує свою національну ідентичність на основі "бандеризму", що вважається "однією з найзлочинніших і жорстоких ідеологій". За його словами, не всі українці несуть моральну відповідальність за дії УПА, Степана Бандери та інших націоналістичних діячів; ця відповідальність, на його думку, поширюється лише на тих, хто вважає їх героями.

Вражаюче! Але що робити з тим фактом, що, згідно з масштабними дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та групи "Рейтинг", підтримка постаті Степана Бандери в українському суспільстві коливається від 74% до 83%? І з тим, що не менше третини військових мають не лише обов'язкові, а й символічні червоно-чорні шеврони, асоціюючи себе з бойовими традиціями героїв УПА? Виходить, що Качинському до вподоби українці на кшталт Януковича, Медведчука та їх оточення? І чи зауважив Качинський, що своїми вимогами до України він фактично підкріпив найрадикальніші оцінки польських політиків щодо українських націоналістів?

А зараз Сейм розглядає президентський законопроєкт, який пропонує доповнити Кримінальний кодекс нормою, що прирівнює публічне пропагування "ідеології ОУН й УПА" до пропагування нацистської, комуністичної та фашистської ідеологій. За ці дії передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком до трьох років. Окрім того, проєкт наголошує на тому, що члени ОУН (фракції Бандери), вояки УПА й інших українських формувань (!!! - С.Г) співпрацювали з Третім Рейхом.

Отже, ОУН (ще не розділена, а також після розколу) певний час прагнула налагодити співпрацю з Німеччиною, оскільки мала певні ілюзії. Проте ця співпраця не набула значного практичного характеру. Наприклад, Андрій Мельник у 1939 році відкрито проігнорував директиву Гітлера, яка вимагала від членів ОУН знищувати євреїв та поляків і спалювати їхні будівлі. У той же час друга Річ Посполита підтримала аншлюс Австрії та Мюнхенську угоду (навіть намагалася стати п’ятим учасником), після чого силоміць захопила частину чеської території. Це дало вагомі підстави Вінстону Черчиллю, аналізуючи події Другої світової війни, стверджувати, що "Польща... з гнусною жадібністю взяла участь у пограбуванні та руйнуванні чехословацької держави".

"Співпраця" ж ОУН (Бандери) з нацистами документально зафіксована у численних документах SD, фрагменти з двох з яких варто навести. 25.11.41: "Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники". 04.02.42: "Перехоплені документи, як також зізнання нещодавно арештованих людей Бандери ще раз доводять, що привернути до якогось позитивного співробітництва прихильників руху Бандери неможливо. Так що залишається єдиний шлях - повне знищення цього руху". А ще раніше, у липні 1941-го, під арештом опинилися майже всі лідери цього відламу ОУН, а на інших почали полювання. Так, у липні 1942-го в перестрілці з гестапо у центрі Києва загинув Дмитро Мирон ("Орлик"), один із чільних ідеологів національно-демократичної групи у проводі ОУН.

Існує чимало даних на цю тему, факти незаперечні, але...

Звернімо увагу на думку знаного британського історика, професора Оксфордського університету, автора всесвітнього бестселера "Європа. Історія" Нормана Дейвіса, висловлену ним у розмові з польською журналісткою: "Дев'яносто відсотків УПА не мали жодного стосунку до Волині. Що мав зробити президент Зеленський - відмовитися від вшанування дев'яноста відсотків героїв УПА? У кожного підпільного руху часів Другої світової війни є темні сторінки історії. - Я вважаю, що поляки повинні бути обережнішими в тому, що говорять про Україну та її історію. - Головною умовою існування незалежної Польщі є добрі відносини із сусідами. Сьогодні східним сусідом Польщі є Україна, а не Росія. На кожному польсько-українському конфлікті виграє Москва. І в історії таке вже траплялося". Але все ж журналістка його "дотиснула", заявивши: "УПА на Волині вбила 100 тисяч поляків. Це була етнічна чистка, геноцид. Було знищено 1200 польських сіл, убивали жінок, дітей прив'язували колючим дротом до дерев, вирізали немовлят із утроб матерів...". І Дейвіс, схоже, втомившись заперечувати, відповів: "Я все це знаю..." Хоча далі продовжив: "Поляки, Армія Крайова, здійснювали контратаки проти українців на Волині. Звичайно, кожна сторона намагається захищатися. І іноді відповідь буває такою ж або навіть ще жорстокішою". Але не заперечив абсурдну цифру у 100 тисяч жертв лише на Волині, написання "етнічної чистки" та "геноциду" через кому як начебто однопорядкових явищ, нарешті, польського варіанту "розіп'ятих хлопчиків"... Іншими словами, польська журналістка наочно засвідчила панування у своїм країні соціально-історичної міфології, яку не можуть похитнути раціональні аргументи та науково вивірені факти.

І тут не обійтися без бодай короткого теоретичного екскурсу.

Загалом, міфологія виступає як універсальне та непохитне тлумачення світу, яке слугує обов'язковим інструментом для орієнтації в ньому. Вона перебуває поза межами критичного осмислення і сприймається на віру, незалежно від того, чи відповідає дійсності її вказівки. Для людини міф є чимось більш значущим і важливим, ніж сама реальність. Міф функціонує як спосіб життя, безсумнівно прийнятий, тоді як міфологія слугує системою координат, що визначає поведінку людини і не підлягає сумніву чи вільному роздуму. Людина живе в міфі, стає його невід'ємною частиною, ігноруючи те, що лежить поза межами міфологічних уявлень.

Існує істотна різниця між міфологією архаїчною та середньовічною, головним чинником беззастережного домінування якої був низький рівень загальноцивілізаційного розвитку, та міфологією сучасною. Є міфологеми корпоративно-групові ("пласка Земля", "прибульці", "снігова людина"), а є й створювані на рівні держав і панівних політичних груп. Специфічним різновидом міфології є тоталітарна. Тоталітарний соціально-історичний і соціально-політичний міф формувався і формується при своїх основах за допомогою трьох основних чинників: державно-політична пропаганда; терор "компетентних органів"; потужний тиск повсякденного буття, традицій і "звичаїв". До цього додається чинник специфічного етнічного ґрунту, на якому якій виникає, виростає та розвивається все це. Скажімо, німецький нацизм неможливий був би без звички до Ordnung'у та мілітарної традиції, а італійський фашизм - без традиції патріархального патерналізму. А про російський більшовизм і зв'язок "третього Риму" з "третім Інтернаціоналом" з часів Бердяєва написано чимало як критичного, так й апологетичного. Й обов'язково у тоталітарній міфології має бути присутнім Головний Ворог, уособлення поцейбічного та потойбічного Зла.

Отже, на сьогодні в Польщі можна спостерігати всі ознаки панування тоталітарної міфології, за винятком, можливо, терористичних дій з боку "компетентних органів". Проте, деякі з тих, хто прагнув до влади, застосовували терор, що здійснювався "на громадських засадах", через "чорносорочечників" і "штурмовиків". На щастя, такого явища поки що немає, але випадки насильства проти українців у Польщі за використання української мови стають дедалі частішими. Водночас, вже існує обширна фальшива історична пам'ять, яка перетворилася на соціально-історичну міфологію — це система квазіфактів і "правильних" наративів про важливі події в польсько-українських відносинах, створена пропагандою та підкріплена державними інституціями. Ця міфологія вже вплинула на резолюцію Європарламенту. А що ж далі? Далі, за словами президента Навроцького, "бандерівський прапор може обмежити майбутнє України в рамках ЄС", а УПА буде сприйматися по всій Європі через призму польської тоталітарно-історичної міфології, адже єдина "правильна" інтерпретація минулого та сучасності належить офіційній Варшаві? І навіть професори на кшталт Дейвіса не зможуть це змінити і будуть змушені підкоритися?