Символіка та магія хронології

Зображення: EPA/UPG В серці Києва, 9 грудня 2025 року Астрономічні дива

На чому ґрунтується певний ювілей або дата? Все зводиться до умовностей, які були встановлені людством, спираючись на астрономічні явища, історичні події або ж на власні визначення початків і завершень різних періодів. Наші "дні народження" пов’язані із астрономічним явищем — обертанням Землі навколо Сонця, що займає 365 днів, або, в особливих випадках — 366 днів, як це відбувається раз на чотири роки. Саме тому ми святкуємо "круглі дати", хоча насправді 365 і 366 — це зовсім не круглі числа. Якби тривалість року становила 100 чи 1000 днів, тоді б можна було говорити про певну "круглість" цього періоду, але знову ж таки, це було б умовно. Адже поняття "день", а точніше "доба", також має астрономічну природу: це час, необхідний для обертання Землі навколо її осі, що триває приблизно 24 години.

Більше того, все це стає ще більш умовним, якщо розширити наш погляд за межі Землі і звернути увагу на інші планети в межах нашої Сонячної системи. Наприклад, на Венері рік триває близько 225 земних діб, тоді як доба на цій планеті триває аж 117 земних діб. Це означає, що протягом одного венеріанського дня у нас, землян, було б безліч часу! Іншими словами, рік на Венері коротший, і люди, які на Землі досягають 90 років, на Венері могли б дожити приблизно до 145 венеріанських років. Проте, рік на Венері має лише два повних дні, що дає привід святкувати Новий рік вже на третій день!

Зовсім інша ситуація на Юпітері. Юпітерний рік триває майже 12 земних років. А тому середня тривалість життя людини на Юпітері була б десь 7 юпітерних років. А отже, День народження святкувався б не кожні 365 днів, лише приблизно кожні 4300 юпітерні дні! З другого боку, доба на Юпітері - найкоротша у цілій Сонячній системі, бо триває лише не цілі 10 земних годин. А тому рік там становить десь 1800 наші доби. Але все одно, навіть так, то це задовго, а тому, можливо, люди з Землі там встановили б святкування Дня народження кожного тамошнього місяця, який умовно тривав би там десь 340-360 наших днів, тоді вийшло б приблизно так як у нас, на Землі. Є лише одна проблема: на Юпітері, як і на інших планетах нашої системи, зовсім інші пори року, а тому і немає такого як у нас, землян, поділу року на 12 місяців.

Якщо хтось бажає насолоджуватися "многії літа", то йому варто задуматися про Меркурій: там рік триває всього 88 земних діб, що дозволяє жити приблизно в чотири рази довше, ніж на нашій планеті. Уявіть собі, що на Меркурії діти починали б відвідувати школу приблизно у 25 років, успішно завершували навчання близько у 70 років, а одружувалися б в 100 або навіть у 150 років. Вихід на пенсію там відбувався б у 250 років, а при дотриманні здорового способу життя, якісній медицині та сприятливій генетиці, люди могли б дожити до 400 років!

Світло новорічних чудес

Якщо говорити про наш, земний, Новий рік, який більшість народів святкує 1 січня, то це також умовний момент. Наприклад, китайці, корейці та в'єтнамці відзначають цей святковий період між січнем і лютим, індуїсти - в інтервалі між березнем і квітнем. У мусульманській традиції дата святкування змінюється щороку, адже вона переноситься на кілька днів раніше, що може призвести до святкування як влітку, так і взимку, або навіть у будь-який інший час. Єврейський Новий рік, відомий як Рош ха-Шана (Голова Року), святкується між 7 вересня і 7 жовтня.

Проте навіть на європейському континенті Новий рік не завжди починався 1 січня. У середні віки у різних країнах Європи це свято відзначали разом із Різдвом Христовим, що припадало на 25 грудня. Інші ж народи святкували Новий рік 25 березня, в день Благовіщення. Цікаво, що в юдейській традиції 25 березня вважався днем, коли почалось створення світу, тому було цілком логічно обирати цю дату для початку нового року. Згодом деякі християни також побачили в цьому зв’язок із зачаттям Христа від Духа Святого, що відбувалося в цей же день. Існували й ті, хто відзначав Новий рік на Пасху, хоча це свято не мало фіксованої дати через свою рухомість. Деякі народи дотримувались давньоримської традиції, святкуючи Новий рік 1 березня, як це практикувалось у Венеційській Республіці та на Русі з часів хрещення до кінця XV століття. А ще були ті, хто відзначав Новий рік на свято Обрізання Господнього, яке якраз припадало на 1 січня.

У результаті, 1 січня Юлій Цезар, який запровадив Юліанський календар, встановив як "початок року", оскільки цей день був присвячений Янусу — богу всіх початків, дверей і вибору. Януса часто зображували з двома обличчями: одне з них дивилося на минуле, а інше — на майбутнє, символізуючи новий рік. Однак ця традиція в Римі мала свої корені ще до введення Юліанського календаря. Щороку, починаючи з 153 року до нашої ери, саме 1 січня римські консули вступали на свої посади, що означало початок нового етапу в житті римлян.

Римська імперія зникла в історії, а разом із нею й відзначення 1 січня як початку нового року, оскільки християнські традиції мали свої власні важливі дати. Лише після впровадження календарних реформ, які завершив папа Григорій XIII у 1582 році, та підготовки до цих змін, відновилося святкування нового року в давньоримському стилі. В XVI столітті багато європейських країн почали офіційно переносити початок року на 1 січня, а інші приєдналися до цього звичаю в XVIII-XIX століттях. До кінця XIX століття та на початку XX століття це свято стало офіційним початком року і в багатьох країнах Азії, зокрема в Японії та Китаї. Однак, важливо зазначити, що це встановлення дати початку року базувалося на Григоріанському календарі, і 1 січня стало першим значущим моментом після початку подовження дня, що відбувається після найдовшої ночі року, яка припадає приблизно на 21 грудня.

А ось на народному рівні, то магія Нового року почалася, парадоксально, з винаходом електрики і звідси - електричного світла, а також з урбанізацією країн. Раніше люди не засиджувалися довго, як темніло то йшли спати, бо скільки можна при свічці сидіти, особливо коли ти ще після важкого робочого дня? Тому для них Новий рік починався вранці, 1 січня, коли вони вставали, дякуючи на певно Богу, що ось почався цей новий рік. І йшли собі до праці вже в Новому році. На ось тому моменті, тобто півночі, коли відбувається отой магічно-символічний перехід між Старим і Новим роком, особливо не концентрувалися.

Але коли багато народу - хоча ще не більшість - почала жити у містах, а ці міста стали освітленими, що настало у ХІХ столітті, і можна вже було дозволити собі у певні ночі не кластися швидко, ось тоді і почалася епоха так званого "нічного життя". В тім теж - нічного очікування на прихід Нового року, який настає, згідно з усталенням, опівночі. Опівночі у даному часовому поясі, бо кожен часовий пояс має своє "опівночі", яких в сумі є на нашій планеті 24. Тому, люди планети Земля і святкують в принципі 24 "Нові роки" протягом доби від 31 грудня по 1 січня. Все, отже, умовне.

Чарівність Різдва

Цей момент є надзвичайно важливим. Різдво Христове, яке відзначається більшістю християн у світі 25 грудня, насправді має дуже низьку ймовірність того, що Ісус народився саме в цей день — менше одного відсотка. У перші століття християнства ця дата не викликала особливої уваги. Наприклад, Іриней Ліонський (+202) і Тертуліан (+бл. 220) взагалі не згадують про це свято і, тим більше, про його дату. Деякі, такі як Оріген (+256), навіть критикували спроби прив'язати Різдво до конкретного дня, що робили християни Риму в той час. На думку Орігена, таємницю народження Бога не можна обмежити в часі так, як це робимо з нашими власними днями народження. Для нього намагання встановити Різдво в конкретний день було "язичницькою практикою".

Проте, цей день, 25 грудня, поступово почав закріплюватися, бо ця дата у Юліанському календарі була визначена як день зимового сонцестояння, тобто як найкоротший день у році, і після дні починали збільшуватися, ставали світлішими - гарний символ приходу Христа у світ, щоб його "роз'яснити своєю присутністю". Крім того, у римських язичників це був день народження бога-Непереможного Сонця (Dies Natalis Solis Invicti), перейнятий римлянами у ІІІ столітті після Христа зі східного культу бога Мітри, а тому поміщення на цю дату Різдва Христа, Сонця світу, було символічним кроком. Але ще до цієї адаптації східного свята Непереможного Сонця римляни-язичники під кінець грудня мали свій язичницький фестиваль Сатурналії, в яких християни, ясна річ, відмовлялися брати участь.

Слід зазначити, що теорія про перенесення святкування Різдва Христового на 25 грудня, щоб співпадати з язичницьким святом Народження Непереможного Сонця, є лише гіпотезою – жоден християнський автор не згадує про таку заміну. Християни, які користувалися Юліанським календарем, були свідомі того, що 25 грудня відзначає зимове сонцестояння, після якого дні починають ставати довшими і світлішими. Тому в проповідях того часу стосовно Різдва і дати 25 грудня йдеться не про заміну язичницького свята, а про те, що Христос є "нашим Світлом", "нашою Яскравістю", Той, хто проганяє темряву. Отже, встановлення дати Різдва на 25 грудня більшою мірою пов'язане з астрономічними явищами і календарем, а не з заміною язичницьких свят. Власне, спочатку християни не перейняли язичницьке свято, щоб помістити на його місце своє, а згодом до вже існуючого християнського Різдва, яке святкувалося 25 грудня, почали додаватися елементи язичницької культури. Наприклад, традиція ялинки, запозичена у друїдів, а також наші звичаї, такі як "коляди" і "дідухи".

Изображение: EPA/UPG

У II столітті деякі християни Римської імперії святкували Різдво Христове в другій половині квітня. Учитель Орігена, Климент Александрійський, який жив на початку III століття, зазначає 17 листопада як дату Різдва Христа (хоча причини цього невідомі). Він також згадує, що деякі святкують Різдво 21 березня, інші - 21 квітня, а деякі - 20 травня. Про 25 грудня він взагалі не згадує (див. Климент Александрійський, Стромати, І, 21). Проте вже до середини IV століття ця дата стає переважаючою для літургійного святкування Різдва Христового.

Цікаво, що деякі вчені пов'язують дату святкування Різдва Христового, що припадає на 25 грудня, із датою Його смерті. Існувала традиція, що налічує вже кілька століть, починаючи з часів Тертуліана, що вказує на те, що Христос помер в той же день, коли з’явився на світ. Це корениться в стародавній юдейській практиці, згідно з якою Сотворення та Викуплення мали відбуватися в один і той же день. У Вавилонському Талмуді, написаному в період між XIII і XIV століттями, також згадується ця традиція: два рабини II століття ведуть дискусію, один з них стверджує, що "в місяці Нісан світ був створений, у Нісані народилися патріархи, Ісак також народився на Пасху, наш народ був звільнений з Єгипту в Нісані, і в Нісані в майбутньому відбудеться остаточне викуплення нашого народу" (див. Rosh Hashanah 11a).

Тертуліан, приблизно в 200 році, зазначає, що 14 нісана, або ж день розп'яття Христа, відповідає нашому 25 березня. Саме в цей день відзначалося Благовіщення. Відтак, через дев'ять місяців після цього, ми отримуємо дату народження Христа — 25 грудня. Далі, анонімний автор з Північної Африки на початку IV століття також підкреслює важливість 25 березня у своєму трактаті "Про сонцестояння і рівнодення", стверджуючи: "Тому наш Господь був зачатий вісім днів перед квітневими календами [25 березня], що є одночасно днем Його страстей і зачаття". На основі цих міркувань автор логічно виводить дату Різдва на 25 грудня (див. трактат De solstitia et aequinoctia conceptionis et nativitatis Domini nostri Iesu Christi et Iohannis Baptistae). У свою чергу, Августин у своїй проповіді про Трійцю повторює цю думку, пояснюючи, чому Різдво святкується саме 25 грудня (див. Августин, Проповідь 202).

На Сході аналогічним чином обчислювали дату смерті Христа, спираючись на 14 нісана. Проте, оскільки там використовувався не римський Юліанський календар, як це робив Тертуліан, а власний грецький, то дата виходила на 6 квітня. Відповідно, Різдво, яке було перенесене на 9 місяців пізніше, святкувалося 6 січня разом з Епіфанією. Ця традиція збереглася у вірмен, хоча Благовіщення було перенесене на один день, на 7 квітня. Отже, можна стверджувати, що традиція святкування Різдва Христового 25 грудня має більше юдаїстичне, ніж язичницьке походження.

Якщо говорити про конкретику, то 354 року вперше фіксується 25 грудня як день святкування Різдва Христового, що пізніше підтверджується різними авторами (див. Chronographus anni CCCLIIII). У цьому календарі, складеному римським каліграфом Діонісієм Каліграфом, згадується 336 рік, коли християни в Римі вже святкували Різдво 25 грудня. Він писав: "Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV", що означає: "При цих консулах Господь Ісус Христос народився 8-го дня до січневих календ у п'ятницю 15-го місяця" (джерело: Monumenta Germaniae Historia. Auctorum Antiquissimorum, Берлін, 1892, IX). Одним з перших відомих проповідників, який у своїх проповідях згадував 25 грудня як день Різдва, був єпископ Верони Зенон (362-380). Проте, цілком ймовірно, що святкування Різдва 25 грудня існувало і раніше. Августин у своєму творі, написаному приблизно в 400 році, згадує про донатистів з Північної Африки, які у 312 році "влаштовували святкування Різдва 25 грудня, але не святкували Епіфанію 6 січня". Це дає підстави припустити, що дата 25 грудня має коріння ще в кінці ІІІ століття.

Ця дата з християнського Заходу досить швидко перейшла на Схід. У 370 році Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської в Малій Азії, вперше згадує 25 грудня як день Різдва Христового. У 380 році Григорій Назіянський, архієпископ Константинополя, також відзначає цю дату в контексті святкування Різдва. А в 386 році Йоан Золотоустий, ще перебуваючи в Антіохії, говорить про 25 грудня, пов'язуючи його із святом. У своїй проповіді, виголошеній в Антіохії в 386 році, він зазначає, що "не минуло й десяти років, як цей день став відомим і серед нас". Нарешті, у 432 році Кирило Александрійський стверджує, що для християн очевидно, що 25 грудня є днем святкування Різдва Христового.

У IV столітті в Єрусалимі Різдво Христове ще не було відомим як окреме літургійне свято; в той час відзначалася лише Епіфанія, або Богоявлення, яке святкували 6 січня. Проте вже в наступному столітті, під час правління патріарха Ювеналія (418-458), це свято починає відзначатися і в Єрусалимі, знову ж таки 25 грудня. Однак наступні патріархи скасували це святкування, вважаючи його "не традиційним" для місцевої церкви, і знову об'єднали його з Богоявленням. Лише в VI столітті Різдво Христове знову стало самостійним святом і почало святкуватися на постійній основі 25 грудня. Тим часом, вірмени продовжували святкувати тільки Епіфанію, яка також включала Різдво, до початку XIV століття, коли в 1306 році вони виокремили Різдво Христове як окреме свято. Нині лише вірмени-католики відзначають Різдво окремо від Епіфанії, в той час як Вірменська Апостольська Церква продовжує святкувати лише Епіфанію, разом з Різдвом.

Августин у своїй проповіді, присвяченій святкуванню Різдва Христового, написаній на початку V століття, пояснює вибір дати 25 грудня для цього свята таким чином: "Тож Він з’явився на світ у день, коли світло є найменшим у році, а вже з наступного дня починає збільшуватися. Таким чином, обравши цей найкоротший день, щоб підняти нас, Він, низько нахилившись, приносить нам більше світла" (Августин, Проповідь 192). До V століття дата 25 грудня була остаточно визнана майже у всьому християнстві як день святкування Різдва Христового. Особливо активну роль у популяризації цього свята відіграв папа Лев Великий (понтифікат 440-460 роки), який виголосив безліч проповідей на цю тему, зокрема й про день Різдва – 25 грудня.

Отже, 25 грудня, хоч і є досить стародавньою датою з багатою традицією, має глибокий символічний зміст. Сьогодні вона, безумовно, виступає як "точніше символічна" у порівнянні з іншими датами, завдяки більшій точності григоріанського календаря. Цього дня більшість християн по всьому світу святкує Різдво Христове, що робить цю дату певним чином об'єднуючою. Оскільки точна дата народження Спасителя невідома, було обрано одну дату для літургійного святкування цієї великої події та важливої Таємниці нашої віри.

Изображение: EPA/UPG Кияни прогуляються біля Різдвяної ялинки на Софійській площі у Києві, 5 грудня 2025 року.

Зрештою, рік народження Ісуса Христа було визначено в VI столітті Діонісієм Малим, який стверджував, що це сталося 754 роки після заснування Риму. Проте, як з'ясувалося пізніше, він помилився на 4-6 років, і Христос насправді з'явився на світ раніше. Таким чином, у 2020 році ми повинні були б відзначати 2024 або 2026 рік від Різдва Христового. Отже, завдяки помилці монаха Діонісія Малого, яка сталася у VI столітті, ми маємо можливість насолоджуватися ще кількома зайвими роками "нашої ери" навіть у ХХІ столітті!

Георгій Коваленко: "Ісус -- не далекий Бог, який вирішує якісь справи на небесах. Він прожив важке земне життя -- нас розуміє

Завершальна та фінальна магія

На завершення виникає питання. Якщо дата Різдва Христового, що припадає на "25 грудня", є лише символічною, а не відображає реальний момент народження Спасителя, то де ж тоді істина? Чи не є це приводом задуматися, коли насправді святкувати? Можливо, варто повернутися до ідеї святкування Різдва навесні, оскільки саме в цей час Христос, ймовірно, з’явився на світ. Якщо в Євангеліях згадуються пастухи, що доглядають за вівцями під час Різдва, навряд чи це могло відбутися взимку, адже навіть у Палестині в грудні температура не найвища, і вівці зазвичай не випасаються — цей період починається саме навесні.

Дехто, наприклад, Свідки Єгови, іноді висловлюють іронію щодо нашої Церкви, стверджуючи, що ми "створили традиції, які не мають підстав у Святому Письмі". В результаті вірянин може опинитися в скрутному становищі, коли ці добродії починають навалювати на нього "аргументи" про "язичницьке святкування 25 грудня". Якщо звернутися до теми "Астрономічної магії", стає зрозуміло, що все в цьому світі є відносним і умовним. Лише Божа Істина і Божа Любов є незмінними. Саме це становить суть Різдва Христового. Адже саме ця істина стала причиною приходу Бога у наш відносний світ: Бог обрав бути з нами, людьми, незважаючи на нашу непостійність і слабкість, Він полюбив нас ще до початку часів.

Чи могло б змінитися наше сприйняття віри, якби Різдво Христове святкувалося не 25 грудня, а, скажімо, в червні, жовтні чи в будь-який інший місяць? Дійсно, дата 25 грудня має значну символіку, яка поєднує астрономічні, історичні та традиційні аспекти. Крім того, для підкреслення єдності християнства важливо, щоб усі віруючі відзначали Різдво в один і той же день. Це дозволило б всім християнам об'єднатися в молитві, дякуючи Богу за найцінніший дар — Його Сина.

Суть нашого християнського святкування Різдва Христового полягає не лише в конкретному дні, а в Події, яка не обмежується минулим, а є актуальною і сьогодні. Правильно зазначав Оріген: Різдво – це не просто пам'ять про народження, а сама Особа, яка була, є і завжди буде з нами. Як і Воскресіння Христа, яке ми маємо втілювати у нашому щоденному житті, так і Втілення та Народження Христа повинні пронизувати наше існування. Після Хрещення, як говорить Апостол Павло, ми зодягнулися у Христа; в Ньому ми живемо, рухаємося і існуємо, і вже не ми є центром нашого життя, а Христос живе в нас.

Різдво Христове - це наше невпинне відродження і оновлення, це наше постійне народження згори, це наша постійна відповідь на факт, що "З нами Бог", а тому ми "ми з Богом". Ми з Богом покликані бути не лише 25 грудня чи якогось там іншого усталеного дня, але постійно. Ба, більше - вічно. У вічності вже не буде Різдва 25 грудня чи 7 січня. У вічності є Вічнозроджуваний Син Отця, який тепер своїм Духом водить нас стежками спасіння, щоб привести нас до життя у спільноті Пресвятої Трійці, у спільноті Матері народженого на землі Христа, Марії, а також всіх ангелів і святих, і взагалі всіх, які удостоїлися з Божої благодаті спасіння, тобто всіх тих, які перебувають у Відвічній Божій Любові.