"Справжній біль": драма, що досліджує безпорадність міленіалів у контексті Голокосту.

Кінокритик Ігор Кромф розповідає, як Айзенберг створює дискомфортну комедію про пам'ять і відповідальність.

Дейві (Джессі Айзенберг) і Бенджі (Кіран Калкін) — двоюрідні брати, які знайомі з дитинства. Незважаючи на те, що вони кузени, їхні зв’язки набагато міцніші, ніж у більшості родичів. Дейві — це вразливий і тривожний хлопець, який постійно переймається проблемами світу. На противагу йому, Бенджі — безтурботний і життєрадісний, завжди готовий підняти настрій оточуючим. Обидва вони є американськими євреями. Разом вони вирушають у подорож до Польщі, батьківщини своєї бабусі, яка пережила Голокост і згодом мігрувала до США, щоб забезпечити кращу долю для своєї родини.

У цій подорожі стає очевидно, що Бенджі не є таким веселим, як здавалося спочатку. Насправді, після втрати бабусі, він переживає глибоку депресію, яка супроводжується суїцидальними думками. Дейві, організувавши цю поїздку, намагається підтримати свого кузена в його боротьбі з горем. Режисер, одягнувши персонажа Калкіна в бордове худі, а свого героя в синю куртку, використовує простий, але ефективний прийом для візуального контрасту між характерами персонажів.

Изображение: Searchlight Pictures

Ідея створити цей фільм в Айзенберга була давно. Режисер написав свого часу оповідання про екстравертного волоцюгу й інтровертного інтелігента, які разом вирушають у духовні мандри Монголією. Однак якось режисер побачив оголошення про "туристичний тур в Аушвіц з комплексним обідом" і зрозумів, що історія має бути про духовну мандрівку до Польщі. Айзенберг також має єврейське походження: його предки жили в Польщі й Україні. Історія американського єврея-міленіала, за яким тягнеться шлейф минулих поколінь, стає тим сюжетним фундаментом, спираючись на який Айзенбергові вдається говорити на дуже широкі теми, як-от: пам'ять, родинні зв'язки, відповідальність за минуле й майбутнє.

Завдяки комедійним елементам, Айзенберг майстерно розкриває характери кузенів через низку діалогів, пригод та курйозів під час їхньої подорожі. "Справжній біль" є яскравим прикладом драмеді, де гумор служить лише інструментом для обговорення глибоких тем. Екскурсійний потяг везе американських євреїв до Майданека, і лише герой на ім'я Калкін усвідомлює іронію ситуації: євреї подорожують у концтабір у першому класі, насолоджуючись обідом. Під час "голокост-туру" його неодноразово охоплюють моменти щирості. Він споглядає давні єврейські могили, написи на плитах концтабору та радянські панелі в місцях, де колись стояли єврейські будинки й магазини, і розуміє, що це не просто факти, а історії людських життів, мрій і втрат. Чутливе режисерське бачення Айзенберга уникає перетворення "Справжнього болю" на моралізаторську стрічку чи оповідь про бунтаря проти натовпу. Екскурсійна група складається з різноманітних, але відкритих людей: британський гід, який захоплюється юдаїкою; руандієць, що, переживши геноцид і міграцію, знайшов спокій у юдейській спільноті; жінка, яка рано вийшла заміж і проходить через складний процес розлучення.

Изображение: Searchlight Pictures

З початку року Кіран Калкін отримує нагороди за найкращу чоловічу роль другого плану, хоча під час перегляду здається, що його персонаж Бенджі є центральною фігурою. Саме він постійно підштовхує розвиток сюжету вперед. Тим не менш, ключову репліку вимовляє саме Дейві. Герой Айзенберга підкреслює, що перше покоління мігрантів змушене братися за будь-яку роботу, працюючи водіями таксі, в той час як друге покоління здобуває освіту і стає лікарями та адвокатами, а третє лише проводить час, курячи траву в батьківському підвалі.

У цьому викладі прихована центральна проблема фільму: чи має людина нести на собі тягар спадщини своїх предків? Чи може вона розривати власне життя, якщо для порятунку її бабусі знадобилося тисяча чудес, щоб уникнути газової камери? Герої Айзенберга обирають різні шляхи: Дейві ховає свій біль у собі та намагається вести звичайне життя, шукаючи баланс між роботою і сім’єю; натомість Бенджі дозволяє собі відкрито переживати страждання та йти шляхом саморуйнування. Який з цих болів є справжнім? На це питання Айзенберг залишає без відповіді, пропонуючи глядачеві відкритий фінал і простір для роздумів.

Етика й контексти: як кіно репрезентує трагедію Голокосту

Изображение: Searchlight Pictures