Сулейман I виконав страту свого візира після успішних битв проти персів.

Історик Галіль Іналджик зазначає, що "османський султан захопив Багдад і приєднав до своїх володінь Азербайджан та Ірак. Під контролем османів опинилися Перська затока та Червоне море, що дало їм можливість керувати всіма торговими шляхами між Близьким Сходом і Індією. Вони перетворили Басру на свою військово-морську базу для боротьби з португальськими силами". Мова йде про події, що сталися під час правління султана Сулеймана I Пишного (1494-1566), коли Багдад був захоплений 4 грудня 1534 року.

Місто належало Персії, якою тоді правила шиїтська династія Сефевидів. Їх протистояння з османами, які представляли сунітську течію ісламу, розпочав перський шах Ісмаїл І наприкінці XV ст. Після смерті цього правителя 1524-го, влада перейшла до його сина 10-річного Тагмаспа І. Османський султан у зверхньому стилі написав новому перському шаху й нагадав про перемоги над його батьком.

"Непокірний і безсоромний невірець, живи під постійною загрозою нашої шаблі, - йшлося в листі від Сулеймана І. - Коли-небудь, дай Боже, ми підемо війною проти тебе. Завоюємо Іран. Може, тобі варто згадати, що твої предки були жебраками і дервішами. Якщо б ти скинув з себе царський вінець і одягнувся, як вони, в старі ганчірки, то вирушив би в далекі країни! А якщо захочеш прийти до нас і просити шматок хліба заради Бога - ми дамо, не пожаліємо!"

У зв'язку з юним віком Тагмаспа І, перські генерали та придворні почали плести інтриги та влаштовувати міжусобні конфлікти. Це негативно позначалося на становищі Персії. Тим часом Сулейман І зміцнив свої європейські кордони і вирішив розпочати завоювання Персії.

1533 року султан наказав великому візиру Ібрагіму-паші повести армію на схід. Тоді османи пройшли територією Азербайджану, підкорили частину Вірменії та захопили одну з історичних столиць Ірану - місто Тебриз.

Сулейман долучився до свого війська влітку наступного року. Османська армія просувалася через територію Персії, сподіваючись, що Тагмасп І зможе зібрати свої сили для вирішального бою. Однак цього не сталося: він утікав, використовуючи тактику випаленої землі.

Турецька армія перетнула нагір'я Південно-Західного Ірану та досягла історичної столиці халіфату — Багдада. Місто здалося без бою, і для Сулеймана організували святковий прийом.

Разом із Багдадом під контроль Османської імперії потрапили також міста Кербела та Неджефі, що мають велике значення для шиїтів через святині, пов'язані з могилами імама-халіфа Алі та його сина Хосейна. Вірні вважали pilgrimage до цих місць не менш значущим, ніж паломництво до Мекки.

Успішна військова кампанія в Персії обернулася трагічно для великого візира Ібрагіма-паші. Після перемог над армією Сефевидів він почав вважати себе головнокомандувачем-султаном. Це викликало незадоволення у Сулеймана, що дало можливість ворогам Ібрагіма-паші при дворі переконати султана в його зловмисних намірах. Серед тих, хто був незадоволений його діями, була дружина правителя Росколана. У 1536 році Сулейман видав наказ про страту візира.

Конфлікт між Османською імперією та Сефевідами тривав до 1555 року, коли було підписано мирну угоду в Амасії. Султан і шах поділили між собою Грузію та Вірменію, а Сефевиди знову отримали Тебриз, а також території, що відповідають сучасним Дагестану та Азербайджану. Більша частина Іраку, включаючи Багдад, залишалася під контролем Османської імперії, і до 1917 року турки мали владу над цим містом з перервами.

3 грудня 1967-го в південноафриканському місті Кейптаун хірург Крістіан Барнард (1922-2001) провів перше успішне пересадження серця. Пацієнту з Литви, 53-річному Луїсу Вашканському, пересадили орган 25-річної Деніз Дарвалл. Жінка отримала смертельні травми в автомобільній аварії. Її батько дав дозвіл на трансплантацію. Вашканський помер за 18 днів після операції від двостороннього запалення легенів.

5 грудня 1360 року в французькому місті Комп'єн розпочали карбування золотих монет, відомих як франки. Для виготовлення першої партії було використано 1161 кг золота. Ці монети були викарбувані для сплати викупу за короля Іоанна II (1319-1364), який був захоплений англійцями під час битви при Пуатьє чотири роки тому. На монеті зображено короля, що сидить на коні, зі щитом та мечем у руках. Іоанн II вирішив називати ці монети франками, оскільки це слово в перекладі означало "визволений".

"Поміж озерами Онтаріо й Ері розташоване величезне та чудове водяне явище, яке настільки дивовижне, що немає тому рівних у Всесвіті. В Італії й Середземноморських районах можна знайти щось подібне та все це жалюгідні відтінки порівняно з цим водоспадом. Перед ним річка Ніагара настільки стрімка, що несамовито зносить будь-яку тварину, яка намагається перетнути її, щоб погодуватися на протилежному березі. Вода, що спадає з величезної висоти, жахливо піниться і кипить. Вона створює страшенний шум, голосніший за грім. Це ревіння чути більш як за 60 кілометрів", -

У "Описі Луїзіани" бельгійський францисканець Луї ЕННЕПЕН (1626-1704) зазначив, що 8 грудня 1678 року він відвідав Ніагарський водоспад. Ця подорож стала частиною експедиції, організованої за вказівкою французького короля Людовика XIV, з метою дослідити території, що оточують нові колонії в Північній Америці.

Перша контрольована ядерна реакція тривала 28 хвилин і була здійснена італійським фізиком Енріко Фермі (1901-1954) у спеціально підготовленому реакторі, розташованому при Чиказькому університеті, 2 грудня 1942 року о 15:22. Фермі, який емігрував до Сполучених Штатів разом із дружиною-єврейкою та двома дітьми через антисемітські закони режиму Муссоліні у 1938 році, вже мав Нобелівську премію на той час. У серпні 1942 року він приєднався до Мангеттенського проєкту — програми, що займалася розробкою ядерної зброї, яку очолювали американський фізик Роберт Оппенгеймер (1904-1967) та генерал Леслі Ґровз (1896-1970) з інженерного корпусу армії США. Протягом трьох років учасники цієї програми створили перші атомні бомби на основі плутонію та урану.