Секретні документи, що стосуються створення першої атомної бомби в історії, були заховані у вигрібній ямі: 80 років тому терпіли невдачу нацистські "Уранові ініціативи".

Хто б міг подумати, що найстрашніший винахід людства -- атомна бомба, почався з випадкового відкриття. В 1938 році в берлінському інституті Кайзера Вільгельма, німецькі вчені на чолі з Отто Ганом, опромінювала зразки урану (найважчого з відомих на той час хімічних елементів) пучком нейтронів. Всього-навсього вони прагнули отримати трансуранові (не існуючі у природі, більш важкі, ніж уран) елементи, але так цього і не добилися. Натомість утворились легші атоми барію. Дивина!

У лабораторії працювала асистентка Отто Гана на ім'я Ліза Мейтнер. Саме вона виявила, що "винуватцем" утворення атомів барію в дослідних зразках урану є нестабільний ізотоп урану 235. Цей ізотоп присутній у природному урані в кількості приблизно 0,7%. Проте, якщо його піддати нейтронному опроміненню, він розпадається, запускаючи ланцюгову реакцію, що супроводжується виділенням величезної кількості енергії. Ця енергія настільки велика, що з 1 кг урану можна отримати 24 мільярди кіловат-годин — це приблизно дорівнює енергії, що виділяється при спалюванні 3 мільйонів тонн вугілля!

Отто Ган разом зі своїм асистентом Фріцем Штрассманом поспішили оголосити про своє відкриття в журналі Naturwissenschaft у січні 1939 року. Ліза Мейтнер, єврейка з Австрії, не була включена до списку авторів відкриття ядерного поділу, що могло призвести до серйозних наслідків як для її колег, так і для самої Лізи. У середині 1938 року вона покинула Німеччину, щоб уникнути "остаточного вирішення єврейського питання". Отто Ган допоміг їй нелегально емігрувати через Нідерланди до Швеції, звідки вона змогла дістатися до Сполучених Штатів.

У квітні 1939 року Гана і Штрассман були запрошені на наукову конференцію, організовану в Рейхсміністерстві освіти. Під час цього заходу їх зарахували до "Робочої групи з ядерної фізики", яка неофіційно отримала назву "Урановий клуб". Тут зібралися найкращі представники німецької науки.

Проєкт очолював науковець Вернер Гейзенберг.

В 1940 році у Гамбурзі, Берліні, Лейпцигу та Гейдельберзі на кількох малопотужних реакторах почалися перші багатообіцяючі експерименти зі створення уранової бомби.

23 червня 1942 року в Лейпцигу стався перший випадок: вода потрапила в урановий порошок, що призвело до вибуху водно-уранової суміші. (Схожа катастрофа, але в набагато більших масштабах, трапилася через 44 роки в Чорнобилі -- Прим. ред.) На щастя, жоден із присутніх не отримав ушкоджень.

Однак, незважаючи на всі зусилля німців, їм не вдалося швидко розробити атомну бомбу.

По-перше, країна, не мала достатніх запасів урану для створення хоча б однієї атомної бомби. Головним виробником урану в Німеччині була компанія Auergesellschaft в Оранієнбурзі з невеликою кількістю уранових шахт на території Німеччини. Навіть після анексії Судетської області Чехословаччини, коли німці отримали доступ до уранової копальні в долині Санкт-Йоахім, уранової руди катастрофічно не вистачало. Втім, після окупації Бельгії нацистам удалося захопити великі запаси уранової руди, вивезеної бельгійськими колонізаторами з Конго. Їх вистачило на експерименти до кінця 1944 року.

Читайте також: Підірвали київські мости разом із людьми, які на них перебували: історик про радянські злочини в Україні під час Другої світової війни

По-друге, учені не могли визначитися у виборі речовини -- сповільнювача нейтронів. Звичайний "швидкий" нейтрон пробивав ядра урану 235 наскрізь і вискакував, не викликаючи ніякої реакції. Реакція в ядрі починалася лише тоді, коли воно поглинало "повільний" нейтрон, затриманий будь-яким середовищем. У перших своїх експериментах з розщеплення урану Вернер Гейзенберг використовував як сповільнювач парафін або тверду вуглекислоту (сухий лід). Але так і не отримав бажаного результату.

Дещо найкращий результат для уповільнення нейтронів показала важка вода DO. З нею експериментували всі країни, які мали свої ядерні програми. Головною проблемою важкої води була її висока вартість. До того ж у Німеччині важку воду ніхто не виробляв. Її доводилося закуповувати у Норвегії, у підприємства Norsk Hydro.

В університеті Гейдельберга, де функціонувала одна з чотирьох лабораторій, велися спроби уповільнити нейтрони за допомогою графіту. Однак вчені виявили, що графіт з додаванням бору занадто сильно знижує швидкість нейтронів, через що вони не здатні набрати достатню енергію для проникнення в ядро. На жаль, німецька промисловість не виробляла більш чистий графіт.

Науковці опинилися в безвихідній ситуації, і німецький "Урановий проєкт" зазнав краху, оскільки дослідження було спрямоване на невірний шлях — використання важкої води, з якою нацистський режим стикався з серйозними труднощами.

Чи було це результатом наукової помилки, чи ж свідомим саботажем — історики не можуть дати однозначну відповідь. Проте, безумовно, більшість німецьких та європейських науковців мали єврейське походження або просто не підтримували націонал-соціалістські ідеї. З приходом до влади Гітлера їм довелося зробити складний моральний вибір: або боротися відкрито зі системою, або залишити країну, або ж мовчати. Деяким ученим вдалося втекти з Німеччини та окупованих територій: такими були Ліза Мейтнер, Альберт Ейнштейн і Нільс Бор.

Тим, хто не зміг покинути країну, залишалося лише вдавати, що вони працюють старанно, не ставлячи собі за мету досягнення будь-яких позитивних результатів.

Ознайомтеся також із: "Українці знову стають на захист від зла, що носить ім'я російський фашизм. Скорочено -- рф": послання Зеленського з нагоди Дня пам'яті та тріумфу над нацизмом.

У серпні 1939 року, група фізиків, які втікали від нацистського режиму в Німеччині, надіслала до уряду США знамените "лист Ейнштейна Рузвельту". Вчені попередили про ймовірну розробку надзвичайно потужної бомби нової генерації з боку нацистів. Вони закликали американську владу вжити заходів для накопичення запасів урану та фінансування досліджень у сфері ланцюгових ядерних реакцій, зокрема роботи, які проводив Енріко Фермі.

США розпочало власну національну програму створення ядерної зброї, яка отримала назву "Проєкт Манхеттен". В проєкті було задіяно близько 129 тисяч людей. В ньому брали участь вчені зі світовим ім'ям: Рудольф Пайєрлс, Отто Фріш, Едвард Теллер, Енріко Фермі, Нільс Бор, Клаус Фукс, Лео Сцилард, Джон фон Нейман, Річард Фейнман, Джозеф Ротблан, Віктор Вайскопф, Герберт Йорк, Георгий Кістяківський та багато інших. До секретного проєкту доєдналося багато великих учених, які емігрували в 1933 році з Німеччини. Науковим керівником проєкту призначили Роберта Оппенгеймера, а війсковим куратором -- генерала Леслі Гровса.

Всі працювали на межі своїх можливостей, щоб якнайшвидше створити ядерну зброю, здатну зупинити Гітлера. Тривоги додавав і той факт, що у німецьких наукових журналах перестали з'являтися публікації на тему ядерної фізики. Проте американська розвідка доповідала, що Німеччина продовжує закуповувати важку воду в Норвегії у величезних кількостях. Отже, уранові дослідження йдуть повними ходом, але вони ретельно засекречені.

У 1942 році Сполучені Штати Америки утворили спеціалізовану розвідувальну команду, що складалася з фізиків, яка повинна була стежити за усіма діями німецької сторони в рамках "Уранового проєкту". Очолював цю групу генерал Леслі Гровс, відтак їй було присвоєно кодову назву "Місія Алсос". Назва була обрана на основі його прізвища, яке, перекладене з англійської на грецьку, звучить як "Groves" (англ.) — "Alsos" (грецьк.) — "Гай".

Одним із завдань "Місії Алсос" було позбавити гітлерівських вчених важкої води, необхідної для експериментів, вчинивши диверсію на норвезькому заводі Norsk Hydro у місті Вермот. Після кількох невдалих спроб підірвати завод, одна з них, операція Gunnerside в кінці лютого 1943, увінчалася успіхом. Проте німці швидко відновили завод та продовжили виробництво важкої води.

З кінця 1942 року у Вермахта почалася смуга невдач. Отримавши ряд нищівних поразок на східному фронті, німецька армія почала відступ в Європу. Вдала висадка десанту англо-американських союзників у Сицилії у липні 1943 року позбавила Німеччину поплічника у вигляді мусолініївської Італії. Союзники регулярно бомбардували Гамбург, Берлін, Лейпциг і Гейдельберг. І всі розташовані там дослідницькі центри уранового проєкту перевели у важкодоступний південний гірський район в землі Баден-Вюртемберг, в містечко Хайгерлох.

Там, у колишній пивниці під замковою церквою, заклали реактор нової конструкції: глибокий круглий басейн, обкладений графітовими кубиками і заповнений важкою водою, в який спеціальним механізмом можна було опустити уранові кубики, підвішені на тросиках. Це дозволяло бомбардувати уран нейтронами з усіх боків.

Куби, виготовлені зі збагаченого урану, мають розміри 5x5x5 см і важать по 2,5 кілограми кожен. В подальшому їх назвали "кубиками Гейзенберга" на честь керівника "Уранового проєкту". Усього було виготовлено 664 таких куба, які були закріплені на 78 тросах.

Досліди тривали весь 1944 рік. Та ланцюгову реакцію, що самопідтримується, так і не вдалося отримати.

На той момент Гітлер вже втратив будь-які сподівання на успішне створення атомної зброї, і фінансування проекту здійснювалося за залишковим принципом. Проте у лютому 1945 року вчені ще отримали останню партію матеріалів для досліджень: уран з конголезької руди, важку воду, графіт та інші компоненти. Але часу залишалося вкрай обмаль. 26 березня 1945 року 7-а армія США перетнула Рейн і вторглася в Німеччину. У складі її підрозділів була й "Місія Алсос" — розвідувальна група з фізиків, яка стежила за всіма діями німців у рамках "Уранового проекту".

30 березня американські війська зайняли Гейдельберг, де раніше в університеті була одна з лабораторій уранового проєкту, яку потім перенесли у селище Хайгерлох в 150 кілометрах. Але "мисливці за бомбою" змогли заарештувати в Гейдельберзі лише фізиків Вальтера Боте та Вольфганга Гентнера, які не захотіли кинути напризволяще свій циклотрон в університетській лабораторії. Куди подівся основний науковий колектив уранового проєкту -- ніхто впевнено не знав. З плутаних пояснень полонених учених можна було зрозуміти, що колеги перебралися кудись на південний схід, у відроги Швабського Альба.

Працівникам "Місії Алсос" довелося докласти чимало зусиль. Південний регіон Баден-Вюртемберга, відповідно до рішень Ялтинської конференції 1945 року, мав бути переданий до французької окупаційної зони. Було вкрай важливо не допустити, щоб учасники уранового проекту, їхня лабораторія в Хайгерлосі та результати їхніх досліджень опинилися під контролем французів.

Читайте також: В Києві 2 рентгени "світили" прямо з асфальту: чорнобильський ліквідатор розповів про причини катастрофи на ЧАЕС

Тим часом, керівники проєкту Вірц і фон Вайцзеккер, усвідомлюючи невідворотність поразки у війні, вирішили знищити сліди своєї роботи, приховавши результати досліджень від сторонніх. Важку воду вони спустили в бочки та перенесли в підвал старого млина. А наукові документи, включаючи конфіденційні звіти, фон Вайцзеккер заховав у вигрібній ямі, що розташовувалася за його будинком у Хьохінгені.

Проте співробітникам "Місії Алсос" вдалося знайти і затримати як керівника проєкту Гейзенберга, так і інших учених, які розпорошилися по всій Німеччині. Спочатку вони відмовлялися давати свідчення, вважаючи, що їхні досягнення є більш прогресивними, ніж у американців. Однак після тривалих допитів та обіцянки дозволити їм продовжити дослідження, Вірц і фон Вайцзеккер врешті-решт розкрили свої схованки: не тільки величезну купу документів, а й таємну лабораторію в Хайгерлосі.

23 квітня 1945 року, команда "Місії Алсос" натрапила на таємну лабораторію в Хайгерлосі. Під полем, неподалік замкової церкви, їм вдалося виявити 659 з 664 уранових кубиків. Решта кубиків зникла безслідно, за винятком одного, який був знайдений дітьми неподалік від резиденції колишнього керівника "Уранового проєкту", Вернера Гейзенберга, майже через двадцять років. Коли малеча почала штовхати кубик ногами, він іскрився. Як і магній, фрагменти урану можуть спалахувати при взаємодії з киснем.

Після завершення своєї місії розвідники з'ясували, що переживання США були марними. Виявилося, що німецький "Урановий проект" значно відстає від американського "Манхеттену". Це стало одночасно і приводом для радості, і джерелом розчарування. Німецькі вчені так і не змогли досягти стійкої ланцюгової реакції до кінця війни, тоді як американці вже 16 липня 1945 року успішно протестували першу атомну бомбу на полігоні в Неваді.

В німецькій команді "Уранового проєкту" Вальтер Боте з Гейдельберзького університету доповів, що німецький графіт не можна використовувати як уповільнюючу речовину для нейтронів. А в американській команді "Манхеттену" Енріко Фермі не полінився замовити у виробників особливо чистий графіт, та зробив з нього графітові стрижні, що уповільнюють швидкість ядерної реакції, і використовуються зараз у всіх ядерних реакторах світу.

В німецькій команді під час опромінення урану нейтронами проігнорували виникнення плутонію -трансуранового елемента, вважаючи його побічним та "зайвим" продуктом реакції. А в американській вирішили випробувати цей "зайвий продукт" і виявили, що він ще краще підходить для створення атомної бомби, ніж уран.

Також зверніть увагу: Московія не має права називати себе Росією, — науковець роз'яснив, що саме не влаштовує московитів у їхній історії.

Ну і, мабуть, найголовнішою причиною того, що нацисти так і не спромоглися зробити атомну бомбу, було... визнання самого керівника "Уранового проєкту" Вернера Гейзенберга. На допиті він заявив, що ніколи не хотів використовувати атомну енергію як знаряддя вбивства, а завжди мріяв про атомні електростанції.

Він, безумовно, мав можливість сказати неправду. Але хочеться сподіватися, що саме завдяки цьому сумлінному науковцеві Гітлер так і не зміг отримати атомну бомбу до завершення війни.

Досі надходили звістки про те, що Україна відновила таємну арсенал зброї.

На фото у заголовку вхід до таємної атомної лабораторії у містечку Хайгерлох. Тепер тут музей