Тарас Стецьків: Якщо поляки не почнуть сприймати українців на рівних, ми не зможемо...

#Політика #політика та державне управління

Це питання стосується не лише національної гідності, а також і національної самостійності.

Шановний Тарасе, нещодавній спір між Польщею та Україною став причиною значної кризи. Президент Польщі Кароль Навроцький, реагуючи на те, що одному з підрозділів Сил оборони присвоїли ім'я Героїв УПА, позбавив Володимира Зеленського ордена Білого орла. Як ви вважаєте, чи вдалося Зеленському захистити українську гідність, чи це була дипломатична помилка?

Рекламное сообщение

Зеленський вчинив вірно, діючи у якості президента незалежної та суверенної України. Україна має повне право надавати своїм військовим підрозділам назви та імена героїв, які вважає за доцільні.

Я також вважаю, що гідно вчинили три колишні президенти України -- Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Петро Порошенко, які солідаризувалися з Володимиром Зеленським і повернули Польщі вручені їм колись ордени Білого орла.

У цьому випадку не треба плутати причину і наслідок. Насправді це конфлікт польсько-український. Ініціатором була польська сторона. Впродовж років повномасштабного вторгнення Україна називала багато військових частин іменами тих героїв, яких поляки вважають злочинцями. І жодного разу це не викликало у поляків публічної реакції.

Попередній президент Польщі Анджей Дуда демонстрував достатньо розуму, зваженості та дипломатичної обачності, аби не піднімати це питання, усвідомлюючи, де криється основна загроза. Натомість нинішній правопопулістський президент, який відстоює інтереси лише частини польського суспільства, обрав цей аспект для своїх внутрішньополітичних маневрів.

Изображение: EPA/UPG

На святкуванні Дня Незалежності, яке відбулося 24 серпня 2024 року в Києві, були присутні президент Польщі Анджей Дуда та президент України Володимир Зеленський.

За рік у Польщі вибори. Теперішній президент є праворадикальним політиком. Він не знайшов кращого способу підвищити рейтинг своєї політичної сили, ніж зачепитися за один із указів президента України. Таких указів, я наголошую, за роки повномасштабної війни було багато.

Подейкують, що за часів президентства Дуди існували кулуарні домовленості не героїзувати історичних діячів, суперечливих для обох сторін... Чи можна було запобігти цьому конфлікту, який ще й стався напередодні конференції URC у Ґданську?

У 2022 році між президентом Зеленським і президентом Дудою була домовленість, легітимізована на рівні міністерств -- відкласти питання історичної пам'яті. Там не було жодних зобов'язань з боку України -- називати чи не називати героями, присвоювати військовим частинам ті чи інші імена, -- бо це було б абсурдом. Тоді президенти усвідомлювали, яка відповідальність за безпеку народів лежить на них. І правильно вирішили повернутись до цього питання після війни. Україна дотримувалась цієї домовленості.

Рекламное сообщение

Читайте також: Зброя на передовій. Міжнародна конференція з відновлення України у Гданську розвіяла уявлення про "післявоєнне відновлення".

На даний момент ми не посилюємо напругу в цьому конфлікті. Так, Президент України не відвідав конференцію з відновлення, але делегація на чолі з прем'єр-міністеркою все ж вирушила. Важливо зазначити, що конференція з відновлення є міжурядовою. Україна не ігнорує ці заходи і не ставить під сумнів їх важливість, адже ми зацікавлені в підтримці Польщі в нашому процесі відновлення. У польському суспільстві є раціональні голоси, проте щороку навколо пам’яті про волинські події виникають емоційні сплески.

Зображення: кадр з відео

Тарас Стецьків can be rephrased as "Стецьків Тарас." If you need a more creative variation, you might consider using "Тарас, носитель фамилии Стецьків." Let me know if you need further assistance!

Цю дату обрали на 11 липня, оскільки саме в цей день у 1943 році сталася узгоджена атака на приблизно 60 польських сіл у Волині. Поляки вважають цей день символом мучеництва та геноциду свого народу. Щороку вони з все більшою емоційною напругою святкують цю пам'ятну дату.

Цього року сталося помітне зміщення: Навроцький, не знаходячи інших переконливих аргументів для обґрунтування своєї корисної ролі перед народом, вирішив використати цей випадок як підставу для конфлікту.

Мене вразив агресивний і вимогливий тон польської реакції щодо України. Якщо б це стосувалося внутрішніх конфліктів між Навроцьким і Туском — ну що ж, це їхня справа. Хочете з'ясовувати стосунки — робіть це. Але тут прозвучала вимога: "Скасуйте указ, вибачтеся і ще раз визнайте геноцид". Так не поводяться рівноправні партнери. Я вважаю, що українці відреагували адекватно. Лише уявіть, який негативний резонанс виник би, якби Зеленський пішов на поступки і змінив або скасував указ.

Завтра ми мали би ще голосніший крик із боку угорців. Післязавтра нам би щось сказали румуни щодо Буковини, а потім би озвався Ізраїль і почав би нам розказувати, яких героїв перепоховувати в Україні, а яких ні (Ізраїль засудив перепоховання лідера ОУН Андрія Мельника в Україні. - Ред.). Це питання не тільки національної гідності, це питання національної суб'єктності.

Изображение: ОПУ

Церемонія повторного поховання Андрія Мельника та його дружини Софії.

На мою думку, сучасний конфлікт має корені не лише в історичних та політичних аспектах, включаючи внутрішні суперечки в Польщі. Проте існує ще одна причина, яка чомусь залишається поза увагою. Події, що відбулися, є відповіддю поляків на зростаючу самостійність України.

Рекламное сообщение

Ознайомтеся також з думкою Володимира Єрмоленка: "Якщо Європа не встигне за технологічною революцією, вона ризикує перетворитися на колонію нових імперій".

Те, що Україна впевнено відновлює свої позиції, протистоїть російській агресії і має шанси на перемогу, викликає занепокоєння у багатьох у Польщі. Адже суб'єктна Україна, яка здобула перемогу у війні, вже не є молодшим братом. Це рівноправний партнер, який не потерпить зверхності, особливо у формі ультиматумів.

Це стосується і поляків, і політиків інших держав, які думають, що з українцями зараз можна розмовляти так, як це робили 50 чи 100 років тому. Посилення суб'єктності ніколи не відбувається безконфліктно. За суб'єктність треба платити.

Чи пам’ятаємо ми, як у 2022 році польські аграрії вивантажили наше зерно? Як фермери, підбурювані Конфедерацією, блокували кордон? Це сталося в той момент, коли Україна переживала найважчі часи через російську агресію. Проблема з поляками не полягає в історичних конфліктах, а в глибоко вкоріненому імперському комплексі, який існує в польському суспільстві. Якщо поляки не зможуть позбутися цього комплексу та почнуть сприймати українців як рівноправних партнерів, досягти порозуміння буде вкрай складно.

Зображення: Ірина Мочульська/Суспільне Львів

20 лютого 2024 року польські демонстранти вивантажили українське зерно з вагонів потяга, що прямував до Європи.

Результати президентських виборів у Польщі свідчать про те, що праворадикальний електорат там не є численним. Водночас, сучасні соціологічні дослідження вказують на те, що понад половина поляків підтримують рішення щодо позбавлення Зеленського ордена Білого орла. При цьому 24 % респондентів ще не визначились, а близько 20 % виступають проти. Виникає питання, чи ці настрої є наслідком впливу праворадикальних сил, що перебувають при владі, або ж вони зумовлені значною кількістю українських біженців у Польщі та іншими факторами?

В Польщі багато років триває масивний крен у правий бік. Причини цього треба аналізувати глибоко. З одного боку, Польща впродовж останніх 20 років так економічно піднеслась, що увійшла в двадцятку найрозвинутіших країн світу. Це породило в поляків комплекс винятковості.

З іншого боку, поляки традиційно позиціонували себе як захисники України в Європі, ніби вони є тією рукою, яка веде українців до ЄС, і без їхньої підтримки цей шлях неможливий. Вони стверджують, що українці занадто глибоко вкорінені в радянських традиціях і не здатні самостійно впоратися з викликами. Водночас поляки виступають в ролі старшого брата, який завжди піклувався про них і тепер готовий навчити їх новим речам. Такий підхід відображає політику зверхності, що ставить їх у вищу позицію.

Польське суспільство переживає глибокий розподіл, що фактично поділяє його на дві частини. Ще на початку 2000-х поляки відзначали, що їхнє співтовариство розділяється на прихильників консервативних цінностей, що прагнуть відновити "стару добру етнічну Польщу", та на ліберально налаштованих громадян, які усвідомлюють небезпеки такого підходу і закликають до прогресивного мислення. Цей розкол набрав таких масштабів, які важко собі навіть уявити.

З одного боку стоїть Ярослав Качинський та його партія "ПіС" (Prawo i Sprawiedliwość), які мають свого наступника в особі Кароля Навроцького та Конфедерацію, що, на мою думку, отримує вказівки з Москви. З іншого боку -- більш ліберальний прем'єр Дональд Туск, який, проте, не може залишити поза увагою настрої польського населення.

Рекламное сообщение

Зображення: кадр з відео

На кожних виборах, коли економічні й соціальні доводи вичерпуються, політики вдаються до старих історичних наративів, змагаючись у тому, хто з них є справжнім націоналістом, хто глибше шанує польську спадщину та хто демонструє найбільшу відданість патріотизму.

Те, що нині відбувається в Польщі, нагадує справжню істерію. Вчора я спостерігав за засіданням польського Сейму і не міг повірити своїм очам. Після скандалу з орденами, праворадикальні політики почали вимагати проведення детального аудиту уряду з метою виявлення українців у його складі. Ліберальні сили, які підтримують Україну, зауважують: "Ну, якщо почнемо шукати українців, то чому б не пошукати євреїв, німців чи навіть геїв? Куди ж ми котимося?" Це все почалося після того, як заступник міністра освіти Анджей Шептицький висловив підтримку Україні в конфлікті, розпочатому Навроцьким.

Усі суспільні обговорення зосередилися на питаннях історичної пам'яті та чисельності українців у Польщі. Це абсурдно. Коли зрілі політики з обох сторін ведуть мову тільки про одну, і ще й ксенофобську, тему, Польща ризикує втратити свої власні перспективи. Польське суспільство демонструє поведінку підлітків, тоді як Україна займає набагато більш зрілу позицію.

Читайте такожАнтиукраїнська інерція Польщі

"Це потрібно пройти і витримати."

Чи можна стверджувати, що поляки, з їхніми імперіалістичними поглядами, нагадують росіян?

Ситуація загострюється. Хоча ми ще не досягли порозуміння, агресія з боку Росії продовжує заважати українцям стверджувати своє право на існування як окремого народу та на незалежність. У Польщі існує праворадикальний антиукраїнський сегмент, який охоплює приблизно 20% населення, але не можна стверджувати, що це думка всього польського суспільства. Сподіваюся, що з часом з'являться адекватні політики, лідери громадської думки та представники релігійних організацій, які зможуть сприяти відновленню гармонії в польському суспільстві. Взаємини між народами часто підпадають під вплив емоцій, що заважає раціональному мисленню. У суперечках нас можуть захопити почуття, і в такі моменти важко зберегти контроль. Якщо почнемо з'ясовувати, хто з історичної точки зору завдав більше шкоди, це не призведе до нічого доброго. Незважаючи на сплеск антиукраїнських настроїв у Польщі, ми повинні стійко дотримуватись принципу примирення і не відходити від нього навіть на мить.

Фото: chytomo.com

Чи може це статися з теперішнім президентом Польщі?

Це здається неможливим. Проте ми пройдемо через цю ситуацію. У Польщі з'явиться новий президент. Вибори 2027 року принесуть нові перспективи. Українцям варто усвідомити, що ми стаємо нацією з власним голосом. Це призведе до викликів, але ми не повинні їх остерігатися.

Поляки усвідомлюють, що Україна в даний момент бореться не лише за свою незалежність, а й за їхню свободу. Соціологічні дослідження показують, скільки людей готові віддати життя за свою країну, а скільки з них обрали б еміграцію. Якби Україна не змогла вистояти, величезна кількість поляків, ймовірно, покинула б свою батьківщину, шукаючи притулку в Західній Європі чи Америці. Це ставить під сумнів, хто насправді приносить більше користі один одному.

Рекламное сообщение

Читайте такожПрофесор Богдан Гудь: "Jeszcze Polska nie zginęła значною мірою тому, що ми, українці, живемо та боремося"

Ми з глибокою вдячністю згадуємо, як Польща стала прихистком для майже мільйона українських біженців і надає нам військову підтримку. Проте важливо зазначити, що приблизно 80% з цих біженців знайшли роботу в Польщі вже в перший рік. Доходи, які українці принесли до польського бюджету, перевищують фінансову допомогу, яку Польща надає Україні в умовах війни. Багато польських готелів, ресторанів та магазинів активно використовують працю українців. Крім того, існує ряд спільних українсько-польських підприємств, які займаються виробництвом військової техніки, що використовується на фронті, а в майбутньому може слугувати і для забезпечення безпеки Польщі.

Отже, зводити все до одного і сором'язливо ігнорувати інше — це відлуння імперської політики. Справжні друзі так не чинять.

Які кроки має зробити Зеленський для вирішення суперечностей з Польщею?

Слід перенести акцент у відносинах на безпеку та економіку. У міру завершення російсько-української війни на умовах України, ця сфера співпраці стане все більш привабливою для раціонально налаштованих поляків. Це потрібно витримати та пережити.

Изображение: ОПУ

Володимир Зеленський і Дональд Туск

На мою думку, Зеленський досяг значних успіхів. Тепер йому важливо встановити діалог з польськими політиками, з якими можливо вести конструктивні переговори, насамперед з Дональдом Туском. Я підтримую рішення Зеленського про повернення "Орла". Це не лише символізує незалежність та гідність України, а й відповідає вимогам польського законодавства, яке вимагає схвалення прем'єра для таких рішень. Зеленський вчинив мудро, не чекаючи на підтвердження, адже Навроцький поставив Туска у складну ситуацію: "Я позбавив ордена, а ти спробуй не підписати цю постанову". Щоб уникнути незручностей для Туска, Зеленський зробив крок вперед. Розумні представники Польщі це оцінять. В публічному просторі не варто продовжувати цю дискусію. Ордени повернули -- і цього достатньо.

"Це все – відлуння політичних рішень, що були прийняті два дні тому."

Найдивніше, що на тлі російської загрози -- а Путін постійно погрожує полякам -- вони не думають про безпеку, а думають, як сваритися з українцями.

Це теж ознака інфантилізму. Є думка, що Польщу захищають НАТО і США, а українці менш важливі у цьому питанні. Це настільки хибна думка, що мені навіть не хочеться її коментувати. Америка пальцем не ворухне, щоб їх захистити, якщо Путін вирішить вторгнутись в одну з країн Балтії, а потім атакувати Польщу.

Особливо враховуючи, що Путін може обрати неформальний підхід до агресії щодо Польщі – наприклад, запускати безпілотники або захоплювати невеликі населені пункти...

Я б звернувся до поляків наступним чином: "Україна переможе у цій війні. У майбутньому ми могли б разом розглянути створення нової архітектури безпеки в Європі, до якої увійдуть ми, ви, країни Балтії, Німеччина, Велика Британія та скандинавські держави". Це партнерство могло б виконувати функції НАТО в Європі, оскільки ця організація вже не справляється зі своїми обов'язками в питаннях захисту, а Трамп поступово відходить від європейських справ.

Ми можемо запропонувати полякам замість копирсання в історичній пам'яті подумати над тим, як у північній Європі створити безпековий союз, який би назавжди убезпечив нас від загрози зі сходу. Про це треба думати вже зараз, замість того, щоб згадувати старі образи з вимогою вибачитися, стати на коліна і поцілувати руку. Все це -- відголоски позавчорашньої політики.

Рекламное сообщение

Изображение: EPA/UPG

Кардинал Любомир Гузар вітає Папу Івана Павла II в Києві під час його візиту до України, що відбувся 23 червня 2001 року.

Це наслідок зсуву польської політики після етапу примирення, який почався на початку позаминулого десятиліття. Ініціатива примирення належала великому поляку, Папі Римському Івану Павлу II. У 2005 році відбулася серія зустрічей духовних лідерів України і Польщі. Їхні учасники повторювали: "Пробачаємо самі і просимо пробачення". Тоді здавалося, що ми перегорнули сторінку п'ятисотрічного польсько-українського протистояння, яке виливалося в криваві сутички. І тепер будемо дивитись у майбутнє, а минулим будуть займатися історики.

Але з 2008 року партія "Право і Справедливість" братів Качинських ініціювала перегляд політики примирення в бік виколупування періодів історії, де українці нібито вчинили з поляками жорстоко, польська політика пам'яті сфокусувалась на Волинській трагедії 1943 року.

Насправді, основи цього конфлікту формувалися протягом багатьох століть. Після того, як Львів був захоплений Польщею в XIV столітті, значна частина українських територій залишалася під польським контролем протягом тривалого часу. Політика асиміляції та католизації неодноразово викликала бунти та жорстокі зіткнення.

Якби Друга Річ Посполита не проводила антиукраїнської політики на західноукраїнських землях, то не було би і Волині 1943 року. Це була політика не просто винищення української мови і культури. Це було закриття і спалення українських церков, політика пацифікації й тотальної полонізації українського населення, що викликало в Галичині і на Волині опір.

У 1930-х роках польська влада ухвалила важливе рішення про заселення Волині ветеранами українсько-польської війни, надаючи їм земельні ділянки. Оскільки Волинь була обмежена в земельних ресурсах, це викликало загострення напруженості між українським і польським населенням.

Ознайомтеся з думкою Ольги Токарчук: "Усі негативні події трапляються, коли люди відмовляються від використання свого розуму".

Зображення: кадр з відео

Після початку Другої світової війни зброя опинилася в руках обох сторін конфлікту. Нацистські окупанти та радянські партизани підживлювали ворожнечу. У 1942 році за наказом Гіммлера проводилася висилка поляків з прикордонних районів Польщі, де їх замінювали українцями. Це був хитрий план нацистів, спрямований на розпалювання ворожнечі між поляками та українцями. Польська Армія Крайова сприйняла ці дії як сигнал до дій. Саме це стало каталізатором трагедії. Події на Волині були наслідком, а не причиною конфлікту.

У 1943 році німецькі війська почали відступ, тоді як радянська армія активно просувалася вперед. В цей час стало відомо про плани польського еміграційного уряду відновити Польщу в кордонах, які існували до 1939 року. Враховуючи це, українське підпілля вирішило витіснити польське населення з цих регіонів. Справа в тому, що тодішні кордони формувалися на основі етнічних принципів: територія належала тій державі, чиєю мовою говорило місцеве населення. Волинь, Галичина, Холмщина, Підляшшя та Лемківщина мали змішане населення. Наприклад, у Волині українці становили приблизно чотири п'ятих від усіх мешканців.

Українське націоналістичне підпілля вирішило публічно попередити поляків. У польських селах розклеювали листівки, які закликали поляків лишити ці землі і виїжджати за Буг і Сян. Еміграційний уряд Польщі в Лондоні сказав їм не виїжджати, тож конфлікт був неминучий.

Це була трагедія для обох боків. З точки зору міжнародного права, ці події називаються обопільними етнічними чистками, де злочини чинилися з обох боків. Українці вбивали поляків, поляки вбивали українців. Події, які відбулись здебільшого на Волині, мали ознаки французької жакерії середніх віків. Це трагедія і злочини, які мають бути засуджені з обох боків. Просто треба розуміти складний контекст цього протистояння. А поляки чомусь вирішили, що українці мають односторонньо нести відповідальність, вибачатися і визнати, що це був геноцид поляків.

Злочини мали місце з обох сторін конфлікту. Необхідно усвідомити, що порівнювати кількість загиблих з обох боків є безглуздим заняттям. Проте поляки обрали інший підхід, наводячи вражаючі цифри, стверджуючи, що українці вбили понад сто тисяч поляків. Вони охрестили Волинську трагедію різаниною і почали відзначати 11 липня як день пам’яті жертв геноциду. Українці не провокували таких дій, адже, наприклад, президент Янукович не проявляв жодного інтересу до цієї теми. Додатково, за вказівкою Москви, депутати від Партії регіонів навіть надіслали листа полякам з проханням визнати це геноцидом.

Політична партія "ПіС" скористалася цією історичною подією для здобуття влади. Вони настільки активно підіймали цю тему, що в Польщі не залишилося жодної книгарні, де б не продавалися книги, присвячені Волинській трагедії. Польські кінематографісти створювали фільми, а документалісти працювали над матеріалами, підсилюючи цю проблему до такої міри, що в результаті до влади прийшов Навроцький разом з радикальними силами, які проявляють недовіру до України.

Зображення: кадр з відео

Чому для українців виявилась ефективною формула "пробачаємо і просимо пробачення", тоді як для поляків це не принесло результатів?

Наші предки, що мешкали на Волині та в Галичині, мали значно суворіше ставлення до поляків, ніж ми сьогодні. У 1991 році, коли українці відновили свою державність, ми вже позбулися цього негативного сприйняття.

Коли "Солідарність" під проводом Леха Валенси, Яцека Куроня, Адама Міхніка та інших здобувала перемогу в Польщі, вона керувалася принципами, які розробив Єжи Ґедройць у Парижі. Основною ідеєю було те, що польський народ не зможе досягти справжньої свободи та незалежності, якщо не визнає незалежність України. Ще в часи комуністичного режиму він закликав польську еліту відмовитися від претензій на Львів і Вільнюс, стверджуючи, що "Західна Україна, Волинь і Галичина — це українські землі. Нам слід визнати кордони, навіть якщо вони викликають спори". Я пам'ятаю, як на першому з'їзді Народного Руху України польський демократичний політик Адам Міхнік отримав бурхливі овації, коли заявив, що незалежна Україна є необхідною умовою для незалежності Польщі.

У той час обидві нації усвідомили загрозу, яку представляє російський реваншизм та імперіалізм. Вони зрозуміли, що необхідно знайти спільну мову та налагодити мир.

Ми вважали, що це - важливий крок до історичного примирення, яке, зрештою, необхідно досягти. Вважали, що слід розвивати відносини з Польщею, щоб стати справжніми союзниками і зайняти гідне місце в європейській спільноті. Цим же шляхом йшли й поляки у 1990-х і 2000-х роках. Проте, політичний курс Польщі змінився, і кілька років призвели до непередбачуваних наслідків. Нам доведеться звернутися до важких сторінок нашої історії і поставити всі крапки над "і", але це станеться лише після завершення війни.