Я спостерігаю за цим хаосом з Польщею і усвідомлюю, що немає ані кінця, ані межі цьому.
Щоб ми зараз не робили, їм все одно буде мало. Навіть якщо ми всі просто вмремо, їм теж буде мало.
Мені дуже шкода моїх польських друзів, які переживають ще більші труднощі, ніж ми, адже їм доводиться жити в умовах цього абсурду. Це схоже на те, якби мене зараз змусили оселитися в Донецьку.
Згідно з інформацією, наданою Головною комендатурою поліції Польщі, протягом трьох років поспіль спостерігається зростання кількості злочинів, скоєних проти українців на грунті ксенофобії. Не маю наміру перевантажувати вас цифрами — вони є у відкритому доступі і справді не радують. Варто зауважити, що йдеться лише про офіційно зареєстровані випадки, які вже налічуються сотнями.
Тому я маю значний песимізм стосовно покращення ситуації. Механізм вже запущено. Російські спецслужби вміють використовувати такі обставини і не упустять жодної можливості. Про це прямо заявляє міністр, який відповідає за спецслужби Польщі, Томаш Семоняк.
А російським негідникам є де скинути той хмиз, щоб все зайнялося.
11 липня Польща готується вшановувати жертв Волинської трагедії.
А от 4 липня Польща часто не згадує. Тому дозволю собі нагадати.
Вранці 4 липня, 80 років тому, відбувся один з найсумніших і найболючіших моментів повоєнної історії Європи - погром у Кельцях.
Причиною його дій стало зникнення восьмирічного Генрика Блащика 1 липня. Хлопчик з'явився через два дні і повідомив, що його викрали євреї, які, сховавши його, планували вбити.
Згодом, під час проведення розслідування, стало відомо, що батько відправив хлопчика до села, де йому пояснили, що потрібно розповідати.
Але містом активно поширювалися
Чутки про те, що зниклий польський підліток міг стати жертвою ритуального злочину, активно обговорюються.
вчиненого євреями з оселі на вулиці Планти.
4 липня біля цього будинку зібралися жителі Кельців.
А потім, святі й благочестиві поляки, спільно з військовими та правоохоронцями, розпочали свої темні справи.
Євреї захищали себе.
Опівдні до будівлі прийшла група, очолювана сержантом міліції Владиславом Блахутом, яка провела роззброєння євреїв, що були присутні, аби запобігти будь-якому опору з їхнього боку.
Коли євреї відмовилися покинути свої домівки, Блахут почав завдавати їм удари рукояткою револьвера по головах, вигукуючи: "Німці не встигли вас знищити, але ми завершимо їхню справу".
І натовп, який прагнув розправи, вламався в оселю. Чоловіків і жінок, літніх людей та дітей викидали з вікон, а на вулиці кидалися на них з залізними прутами, дерев'яними палками та молотками.
До завершення доби загинули 42 особи, а також більше 50 людей отримали поранення.
Рік по завершенню війни з нацизмом, у серці Європи, євреї знову ставали жертвами вбивств лише через свою національність.
Але ж про Кельце незручно згадувати, правда? Як і про Віслу та про інші злочини, де поляки повстають у невтішному світлі. Бо такі трагедії руйнують всю картину світу польського авторства, де є лише народи-жертви і народи-кати.
Все значно складніша. Кожен народ має свої сторінки, за які боляче і соромно. Але не можна змушувати поважати свій біль, якщо не поважаєш чужий.
Україна вважає за важливе визнання масових злочинів та потребу в їх дослідженні, а також вшанування всіх жертв, проте не приймає одностороннього підходу до трактування цих подій як "геноциду, здійсненого українськими націоналістами".
Прощення та прохання про вибачення – це єдиний шлях до вирішення глибокого конфлікту. Однак, виявляється, що ця формула вже не діє.
Відповідальність перед історією не полягає в безкінечному каяні, а в умінні визнати свої гріхи та помилки, а також знайти шлях із ненависті та помсти.
Чесна пам'ять – це саме те, про що йдеться.
#Євреї #Нацизм #Європа #Україна #Українці #Федеральна служба безпеки #Погром #Донецьк #Поляки #Ксенофобія #Голодомор #Польща #Кельце #Вісла #Масові вбивства поляків на Волині та у Східній Галичині #Поліція #Брати #Злочинність #Ритуальне вбивство
