Три кота в мішку: кого оберуть поляки?

Польща готується до президентських виборів, які заплановані на 18 травня. Gazeta.ua розповідає про трьох головних претендентів на пост президента і про те, чого Україні чекати від кожного з них.

18 травня в Польщі відбудуться президентські вибори. Найбільш ймовірним кандидатом на перемогу вважається Рафал Тшасковський з "Громадянської платформи", який має помірковане ставлення до України. Натомість, можливий "срібний призер" Кароль Навроцький з партії "Право і справедливість" може стати для нас менш прийнятним варіантом. Ще гіршою альтернативою є політик, що займає третє місце - українофоб Славомір Менцен. На щастя, Тшасковський має значну перевагу над своїми суперниками. Проте в другому турі йому, ймовірно, доведеться змагатися з кимось із аутсайдерів, і тут можуть виникнути певні складнощі.

Лідером партії "Громадянська платформа", від якої висувається Рафал Тшасковський, є Дональд Туск. У 1980-х роках він активно підтримував рух "Солідарність", а з 2014 по 2019 рік очолював Європейську раду. Раніше, з 2007 до 2014 року, Туск займав посаду прем'єр-міністра Польщі. Наразі він знову обіймає цю посаду, здобувши перемогу на виборах 2023 року.

Туск солідаризувався з Україною з перших же днів повномасштабного вторгнення. Не будемо ідеалізувати україно-польські взаємини - деякі проблеми не зняті навіть попри прихід у 2023-му нової влади. І все-таки це Тускові належать фрази "українці, ви не самі", "без суверенної України не буде суверенної Польщі" та "не обов'язково любити Україну, аби допомагати їй".

Проте повернімося до Тшасковського. Частину свого "українського" образу він отримав від Туска. Одночасно, кандидат №1 успадкував і негативні наслідки падіння популярності чинного прем'єра.

Тшасковський та Туск є однопартійцями, що робить їх певною мірою взаємопов'язаними. Зменшення популярності Туска може впливати на імідж Тшасковського. Однак 53-річний Тшасковський володіє власним політичним авторитетом. З 2018 року він вже вдруге займає посаду мера Варшави, причому в обох випадках здобував перемогу на виборах з першої спроби.

Крім того, за плечима Тшасковського - депутатство у Європарламенті, робота в уряді та обрання маршалком, тобто головою нижньої палати польського Сейму. Також у бекграунді Тшасковського - доволі успішне балотування на президентських виборах 2020 року. Тоді йому не вистачило буквально пари процентних пунктів, щоби обійти суперника - нинішнього президента Польщі Анджея Дуду.

Сьогодні Тшасковський опинився в залежності від рішень Дональда Туска. Під час його прем'єрства спостерігалося зниження рівня життя в Польщі, хоча основна критика на адресу уряду полягає у відсутності ініціатив щодо ряду ключових питань. Зокрема, це стосується абортів, які були заборонені попередньою владою. Молоді виборці, особливо жінки, очікували від Туска лібералізації законодавства. Проте Туск не поспішає з просуванням будь-яких рішень, пояснюючи, що президент Дуда все одно накладе вето на ці ініціативи.

Виборці, проте, не схвалюють таку бездіяльність. Рейтинг Тшасковського, що спочатку демонстрував зростання, почав знижуватися. На початку квітня він був на рівні 38,3%, але після недавніх дебатів, які відбулися минулого вихідного, різко впав майже на п'ять пунктів, тепер зупинившись на позначці 33,5%, згідно з інформацією Wirtualna Polska.

Індивідуальне завдання для Тшасковського полягає в тому, щоб досягти гармонії між лояльністю до своєї політичної сили і формуванням власного образу, відмінного від іміджу Туска. У той же час, для польського суспільства є викликом відокремити у своїй свідомості голову партії від одного з її прибічників.

У тому місці, де Тшасковський втратив п’ять відсотків, Навроцький здобув їх. Рейтинг цього кандидата зріс з 20,1% до 25,5%. Різниця з Тшасковським зменшилася, і партія "Право і справедливість" має підстави для святкування проміжного успіху.

Катастрофа, ймовірно, була результатом спланованого політичного вбивства, організованого Росією. Чи так це насправді — питання окреме. Важливо зазначити, що Лех Качинський також був причетний до ключових подій. Він мав значний вплив у русі "Солідарність", і коли лідер цього руху Лех Валенса вирушив у велику політику, Качинський фактично взяв на себе його обов'язки.

Після смерті Качинського керувати "ПіС" став його брат-близнюк Ярослав. Під його началом "ПіС" зарекомендувала себе як консервативна клерикальна партія. Вона звузила демократичні норми, заборонила аборти і посварилася з Євросоюзом, відмовившись визнавати пріоритетність європейських законів над національним законодавством.

Для тих, хто прагнув ліберальних реформ, поразка "ПіС" на виборах 2023 року стала свіжим подихом. Здавалося б, шанси кандидата від "Права і справедливості" Навроцького були не надто обнадійливими. Однак сьогодні "ПіС" сподівається на короткочасну пам'ять поляків. Партія намагається використовувати звичну передвиборчу риторику, звинувачуючи в усіх негараздах чинну владу, а саме — Дональда Туска.

Кампанія 42-річного Кароля Навроцького має кілька ключових аспектів. По-перше, його позиціонують як "людину з народу" в контексті протистояння Тшасковському. У молодості Навроцький займався боксом, підтримував зв’язки з напівкримінальними елементами та працював охоронцем у готелі. Згодом він отримав освіту в галузі історії і тепер очолює Польський інститут національної пам’яті.

Іншою характерною рисою виборчої стратегії Навроцького та його команди є спроба представити малознайомого широкій аудиторії кандидата як новий обличчя в політиці. Цей прийом вже зарекомендував себе в минулому, коли Дуда, виступаючи від "ПіС" як позасистемний кандидат, здобув перемогу на виборах 2015 і 2020 років.

Завдання для Навроцького полягає в тому, щоб зберегти статус незалежного політика. Формально він дійсно є кандидатом без прив'язки до партії, хоча отримує підтримку від "Право і справедливість". Тим часом, полякам потрібно задуматися, чи справді вони прагнуть повернутися до епохи, коли влада була в руках "ПіС".

Якщо розглядати Славоміра Менцена з української перспективи, можна помітити, що він відкрито виявляє неприязнь до нашої країни та заперечує її право на незалежність. Не випадково Менцен потрапив до бази "Миротворця" через свої висловлювання, що ставлять під сумнів територіальну цілісність України.

Але середньостатистичний поляк охарактеризував би його, мабуть, як ділка, який займається всім потроху. І фірмами, які надають бухгалтерські послуги, і фінансовим консалтингом, і навіть броварнями, які варять крафтове пиво "Browar Mentzen".

Та основний вид діяльності Менцена - це все ж політика. 38-річний Менцен є головою партії "Вольносьць" та одним із лідерів "Конфедерації свободи й незалежності". А це таке собі ультраправе утворення, яке складається з популістів, українофобів та євроскептиків. Крім "Вольносьці", до складу "Конфедерації" входять ще дві маргінальні політичні партії. А разом ця несвята трійця виступає проти "євреїв, гомосексуалів, абортів, податків та Європейського Союзу". І цим, власне, все сказано.

Як могла особа на зразок Менцена зайняти третю сходинку у рейтингу вподобань польських виборців? Це питання варто адресувати самим полякам, зокрема чоловікам близько сорока років, які, за даними опитувань, є основною електоральною базою "Конфедерації".

І Тшасковський, і Навроцький зараз придивляються до кандидата, який займе третє місце - від нього значною мірою залежатиме те, як у другому турі перерозподілиться його електорат. Певне "правішання" Тшасковського, яке відзначають експерти, якраз і пов'язане з тим, що він намагається сподобатися виборцю Менцена. А от Навроцькому цього робити не треба - ідеологічно він і так близький до очільника "Конфедерації".

В даному випадку виклик в основному стосується Тшасковського. Його мета полягає в тому, щоб не опуститися до низького рівня лише для того, щоб отримати підтримку тих, хто виступає проти "євреїв та ЄС". Тим часом, польському суспільству необхідно усвідомити важливість своїх рішень і не дозволити прийти до влади особі, яка здатна завдати шкоди їхній державі.

Почнемо з останнього, хоча позицію Славоміра Менцена вгадати не складно. Менцен - за переговори з Путіним та проти допомоги Україні, яку він вважає "невдячною". Також він є одним із організаторів блокування україно-польського кордону.

Кандидат від "Конфедерації" характеризує Львів як "місто Польщі" і обіцяє заборонити меру Львова Андрію Садовому в'їзд до Польщі. Також Менцен називає Бандеру та Шухевича злочинцями, намагаючись висловити осуд українцям за "культ вбивць".

Кароль Навроцький виглядає більш поміркованим кандидатом, але не є найкращим вибором для України. Він уникає взаємодії з українським Інститутом національної пам'яті, що призводить до фактичної зупинки цього важливого діалогу.

Навроцький висловлює свою позицію, що не підтримуватиме прагнення України приєднатися до Європейського Союзу, якщо питання ексгумації жертв Волинської трагедії залишиться невирішеним. При цьому, він виступає проти дослідження злочинів, вчинених поляками щодо українців під час Другої світової війни. Окрім того, Навроцький також не підтримує ідею вступу України до НАТО.

Рафал Тшасковський також говорить про ексгумацію поляків, чи то пак "жертв УПА", бо саме так це звучить у його риториці. Але контекст його висловлювань дещо інший: те, що Україна дала згоду на таку ексгумацію, Тшасковський відносить до заслуг уряду Туска.

Однак він ілюструє зміну у ставленні до українських трудових мігрантів і виступає за зменшення їхньої фінансової допомоги.

Проте варто відзначити, що Тшасковський підтримує ідею членства України в Європейському Союзі та НАТО. Він підкреслює, що це відповідає інтересам Польщі як держави.

Хоча і тут є свою ложка дьогтю, бо Тшасковський не підтримує відправлення до України польських військових у складі миротворчого контингенту. Однак виступає за тіснішу співпрацю його країни з НАТО та ЄС.

Хто б не став наступним президентом Польщі, легкої прогулянки з цим політиком не вийде. Україні треба заздалегідь готуватися до непростого діалогу з очільником сусідньої країни. І тримати кулаки за те, щоб ним став якщо не кращий з кращих, то, принаймні, кращий з наявних кандидатів.