Протистояння навколо Конституційного трибуналу Польщі, яке почалося зі спірної зміни його голови й продовжилося нічною сутичкою за особистої участі президента країни, перейшло в режим політичних консультацій.
Це зовсім не означає, що конфлікт вичерпано чи що він не може розгорітися з новою силою.
Проте це надає ВВС можливість відновити сили та вивчити причини і наслідки напружених ситуацій у центрі Варшави, а також спрогнозувати, як можуть розвиватися події в майбутньому.
Частина великого протистояння
Основний момент, який варто врахувати в контексті подій у Варшаві, полягає в тому, що політична сцена Польщі останні два десятиліття формується через суперництво між двома ключовими політичними силами: правоцентристською "Громадянською платформою" під керівництвом прем'єра Дональда Туска та консервативною партією "Право і справедливість" (ПіС) Ярослава Качинського.
Польща є парламентською республікою, де основні важелі впливу на економічні та соціальні процеси перебувають під контролем прем'єр-міністра. Проте, після того як минулого року Кароль Навроцький, підтримуваний партією ПіС, здобув перемогу на президентських виборах, він чітко дав зрозуміти, що не має наміру залишатися в тіні та грати другорядну роль у політичному житті країни.
На практиці це проявляється не лише у безперервних словесних суперечках між президентом і його командою з одного боку, та урядовими представниками з іншого.
Навроцький набагато частіше, ніж його попередники, використовує інструмент вето аби блокувати ініціативи Туска і його команди. Злі язики кажуть, що головною політичною метою Навроцького сьогодні є вставляння палиць в колеса уряду, аби "Платформа" та її союзники зазнали поразки на парламентських виборах, запланованих на осінь наступного року.
Події біля Конституційного трибуналу - це тільки прояв цього базового протистояння польської політики, хоч і, треба визнати, досить радикальний навіть за місцевими суворими мірками.
Однак фактом є те, що це протистояння почалося не в п'ятницю ввечері й точно не закінчиться завтра.
Цю фазу масштабнішого конфлікту лише прибічники однієї зі сторін, зокрема "Права і справедливості", що зазнає втрат у трибуналі, називають "державним переворотом", включаючи їхню "групу підтримки".
Коріння конфлікту навколо Конституційного трибуналу сягає більш ніж десятиліття в минуле, тому розглядати події вечора п'ятниці та ночі на суботу у відриві від контексту просто немає сенсу.
Звичайно, в цю п'ятницю офіційно все розпочалося з того, що суддя Конституційного трибуналу Анна Корвін-Пьотровська, яка має найбільший досвід роботи в юридичній сфері, оголосила про відсторонення діючого голови трибуналу та його заступника. Причини, на яких вона базувала своє рішення, одні польські правники вважають цілком обґрунтованими, тоді як інші називають їх недоречними у цій конкретній ситуації.
Проте, якщо повернутися назад на деякий час, стане зрозуміло, що голова трибуналу Богдан Свєнчковський не вважає Корвін-Пьотровську суддею.
Вся справа в тому, що вона не виконала вимогу закону щодо складання присяги судді перед президентом. Аналогічна ситуація спостерігається і у чотирьох її колег, яких Сейм обрав починаючи з весни цього року, згідно з законодавством. Президент не призначив їм дати для складання присяги, посилаючись на причини, які багато юристів вважають лише формальними.
Після численних безрезультатних прохань до президента прийняти в них присягу судді склали її - але не в президентському палаці, як це було заведено досі, а в кабінеті спікера Сейму. Акти про це надіслали президентові й почали вважати себе повноправними суддями.
Проте ані Кароль Навроцький, ані Богдан Свєнчковський їх такими не вважали. Голова трибуналу просто не допускав їх до робочих місць. Ситуацію не змінила навіть рекомендація Венеційської комісії, адресована Навроцькому, - прийняти у законним чином обраних суддів присягу.
Давайте заглянемо в минуле ще глибше і з'ясуємо, що згідно з постановами Суду ЄС та Європейського суду з прав людини, Конституційний трибунал не відповідав критеріям незалежності та безсторонності, які вимагаються для суду, заснованого на законодавстві. Більше того, з 2024 року, коли "Платформа" прийшла до влади, уряд Туска просто перестав публікувати рішення трибуналу, оскільки не визнавав його легітимність.
Причина цього - події 2015 року.
У жовтні того року Сейм, в якому домінувала "Платформа", наприкінці свого терміну обрав п'ять суддів Конституційного трибуналу. Проблема полягала в тому, що на той момент були вакантними лише три місця, а повноваження ще двох суддів закінчувались у найближчому майбутньому. За логікою, їх мали б замінити вже наступні парламентарі, більшість яких здобула партія ПіС на нещодавніх виборах.
Тодішній президент, кандидат від Партії прав і справедливості Анджей Дуда, не склав присягу жодному з суддів, які були обрані в той час. У листопаді та грудні 2015 року, під контролем ПіС, новий склад Сейму затвердив п'ять нових суддів Конституційного трибуналу, незважаючи на те, що троє з суддів, які входили до "першої" п'ятірки, були обрані абсолютно легітимно.
Дуда склав присягу в складі так званої "другої" п'ятірки, що стало початком феномена "суддів-дублерів". Критики партії ПіС вважали всі рішення трибуналу, до яких були причетні ці "судді-дублери", нелегітимними. Також проблеми з легітимністю трибуналу були відзначені європейськими судами, однак тодішня влада не звертала на це уваги. Більш того, у 2021 році Конституційний трибунал прийняв рішення, яке фактично поставило під сумнів пріоритет європейського права над національним.
У будь-якому разі, однозначно хороших і поганих героїв у цій історії, якщо розглядати її в комплексі, немає.
Професор конституційного права Варшавського університету Марцін Матчак в ефірі радіо TokFM заявив, що відповідальність за конфлікт лежить як на тих, хто сприяв виникненню поточної ситуації, так і на тих, хто вирішив її розв'язати таким радикальним чином.
Всі думки про вибори
Що ще треба знати про Польщу - це те, що ще до подій біля Конституційного трибуналу головною великою темою її політичного життя були парламентські вибори, які мають відбутися восени наступного року.
Ставки на ці події виявляться дійсно надзвичайно великими.
Якщо сумарну більшість голосів у новому Сеймі здобудуть праві сили, вся повнота влади в країні опиниться в руках консервативних, націоналістичних, євроскептичних сил з усіма наслідками, які з цього випливають. Якщо перемогу здобуде табір прихильників нинішнього уряду, це стане свідченням того, що минулорічний успіх Навроцького багато в чому був випадковістю, а Польща насправді опирається "правому поворотові" у світовій політиці.
Події біля трибуналу вже зараз можна розглядати як важливу віху у виборчій кампанії, яка формально ще не розпочалася.
Кароль Навроцький, який у п'ятницю ввечері вирушив у робочий візит до Сенегалу, зробив несподіваний маневр, розвернувши літак в іспанському повітряному просторі. Це рішення було продиктоване бажанням особисто, й, судячи з усього, з застосуванням фізичної сили, прорватися до будівлі трибуналу посеред ночі. Таким чином, він зміцнив свій імідж рішучого, непоступливого та сильного політика, в тому числі й у фізичному плані. Якщо фахівці мають рацію, коли говорять, що Навроцький прагне стати неформальним лідером правого флангу політичного спектра напередодні парламентських виборів, то події біля трибуналу суттєво підвищили його шанси на успіх.
Ці події стали каталізатором, який, можливо, виявився несподіваним, для об'єднання правих сил у спробі захистити відсторонених суддів. Нещодавно в польських правих колах домінували розбіжності та фрагментація, але тепер, принаймні в контексті судової системи, усі об'єдналися в єдиному фронті. Це стосується як правоцентристів з партії "Розвиток Плюс" під керівництвом колишнього прем'єра Матеуша Моравецького, так і ультраправих антисемітів з "Конфедерації Польської Корони" на чолі з Гжегожом Брауном.
У другу половину суботи президент Кароль Навроцький займався консультаціями з політичними партіями парламенту. Це, безумовно, було спробою утвердити себе як ключову фігуру, здатну розробити рішення в умовах кризи.
"Партія" Дональда Туска миттєво оголосила, що не відвідає зустріч у президентському палаці.
"Потрібно дотримуватися конституції, а не консультації проводити", - заявив впливовий член партії прем'єра Гжегож Наперальський, якого цитує Gazeta Wyborcza.
Однак той факт, що на консультації з президентом з'явилися представники коаліційної Польської селянської партії під проводом заступника глави уряду, міністра оборони Владислава Косіняка-Камиша, піднімає питання про справжню єдність команди Туска.
Сам прем'єр у суботу ввечері виступив із коротким зверненням до народу.
"Я переконаний, що Конституційний трибунал розпочне свою роботу у відповідності до своїх обов'язків, незалежно від моєї особи та в рамках конституційних норм. Завдання виконавчої влади, а отже, й моє — створити необхідні умови та гарантії для його функціонування. І я маю намір реалізувати це завдання," — зазначив Туск, не розкриваючи деталі свого плану дій.
Проте його позицію теж можна розглядати в передвиборчій логіці.
Одна з ключових претензій до уряду Туска з боку його прихильників якраз полягає у відсутності особливих успіхів у демонтажі катастрофічних для стану польської демократії наслідків правління ПіС. Такі рішучі - на межі із незаконними - дії Туска у відповідь на гру Навроцького цілком можуть "зайти" частині його потенційного електорату, яка вважає, що "добро має бути з кулаками".
Що далі?
Чому загострення навколо трибуналу відбулося саме зараз?
Деякі польські спостерігачі вважають, що це пов'язано з обранням у вересні цього року суддею трибуналу Мацея Берека, який є близьким соратником і довіреним юристом Дональда Туска. Він став восьмим суддею, призначеним нинішнім складом парламенту, і якщо всі вони почнуть виконувати свої обов'язки, ця група суддів утворить арифметичну більшість у трибуналі, що складається з п'ятнадцяти членів.
Нібито саме ця обставина могла бути справжньою причиною, з якої Кароль Навроцький не приймав присяги від цих суддів, і нібито саме обрання Сеймом останнього, восьмого судді могло запустити в дію схему зміни керівництва Конституційного трибуналу, свідками якої ми стали увечері 30 жовтня.
Тепер критичною датою для подальшого розвитку подій виглядає наступний вівторок, 3 листопада. Саме на цей день Анна Корвін-Пьотровська скликає загальні збори суддів Конституційного трибуналу.
По-перше, необхідно ухвалити бюджет трибуналу на наступний рік. Без цього формального рішення діяльність суду у 2027 році стане абсолютно неможливою.
По-друге, збори мають розглянути подання генерального прокурора про зняття недоторканності з Богдана Свєнчковського та його заступника Бартоломеуша Соханського - обом інкримінують зловживання на посадах, а до Свєнчковського на додачу є питання ще з часів його роботи на посаді державного прокурора Польщі. Теоретично за зняттям зі Свєнчковського імунітету може послідувати і його заміна на посаді повноцінного голови трибуналу.
Суть справи полягає в тому, що для проведення загальних зборів суддів необхідно, щоб на них присутніми були десять членів трибуналу з п’ятнадцяти. У таборі Корвін-Пьотровської на даний момент є вісім осіб, серед яких і вона сама. Варто відзначити, що п’ятеро з них не визнаються суддями трибуналу Каролем Навроцьким та Богданом Свєнчковським, який вже висловився про те, що ініціатива Корвін-Пьотровської щодо проведення загальних зборів 3 листопада є неправомірною. Таким чином, розвиток подій далі залишається під знаком питання.
Згідно з однією з версій, що їх поширюють польські засоби масової інформації, серед "старих" суддів, які були призначені до 2023 року, можуть бути двоє осіб, готових взяти участь у зборах, що їх організувала Корвін-Пьотровська, тим самим забезпечивши необхідний кворум. Інша версія стверджує, що загальні збори відбудуться за участю восьми суддів, а вже підготовлено креативне пояснення, чому кворум не було досягнуто.
Проте вже сьогодні багато аналітиків попереджають, що значна частина надзвичайно розділеного польського політичного спектра (а ще важливіше – суспільства) не визнає "новий" трибунал як легітимний, що може мати тривалі наслідки для політичної та правової ситуації в Польщі.
Нарешті, залишається ймовірність того, що загальні збори суддів провести не вдасться, і ситуація повернеться до патового стану.
У такому разі розв'язувати її доведеться, найімовірніше, неординарними політичними методами, оскільки суто юридичні способи виходу із ситуації, схоже, вичерпано.
#
