У Національному парку "Синевір" планують не лише охороняти ведмедів, а й надавати допомогу оленям. Життя - Новини Рівного та регіону -- Рівне Вечірнє.

Чотири олені, дві самки чотирьох та п'яти років, піврічний синочок однієї з них та дорослий восьмирічний самець уже розгулюють на території Національного природного парку "Синевір" на Закарпатті.

Це перші мешканці нового реабілітаційного центру для парнокопитних, відкритого у листопаді. Вони оселилися тут після завершення осіннього гону. У цей час, у листопаді та грудні, самці втрачають свої роги.

Вольєр, який за габаритами нагадує маленьке село.

Наразі свобода є відносною, проте благородні тварини насолоджуються життям у вольєрі, який хоч і нагадує маленьке село, але все ж забезпечує їм комфорт. Для нових мешканців цього простору місця більш ніж вдосталь. Вольєр площею приблизно три гектари може вмістити від 15 до 18 оленів та козуль, і, у разі необхідності, вони вже готові прийняти їх сюди.

Будівництво реабілітаційного центру, вартість якого складає близько чотирьох мільйонів гривень, розпочалося на початку року.

- Олені до нас приїхали з Яремче Івано-Франківської області та Залісся Київської області - їх перевели сюди з національних парків, - зазначив Коротко про науковий співробітник НВП "Синевір" Василь Беца. - Центр створено з метою допомоги тваринам, після чого ми їх випустимо в природу.

Ведмеді позбулися здатності передбачати погоду.

Втім, до природних умов проживання після реабілітації можуть потрапити не всі шляхетні постояльці центру. Одна з олених - майже ручна, із задоволенням уплітає морквину з рук. Тож, на думку співробітників центру, випускати на вільний вигул її буде небезпечно - як для самої тварини, так і для людей. Все ж таки не домашній песик, а істота, вага якої може досягати сотні кілограмів.

Окрім огорож, на території центру були створені "водойми" для забезпечення тварин постійним доступом до води, встановлені годівниці та підготовлено місце для зберігання сіна. Також передбачена інфраструктура для відвідувачів: альтанки, "зелений клас" та багато іншого.

Цей притулок розташований приблизно за 25 км від ведмежого, на території урочища "Красівець", що належить Колочавській громаді в Закарпатті. Косолапі мешканці поки що вагаються між своїми барлогами та вольєрами: їм не зовсім зрозуміло, чи настав час для зимової сплячки, чи варто почекати ще. А може, цього року зовсім відмовитися від сплячки? Таке вже траплялося під час теплих зим.

Ведмеді вже почали свою зимову сплячку, але лише на короткий період через похолодання. Коли ж температура знову підвищилася, вони прокинулися, - розповіли співробітники Центру реабілітації бурого ведмедя НВП "Синевір". Якщо вони знову не впадуть у сплячку, нам доведеться забезпечувати їх підгодівлею протягом усієї зими. Але, на жаль, змінити погоду неможливо. Це порушує природний баланс: раніше ми точно знали, коли розпочнеться зима: за тиждень до холодів ведмеді майже не з'являлися на поверхні, готуючи свої барлоги. Нині ж їхня поведінка стала менш передбачуваною, і вони вже не можуть служити таким же орієнтиром для прогнозів погоди, як раніше. Таким чином, через потепління ведмеді втрачають свої природні навички передбачення погоди.

Цей край відомий не тільки своїми ведмедями та оленями.

Якщо ви плануєте візит до оленів або ведмедів, не пропустіть можливість завітати до місцевого мінерального джерела "Буркут" у Колочаві, що означає "кисла" або "винна" вода. Це джерело ніколи не пересихає, навіть у найспекотніші роки. Подібною водою славилось однойменне село в Прикарпатті поблизу українсько-румунського кордону, куди в 1901 році приїжджала лікуватися Леся Українка. Саме там поетеса створила цикл своїх поезій. Село також відвідував Іван Франко, який двічі завітав до Лесі в гості, а також ловив рибу та готував свіжопійману форель з Черемоша. Проте, останні 20 років в селі не залишилося жодного мешканця.

У Колочаві можна відвідати перший в Закарпатті сільський музей архітектури та побуту, що носить назву "Старе село". Цей музей під відкритим небом пропонує відвідувачам можливість зануритися в атмосферу життя місцевих мешканців три століття тому. Тут можна побачити, як виглядали домівки пастуха, кравця ("сабова"), шевця ("шустера") та старости ("бірова"), а також їхні робочі місця, такі як кузня або "драчівка" (пилорама). Музей також демонструє церкви, школи, єврейські корчми та "бужні" (синагоги), відображаючи унікальну культуру та побут тієї епохи.