Українська національна концепція: ілюзія чи справжня сила для об'єднання?

Що про це кажуть відомі особистості: політики, філософи, митці

Україна перебуває у стані війни, активно проводить реформи та відстоює свої інтереси на міжнародній арені, але все ще не має чітко визначеної національної ідеї. Це викликає питання: чи є це проявом слабкості, чи, навпаки, свідчить про гнучкість і відкритість? Чи є необхідність у єдиній ідеї в епоху, коли кожен має свою власну правду?

ДО ВИНИКНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ НАРОДУ НЕОБХІДНО ДОСЯГТИ ЗРІЛОСТІ.

Один із сучасних українських мислителів колись висловив думку, що національна ідея є повною ілюзією. Він зазначив, що навіть у Вікіпедії ця концепція представлена лише чотирма мовами: українською, татарською, казахською та російською, тоді як інформація про американську мрію доступна практично всіма мовами світу. Незважаючи на це, питання "української національної ідеї" продовжує хвилювати багато українців у різні епохи: у XIX столітті, в XX, і, звичайно ж, сьогодні.

"Ми говоримо про національну ідею, коли якийсь народ помічає свою єдність, свій внутрішній зв'язок, свій історичний характер, свої традиції, своє становлення та розвиток, свою долю та призначення, робить їх предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі, - так визначив сутність національної ідеї єврейський філософ і релігійний мислитель Мартін Бубер. Це досить розлоге формулювання, а от данська королева висловилась простіше і лаконічніше: "Данська національна ідея - це скромність". А що є українська національна ідея?

УКРАЇНСЬКІ ПРЕЗИДЕНТИ ПРО УКРАЇНСЬКУ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ

Протягом 34 років незалежності України ми обирали п’ять президентів, а нині при владі перебуває шостий. Кожен з них, так чи інакше, торкався теми української національної ідеї.

У нещодавньому інтерв'ю перший президент України Леонід Кравчук поділився своїми роздумами: "Національна ідея – це, по суті, ілюзія. У кожного вона своя. На початку нашої незалежності, злякавшись терміна 'ідеологія' (адже в радянські часи він використовувався проти людини), ми почали шукати альтернативу. Саме тоді хтось запропонував термін 'національна ідея', але я не був цим ініціатором. І навколо цього поняття почалися серйозні дискусії, організовувалися конференції та зустрічі. Проте, коли результати не виправдали сподівань, кожен президент лише констатував: національна ідея не працює."

Я не можу зрозуміти, що це таке. На кожному етапі розвитку нація формулює конкретні цілі. Здійсніть соціологічне опитування в будь-якому регіоні, і я запитаю людей, що є для них найважливішим. Вони відповідають — мир. Це питання є ключовим на сьогодні. Як тільки ми досягнемо миру, пріоритети зміняться, і концепція національної ідеї набуде нових рис...

Леонід Кучма висловив таку думку: "На мою думку, національну ідею не варто формулювати жодним чином. Вона не є чимось, що можна виразити словами. Це те, що відчуває нація, що об'єднує її у вирішальні моменти. Коли хтось прагне забрати свободу, нація піднімається на захист. Коли ворог намагається захопити територію, нація об'єднується для боротьби. Це внутрішнє відчуття дій завжди є безпомилковим. Воно вартісніше за найелегантніші формулювання ідей, які можуть бути висловлені. Національна ідея вже закладена в самій суті нації, якщо вона дійсно є нацією, а не просто "населенням певної території". Можливо, національна ідея полягає в самій сутності бути нацією, а не лише населенням". Проте раніше, під час своєї каденції, Кучма зазначав, що "національна ідея в Україні, на жаль, не спрацювала..."

Третій президент незалежної України Віктор Ющенко сформулював власне бачення так: "...для українців національна ідея - це свобода. Тому що свобода - це больова точка української нації. Події історії, новітньої чи періоду сто-триста років тому, засвідчують що питання свободи є тим, по якому українці не готові до жодних компромісів. Всі роки президентства я говорив про національну ідею, в якій було багато компонентів, аби утримати нашу країну на шляху незалежності, європейського вибору, національного самоусвідомлення, відновлення свого культурного коріння".

Президент-утікач Віктор Янукович висловив свою думку, заявивши, що "національна ідея не полягає в порожніх балачках".

Петро Порошенко, який ішов у 2019 р. на президентські вибори з гаслом "Армія. Мова. Віра", дуже підходящим до матриці національної ідеї, але з яким він, тим не менш програв, про саму національну ідею висловлювався наступним чином: "Дискусія про "національну ідею" нагадує мені пошук квітки папороті. Ніхто не бачив, як цвіте та рослина, і ніхто ще не знайшов скрижалів, на яких викарбувано нашу національну ідею.

Її неможливо формалізувати в законодавстві, запровадити через президентський указ чи зареєструвати як винахід Академії наук. Проте, поки науковці, політики та журналісти вели палкі дискусії, національна ідея сформувалася самостійно. Це – свобода, права людини, незалежність і добробут, які будуть забезпечені лише після того, як Україна стане частиною Європейського Союзу та НАТО. Наша національна ідея є ідеєю, що поєднує українську та європейську сутність.

Шостий президент України Володимир Зеленський наголосив: "Ми іноді шукаємо національну ідею... Для кожного з нас може бути своя національна ідея. Але подивіться на спільні цінності, які ми захищаємо, - це і є національна ідея. Самостійність, незалежність, наша Україна".

Тож попри різні політичні погляди та орієнтації, майже всі (п'ять з шести) очільники української держави виявилися близькими, фактично солідарними у розумінні концепту української національної ідеї.

ПИСЬМЕННИКИ, МИТЦІ, НАУКОВЦІ ГОВОРЯТЬ БАГАТО РІЗНОГО, ЗАТЕ - ОБРАЗНО

В українських письменників, митців, творчої інтелігенції на зорі української незалежності, тобто наприкінці 80-х - початку 90-х, було чимало сподівань на українську національну ідею, про яку вони висловлювались вельми поетично та натхненно. Хоча, як зауважив філософ Мирослав Попович, спочатку навіть у програмі Руху не було і згадки про те, щоб Україна була незалежною державою. Наприклад, український поет Дмитро Павличко, один із засновників Руху писав, що національна ідея - "це творець, захисник, відновлювач і будівничий державності народу, його дух свободи, вищий рівень самоусвідомлення, ознака інтелектуальної зрілості, його здатність впливати на формування позитивного для себе політичного міжнародного клімату".

З часом погляди набули не стільки прозорості, скільки більшої лаконічності. Як зазначає письменник Тарас Прохасько, "українська ідея втілює собою своєрідне лагідне перебування. І героїзм, і менталітет, і сила, і поразки так чи інакше пов'язані з прив’язаністю до рідного місця".

Культуролог Михайло Рябчук характеризує національну ідею як "поетичну метафору, яка важко піддається науковому аналізу". Через це її (або ж національну ідеологію) досі не було сформульовано, "оскільки ніхто насправді не може чітко визначити, що це таке".

Історик Ярослав Грицак також сумнівається в наявності національної ідеї, порівнюючи її з пошуками "філософського каменю", який здатен перетворити будь-який метал на золото або дарувати безсмертя. Він підкреслює, що термін "національна ідея" для нього має акцент на першому слові, і зазначає, що "нація" не є лише питанням мови чи історії, а скоріше стосується процесу модернізації. Якщо ти прагнеш бути сильним, треба рухатися в напрямку модернізації!

Письменниця і публіцистка Оксана Забужко в есеї для проєкту Антіна Мухарського "Національна ідея модерної України" застерігала: "...національна ідея - це суто філософське поняття. Тут варто пам'ятати слова Хосе Ортеґи-і-Гассета, що національна ідея - це не те, що народ думає про себе в часі, а те, що Бог думає про нього у вічності. Це сенс буття народу, його, як казав Геґель, "репліка в драмі світового духа", про яку цей народ може в своєму історичному житті лише приблизно здогадуватися, через різні форми самореалізації... Національна ідея - це взагалі не рівень політичних програм "сьогодні на завтра", це той рівень "пташиного польоту" над історією, з якого й держава в цілому виглядає всього лиш одним з епізодів у "біографії" народу..."

Врешті-решт, знаменитий художник Лесь Подерев'янський висловив українську національну концепцію дуже стисло, подібно до королеви Данії: "Якщо буде потрібно, то ми завдамо удару".

Філософи. Чітко висловився Кебуладзе.

Український філософ Мирослав Попович, один із засновників групи "Першого грудня", відзначив: "Національна ідея повинна існувати, і тому тривають зусилля щодо її пошуку... Раніше, коли виникало питання про наявність національної ідеї в Україні, це означало: чи прагне Україна до незалежності? Вона прагне, і вже має її. Але що далі? Наступним кроком у всіх цивілізованих країнах є реалізація не стільки національної ідеї, скільки певних політичних ініціатив. Ми не спостерігаємо цих ініціатив, а лише окремі особистості. Нація, яка не має спільного бачення майбутнього, ризикує втратити свою життєздатність."

Філософ та спеціаліст у сфері релігії Ігор Козловський висловлював думку, що "зріле громадянське суспільство є необхідним. Це явище слід формувати як частину національної ідеї".

Філософ Вахтанг Кебуладзе має власне бачення національної ідеї: "Ця тема є вкрай чутливою. З одного боку, вона здається необхідною. Але з іншого боку, вона може стати небезпечною, адже існує ризик шукати якийсь альтернативний шлях. Росія, наприклад, намагалася знайти третій шлях і це призвело до фашизму та нацизму. Я вважаю, що Україна є невід'ємною частиною Європи, європейської спільноти та західної цивілізації. Мені завжди було зрозуміло, що Україна не зможе стати повноцінною незалежною державою, відірваною від цієї цивілізації. Цікаво, що сьогодні ми усвідомлюємо, що не лише Україні потрібна Європа, але й Європі потрібна Україна. І це не лише через війну, хоча, звичайно, це важливий аспект. Мова йде не тільки про військову силу чи армію. Ми є невід'ємною частиною цього світу, і без нас він не буде цілісним. І ми самі не можемо існувати без нього. Тому якщо ми говоримо про національну ідею, то вона очевидна: це Європа, це західна цивілізація."

Ось унікальна версія вашого тексту: Це висловлювання відомого українського мислителя Володимира Єрмоленка: "Українська концепція полягає в затвердженні свободи в умовах, коли навколо панує рабство. Це — свобода всупереч обмеженням, життя попри жорстокі обставини, існування та надія навіть тоді, коли вони здаються відсутніми. Contra Лесі Українки. Усе це пронизує українську ідентичність. Відстоювання свободи там, де тобі нав’язують підпорядкування".

Отже, це такі думки і міркування. Можливо, українська національна ідея є не статичною формулою, а динамічною енергією боротьби, гідності та самопізнання. Їй не потрібне однозначне визначення, адже вона виражається через дії, досвід і вибір свободи. Все інше залишиться лише словами.