Устим Кармалюк: Досліджуйте життєвий шлях українського Робіна Гуда - Радіо Максимум

Зібрання вражаючих композицій на основі віршів Шевченка, які неодмінно повинні зайняти місце у вашому плейлисті.

Бунтарі, подібні до Робіна Гуда, завжди займали важливу нішу в українській самосвідомості. Вони стійко і безстрашно захищають свої погляди, борються за свою батьківщину та об'єднують народ.

Устим Кармалюк став керівником найзначнішого національно-визвольного руху, що тривав з 1813 по 1835 роки, з метою захисту прав українських селян. Поки Європа була зайнята війною з Наполеоном, а Росія — придушенням декабристів, Кармалюк безжально карав шляхтичів, які завдавали кривди безневинним селянам.

Ось оригінальний варіант вашого тексту: "Андрій Пільщиков "Джус": життєпис та успіхи українського військового пілота".

Народився Устим Якимович Кармалюк 10 березня 1787 року у подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (зараз - село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в бідній селянській сім'ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського.

Змалку Устим бачив панську сваволю та зневажливе ставлення до підневільних людей. Тому він ненавидів поневолювачів і мріяв, коли сам стане дорослим, то виступить в боротьбі за справедливість. Працюючи двірником у поміщицькому дворі, хлопець здобув свою першу освіту, що пригодилось в майбутньому.

У 1811 році, через свій бунтівний характер, його вперше затримали в помісті, але молодий чоловік зумів втекти і уникнути покарання. Пізніше його призвали на 25 років до московського війська. Проте разом з товаришем Данилом Хроном, Устим втік з IV уланського полку і повернувся на свою батьківщину, щоб розпочати повстання проти гнобителів простого народу, озброївшись для боротьби.

Повернувшись додому, Кармелюк почав мобілізувати місцеву молодь для боротьби проти поміщиків Пігловських. Він організовував рейди, під час яких вилучалися панські ресурси, які потім роздавалися нужденним селянам. Його активність не залишилася непоміченою, і незабаром військові підрозділи влади почали ретельно стежити за його діями.

Невдовзі московський каральний загін захопив Кармалюка і засудив його до 500 ударів шпіцрутенами. Після цього Устима відправили до кримського штрафного батальйону. Однак дорогою до Криму Кармелюк зміг втекти з-під охорони, повернувся додому і знову взявся за боротьбу.

Повстанські загони систематично поповнювали селянська молодь і втікачі з царської армії. Вони все більше загрожували панівній системі. 1814-го повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі. У містах і містечках спалахують селянські бунти, нищаться панські маєтки, корчми. Стривожена колоніальна адміністрація шукає порятунку від повстанців.

У Кармалюка було п'ять дітей: чотири сини та одна донька. Він двічі вступав у шлюб. Перша його дружина, Євдокія, померла, залишивши йому сина Івана та доньку Настю. Другою дружиною була Марія Щерба, з якою у Кармалюка народилося троє синів: Остап, Іван і Тарас.

На Устима було надіслано кілька каральних загонів, які змогли захопити отамана й заарештувати його в Літинській в'язниці. Проте Кармелюк не залишився в полоні надовго — йому вдалося втекти з цієї тюрми. Виборовши свободу, сміливий лідер знову повертається до боротьби за визволення народу та підтримує нужденних.

У 1817 році московські жандарми знову затримали Кармалюка і кинули його до в'язниці в Кам'янець-Подільському. Там військовий tribunal засудив його до смертної кари, проте в останню мить губернатор Поділля Бахметьєв пом'якшив вирок, замінивши страту на 25 ударів батогом, таврування розпеченим залізом та десять років заслання в Сибір.

Невтомний та сміливий отаман 1818 року втікає з в'язниці в В'ятці і повертається на Поділля. Тут він починає діяти ще більш активно, успішно маневруючи між облавами окупаційних сил. Популярність Кармалюка стрімко зростає — до нього приєднуються нові бійці, а селяни всіляко підтримують його, надаючи допомогу та приховуючи від небезпеки.

Протягом багатьох років надійними соратниками Кармалюка були євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувідовіч Сокольницький, Арон Віняр і Василь Добровольський, а також поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський і Олександр Витвицький. Жоден із них не зрадив Кармалюка під час допитів або очних ставок, за що деяких з них стратили, а інших відправили в Сибір на заслання.

У 1822 році в селі Галузинці Кармелюк був захоплений жандармами, де він представився як солдат із Костроми. Під ретельним наглядом, цей чоловік, закований у кайдани, був відправлений до містечка Літина.

Але в Літинському нижньому земському суді сталася незвичайна пригода. Кармалюка видав маленький син, що кинувся батькові в обійми. Суд відправляє в'язня у Кам'янець-Подільську фортецю, з якої він утік, роззброївши вартових. Однак під час втечі зазнав поранення і потрапив у полон.

У 1824 році отамана жорстоко покарали за спробу втечі з в'язниці: його били 101 раз батогом, таврували на чолі та засилали на вічні роботи в Сибір. У 1825 році цей невтомний і незламний герой знову втік, але незабаром його знову схопили і відправили до мідних шахт.

Проте через рік Кармалюк вже боровся на рідному Поділлі, проникнувши сюди під маскою чумака. Цього разу проти повстанців виставляють значно потужніші військові контингенти, і в 1827 році Устим потрапив у полон через зраду шляхтича Ольшевського в селі Кальня-Деражня. Його покарання виконували в Летичеві.

Пізніше його перевели до в'язниці в Літині. Через страх перед народним героєм адміністрація вирішила закувати Устима в залізні ланцюги та прив'язати до стовпа у його камері.

Навесні 1828 року Подільський головний суд призначив Кармалюку покарання - 101 удар батогом і заслання на довічну каторгу в Сибір. 1829-го герой все одно втікає з каторги. Він знову повернувся в рідний край продовжувати нерівну безкомпромісну героїчну боротьбу за національне та соціальне визволення свого народу.

У 1830 році в Ніжині знову було затримано Кармалюка, проте Устим зміг втекти і цього разу. Він залишався на свободі кілька місяців, поки не натрапив на ворожий загін у селі Нова Синява, що належало пану Секлецькому.

В грудні 1831-го Літинський повітовий суд засуджує Устима до покарання 101 ударом батога і заслання на каторгу. 1832 року Кармалюк розібрав стелю у своїй камері й утік із в'язниці.

Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (тепер - Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду. Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян.

Згодом його поховали в Летичеві, неподалік міського кладовища, де нині стоїть пам'ятник герою-борцеві. Після цього московський імператор Микола I запросив злочинця до Петербурга на зустріч і особисто вручив йому перстень з діамантом.

Феномен Кармелюка відобразили у своїх творах Михайло Старицький, Марко Вовчок, Степан Васильченко, Василь Кучер та ін. Усні народні легенди про народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко. Також Кармелюку іноді приписують авторство низки українських народних пісень.