Віджі: український емігрант з небагатим походженням, який досяг вершин у світі фотографії.

Віджі увійшов в історію як легендарний фотограф, який спеціалізується на кримінальних фото Нью-Йорка 30-40-х років ХХ століття. Часом Віджі була ніч: поки велике місто спало, відбувалися найстрашніші злочини, і наслідки кожного з них він встигав зняти першим, залишаючи нащадкам безцінні документи своєї епохи.

Віджі мав здатність помічати та фіксувати драму не лише в кримінальних ситуаціях, але й у житті містян різних соціальних категорій – від безпритульних до зірок шоу-бізнесу, які залишалися непоміченими іншими. Його роботи були настільки цінними, що газети та журнали готові були платити величезні суми, а його колеги по цеху заздрили йому через його успіх. Цей успіх був зумовлений не лише вражаючою швидкістю, з якою Віджі з’являвся на місці подій, але й його здатністю бачити ситуації з незвичайної перспективи. Мистецтвознавець Ненсі Ньюход зазначала, що Віджі "перетворював буденність великого міста на надзвичайні психологічні документи".

Група мігрантів з України

Віджі, народжений як Ашер Фелліг, з'явився на світ у червні 1899 року у місті Золочів, що тоді належало до Австро-Угорської імперії, а сьогодні знаходиться в Львівській області України. Ашер був другим з семи дітей єврейської родини. Коли йому виповнилося 11 років, сім'я вирішила емігрувати до США, де хлопець узяв нове ім'я Артур. Щоб підтримати свою родину, яка переживала фінансові труднощі, Артур залишив школу у віці 14 років і почав працювати. Він займався найпростішими та найменш оплачуваними роботами: продавав солодощі на вулицях, мив посуд у ресторанах та допомагав офіціантам прибирати столи.

Від фотомайстра на вулицях до спеціаліста в Acme Newspictures.

Справедливість вимагає зазначити, що Фелліг не мав на меті зробити фотографію основою свого життя. Він обрав професію вуличного фотографа, який фіксував моменти з дітьми на орендованому поні Хіпо, оскільки ця діяльність забезпечувала непоганий дохід, і з часом він почав виявляти справжню пристрасть до цього мистецтва. Згодом Артура запросили в помічники до комерційного фотографа, чия студія Ducket&Adler розташовувалася на Манхеттені. Саме там Артур отримав основи майстерності, адже раніше він не мав формальної освіти в галузі фотографії. Наступним етапом його кар'єри стала фотолабораторія агентства Acme Newspictures, де він проводив багато часу, вдосконалюючи свої фотографічні навички.

"Я сам створив собі можливість працювати фотографом-фрілансером."

У 35 років Фелліг вирішив залишити свою посаду лаборанта: він усвідомив, що в агентстві більше не навчиться нічому новому. Тоді він став позаштатним фотокореспондентом, продаючи свої фотографії різним газетам. "Я не став чекати, поки хтось покличе мене на роботу, - згадував він у одному з інтерв'ю, - і сам створив собі можливість - стати фрілансером-фотографом". Він документував кримінальні події, які щодня відбувалися у величезному Нью-Йорку: аварії, пожежі, вбивства та нещасні випадки. У той час Фелліг буквально жив у своєму автомобілі - двомісному "Шевроле", який слугував йому і домом, і офісом: тут зберігалося все необхідне для роботи (друга камера, лампи спалаху), а також друкарська машинка, коробки з сигарами, ковбаса для бутербродів і навіть запасна білизна. Коли виникала можливість, він міг трохи відпочити прямо в машині.

Колеги Фелліга були вражені тим, як він завжди опинявся на місці подій першим, випереджаючи не лише інших фотографів, а й іноді навіть поліцію. Фелліг не ділився своїм секретом, що породжувало безліч чуток про його нібито унікальну здатність передбачати, що і де станеться. В реальності все виявилося набагато простіше, ніж уявляла публіка: він постійно стежив за поліцейськими радіохвилями, на яких повідомляли про всі кримінальні інциденти. "Усе моє життя налаштоване на поліцейську хвилю", - жартував він. Фотографу залишалося лише швидко реагувати та оперативно приїжджати на місце події. "Тепер мені не потрібно було шукати злочини, - сміявся він в одному з інтерв'ю, - вони самі знаходили мене". Фелліг вмів захоплювати саму суть моменту, причому не лише на місці, а й "за лаштунками": він фіксував реакції перехожих, роботу правоохоронців, медиків і рятувальників, а також безліч дрібниць, які допомагали читачам відчути атмосферу інциденту.

"Дошка для спіритизму"

Втім, Фелліг знімав не лише місця пожеж та аварій - не менше, а, можливо, й більше його цікавив нічний Нью-Йорк, за що його часто порівнювали з Брассаєм (справжнє ім'я - Дьюла Халас), який знімав нічне життя Парижа. За аналогією з ним Фелліг теж узяв собі псевдонім - Віджі, що близько за звучанням зі словом "ouija" - "спіритична дошка": Фелліг жартома натякав на те, що спілкується із жертвами і вони самі йому про все розповідають. Однак існує й інша, більш буденна версія його псевдоніма, за якою він походить від слова "сквіджі" - так називають гумовий валик для глянсування фото. У будь-якому разі його знімки, що зафіксували Нью-Йорк і людей, які в ньому живуть у часи Великої депресії та сухого закону, є не лише витворами мистецтва, а й цінними історичними документами.

На піку досягнень

Найбільш продуктивним періодом у кар'єрі Віджі стали 40-ті роки минулого століття. У 1941 році він провів свою першу персональну виставку, яку назвав "Вбивство - це мій бізнес". Водночас його роботи стали частиною групової експозиції в Музеї сучасного мистецтва (MoMA) під заголовком "Репортажна фотографія". У 1945 році світ побачила ще одна його книга - "Оголене місто", присвячена Нью-Йорку та його мешканцям. Здавалося, він досягнув бажаного успіху: його фотографії більше не потребували підписів, адже фірмовий стиль Віджі можна було впізнати з першого погляду. Проте раптово він оголосив про завершення своєї кар'єри у кримінальній фотографії: "Я більше не буду знімати пожежі та насильство. Це не той Нью-Йорк, який я люблю. Це його темна сторона, і я розриваю з нею всі зв'язки!"

"Оголений Голлівуд очима Віджі"

У 1947 році Віджі одружився й одночасно різко змінив спрямованість своєї творчості - разом з дружиною він переїхав до Лос-Анджелеса і почав знімати голлівудських знаменитостей. Він також співпрацював із кіностудіями, допомагаючи операторам створювати незвичайні оптичні ефекти, і навіть знімався в епізодичних ролях. У той час Фелліг багато експериментував з фотокамерою, домагаючись найрізноманітніших ефектів - наприклад, викривлення, розмитості чи дроблення. У такій техніці він створив багато портретів і навіть брав участь у зйомках фільму "Людина у жовтому таксі" - саме з його допомогою вдалося створити сцену викривленого автомобільного руху.

Відновлення зв'язку з Нью-Йорком

Цей етап життя Віджі завершився розлученням, після чого він повернувся до Нью-Йорка, щоб почати працювати над своїми голлівудськими архівами. Результатом цієї діяльності стала книга його фотопортретів під назвою "Оголений Голлівуд очима Віджі". Унікальність робіт, що увійшли до цього фотоальбому, полягає в оригінальному погляді на, здавалося б, відомих зірок. Фотографу вдалося виявити та зафіксувати риси, які знаменитості зазвичай приховують від інших.

Не обійшлося й без характерного для Віджі гумору — у його книгу увійшли шаржі на таких відомих особистостей, як Річард Ніксон, Фідель Кастро, Мерилін Монро, Елізабет Тейлор, Марлон Брандо, Лайза Мінеллі, Пабло Пікассо, Сальвадор Далі та інших. Водночас, він відчував потребу поділитися своїм багатим досвідом: проводив лекції для студентів, зокрема в Європі, писав статті про мистецтво фотографії та працював консультантом на зйомках фільмів. Наприклад, він надавав допомогу Стенлі Кубрику у створенні стрічки "Доктор Стрейнджлав".

Смерть та спадщина

У 1957 році лікарі діагностували у Віджі діабет. Після того, як його здоров'я почало різко погіршуватися, він уже не міг самостійно вирішувати побутові проблеми, і йому знадобилася стороння допомога. В останні роки Віджі прожив із соціальною працівницею Вілмою Вілкокс у її квартирі на 47-й вулиці. Вона взяла на себе всі турботи про нього, а після його смерті зберегла його багатий архів, до якого входили не лише фотографії. Його спадщина містить 20 (!) тисяч знімків, неопубліковані статті, а також начерки до них. Великого фотохудожника не стало 26 грудня 1968 року. Виставки його робіт, які час від часу відбуваються у різних країнах світу, досі мають величезну популярність у відвідувачів.