Віктор Каспрук: Очікування Трампа виявилися значно перебільшеними. Путін маневрує з ним у грі "кішка-мишки" – Блоги | OBOZ.UA

Російський лідер Путін постійно грає в геополітичні ігри, в той час як американський президент сприймає це як вигідну для себе можливість. Питання в тому, скільки ще США будуть піддаватися відвертій брехні Москви? Кремль не демонструє жодних ознак бажання зупинити свою агресію в Україні. Президент США Дональд Трамп продовжує бачити міжнародні відносини як бізнес-угоди. Однак будь-які перемовини з Путіним — це фактично укладання угод з дияволом, який невтомно чекає на свій шанс.

Можна довго дискутувати щодо необхідності компенсації американської допомоги наданої Україні. Проте навіть побіжний розгляд отриманих Сполученими Штатами дивідендів від підтримки українців показує, що це були найкращі вкладення в забезпечення безпеки Америки, які тільки можливо собі уявити.

Протягом трьох років Великої війни США надали Україні близько 120 мільярдів доларів, що складає всього лише близько 5% від їх оборонного бюджету. Однак цікаво, що ж отримали Сполучені Штати в результаті цього? Наразі Америка стикається з чотирма основними супротивниками - Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном. Важливо зазначити, що під час російсько-українського конфлікту Україна суттєво знизила потенціал Росії, що значно обмежує її можливості для відновлення амбіцій щодо світового домінування.

Перелік втрат, які понесла Москва внаслідок агресії проти України, займає чимало місця. Серед них: Росія втратила можливість постачати нафту та газ до провідних європейських країн і значно зменшила обсяги продажу вуглеводнів на світовому ринку; Балтійське море стало фактично внутрішньою акваторією НАТО; контроль Росії над Чорним морем завершився; окупаційна армія Росії зазнала значних втрат в Україні, втративши більшість своєї бронетехніки та зганьбившись на міжнародній арені; військово-повітряні сили Росії більше не наважуються на польоти в українському повітряному просторі; економіка Росії скоротилася до рівня Бельгії, втративши позиції, які займала раніше, і виживає лише завдяки величезним військовим витратам; а конкуренція з США у сфері постачання зброї на світовий ринок вичерпалася, і тепер основними постачальниками є Америка, Франція, Велика Британія та Південна Корея.

Після цього Путін може лише сподіватися на нетерпіння Дональда Трампа, який прагне якнайшвидше завершити конфлікт. Це нагадує спроби колишнього президента США Барака Обами укласти угоду з Іраном без особливого обмірковування. Кремлівський лідер веде незвичайні переговори з Вашингтоном: спершу він висловлює згоду з американськими пропозиціями, але одразу ж додає, що потрібно внести істотні правки. Хоча це фактично означає відмову, чомусь команда Трампа ігнорує цю "особливу" манеру ведення переговорів з Росією.

Адже щоразу, під час таких "переговорів" Путін вимагає не що інше, як капітуляції України, проте в США до додаткових аргументів Москви воліють прислуховуватись, що перетворює перемовини з Кремлем на фарс.

Вирішення конфлікту між Росією та Україною не обмежується лише закликами до швидкого миру. Цю істину починають усвідомлювати в Європі, де зростає готовність надавати Україні більше підтримки. Окрім того, важливо посилити санкції проти Росії, щоб остаточно економічно ослабити агресора.

Стан речей зараз такий, що ще трохи і Америка поміняється з Європою ролями в протистоянні з Росією. Саме Європейський Союз отримує зараз все більше карт, як це показує новообраний лідер Німеччини Фрідріх Мерц, а президент Еммануель Макрон у Франції виявляє готовність розвернути ядерну парасольку над об'єднаною Європою.

Ці двоє європейських лідерів уже продемонстрували розуміння ризиків, пов'язаних з можливою відмовою Сполучених Штатів від НАТО. Однак вони також не виключають перспективи приєднання України до нового європейського оборонного альянсу, якщо виникне необхідність його створення. Зміни в політичному ландшафті ЄС повинні підштовхнути не лише Путіна, але й Трампа до усвідомлення, що Євросоюз заслуговує на серйозне ставлення.

Незважаючи на обставини, Російська Федерація обходиться Сполученим Штатам у значні суми. Приблизно половина американського військового бюджету щорічно витрачається на забезпечення оборони від Росії. Як відомо, Радянський Союз (Росія) залишався найбільш агресивним і небезпечним супротивником США після Другої світової війни. Це очевидно, адже все військове обладнання розроблялося не для захисту Америки від Мексики чи Канади.

Що сталося з тим західним світом, який колись об'єднався і силою вигнав Саддама Хусейна з Кувейту? Адже Путін куди більший військовий злочинець та холоднокровний вбивця, ніж Хусейн. Необхідно було вжити набагато більших заходів для притягнення його до відповідальності, ніж іракського диктатора. Проте цього від початку війни Росії не було зроблено. І ядерна загроза Москви тут стала лише відмовкою, якою було зручно прикривати небажання брати безпосередню участь у війні, від якої залежить подальша доля всього Європейського континенту.

Але поки що Трамп намагається задобрити Росію, пропонуючи Путіну преференції, на які той не заслуговує. Необачно винагороджуючи його обіцянками ще до початку переговорів. Коли президент США міг би показати Путіну, наскільки дорого буде коштувати ця війна Москві. Та заручившись підтримкою НАТО, щоб оголосити про великий пакет зброї для України. Водночас цілком реальною й далі залишається можливість використати 300 мільярдів доларів, які Росія розмістила на Заході, для фінансування різкого збільшення допомоги Українській державі.

Очевидно, що Дональд Трамп, який вважає себе найкращим в світі переговорником, має завищену самооцінку та страждає від грандіозності своїх планів, намірів і теоретичних прожектів. Чи розуміє взагалі американський президент, що має справу з кегебістом, який ніколи не дотримується жодних правил, домовленостей та взятих на себе зобов'язань?

Коли нарешті він усвідомить, що Путін грає з ним у гру «кішка-мишки»? Мирні домовленості можливі лише тоді, коли він отримає те, що бажає. Його політичні позиції в Росії з кожним днем стають дедалі слабшими, а це ставить під загрозу його довічне перебування на президентському посту. Тому надії Трампа на швидке досягнення угод з путінським режимом виявилися надмірно оптимістичними. Це яскравий приклад того, як нереалістичні сподівання важко втілити в реальність через спрощення складних ситуацій.

Хоча, маючи здоровий глузд, важко думати, що військовий злочинець Путін розпочав війну в Україні для досягнення миру. Цілі його ні на йоту не змінилися - відновити СССР, де диктатор бачить себе в ролі Сталіна та повне знищення українського народу. Трамп, вибравши хибну тактику лестити Москві, може досягнути цілком протилежних результатів. Розбурхавши ситуацію та залякуючи тих, хто слабший, він провокує Кремль продовжувати вибивати з нього якісь поступки, що, звісно, не може тривати безкінечно.

47-й президент США не проявляє особливого інтересу до майбутнього України. Однак, ймовірно, він прагне отримати доступ до українських природних ресурсів, намагаючись укласти угоду, від якої потім буде важко звільнитися. Його підхід не є раціональним, що, в свою чергу, підкреслює необхідність більшої військової підтримки для України. Завдання завдати російським військам відчутних втрат на фронті є єдиним шляхом, щоб змусити Путіна піти на поступки. Проте, його самозакоханість і авторитарна природа заважають йому надати українцям належне озброєння, адже це вимагало б визнання його помилок стосовно Путіна та України за багато років.

Важко уявити, що сьогодні ми стали свідками не лише української, а й американської трагедії. Сполучені Штати, які протягом майже восьми десятиліть були символом надії для багатьох країн світу, боролися проти тоталітарного комунізму, захищали права беззахисних та підтримували тих, хто зазнавав утисків. Але зараз, у часи, коли Росія скоює злочини проти великої європейської нації, вони вирішили залишитися осторонь. Наче не існувало вбитих безневинних дітей, зґвалтованих жінок, катованих чоловіків і розстріляних українських військових, котрі потрапили в полон.

Кати у формі російських солдатів, діють чітко за сталінським підручником репресій, розстрілюючи балістичними ракетами мирні українські міста, нахабно заявляючи, що в житлових будинках, школах, лікарнях та готелях нібито таємно розташовуються штаби українських військ. Але це, мовляв, не вдалося приховати від російської військової розвідки. І світова громадськість робить вигляд, що повірила в ці побрехеньки росіян.

Історичні факти свідчать, що американський генерал Джордж Паттон був правий у своїх оцінках — вільний світ мав би завершити свою місію і ліквідувати жахливий режим Сталіна, коли після закінчення Другої світової війни для цього були всі необхідні умови. Однак цього не сталося. Нині до керма влади в Російській Федерації прийшли нащадки Сталіна, які прагнуть повернутися до колишньої сили Радянського Союзу.

Сучасні російські націоналісти здійснюють геноцид українського народу, в той час як багато росіян ігнорують ці жахливі події або ж приймають їх як належне, подібно до того, як звичайні німці ставилися до жорстоких злочинів, які вчиняв Гітлер, знищуючи 6 мільйонів євреїв у Європі. Сьогодні цей сценарій повторюється, але мішенню стали українці.

Чи справді західний світ, і особливо Європа, готові спостерігати, як сучасний диктатор на кшталт Гітлера – Путін – знищує мільйони українців, завдаючи нищівного удару нашій державі? Чи є морально виправданим затягувати надання необхідної допомоги та тримати європейські війська на кордонах України, коли наша країна вже понад три роки переживає трагедію втрат і кровопролиття?

Адже російсько-українська війна - це війна не лише за території, це війна за моральний вибір та право слабкіших націй не бути в ХХІ столітті знищеними та поглинутими тими, хто сильніший за них. Це війна за те, щоб Українська держава не зникла назавжди з мап світу.

Щоб уникнути ситуації, коли про українців згодом згадуватимуть як про націю, що колись існувала, але загинула під натиском московських орд у нерівній боротьбі, чекаючи на адекватну підтримку, яка ніколи не прийшла, важливо дійсно боротися за своє майбутнє.