Віктор Некрасов: вулиця мешканця Києва

З листопада 2022 року в Подільському районі столиці України з'явилася вулиця на честь Віктора Некрасова. Раніше відома як Північно-Сирецька, вона проходить через житловий масив Квітництво, який є частиною історичного району Сирець. Віктор Некрасов - це не лише письменник, а й дисидент, чия біографія може стати основою для екскурсії Києвом. Таким чином, присвоєння його імені вулиці має велике значення для київської топонімії.

Париж між Володимирською та Солом'янкою

Віктор Некрасов з'явився на світ у 1911 році в столиці України, Києві. Його сім'я мешкала на вулиці Володимирській, яка тоді носила назву Велика Володимирська, і походила з давнього дворянського роду Мотовилових. Мати, Зінаїда Некрасова, була лікарем, а батько займався банківською діяльністю. Перші роки життя Некрасова минули в Парижі, куди його мати поїхала для здобуття медичної практики.

У 1915 році Некрасови повернулися до Києва, оскільки їхнє перебування в Парижі стало небезпечним через Першу світову війну. Вони оселилися на вулиці Кузнечній, яка сьогодні відома як вулиця Антоновича. У роки революції Некрасов здобував освіту в комерційному училищі, гімназії та трудовій школі на Ярославовому Валу. Пізніше він навчався на залізничного техніка в професійному училищі та брав участь у будівництві Київського залізничного вокзалу.

Зображення: nekrassov-viktor.com Віктор Некрасов разом із бабусею

У 1930 році він вступив до Київського будівельного інституту, вибравши спеціальність архітектора. Однак ця професія не справила на нього великого враження, і він паралельно відвідував акторську студію при театрі Російської державної драми (тепер театр ім. Лесі Українки). Його метою було стати актором і тимчасово залишити Київ. До початку німецько-радянської війни Некрасов, працюючи в театральній сфері, відвідав різні міста Радянського Союзу, від Ростова до Владивостока.

"В траншеях Сталінграда"

З початком вторгнення нацистської Німеччини в Радянський Союз Віктор Некрасов вирішив стати добровольцем в армії. Він служив на посаді офіцера в інженерно-саперних підрозділах. Брав участь у бойових діях на території Харкова, а також у знаменитій Сталінградській битві, де відіграв важливу роль у вигнанні нацистських військ з Одеси. Завершив свою військову кар'єру на початку 1945 року в польському місті Люблін, маючи звання капітана інженерних військ.

Багато розповідати про фронтове життя Некрасова не варто, адже він сам чудово все розповів у своїй повісті в "В траншеях Сталінграда" (1946). На тлі перших повоєнних радянських книг про війну, повість Некрасова відрізнялась різким реалізмом, мінімальною кількістю патріотичної чи комуністичної патетики.

Зображення: nekrassov-viktor.com Віктор Некрасов

У середині 1940-х років в Україні все ще панувала жорстка цензурна кампанія "ждановщини", яка призводила до втрат значних культурних представників, набагато більш впливових, ніж молодий фронтовик і редактор газети "Радянське мистецтво" – саме цим займався Некрасов після повернення з армії. Проте його книга отримала Сталінську премію другого ступеня, що фактично забезпечило їй місце в каноні радянської літератури. Існує легенда, що сам Сталін наказав присвоїти цю премію книзі Некрасова, пояснюючи своє рішення тим, що "задниця моя вже стала блискучою від усіх, хто її лиже". Важливо зазначити, що Некрасов використав кошти від премії на купівлю колісних крісел для фронтовиків з інвалідністю.

Реалістичність опису воєнного побуту та бойових дій у повісті "В траншеях Сталінграда" стала одним із поштовхів для формування вже під час хрущовської "відлиги", на межі 1950-1960 років "лейтенантської прози" - літератури авторів, які у війну були переважно молодшими офіцерами і змогли відносно реалістично описати досвід участі в Другій світовій війні. До "лейтенантської прози" зараховують творчість Василя Бикова, Алеся Адамовича, В'ячеслава Кондратьєва тощо.

Диссидентское движение

У 1950-х роках Віктор Некрасов вже здобув репутацію вагомого радянського автора. Він проживає в самому серці Києва, в Пасажі на Хрещатику, і активно публікується в одному з найповажніших радянських журналів — "Новый мир". Кіностудії вишиковуються в чергу за його сценаріями. Як заслужений ветеран і популярний письменник, він мав усі шанси стати класичним представником радянської партійно-культурної еліти. Проте його природне почуття справедливості та відвертість, що зробили його видатним автором, не дозволяли йому мовчати, коли цього вимагала радянська цензура.

Зображення: nekrassov-viktor.com Віктор Некрасов з дружиною

Ще в 1947 році Некрасова зі скандалом зняли з посади заступника голови правління Спілки письменників України через його відмову брати участь у цькуванні, розгорнутому в межах кампанії боротьби з космополітизмом. Згодом, у 1957 році Некрасов як радянський письменник отримав небачену для радянського громадянина можливість відвідати європейські країни та США. За підсумками свого турне він опублікував збірку нарисів "По обидва боки океану" (1962). Некрасов чесно описував враження від побаченого в мандрах, без пропагандистських штампів про загниваючих Захід. Книгу особисто розгромив радянський лідер Микита Хрущов, за ним покотилася хвиля критики уже з літературного цеху. В Україні особливо в цьому старався драматург і публіцист Олександр Корнійчук (в той час - голова Верховної ради УРСР). Під час одного з "розборів" Некрасова, Корнійчук заявив письменнику: "Ви з якого до нас фронту, Віктор Платонович?" На що фронтовик Некрасов відповів Корнійчуку, який не воював: "Я, зі Сталінградського, а ви з якого фронту Олександре Євдокимовичу?"

Наступним важливим етапом у дисидентській діяльності Некрасова стало звернення до пам'яті про Бабин Яр. Письменник активно виступав за вшанування жертв одного з наймасовіших випадків "Голокосту від куль", особливо акцентуючи на єврейських жертвах. У 1959 році, дізнавшись про плани звести стадіон на місці масових розстрілів, Некрасов опублікував статтю в "Літературній газеті", де ставив питання: "Чому це не зроблено? (Про пам'ятник загиблим у Бабиному Яру в Києві)". Він продовжував боротися за створення меморіалу до початку 1970-х років, коли почалася його реалізація. Саме в цей період Некрасов зустрів молодих і прогресивних представників української інтелігенції, які згодом стали основою дисидентського руху в Україні, серед яких були В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Леонід Плющ та молодий Семен Глузман. Через свою активну участь у захисті пам'яті про Бабин Яр Некрасова обвинувачували в організації "сіоністських зборищ". На мітингу, присвяченому 25-й річниці розстрілів, він наголосив: "Тут загинуло багато національностей, але євреїв розстрілювали лише за те, що вони євреї".

У 1960-х дисидентство Некрасова почало набирати обертів. Лауреат Сталінської премії та учасник оборони Сталінграда Некрасов підписав листа з вимогою припинити реабілітацію Сталіна. Російськомовний у побуті та літературі, Некрасов активно виступав проти русифікації освіти та культури в Україні. Фінальною точкою стала підтримка арештованих В'ячеслава Чорновола та Івана Дзюби.

Зображення: nekrassov-viktor.com Віктор Некрасов, 1957

У 1972 році в квартирі Некрасова відбувся перший обшук, під час якого було виявлено дисидентський самвидав та заборонені в Україні книги Бориса Пастернака і Олександра Солженіцина. Ці знахідки стали підставою для ініціювання його виключення з Комуністичної партії, що призвело до втрати багатьох громадянських прав. Зокрема, публікації Некрасова були призупинені. У 1974 році письменника знову обшукали, і цього разу розслідування тривало два дні.

У Некрасова конфіскували сім мішків матеріалів, серед яких були самвидав, іноземні публікації та його особисті архіви. Протягом кількох днів його допитували в КДБ. Наступні два роки письменник залишався під пильним контролем радянських спецслужб: його твори не друкували, а міліція регулярно затримувала його для "перевірки документів". У 1974 році, під тиском постійних переслідувань, Некрасов вирішив емігрувати з СРСР – йому дозволили тимчасово виїхати на лікування, напевно сподіваючись, що він не повернеться. Спочатку він відправився до Швейцарії, а згодом оселився в Парижі, Франція. Навіть під час виїзду радянська влада намагалася принизити дисидента: під час обшуку втратилося посвідчення на медаль "За оборону Сталінграда", і без нього провезти медаль було заборонено. В такій ситуації Некрасов вирішив приколоти медаль до своєї повісті і запитав: "Чи підійде таке посвідчення?".

Зображення: Віктор Некрасов Віктор Некрасов у столиці Франції

У Франції життя було важким, фінансові труднощі переслідували його. Некрасов підтримував зв’язки переважно з російською інтелігенцією, зокрема з такими особистостями, як Володимир Набоков, Андрій Синявський та Володимир Максимов. Він публікував свої твори в російськомовних журналах, таких як "Континент", і працював на Радіо Свобода. Остання його книга, яка вийшла друком у 1986 році, називалася "Маленька печальна повість". Віктор Некрасов відійшов у засвіти у 1987 році внаслідок раку легенів і знайшов вічний спочинок на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа в Парижі.

Київська вулиця

Віктор Некрасов був яскравою та неповторною особистістю. У його творчості перепліталися абсолютно різні естетичні напрямки. Як нащадок дореволюційного дворянства, він іноді жартома називав себе "білогвардійцем". Його фронтова молодість і героїзм під час битви за Сталінград дозволили йому здобути визнання як авторитетного партійного письменника до кінця своїх днів. Проте він обрав шлях дисидентства, яке постійно змінювалося і набувало нових форм, а згодом вирішив емігрувати.

Так чи інакше, більша частина його життя була тісно пов’язана з Києвом, де він з’явився на світ, прийняв хрещення, отримував освіту та розвивався як автор. Некрасов був справжнім дослідником Києва - знав його минуле та дбайливо зберігав пам’ять про нього. Отже, вулиця Віктора Некрасова на Сирці - це не просто назва, що належить письменнику та дисидентові. Це вулиця киянина, який щиро любив своє місто протягом усього життя.

Від Фучика до Чапека: "чеська вулиця" в київському районі Солом'янка.