Алі Чаринський, який був засуджений заочно в Росії, зараз проводить тренування для приблизно 200 дітей з нейровідмінностями.
Алі Чаринський, правозахисник, спортсмен і блогер, походить з Дагестану. Раніше він жив у Москві, але згодом разом із сім'єю вирішив емігрувати до України. За свою відкриту критику політики Кремля йому було заочно винесено вирок в Росії: вісім років ув’язнення в колонії загального режиму та штраф у розмірі одного мільйона рублів.
Переїхавши до Одеси в 2015 році, він активно зайнявся розвитком силових видів спорту. Під час тренувань він ділиться знаннями про те, як виховати успішну особистість.
З 2019 року Алі працює з дітьми, які мають інвалідність та особливі освітні потреби. На сьогодні він є головним тренером Асоціації адаптивної боротьби України в Одеській області. Його учні не раз демонстрували свої вміння на європейських і світових змаганнях.
Під час одного з тренувань були присутні журналісти Укрінформу.
Історія хлопця з РДЮСШ, який не знаходив підтримки у інших тренерів.
До залу, де працює Чаринський, один за одним заходять діти. Вони хутко знімають взуття в коридорі та біжать на заняття. Біля ресепшена - дівчина: її син на тренуванні вперше. Лариса хвилюється, Артем - навпаки: цікавився всім навколо та розповідає, що бачить. Як ділиться мама, хлопчику діагностували розлад дефіциту уваги з гіперактивністю.
Він не може зосередитися на жодній справі, його думки постійно метушаться, як рій бджіл. Нам рекомендують займатися спортом, тому ми спробували футбол. Але Артем лише стояв осторонь, нічого не роблячи, і в підсумку нам сказали не повертатися. Також нас не допустили до занять з підготовки до школи, оскільки він заважав іншим дітям. Проблеми виникали і в дитячому садку. Я переживаю, що у боротьбі буде так само, - ділиться Лариса.
Тим часом до спортивного клубу заходить Алі Чаринський. Він одразу вітається з хлопчиком, подає йому по-чоловічому руку. З боку здається, що відбувається якась магія. Адже Артем, зі слів мами, неохоче спілкується з незнайомими людьми, проте одразу потягнувся до Алі. Той проводить нового учня до залу, а нам пропонує спостерігати за тренуванням.
За інформацією Чаринського, близько половини дітей у його групі мають нейровідмінності, зокрема аутизм та РДУГ. Також серед них є діти з ДЦП. Визначити їх особливості на перший погляд непросто — всі вони активно виконують вправи та освоюють техніки, які демонструє Алі.
Перше, що зробив тренер, - представив юним спортсменам новенького. Артем трішки розгубився та відійшов убік, звідти він спостерігав за іншими більшу частину тренування. Проте на останніх хвилинах уже почав повторювати вправи з усіма. На прощання Алі коротко сказав його мамі: "Приводьте хлопця ще. В жодному разі не кидайте заняття".
Алі зазначає, що в приміщенні, окрім секцій для дітей, також тренуються ветерани.
- Ми поважаємо ветеранів і хочемо допомагати їм на шляху реабілітації. Для них тут усе безкоштовно, - зазначає Чаринський.
"Кількість дітей з рас є вкрай великою."
Згідно з висловлюваннями тренера, під його наглядом в Одесі функціонують вісім спортивних залів, розташованих у різних районах міста. Проте навіть така кількість не є достатньою, адже з кожним роком кількість дітей з нейровідмінностями зростає.
Це величезне питання. Протягом останніх п'яти років кількість дітей з синдромом Дауна залишається стабільною, тоді як число дітей з розладами аутичного спектра значно зросло. Наразі в нашій програмі займається понад 200 дітей з інклюзивним навчанням, і більша частина з них має саме РАС, - зазначає спортсмен.
Алі почала працювати з дітьми, які мають нейровідмінності, у 2019 році. Він згадує, як до нього звернулася мати, яка самостійно виховувала свого сина.
- Вона прийшла і сказала, що дитину ніхто не бере. Я взяв. Хлопчик просто мислив уголос. У кожної нейровідмінної дитини - своя особливість. Хтось багато говорить, хтось мовчить, у когось тече слина, а хтось займається у памперсі. Всі ці питання можна вирішити. Спорт дисциплінує, а для таких дітей це вкрай важливо, - додає співрозмовник.
Завдяки "черезтинному радіо" до Алі стало приходити все більше дітей з особливими потребами.
ЧЕМПІОН ІЗ ДЦП, В ЯКОГО ВІРИТЬ БАТЬКО
Крім покращення фізичних навичок, основна мета тренувань полягає в тому, щоб допомогти дітям адаптуватися до суспільства. Тренер доступно пояснює своїм вихованцям різницю між дітьми з різними розладами, ділиться порадами, як правильно з ними взаємодіяти, наголошуючи на важливості уникнення упереджень та булінгу. Чаринський переконаний, що командна підтримка та атмосфера прийняття мають вирішальне значення для успішної інтеграції.
У нас займається Саша. Йому 16 років, і він має діагноз ДЦП. Цей хлопець навіть був вихователем у спортивному таборі, де допомагав молодшим дітям. Хоча Саша не дуже впевнено ходить, він все ж таки піднявся зі мною на Говерлу. Саша - справжній герой. Я пояснюю своїм учням, що, незважаючи на його діагноз, він такий же розумний і веселий, як і всі інші, і що з ним слід спілкуватися так, як з будь-якою нормальною людиною. Під час спарингів є деякі особливості, але діти знають, як правильно взаємодіяти з ним у боротьбі, - ділиться Чаринський.
Він зазначає, що ключем до успішного виховання дітей з нейровідмінностями є правильне ставлення батьків.
Коли на світ з'являється така дитина, немало батьків не витримують цього випробування. Дитина дорослішає, її привчають до технологій і віддаляють від суспільства. Це абсолютно безглуздо. Як можна соціалізуватися, якщо немає контакту з іншими? У Саші є двоє братів, які займаються тайським боксом. Батько впевнений, що й Саша стане спортсменом, незважаючи на прогнози лікарів, які стверджують, що він навіть не зможе ходити. Наразі хлопець готується до Всеукраїнського турніру з пара джиу-джитсу, а чемпіонат Одеської області вже підкорив, - зазначає Алі.
Інтеграція в суспільство - спільна відповідальність.
Алі не раз зустрічався з ситуаціями, коли батьки приносили своїх дітей і говорили: "Він абсолютно нічого не сприймає".
- Та вони все розуміють, це ви не навчилися комунікувати з такими дітьми. Вони не завжди розмовляють. У нас є хлопчик Ваня, але він спілкується лише з тими, кому довіряє. Через те, що інакше мислить, довго мовчить, іншим дітям може здатися, що він "нецікавий". Але це не так, я пояснюю, що з Ванею можна знайомитися. Такі діти не вміють самостійно це робити. В чому наша відповідальність? Запрошувати його до спілкування, ігор. Раз, два, три, десять - поки він не почне довіряти і комунікувати. Ваня - прекрасний хлопчик, не вередує, абсолютно не підлий, дуже дружелюбний. А оскільки мовчить, то за спиною не розводить пліток, - продовжує тренер.
Він підкреслює, що успішна інтеграція дітей із РАС у суспільство є спільною відповідальністю всіх, хто їх оточує.
Алі використовує термін "маленькі, але з багатим внутрішнім світом", щоб охарактеризувати цих дітей. Зазначається, що діти, які розвиваються за нормою, щиро сприймають їх як друзів, не відчувають відчуження і приймають у своє середовище.
Під час нашої розмови до тренера час від часу підходять його учні. Хтось обіймає його, інший тисне руку і ділиться, що сьогодні освоїв нову вправу. Один хлопець просто бігає по залу. Алі пояснює, що через високу ступінь аутизму дитина повинна спочатку "програти" у своїй уяві певний сценарій, а лише потім перейти до виконання вправи.
Ми здатні вільно змінювати свої думки, тоді як вони залишаються незмінними. Він створив у своїй уяві певний сценарій і слідує йому. Потім приєднується до тренувань. Це його внутрішній світ, який ми поважаємо і не намагаємося зруйнувати, а замість цього пропонуємо інші можливості.
"Служив сапером, а після отримання поранення присвятив себе роботі з дітьми."
- Організувати дітей, які мають труднощі з дотриманням системного підходу, досить складно. Кожна дитина з особливостями має свій унікальний алгоритм мислення. Важливо його визначити та враховувати під час занять. Саме тому на моїх тренуваннях завжди присутні й інші тренери, - пояснює Чаринський.
Один із його асистентів – Назар Данів. Раніше він керував крюїнговим бізнесом у Києві, але з перших днів повномасштабної війни вирішив стати добровольцем. Брав активну участь у визволенні Київщини, а згодом займався виконанням складних завдань сапера на фронті в Херсонській області.
- Там я "зустрівся" з міною, що "з'їла всю стопу". За пів року реабілітації у Superhumans повернувся у військо інструктором. Згодом - звільнився. Тепер займаюся з дітьми. Вони є кодом нашої нації, для мене це важливо, - каже Назар.
"ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ ЧАРИНСЬКОГО"
На своїх уроках Алі акцентує увагу на формуванні моральних цінностей у молодшого покоління. Його обговорення соціальних тем у соцмережах вже стали відомими як "культурний феномен Чаринського". Він просто і зрозуміло пояснює дітям такі поняття, як добро і зло, правда і брехня, повага до старших, дружба, зрада, страх та справжня сила. Діти із захопленням слухають його.
Мудрий дідусь та строгий батько навчали мене основам людяності. Дехто вважає мої принципи застарілими. Але хіба повага до старших і уникнення лайки - це пережитки минулого? Чи не красти та не ображати слабших? Сучасні діти значно відрізняються від тих, що були 30 років тому. Вони проводять час у гаджетах, переглядаючи безглузді речі. Тому я вважаю свої розмови надзвичайно важливими - потрібно повертатися до моральних цінностей. Це не лише віра мусульман, християн чи євреїв, а універсальні цінності для кожної людини, - зазначає тренер, підкреслюючи, що не раз отримував позитивні відгуки про своїх вихованців на змаганнях та в дитячих таборах.
КРИТИКА КРЕМЛІВСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЕКЗИЛЬНА ДОЛЯ
Чаринський ділиться своєю історією, розповідаючи про своє походження з невеличкого села Чара в Дагестані, яке нині перебуває на межі зникнення. До 2014 року він проживав у Москві разом із сім'єю, де відкрито критикував політику Кремля та зловживання з боку силових структур на Північному Кавказі.
Я розпочав свій блог на Фейсбуці, де висвітлюю події, що відбуваються на Північному Кавказі. З моменту, коли Путін змінив Мєдвєдєва в 2012 році, репресії в Дагестані та Чечні значно посилилися: закривали мечеті, людей арештовували та розстрілювали прямо на вулицях. Серед моїх знайомих багато тих, кого вбили чи посадили, незважаючи на те, що вони не скоювали жодних злочинів. Я почав писати про ці події і швидко здобув популярність. У Росії мовчання стало важливішим, ніж висловлювання думок. Жити там насправді дуже небезпечно. Потім я висловив своє незадоволення анексією Криму, за що отримав звинувачення у виправданні тероризму, через що разом із сім'єю вирішив виїхати до Одеси. Тут я знайшов багато друзів серед кримських татар, які також покинули півострів. Я відзначив, що в Одесі немає переслідувань за етнічною, релігійною чи національною ознакою, на відміну від Росії. Раніше я працював зубним техніком, але тут згадав про свої спортивні захоплення і почав шукати себе в цьому напрямку, - розповідає мій співрозмовник.
ПРО ПЕРШУ ДИТИНУ В ЄВРОПІ З АУТИЗМОМ, ЯКА ОТРИМАЛА КОЛЬОРОВИЙ ПОЯС
Щодо спортивних успіхів, Чаринський зазначає, що з нуля підготував близько 20 чемпіонів Європи та світу. Він також підкреслює, що сам ніколи не здобував перемог у подібних змаганнях, тому вважає себе "тренером, який не досяг успіху, але знає, як навчити інших".
Наш найуспішніший спортсмен – Мохаммад. Йому 13 років, і він має аутизм. Цей хлопець займається у мене вже 3,5 роки і став першою дитиною в Європі з таким діагнозом, яка отримала кольоровий пояс з джиу-джитсу. Він є найтитулованішим хлопцем з аутизмом на континенті. У його колекції багато нагород, а на змаганнях він виступає проти дітей без особливих потреб, - поділився Алі Чаринський.
Він ділиться історією про те, як разом із Сафаром Казановим, очільником Асоціації адаптивної боротьби України, організували в Одесі перший в Україні чемпіонат з інклюзивного джиу-джитсу. На татамі зібралися переважно діти з особливими потребами в розвитку.
Це унікальне досягнення: в змаганнях з джиу-джитсу одночасно взяли участь найбільша кількість дітей з розладами аутистичного спектру. У турнірі змагалися 50 дітей з РАС та близько 70 інклюзивних спортсменів, що представляли Київ, Запоріжжя та Кривий Ріг. Тренер зазначає, що такі заходи допомагають дітям з нейровідмінностями здобувати соціальні навички, спілкуючись з їхніми однолітками.
Він зазначає, що серйозною помилкою багатьох батьків є зупинка тренувань, якщо вони не спостерігають помітних змін у поведінці своєї дитини.
"Він просто ходить, і нічого не змінюється", - так часто висловлюють цю думку. Але це хибне сприйняття. Дитина знаходиться в колі однолітків, спілкується з ними, чує мовлення і реагує на нього, хоч і по-різному. Час є важливим фактором. Ви самі могли помітити, як спочатку Артем не проявляв інтересу під час тренування, а в кінці вже активно включився в процес. Незважаючи на те, що його розлади сприйняття є незначними, це вже позитивний результат. Усі діти індивідуальні, і деяким потрібно більше часу для адаптації, - зазначає Алі.
РОЗШИРЕННЯ ПРОЄКТУ ТА ТРУДНОЩІ В РЕАЛІЗАЦІЇ
Завдяки зростаючій кількості дітей з нейровідмінностями, проєкт Асоціації адаптивної боротьби активно розвивається, і відкриває нові зали в різних містах України, таких як Вінниця, Миколаїв, Харків та Запоріжжя. Чаринський проводить навчання для тренерів, щоб вони могли ефективно працювати з цими дітьми.
Він вірить, що суспільство повинно підтримувати тих, хто стикається з труднощами в соціалізації. Однак зазначає, що фінансування для реалізації проєкту є недостатнім. Заняття для дітей з особливими потребами проводяться безкоштовно, але оренда приміщення залишається серйозною проблемою.
Батьки стикаються з труднощами, оскільки їхнім дітям відмовляють у прийомі до інших спортивних секцій. Наша мета полягає в розширенні кількості залів та навчанні тренерів працювати з дітьми, які мають особливі потреби. На жаль, державна підтримка відсутня, і всі витрати на оренду покриває голова Федерації спортивної боротьби Сафар Казанов, який також є батьком особливої дитини. Ми маємо спільну відповідальність за дітей з особливостями розвитку. Я закликаю бізнес та всіх небайдужих приєднатися до нашої ініціативи. Це завдання для всього суспільства. Де ж державні проєкти? Нехай держава покриє оренду залу та зобов'яже тренера прийняти в групу 20 дітей з інвалідністю. Тоді процес піде. Ми вже реалізуємо проєкти в Узбекистані, Вірменії, Грузії, Польщі, Румунії, Угорщині та Канаді, де маємо підтримку з боку держави, - зазначає Чаринський.
На питання, як тренеру з таким щільним графіком роботи вдається приділяти увагу родині, він відповідає, що дім - його місце спокою.
Чаринський ділиться своїми роздумами: "Я практично ніколи не виходжу з дому, окрім як на роботу. У ранкові та вечірні години я перебуваю вдома, поруч із дружиною та трьома доньками. Люди часто вводять себе в оману, коли вирушають 'відпочивати' в бари чи подібні заклади. Справжній відпочинок можливо лише в домашній атмосфері."
Додає, що мріє на кілька днів зупинитися та поїхати в якесь тихе місце, де його не впізнаватимуть перехожі. Адже зараз із ним консультуються про виховання дітей навіть у віддалених куточках Карпат, де тренер проводить для своїх учнів літні спортивні табори.
#
