Як святкували Великдень в Івано-Франківській області століття тому

Цьогоріч ми знову святкуємо Великдень в умовах війни. Нині навіть ті, хто раніше байдуже ставився до великодніх забав, мають потребу в товаристві.

Отже, Репортер запрошує вас пригадати події, які відбулися століття тому.

На Великдень місцем народних святкувань став майдан біля церкви. Саме тут, під відкритим небом, зібралися як дорослі, так і діти, щоб виконувати гаївки.

Гаївка - найбільш популярна назва у Галичині. Однак, відомі й інші варіанти: ягілка, гагілка, магілка та лаголойка. У Крехові, на Львівщині, гаївки називали галями, або ж казали "гратися в галі". Часто у селах й досі кличуть "грати в жука" - від назви популярної гаївки "Ходить жучок...".

Етнографи виділяють кілька типів великодніх розваг: дитячі, парубочі, дівочі, змішані та спільні. Найменші зазвичай насолоджувалися грою "цокання" — вони стукали писанками. Переможцем ставав той, хто зумів розбити яйце опонента. Деякі особливо винахідливі учасники навіть обробляли свої крашанки воском, щоб зробити їх більш витривалими. Підлітки ж не відставали і змагалися у вмінні дзвонити в церковні дзвони.

Серед хлопців однією з найпопулярніших ігор була "Дзвіниця", також відома як "Оборіг" чи "Вежа". Ця гра вимагає високого рівня фізичної підготовки, адже учасники стають один на плечі іншого, створюючи собою щось на зразок вежі, і потім оббігають церкву. Однак, це досить небезпечне заняття. Наприклад, більше століття тому в селі Мшанець Старосамбірського району гру заборонили через трагедію, коли один з гравців загинув під час її виконання.

Часто чоловіки, що повернулися з військової служби, передавали свої знання юнакам, демонструючи військові вправи. У селі Хом'яківка (Тисменицький район Івано-Франківської області) група з 16 молодих людей збиралася разом, щоб навчитися марширувати. Лідер вів їх до гурту дівчат, які, помітивши їх, миттєво розбігалися, супроводжуючи це веселими вигуками та жартами, немов справжніми солдатами.

Основну частину гаївок виконували дівчата, але й старші жінки активно долучалися до цього процесу. Вони передавали знання дітям, навчали їх традиційних пісень і слугували моральними наглядачами, контролюючи, щоб молодь дотримувалася пристойної поведінки. У разі, якщо молодий чоловік образив дівчину, його відразу ж виганяли з площі.

До речі, в час великодніх веселощів можна було побачити свою майбутню пару, а також перевірити, наскільки добре вона співає чи танцює. Це ж своєрідний кастинг талантів! Не дивно, що всі, зокрема дівчата, прагнули придбати новий наряд для свята. Деякі з них навіть запозичували вбрання у своїх подруг з минулого року. Хлопці ж, у свою чергу, зосереджувалися на виборі стильних парубоцьких капелюхів.

На Великдень у селах також ставили гойдалки. За цю справу відповідав старший хлопець, який очолював молодіжну громаду.

У весняних пісенних творах, які відображають пробудження природи, часто можна зустріти теми кохання, сватання та різноманітні ситуації з подружнього життя. Найвідомішою гаївкою є "Вербова дощечка". Серед популярних народних ігор виділяються "Жук", "Хвіст", "Перепілонька", "Коструб", "Кумедія" та "Огірочки".

У селі Чортовець, що на Городенківщині, досі існує неповторна гаївка під назвою "Сербин". Під час виконання цього народного танцю до кола приєднуються сотні людей – від наймолодших до найстарших. Цю традицію розпочинає найшанованіший господар, який тримає в руках топірець. Старожили згадують, що в радянський період, коли гаївки були під забороною, на них збиралося значно більше людей. У деяких селах великодні традиції зберігаються лише у формі шкільних заходів. Проте, Чортовець не лише зберіг цю гаївку, а й перетворив її на туристичний бренд та візитівку свого села.

Тема: Ритуальний танець "Сербен" з Городенківщини отримав статус культурної спадщини.

У гаївках часто відображається історичне минуле. Так, у одній співається про те, як "панщинонька тікала, в темнім лісі ночувала", у іншій - згадуються Січові стрільці. У селі Гостів Тлумацького району Івано-Франківської області навіть після приходу совітів біля церкви співали:

"Сміливо боріться, браття-галичани, нині не час для відчаю, не час!"

"Бо ще прийде Великдень, і сонце засяє для нас."

Які ж великодні веселощі можуть обійтися без обливного понеділка?

"У Великодний, волочівний або світлий понеділок, коло церкви на цвинтари є великий єрмарок на писанки. Гонір є тому, що дістав найбільше писанок. И мушіне одни одним дают писанки. По деяких селах обливаютци водов, або волочют одни одних у воду и за це гніва нима" - писав війт села Жаб'є (Верховини) Петро Шекерик-Доників.

Як стверджував Іван Франко, у його рідному селі Нагуєвичі на Дрогобиччині у понеділок відзначали храмове свято, тому тут влаштовували "обливаний вівторок". Часом парубки, спіймавши дівчину, навіть кидали її в річку. А от заміжніх жінок й обливати не годилося. Дівчина ж що більше опиралася, то мокрішою йшла додому.

"Коли би котру дівчину оминули і не обляли у Великодній понеділок, то був би для неї великий встид. То було би ознакою, що ніхто з парубків нею не цікавиться, ніхто про неї не думає. Чим більше парубків її обляло, тим більша честь для такої дівчини", - наголошувала Софія Волчук з села Олієво-Королівка на Городенківщині.

В окремих селах Великодній вівторок називають "Жаливний". У цей день дівчата мають можливість "віддячити" хлопцям за обливання і пожалити їх кропивою. Тоді вони неодмінно ростимуть дужі й здорові.

На другий день свят хлопці вирушили збирати писанки, які дівчата підготували. Вважалося, що та, хто створить найбільшу кількість красивих писанок, здобуде не лише прихильність юнаків, а й повагу своїх подруг. Водночас, дівчина, яка відмовила б хлопцю у наданні писанок, не могла сподіватися на те, що її запросять на танець влітку. Бо жоден парубок не запросить її до танцю.

В Хом'яківці, на третій день свят, молодь влаштовувала вибори для жартівника, якого перевдягали в єврея. Цей веселун брав участь у грі "купівля телят і свиней у дівчат", але робив це у дуже оригінальний спосіб. Він раптово підходив до дівчини і цілував її. Якщо молодий чоловік добре впорався з цією роллю, його обирали знову на наступний Великдень. І так тривало, поки він не одружиться. На цю посаду запрошували лише неодружених, адже навряд чи чиясь дружина оцінила б такі витівки!

І на завершення. Напередодні Великодніх свят галичани охоче несли частування бідним сусідам. Так само щедро обдаровували харчами убогих і жебраків під час великод­ніх забав. Пам'ятаймо про це і сьогодні.