Як формують ненависть до українців: свідчення російських військових, які потрапили в полон.

Дослідження серед російських військовополонених виявило, що вони піддаються впливу пропаганди, яка зневажає українців. Вони вважають війну виправданою та необхідною, а також ототожнюють себе з концепцією "руського миру", за яку готові як вбивати, так і жертвувати своїм життям.

Цей матеріал демонструє, як пропаганда сприяє виникненню злочинних актів на території, водночас заповнюючи одну з правових лакун, що стосується можливості судового переслідування пропагандистів у майбутньому. Про це зазначає дослідниця проєкту "Розплата" Вікторія Новікова у журналі Foreign Policy. LIGA.net пропонує стислий виклад.

У які вірування сповідують ті, хто прийшов з наміром знищити українців?

Завдяки сприянню Генеральної прокуратури України, українська НУО LingvaLexa провела опитування серед 1060 військовополонених росіян. Отримані результати вражають: 76% респондентів висловили підтримку хоча б одному з 18 перевірених наративів.

Найбільш поширені наративи відтворювали ключові тези Кремля: "росіяни та українці — це один і той же народ"; "військові сили на Донбасі та в Криму після 2014 року складаються з простих українців, які борються за свої права"; "Україна є маріонеткою Заходу"; "НАТО веде війну проти Росії, використовуючи Україну як інструмент".

Навіть найбільш маловідомі наративи, такі як уявлення про те, що українська влада та військові є "нацистами", що "НАТО має біолабораторії в Україні для агресії проти Росії", або що "ЗСУ використовують цивільних як живий щит", продовжують підтримувати більше 60% респондентів.

Протягом останніх чотирьох років сотні міжнародних журналістів і спостерігачів, які виконували свою роботу в Україні, не виявили жодних підтверджень існування біолабораторій під контролем НАТО, нацистських елементів у владі чи фактів приховування військовими цивільних осіб.

Віра у пропаганду корелює з виправданням війни, ідентифікацією з "руськім міром" і дегуманізацією українців", - пише авторка.

Військові, які цілковито піддалися впливу пропаганди, в шість разів частіше вважали війну виправданою. Приблизно половина з них заявила, що "відчуває повну єдність з ідеологією руського міру", тоді як серед тих, хто мав менш сильні переконання, цей показник становив 40%.

Авторка акцентує увагу на показниках дегуманізації українців. Згідно з опитуваннями, 43% респондентів не вважають українців "повноцінними людьми", оцінюючи їх десь між кроманьйонцями та сучасними людьми. Серед тих, хто має слабшу віру, цей відсоток становить 36%. Натомість серед тих, хто впевнено вірить, цей показник досягає 54%.

Розглянь рівень переконань, що потрібен для того, щоб визнати українців, які захопили тебе в полон, утримують у таборі та проводять опитування, не зовсім людьми. Ця оцінка є ще більш вражаючою, враховуючи, що багато з тих, хто проходить опитування, водночас вважають росіян та українців єдиним народом", - зазначає дослідниця.

Найчіткіший зв'язок між пропагандою і діями проявляється у готовності повернутися до російської армії - 12,8% заявили, що повернуться після звільнення. Це може здаватися незначним, але варто враховувати, що вони брали участь у бойових діях, де, за оцінками, Росія втратила 1,4 млн убитими, пораненими чи зниклими безвісти.

Серед людей, які щиро вірять у пропагандистські наративи, цей показник значно підвищується. Кожен третій висловлює бажання повернутися до лав російських військ, а 22% готові знову приєднатися до бойових дій.

Як пропаганда працювала на окупованих територіях

Пропаганда не є єдиним чинником, що впливає на поведінку людей — економічний тиск, примус та страх перед ув'язненням також відіграють важливу роль. Проте результати дослідження акцентують увагу на важливості пропаганди у процесах дегуманізації та готовності до війни.

Всі учасники опитування жили в Росії до того, як були призвані до армії, і не відвідували Україну, окрім під час війни. Їхнє сприйняття світу майже повністю визначалося пропагандистськими матеріалами.

Замість цього, мобілізовані з анексованих українських регіонів після 2022 року, 50 тисяч українців, які мешкали в Україні до 2014 року.

Сімнадцять глибинних інтерв'ю, здійснених командою Reckoning Project — міжнародною групою юристів і журналістів, що займаються документуванням, розголошенням і побудовою справ щодо злочинів, демонструють, яким чином пропаганда формує обставини, що спонукають людей виправдовувати свою участь у війні проти рідної країни.

Всі респонденти зазначили, що до 2014 року їм не траплялося жодних труднощів у житті в Україні, у спілкуванні російською мовою чи в контактах із людьми з різних регіонів країни. В їхніх словах чітко прослідковується вплив пропаганди: вони називають Збройні сили України "карателями" та стверджують, що Україна вела обстріли Донбасу протягом восьми років, аж до 2022 року.

На відміну від російських військовополонених, вони не стверджували, що росіяни та українці є єдиним народом. Натомість багато з них виявили невпевненість у власній ідентичності, описуючи її через регіональні або мовні аспекти.

Багато з них висловили думку, що вважають себе захисниками Донбасу, отримуючи підтримку з боку Росії у протистоянні українським силам. Вони також намагалися пояснити конфлікт, що виходить за межі цього регіону, використовуючи різноманітні теорії змови.

24-річний мешканець Луганська висловив думку, що Росія веде війну з метою не допустити наближення України та США "до своїх кордонів". Він припустив, що в іншому випадку в Україні можуть бути розміщені американські військові кораблі або ядерні арсенали.

Обидві групи об'єднує ворожість до Революції гідності. Наратив, що це був "держпереворот", був четвертим найсильнішим переконанням росіян.

Для мешканців окупованих регіонів Євромайдан також сприймався як спланована акція. "Люди не встають на боротьбу без причин, завжди є ті, хто їх підтримує," - зазначив один з опитаних.

Від Нюрнберга до Гааги: суди над пропагандистами.

Дослідження LingvaLexa та інтерв'ю проєкту "Розплата" вказують на зв'язок між вірою у вигаданий пропагандою світ і готовністю діяти в реальному світі, зокрема брати участь у воєнних злочинах і масових звірствах.

У 1945 році під час Нюрнберзького процесу двом видатним нацистським лідерам були пред'явлені звинувачення у розповсюдженні ненависницької пропаганди, що сприяла геноциду євреїв. Юліуса Штрайхера, який був засновником газети Der Stürmer, засудили до страти через повішення за скоєні злочини проти людства.

Судова інстанція встановила, що антисемітська пропаганда, що поширювалася ним, сприяла формуванню обставин, які призвели до Голокосту. Обвинувачення підтвердило, що Штрайхер був обізнаний про жорстокі злочини, вчинені проти євреїв, проте продовжував закликати до їх виключення з німецького суспільства, зневажаючи та знецінюючи їхню людську гідність.

Ганса Фрітче, який до 1938 року очолював відділ німецької преси в міністерстві пропаганди, а пізніше керував радіомовленням, виправдали. Фрітче щодня видавав редакторам директиви, як представляти ключові нацистські ідеї, зокрема так зване єврейське питання, а потім вів радіопрограму, в якій поширював антисемітські гасла.

На судовому процесі йому вдалося зменшити свою провину, стверджуючи, що пропаганда не мала такого руйнівного впливу, як вважалося. Проте, уникнути покарання йому не вдалося. Німецький суд з питань денацифікації згодом визнав, що він мав істотне відношення до підтримки нацистського режиму, і його пропагандистська діяльність істотно сприяла скоєнню злочинів. В результаті, його засудили до дев'яти років ув'язнення - найвищої міри покарання.

Від 1945 року міжнародне право, яке регулює питання пропаганди та її впливу на підбурювання до насильства, зокрема геноциду, зазнало значних змін в юридичній сфері та судовій практиці. Зокрема, це стосується подій, пов'язаних з геноцидом у Руанді, де радіо стало важливим інструментом для розпалювання масових вбивств, а також конфліктів у колишній Югославії.

Висновки LingaLexa можуть мати доказову цінність для майбутніх механізмів притягнення до відповідальності через новий трибунал чи наявні міжнародні та національні юрисдикції. Дані можуть допомогти обґрунтувати, що пропаганда - не просто паралельне явище, що супроводжує війну, а інструмент, який сприяв її підготовці, виправданню і продовженню.