Яке релігійне святкування припадає на 17 липня в Україні?

17 липня (30 липня) в православному календарі відзначається день пам'яті святої великомучениці Марини. Згідно з церковними переказами, свята Марина з'явилася на світ наприкінці III століття в місті Антіохія Пісідійська, що на території сучасної Туреччини. Її батько займався язичницьким культом, а матір померла незабаром після її народження. Дівчинку виховала благочестива годувальниця, яка була християнкою. Від неї Марина вперше дізналася про Ісуса Христа, Його безмежну любов до людей та вчення про спасіння.

У дванадцять років Марина усвідомлено обрала християнство як свою віру. Коли її батько дізнався про це, він відмовився від доньки, оскільки в ті часи сповідування християнства в Римській імперії вважалося серйозним злочином.

Коли Марині було близько п'ятнадцяти років, її побачив правитель області Олімврій. Захопившись красою дівчини, він запропонував їй стати його дружиною. Проте Марина відмовилася, пояснивши, що присвятила своє життя Богові й не зречеться християнської віри.

Розлючений монарх дав наказ затримати дівчину. Їй неодноразово намагалися вмовити принести жертву язичницьким богам, обіцяючи їй багатства, владу та розкішне існування. Проте Марина рішуче відстоювала свою віру, стверджуючи, що молиться тільки Ісусу Христу.

Після відмови зректися віри Марину піддали жорстоким катуванням. Її били, роздирали тіло залізними гаками, кидали до в'язниці. Проте, за переказами, Господь чудесним чином зцілював її рани, зміцнюючи мученицю перед новими випробуваннями.

Одне з найпопулярніших оповідань стверджує, що в катівнях Марині з'явився диявол у вигляді жахливого дракона. Він прагнув залякати дівчину, проте вона захистила себе, наклавши хресне знамення, і чудовисько миттєво зникло. Тому на багатьох іконах святу Марину зображують з драконом біля своїх ніг – як символ тріумфу віри над темрявою.

Не зумівши зламати відвагу дівчини, володар віддав наказ про її страту. Перед тим, як піти з життя, Марина щиро молилася за всіх, хто з вірою звертатиметься до Бога і пам’ятатиме її героїчний вчинок.

За церковним переданням, під час страти багато свідків, вражених стійкістю мучениці та чудесами, які відбувалися навколо неї, увірували в Христа.

Церковне свято 17 липня -- день пам'яті блаженного священномученика Павла Гойдича

Павло Гойдич народився 17 липня 1888 року в селі Руські Пекляни (нині Пряшівський край, Словаччина) у родині греко-католицького священника. При хрещенні він отримав ім'я Петро.

З раннього віку майбутній єпископ зростав у середовищі, просякнутому щирою вірою та палкою любов'ю до Бога. Після завершення навчання в гімназії він вступив до духовної семінарії в Пряшеві, а пізніше продовжив свої богословські дослідження в Будапешті.

1911 року Петро Гойдич був висвячений на священника. Через кілька років він вступив до монастиря Чину святого Василія Великого, прийнявши чернече ім'я Павло.

У 1927 році Папа Римський призначив отця Павла адміністратором Пряшівської греко-католицької єпархії, після чого він незабаром отримав сан єпископа.

Своїм духовним кредо владика обрав вислів: "Бог є любов, любімо Його!" Ця фраза стала основою його існування і керівництвом у всіх справах.

Єпископ Павло вирізнявся великою скромністю, відкритістю та турботою про вірян. Він багато подорожував єпархією, відвідував найвіддаленіші парафії, підтримував священників, допомагав бідним і особливу увагу приділяв вихованню молоді.

Під час Другої світової війни владика Павло відкрито виступав проти будь-яких проявів ненависті та насильства. Він засуджував переслідування єврейського населення й допомагав рятувати людей від депортації.

За свідченнями істориків, завдяки його втручанню та виданим документам вдалося врятувати життя багатьом єврейським родинам. За цей подвиг 2007 року ізраїльський меморіальний комплекс "Яд Вашем" присвоїв Павлу Гойдичу почесне звання "Праведник народів світу".

Після закінчення війни керівництво комуністичної Чехословаччини ініціювало кампанію проти Греко-Католицької Церкви. Єпископ Павло не раз отримував пропозиції відмовитися від єдності з Римом і приєднатися до православної церкви, обіцяючи йому високі посади, свободу та інші привілеї. Проте він рішуче відкинув ці пропозиції, підкресливши, що не може зрадити свою совість і віру.

У 1950 році владику затримали за неправдивими обвинуваченнями у зраді державі та шпигунстві. Суд виніс йому вирок - довічне ув'язнення.

Павло Гойдич пройшов через численні тюрми та табори, де зазнав важкої фізичної праці, голоду, хвороб і постійних принижень. Попри це він не втрачав віри, підтримував інших в'язнів, молився та прощав своїх переслідувачів.

17 липня 1960 року, в день свого 72-річчя, владика Павло відійшов у вічність у лікарні для ув'язнених у місті Леопольдов. Його смерть стала символом мучеництва, що підсумувала життя, яке було віддане служінню Богу.

Після розпаду комуністичного режиму розпочалося офіційне вшанування пам'яті мученика-єпископа. 4 листопада 2001 року під час свого візиту до Словаччини Папа Римський, святий Іван Павло II, урочисто оголосив Павла Гойдича блаженним Католицької Церкви.

Церковне свято в Україні 17 липня за старим календарем

Згідно зі старим календарем, 17 липня в Україні відзначають пам'ять святителя Андрія. Він з'явився на світ у Дамаску і з ранніх років віддав своє життя служінню Господу. Андрій активно долучався до значущих церковних подій свого часу, відстоюючи православне вчення та підтримуючи християнську віру.

Прикмети 17 липня

Якщо вранці спостерігається велика кількість роси, то день обіцяє бути сонячним і бездощовим.

* Гучний грім обіцяє сильну зливу, а тихий і далекий -- короткочасний дощ.

Якщо ластівки кружляють близько до землі, слід очікувати на дощову погоду.

Що заборонено робити 17 липня?

Вважалося, що 17 липня не підходить для початку важливих справ, укладання серйозних домовленостей чи дорогих покупок, адже вони можуть не принести бажаного результату. Також цього дня радили не розповідати іншим про свої задуми, щоб не накликати невдачу, і не позичати гроші, аби разом із ними не віддати власний добробут.

Які активності можна здійснити 17 липня?

Із стародавніх часів існує оповідь про Марину — дочку володаря морів, яка вирішила залишити підводне царство, аби пізнати життя серед людей. Згідно з легендою, її батько, розгніваний таким рішенням, не зміг пробачити доньці і щороку в день її пам'яті надіслав на землю грім та блискавки, нагадуючи про своє горе. Тому цей день у народі завжди вважали особливим через його грозову погоду.