Звільнення "Бухенвальду": вісім десятиліть потому.

Місце, де стоять споруди, помітно виділяється на тлі ландшафту. Густо вкриту лісом гору Еттерсберг (Ettersberg), що розташована поблизу культурної метрополії Веймар у Тюрингії, видно здалеку. Здавалося б, ідилічна місцевість.

Проте це місце не є символом миру, а втіленням жахіть. На вершині плато Еттерсберга, висота якого досягає близько 480 метрів, знаходився один з найбільших концентраційних таборів нацистів на території Німеччини. "Бухенвальд" (Buchenwald), заснований у 1937 році, спочатку носив назву "Еттерсберг". Однак місцеві жителі Веймара виступили проти цього, оскільки така назва викликала у них асоціації з ім'ям Ґете. В результаті табір отримав назву, яка стала відомою у всьому світі.

В період з 1937 по 1945 рік нацисти утримували в концентраційному таборі "Бухенвальд" політичних опонентів, комуністів, гомосексуалів, іноземних в'язнів, євреїв, ромів та сінті, свідків Єгови, а також тих, хто не відповідав їхнім релігійним і політичним вимогам.

"Бухенвальд" - це було пекло, одна з численних складових націонал-соціалістичної машини смерті. У системі "Бухенвальду" страждали близько 280 тисяч ув'язнених. До цієї системи належали концентраційний табір на Еттерсберзі та понад 50 невеликих зовнішніх таборів, більшість із яких була в місцях розташування важливого для війни виробництва.

У "Бухенвальді" до квітня 1945 року загинуло близько 56 тисяч осіб, більшість із яких євреї. І тільки наближення завершення Другої світової війни в Європі принесло звільнення. Коли 11 квітня 1945 року перші танки американської армії підійшли до концентраційного табору, ув'язнені, які наважилися на опір, повстали. Вони не дали втекти численним солдатам з вартової служби СС.

Після закінчення війни Тюрингія відійшла до частини Німеччини, яка була окупована Радянським Союзом. Радянська влада незабаром почала використовувати територію "Бухенвальду" як один зі своїх "спецтаборів". Після передачі території "Бухенвальду" СРСР у серпні 1945 року в ньому було організовано спецтабір №2 НКВС. Радянська влада ув'язнювала в ньому переважно місцевих керівників фашистської Націонал-соціалістської німецької робітничої партії (НСДАП), поліцейських або власників підприємств, які раніше використовували примусову працю. Аж до 1950 року тут загинули, ймовірно, ще близько семи тисяч осіб.

Восьми десятиліть минуло з тих пір. І, як це буває з кожною важливою датою, що віддаляється в часі, потрібно визнати, що залишилося небагато людей, які пережили страхіття нацизму і залишилися живими. Проте трагічні спогади тих, хто витримав жахи "третього рейху", є надзвичайно цінними для збереження історичної пам'яті. Саме тому роль цифрових технологій стає дедалі актуальнішою.

6 квітня в музейному комплексі, що знаходиться на території колишнього концентраційного табору "Бухенвальд", відбулося урочисте зібрання, присвячене 80-річчю його визволення. У заходах взяли участь десять колишніх в'язнів з Німеччини, Білорусі, Франції, Ізраїлю, Румунії та Швейцарії. Керівник Фонду "Меморіал Бухенвальд і Міттельбау-Дора", історик Єнс-Крістіан Ваґнер, в інтерв'ю DW зазначив, що це подія для тих, хто пережив жахіття "Бухенвальда" і все ще має можливість подорожувати, щоб взяти участь у вшануванні пам'яті, присвяченому цій важливій даті.

Читайте також: Капо та їхнє "вовче суспільство" у "Бухенвальді"

Єнс-Крістіан Ваґнер згадує про святкування шістдесятиріччя визволення концтабору, яке відбулося в 2005 році. Він зазначає, що тоді на заході зібралося близько 500 осіб, які пережили жахіття концтабору. Проте, коли у 2015 році відзначали сімдесятиріччя цієї важливої дати, на святкування прийшли лише 80 свідків тих подій, більшість з яких були вже літніми людьми.

Серед тих, кого десятиліття тому в день пам'яті супроводжувала DW, був 92-річний Ед Картер-Едвардс, колишній льотчик. Його літак канадських військово-повітряних сил був збитий влітку 1944 року під Парижем, після чого він потрапив на три з половиною місяці в "Бухенвальд". "Вони поводилися з людьми як із тваринами", - розповідав він і згадував зі сльозами на очах імена друзів, які не пережили жахи концтабору. Ед Картер-Едвардс помер 2017 року.

Напередодні урочистостей, присвячених 80-річчю визволення "Бухенвальду", виникла суперечка довкола запрошення ізраїльського філософа Омрі Бема. Посол Ізраїлю в Берліні, Рон Просор, висловив свою публічну критику щодо цього рішення, в результаті чого організатори вирішили відкликати запрошення філософу. Проте під час свого виступу 6 квітня екс-президент Крістіан Вульфф виступив на підтримку Бема, охарактеризувавши його як "борця за загальну людську гідність, який прагне справедливості, розуміння та примирення".

"Усі ми маємо обов'язок зберігати пам'ять про наше минуле", - зазначає очільник фонду Єнс-Крістіан Ваґнер. Це стосується необхідності займати ясну позицію та боротися з расизмом, правим екстремізмом і антисемітизмом.

Єнс-Крістіан Ваґнер зачіпає й актуальну політику. Він вважає "колосальною помилкою", що в дискусії про міграцію "демократичні партії підхопили висловлювання партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН). За його словами, в результаті цієї дискусії ксенофобські наративи вкрай правої партії були "нормалізовані".

Регіон Веймара в Тюрингії є одним з тих куточків Німеччини, де партія "Альтернатива для Німеччини" здобула значну підтримку. На виборах до Бундестагу, що відбулися в лютому 2025 року, ця політична сила отримала 20,8% голосів по всій країні. Однак у Тюрингії її результат виявився ще більш вражаючим — 38,6% голосів, що є найвищим показником серед усіх федеральних земель. У вересні 2024 року, після виборів до земельного парламенту Тюрингії, "Альтернатива для Німеччини" отримала 32 з 88 депутатських мандатів. Очолює їх фракцію ультраправий політик Бйорн Геке (Björn Höcke).

Нині в усьому світі посилюються авторитарні та правоекстремістські рухи, зокрема й у Німеччині, підкреслює Єнс-Крістіан Ваґнер. "У цьому сенсі ми в Тюрингії - у центрі натиску", - каже він. Історик оцінює становище як "надзвичайно тривожне". "Ми довго вважали, що люди зробили висновки з уроків історії часів націонал-соціалізму", - зазначає він. Але на думку експерта, є небезпека, що ці висновки забудуться.

У середовищі АдН націонал-соціалізм та його злочини "постійно зменшують", а деякі навіть "висловлюються на користь прославлення нацизму", зазначає історик. Він вважає, що усвідомлення важливості критичного аналізу нацистського режиму для демократичних засад поступово втрачає свою чіткість.

У пам'ятних місцях на Еттерсберзі, поза межами самого меморіалу, вже не раз фіксували акти вандалізму. У 2024 році Єнс-Крістіан Ваґнер отримував відкриті погрози. Наразі працівники меморіалу іноді відчувають небезпеку для власної безпеки. "Ми не повинні піддаватися страху, але водночас слід бути обачними", – зазначає історик. І все це відбувається в Німеччині 2025 року.

У "Бухенвальді" розташований величний меморіал, який нагадує про трагічне минуле і слугує попередженням, щоб подібні події ніколи не повторилися. Тут можна знайти важливі місця пам'яті, такі як крематорій, площа для шикувань "Аппельплатц", "Дитячий блок" і "Інститут гігієни ваффен-СС". Зображення табірних воріт з цинічним написом "Кожному своє" часто з'являються у засобах масової інформації. Годинник на невеличкій вежі завжди показує 15:15. Саме 11 квітня 1945 року о 15:15 для всіх, хто став жертвою нацистського режиму, закінчилося це пекло, і розпочався новий етап — етап свободи.

Меморіал через вісімдесят років: сірі камені, безкраї простори, окремі будівлі, а по краях розкинулися буки та берези. За ними відкривається вид на далекі горизонти Тюрингії. Чи існує тут місце, яке має особливе значення для Єнса-Крістіана Ваґнера? Він задумується. Невдовзі спадає на думку так званий "малий табір", що представляє собою табір у таборі. Це територія, де загинуло надзвичайно багато людей. Спочатку сюди потрапляли в'язні, яких примушували працювати в тяжких умовах. "З лютого 1945 року цей район перетворився на місце страждань і смерті для тих, кого вивозили до 'Бухенвальду' незадовго до звільнення концентраційного табору 'Освенцім'," - розповідає Єнс-Крістіан Ваґнер. Лише за менш ніж сто днів, до моменту звільнення "Бухенвальду", тут загинуло майже шість тисяч людей.

Невдовзі після завершення Другої світової війни, в 1945 році, бараки були знищені. Як зазначає Єнс-Крістіан Ваґнер, у період НДР "малий табір" покрився рослинністю і перестав мати значення в пам'яті людей про той час. Сьогодні ж на цьому місці можна спостерігати лише відкритий фундамент. "Ця територія продовжує залишатися символом страждань і горя", - підкреслює історик.