Історичні фрески, сецесійний орнамент та двері епохи радянського періоду.

"Ми виявили структуру будівлі, яка містить залишки з різних історичних епох."

У Львові відновили давню кам'яницю і надали їй нових сенсів ZAXID.NET

Нещодавно у Львові відбувся запуск публічно-історичного простору "Після тиші" – центру однойменної громадської організації, що займається збором свідчень про трагічні події ХХ століття. Тут здійснюють запис інтерв'ю з очевидцями, оцифровують їхні сімейні архіви та реалізують проєкти в сучасних форматах, таких як виставки, подкасти та документальні фільми.

Приміщення, яке раніше близько двох десятиліть залишалося без господаря, тепер перетворилось на активний простір для громади. ZAXID.NET ділиться історією цього будинку та його новими жителями, які надають голос тим, хто протягом багатьох років залишався в тіні.

***

У 2021 році історик Андрій Усач разом із культурною менеджеркою Анною Яценко заснували в Львові незалежну ініціативу під назвою "Після тиші". Вони розпочали подорожі Україною, щоб зафіксувати свідчення тих, хто пережив драматичні події ХХ століття.

"Наша головна мета - зафіксувати історію України середини ХХ століття, включаючи радянські та нацистські репресії, Голодомор, Голокост, масові депортації та інші важливі події. Ми проводимо інтерв'ю з очевидцями цих подій, оцифровуємо їхні фотографії, листи та різноманітні документи, щоб донести ці свідчення до якомога ширшої аудиторії як в Україні, так і за її межами. Наша діяльність триває, незважаючи на наявність або відсутність фінансування для цих проектів. Час не на нашій стороні, і ми маємо терміново працювати з цими матеріалами, адже свідки можуть не дожити до моменту, коли їхні історії можуть бути розказані. З нашого досвіду, у 2021-2022 роках було значно більше свідків тих трагічних подій, які ми записали", - поділився Андрій Усач у інтерв'ю для ZAXID.NET.

Команда "Після тиші" працює з українськими та іноземними фондами, зокрема й з німецькими. Це унікальний досвід, кажуть дослідники, адже в Німеччині добре розуміють масштаби нацистських злочинів, але дуже слабко уявляють число саме українських жертв. До прикладу, примусові робітники та робітниці, вивезені на роботу в Німеччину з території СРСР, найчастіше фігурували в документах як "росіяни" і їх досі так і сприймають, хоча більшість з них, близько 2 мільйонів людей, походили з України.

"У покоління наших бабусь і дідусів є певні речі, що пов’язані з історичними подіями, але для їхніх нащадків вони можуть виявитися непотрібними, або ж самі нащадки просто відсутні. Коли людина помирає, її житло продається, а знайдені в ньому речі опиняються на різних барахолках чи в інтернет-аукціонах, які ми час від часу переглядаємо. Також у нас є невеличкі сімейні архіви, що були передані нам на зберігання, наприклад, документи з часів ув’язнення в ГУЛАГу чи депортацій у Сибір," - поділилася Анна Яценко в інтерв'ю ZAXID.NET.

Іноді ці архіви можуть роками чекати на втілення у ширшому проєкті, а іноді стають публічними. Так сталось і з історією Ганни Пастух - "остарбайтерки" з села Цикова Хмельницької області, яку під час Другої світової війни вивезли на примусову працю на завод у місто Ґельзенкірхен.

У 2022 році дослідники викупили на інтернет-аукціоні архів, де були фото та листи як самої Ганни, так і невідомого чоловіка, який в повоєнні часи писав їй із Уралу.

Згодом вчені виявили, що Ганна Пастух провела три роки в Ґельзенкірхені, а наприкінці війни вона вийшла заміж за ще одного "остарбайтера" - Миколу з Кіровоградської області.

"Ми дізналися, що в селі Розумівка, звідки був родом цей чоловік, є невеликий музей та бібліотека і сконтактували з ними. Так ми дізнались, що в нього є донька, яка й подарувала нам спільне фото свого батька з Ганною. Тоді ми вирішили зробити виставку про цю історію. Одну ми відкрили в Розумівці, іншу - в Ґельзенкірхені. Ця виставка мобільна і досі мандрує Німеччиною", - розповідає Андрій Усач.

Після закінчення війни Ганна та Микола не мали можливості зустрітися знову, хоча тривалий час підтримували листування. Жінка повернулася до свого рідного села, де відійшла у вічність у 1983 році. Вона попросила мешканців не ставити підпис на її могилі. Проте дослідникам проекту "Після тиші" вдалося знайти інформацію про неї завдяки сусідці, яка в останні роки піклувалася про Ганну.

"Ми не маємо інформації про походження цього архіву та те, як він опинився на інтернет-аукціоні. Проте ми щасливі, що він зберігся, і ми мали можливість поділитися досвідом Ганни. Її розповідь є надзвичайно важливою, оскільки багато колишніх "остарбайтерів" у радянські часи утримувалися від розмов про свої переживання, особливо жінки," - зазначає Анна Яценко.

З метою вивчення історій, що містяться в архівних матеріалах, дослідники об'єднують зусилля з місцевими установами, такими як музеї, бібліотеки та громадські організації. Крім того, вони активно використовують соціальні мережі для пошуку ймовірних родичів.

У "Після тиші" є безліч подібних історій, і для їх організації та структурування знадобився окремий простір, де можна було б безпосередньо фіксувати інтерв'ю, оцифровувати архівні матеріали, детально їх описувати та представляти зацікавленим слухачам.

Для публічноісторичного проекту "Після тиші" було вирішено використовувати компактне приміщення на вулиці Гребінки, 6, яке протягом багатьох років перебувало в запустінні.

"Ми проводили різноманітні виставки і зрозуміли, що реалізуємо їх в багатьох місцях, але тільки не у Львові, де постійно працюємо. Окрім того, у нас є власні архівні колекції, для яких потрібне місце для зберігання. Тому ми шукали простір, де можна було б встановити сканери для оцифровки, зустрічатися з людьми та записувати їхні спогади. Це не означає, що ми відмовляємося від експедицій, але наявність власного простору значно посилить нашу діяльність і дозволить працювати більш ефективно. Наш новий простір носитиме назву "Після тиші", що символізує те, про що ми говоримо – про події, які довгий час залишалися в тіні", - коментує Андрій Усач.

Кутовий триповерховий житловий будинок на вулиці Гребінки, 6 був зведений у 1885-1886 роках у стилі історизму з метою здачі квартир в оренду. Архітектор Зиґмунт Кендзерський реалізував проект на замовлення землевласника та підприємця з Львова Емілія Браєра. Цю територію в ті часи називали "Браєрівкою". Після смерті батька, Емілій успадкував резиденцію на сьогоднішній вулиці Богдана Лепкого та вирішив поділити навколишні землі на кілька ділянок для будівництва. В результаті цього сформувалися сучасні вулиці Лепкого, Гребінки та Шопена.

Еміль Браєр мав великі плани на будівництво, і окрім свого проекту "Браєрівка", він також збудував відпочинковий комплекс біля Винниківського озера, який отримав назву "Маріївка". Наразі на цьому місці розташований заклад відпочинку Emily Resort. Проте з часом Браєр зазнав фінансових труднощів, що призвело до його банкрутства і смерті, а більша частина території "Браєрівки" була забудована без його участі.

Житловий будинок за адресою вулиця Гребінки, 6.

До 1939 року будівля на вулиці Гребінки, 6 була тісно інтегрована в життя єврейської громади Львова і зазнала кількох значних реконструкцій. Наприклад, у 1907-1908 роках квартири були перетворені для потреб заможних родин адвокатів і медиків, де були створені кабінети для прийому клієнтів, а традиційні туалети на дворі замінено на санвузли, розташовані всередині житлових приміщень.

Тоді приміщення на першому поверсі, які раніше використовувалися як житлові квартири, було перепрофільовано для проведення судових аукціонів, на яких реалізовувалися конфісковані речі побутового вжитку. З 1930-х років тут функціонує поштове відділення №7, яке зберігло свій номер і до сьогодні.

У місці, яке нині відоме як "Після тиші", колись була двокімнатна квартира. У 1912 році її перетворили на магазини з широкими вітринами. Тут реалізували продукти харчування, одяг, насіння та спеції.

Після Другої світової війни житловий будинок на вул. Гребінки, 6 націоналізували, а від попередніх мешканців, найімовірніше, не залишилося нікого - більшість з них стали жертвами Голокосту. Пʼятикімнатні квартири перетворили в комунальні і розділили на менші.

Попри неодноразові перепланування, будинок зберіг автентичний зовнішній вигляд, сходову клітку та декоративні елементи всередині.

Пан Богдан, який живе на третьому поверсі, ділиться спогадами про те, як його родина оселилася в цьому будинку на початку 1970-х років, обмінявши свою квартиру на вулиці Городоцькій на нову, яку надали знайомі євреї. Він також згадує, що частина приміщення на першому поверсі, відома як "Після тиші", залишалася безлюдною з початку 2000-х років.

Стан приміщення на початку 2024 року. Фото Анни Ютченко

За його словами, у радянські часи в цьому житловому комплексі проживали сім'ї військових та представників інших еліт того часу, а з моментом здобуття незалежності більшість квартир було приватизовано. Один із нових мешканців, священик Йосиф Андріїшин, який служив у Соборі святого Юра, навіть заснував у підвалі приватну пральню під назвою "Аннет".

"Ця будівля має свою унікальну історію, яка безпосередньо пов'язана з нашими дослідженнями - Голокостом, Другою світовою війною, періодом радянського репресивного насильства та питанням збереження культурної спадщини. Приміщення було у жахливому стані, а ми, з оптимізмом, сподівалися, що зможемо швидко його відновити," - ділиться Андрій Усач.

Стан кімнати на початок 2024 року. Знімок Анни Дорожко.

Над оформленням цього простору працювала дизайнерка з Львова Устя Антонюк, яка створила проект, грунтуючись на дослідженні архівних матеріалів, що стосуються самого будинку.

"Потрібно було замінити вітрини, оскільки попередні, радянські, були неякісні і перебували в аварійному стані. Тож архівні креслення дали нам можливість повторити ділення вікон, які були тут у 1935-му. Також ми зробили зондажі підлоги, стін, стелі, знайшли цінну плитку тераццо періоду 1930-х і розписи. Ми намагалися зберегти якомога більше, навіть радянські двері, дерев'яну підлогу і скляні плафони. "Після тиші" працюють із травматичними подіями радянського часу, отже немає сенсу "стирати" цей період із життя приміщення", - розповіла дизайнерка ZAXID.NET.

Під час ремонту на стелі знайшли розписи періоду історизму та фриз періоду сецесії на стінах. Реставрацію виконувала Ірина Гірна із реставраційною майстернею "Гарда". Усі розписи очистили від нашарувань фарби та зберегли.

"Простір повинен бути доступним для всіх, і ми наразі розглядаємо різні рішення для облаштування сходів до санвузла та створення пандусу. Зараз ми займаємося погодженнями і шукаємо фінансування для цього проекту," - зазначила Анна Яценко.

В цілому, публічно-історичний простір складається з двох великих зал, у яких проходитимуть виставки, воркшопи та інші публічні заходи. Першою подією стало відкриття експозиції "Гуляйполе. Тимчасово переміщені історії", що була створена на основі евакуйованих експонатів з прифронтового Гуляйполя в Запорізькій області. Ці предмети зібрала команда ГО "Гуляйпільські старожитності", яка організовує експедиції до Гуляйполя та вивозить родинні архіви та музейні експонати подалі від зон бойових дій. Виставка в просторі "Після тиші" триватиме до 4 травня.

Публічноісторичний простір "Після тиші" доступний за адресою вул. Гребінки, 6, з 12:00 до 18:00. Вихідні дні: понеділок та вівторок.

Якщо у вашій родині є ті, хто пам'ятає та готовий поділитися розповідями про трагічні події середини ХХ століття, включаючи Другу світову війну та масові репресії в СРСР, і якщо у вас збереглися їхні фотографії чи документи з тих часів, команда "Після тиші" готова допомогти вам правильно зафіксувати ці спогади та оцифрувати сімейні архіви. Ми також можемо допомогти знайти додаткову інформацію про ваших предків в архівних матеріалах.