Мова ненависті як вираження дискримінації та правового ігнорування: вигук чи замовчування?

3 вересня 2016 року в Києві відбулася зустріч, організована Радою Європи, присвячена питанням запобігання і боротьби з мовою ненависті в Україні.

Мова ворожнечі – це різноманітні способи самовираження (усні, письмові, візуальні чи цифрові), які сприяють розповсюдженню, підбурюванню або виправданню расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму, а також дискримінації та ворожнечі на основі етнічної приналежності, релігії, національності, статі чи інших соціальних ознак. Цей соціальний феномен призводить до дегуманізації та приниження гідності окремих індивідів або груп, перетворюючись на небезпечний інструмент для розподілу суспільства й потенційного насильства.

Національна політика СРСР продовжувала імперські традиції придушення національної ідентичності через насильницьку русифікацію, масові депортації та систематичний терор, прикриваючись офіційною ідеологією "дружби народів". Будь-які спроби підняти питання національної дискримінації жорстко засуджувалися як "буржуазний націоналізм", тоді як голодомори та політичні репресії в національних республіках залишалися поза увагою. Яскравим прикладом цих репресій є депортація кримських татар, болгар, греків і караїмів з Криму в 1944 році. Ситуація, що включала численні репресії та голодомори, десятиліттями замовчувалася радянською владою. Проте з моменту здобуття Україною незалежності почали відбуватись поступові зміни.

Попри всі перешкоди, які створювала влада, суспільство, спираючись на патріотично налаштованих державних службовців, протягом усього періоду становлення держави невпинно прокладало шлях через заплутані лабіринти бюрократичних відмовок та обіцянок. Завдяки зусиллям цієї співпраці, сьогодні українська державна влада забезпечує дотримання прав людини шляхом впровадження міжнародних норм у національне законодавство та гарантування конституційних прав громадян, незалежно від їх етнічного походження, на основі ратифікованих Верховною Радою конвенцій та міжнародних угод.

Яскравим прикладом виступає закріплення принципу рівності всіх громадян перед законом у Конституції України, а також забезпечення прав корінних народів і національних меншин. Цю мету реалізують відповідні державні органи та спеціалізовані установи, які звітують про виконання міжнародних зобов'язань перед ООН, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

3 вересні 2016 року в Києві за ініціативи Ради Європи пройшла Зустріч високого рівня щодо створення національної багаторівневої та багатосторонньої платформ і спільноти практики з моніторингу, запобігання та протидії мові ворожнечі в Україні в якій взяли участь представники громадських організацій які мають практичний досвід в цій сфері діяльності, серед інших Всеукраїнська спілка Рада національних спільнот України. На заході було розглянуто низку важливих питань щодо реальних кроків для зменшення напруги в суспільстві, подоланні системних помилок, які заважають Україні послідовно виконувати програмні пункти домовленостей, угод, меморандумів та інших документів які регламентують адаптацію законодавства та державних інститутів до стандартів Європейського Союзу.

У своєму вступному виступі Ігор Лоссовський, заступник Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), підкреслив важливість постійної взаємодії органів державної влади, зокрема фахівців служби, з національно-культурними організаціями. Він зазначив, що ці зусилля спрямовані на швидке реагування на будь-які виклики, що виникають у сфері захисту прав і свобод представників національних спільнот у сучасних умовах.

Представник Державної служби етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) акцентував увагу на тому, що в 2019-2020 роках було створено цю установу з метою запобігання дискримінації за етнічною та релігійною ознакою в рамках виконавчої влади. Постанова Кабінету Міністрів України, що передбачила її створення, була ухвалена в серпні 2019 року, а юридична реєстрація відбулася 18 березня 2020 року. ДЕСС функціонує як центральний орган виконавчої влади, чия діяльність координується Кабінетом Міністрів і спрямована на реалізацію державної політики в галузі міжетнічних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні.

У ході виступів було підкреслено, що однією з основних системних проблем залишається брак вичерпних та перевірених статистичних даних про представників національних спільнот на рівні регіонів, зокрема в Державному агентстві з питань національних спільнот (ДЕСС). На сьогоднішній день відсутня точна інформація про загальну кількість таких громадян, їхню гендерну структуру, кількість багатодітних сімей, а також дані щодо осіб з інвалідністю, їх матеріального стану та реальних можливостей працевлаштування. Також немає чіткої статистики про кількість військовослужбовців, місця їх служби та проблеми, з якими стикаються вони і їхні родини.

Зокрема Володимиром Косенко, голова ГО "МИ Є" підняте питання, щодо того яким чином можна налагодити ефективний збір якісних демографічних та соціальних даних про національні спільноти на рівні громад без порушення прав на захист персональних даних та європейських стандартів конфіденційності.

У ході виступів та обговорень було підкреслено, що діюче законодавство України визначає багатоаспектну юридичну відповідальність за порушення принципів рівноправності громадян. Зокрема, Кримінальний кодекс України (стаття 161) передбачає санкції за свідоме розпалювання національної, расової чи релігійної ненависті, а також за приниження національної гідності. У свою чергу, Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 173-6) передбачає покарання за акти дискримінації, тоді як Кримінальний процесуальний кодекс України забезпечує загальні механізми для ефективного досудового розслідування таких злочинів.

Представниця Gender Stream Ольга Полякова сконцентрувала увагу на питання чи готові правоохоронні та судові органи України підвищити ефективність розслідування злочинів щодо предметом яких є мова ворожнечі, в умовах сучасних викликів.

Заступник начальника відділу - завідувач сектору дистанційної освіти відділу підготовки суддів Тамара Закревська звернула увагу учасників зустрічі на те, що судова влада та правоохоронна система стикаються з глибокою системною прогалиною в зазначеній сфері через брак спеціалізованих знань усудів, працівників Національної поліції та прокуратури й інших відомств щодо специфіки національних спільнот, адже правозахисники часто не володіють необхідними компетенціями для розуміння релігійних, культурних та мовних особливостей різних етнічних груп. Така відсутність фахової підготовки призводить до того, що тонкі міжетнічні нюанси або латентні прояви ксенофобії залишаються непоміченими, а потенційні злочини на ґрунті ненависті хибно кваліфікуються як звичайні побутові конфлікти. Вона розповіла про досвід навчання суддів який можна використати для підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів України.

Під час обговорення спільної матриці дій у боротьбі з мовою ненависті виникло питання про необхідність системної інтеграції інформації, що стосується етнокультурного різноманіття, толерантності та особливостей національних спільнот, у такі програми.

Історичний досвід Радянського Союзу, що характеризувався політикою замовчування, ігнорування та штучного приховування національних питань, чітко демонструє руйнівний вплив імперських підходів. Сьогодні ці методи повинні остаточно поступитися місцем систематичному просвітництву та професійному навчанні. Ефективна боротьба з дискримінацією вимагає проведення регулярних тренінгів та спеціалізованих освітніх програм для співробітників Державної служби з етнополітики, представників державних органів, а також суддів, прокурорів і працівників Національної поліції, які щоденно стикаються з реалізацією прав громадян.

Водночас державна політика має базуватися не лише на контролі й покаранні, а на всебічному сприянні національним спільнотам через створення потужної підтримки, толерантного середовища та умов для вільного розвитку їхньої культурної, мовної та етнічної самобутності. Тільки поєднання фахової правоохоронної компетенції, прозорої регіональної статистики й щирої турботи про збереження культурного різноманіття дозволить Україні остаточно подолати тоталітарні рудименти та побудувати міцне, згуртоване європейське суспільство не приховуючи та не замовчуючи проблеми, а створюючи запобіжники, що унеможливлюють їх появу.