Смелость ученых: эксперты по Холокосту обвиняют Израиль в геноциде палестинцев в Газе.

Страшна трагедія, що сталася 7 жовтня 2023 року, коли бойовики ХАМАС вчинили масовий напад в Ізраїлі, стала найбільш гучним випадком вбивств євреїв з часів Голокосту. Внаслідок цього нападу загинуло близько 1200 ізраїльтян, а 251 особа потрапила в полон. Однак, багато експертів вважають, що відповідь Ізраїлю була надмірною, оскільки кількість жертв у Газі перевищила 48 тисяч. Серед тих, хто характеризує дії Ізраїлю в Газі як геноцид, є професори з ізраїльських вишів та дослідники Голокосту. Чому ж важливо мати критичні голоси в суспільстві не лише для Ізраїлю, але й для України?

Науковці вказують на те, що події 7 жовтня загострили розподіл серед дослідників Голокосту. З одного боку стоять ті вчені, які вважають цей трагічний епізод унікальним і безпрецедентним у світовій історії, внаслідок чого вважають дії Ізраїлю цілком виправданими. Вони стверджують, що злочини, скоєні ХАМАС, коріняться у глибокій традиції ненависті до євреїв, що включає співпрацю між нацистами та арабськими націоналістами.

На протилежному боці виявилися давні критики ізраїльської політики та практик стосовно палестинського народу. Багато з них вважають Голокост одним із численних актів геноциду. Вони вважають, що ізраїльська влада використовує пам'ять про Голокост, щоб подати колективне покарання мешканців Гази як боротьбу за цивілізацію проти варварства, водночас просуваючи расистські стереотипи про палестинців. Ці критики стверджують, що спіраль насильства є наслідком політики Ізраїлю, яка включає вигнання палестинців з їхніх домівок, окупацію та блокаду Гази. Вони вважають, що єдиним шляхом до припинення насильства є політичне вирішення ситуації.

"Як науковці, ми маємо відповідально використовувати нашу мову та експертизу, намагаючись зменшити мову, яка може провокувати подальші конфлікти. Натомість, важливо зосередитися на висловлюваннях та діях, які сприяють запобіганню втратам життів. Тому, звертаючись до історії, ми повинні робити це так, щоб відобразити сучасність і не спотворювати її. Це є необхідною умовою для досягнення миру та справедливості в Палестині та Ізраїлі", - зазначають автори відкритого листа, присвяченого зловживанню пам'яттю про Голокост.

Першим, хто висловив думку про те, що дії Ізраїлю в Газі можна класифікувати як геноцид, став Раз Сегал, експерт у галузі Голокосту та геноциду, професор Стоктонського університету (США). У своїй заяві 13 жовтня 2023 року він зазначив, що Конвенція ООН, що стосується запобігання геноциду та покарання за нього, визначає п’ять ключових дій, які підпадають під це поняття. За його словами, Ізраїль наразі втілює три з цих дій у Газі: 1. Вбивство представників групи. 2. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічних розладів членам групи. 3. Умисне створення умов, що загрожують фізичному знищенню групи, частково або повністю.

Професор Лі Мордехай, який викладає в Єврейському університеті в Єрусалимі та спеціалізується на пізній Античності і Візантійській імперії, розпочав роботу над створенням документального хронікального запису війни в Газі. Його досьє постійно поповнюється новими даними, що стосуються насильства, голоду, жорстокості, дегуманізації та інших злочинів.

Одним з найбільш послідовних критиків ізраїльської політики щодо палестинців є професор Єврейського університету в Єрусалимі Амос Голдберг. Він був моїм науковим керівником під час піврічної стипендії в Єрусалимі. Амос - вихідець з родини ортодоксів, ветеран ЦАХАЛ. Він не носить кіпу і каже, що не вважає себе сіоністом. А ще Амос - мабуть, єдиний професор, який пересувається Єрусалимом на мотоциклі.

У серпні 2023 року у виданні Frankfurter Allgemeine Zeitung Голдберг опублікував статтю, в якій охарактеризував ізраїльську політику стосовно палестинців як апартеїд. "Звинувачення Ізраїлю в апартеїді не слід розглядати як антисемітизм. Це лише відображає дійсність", - зазначив він. Голдберг стверджує, що критику сіонізму не можна ототожнювати з антисемітизмом.

Вперше він підняв тему геноциду в статті, опублікованій у квітні минулого року, яка носила заголовок "Так, це геноцид". За словами Голдберга, безпосередні вбивства, руйнування, масові депортації, переміщення людей, голод, страти, знищення культурних і релігійних установ, а також переслідування еліт, включаючи вбивства журналістів, разом із загальною дегуманізацією палестинців створюють чітку картину геноциду — свідомого та цілеспрямованого придушення існування палестинського населення в Газі.

"Я визнаю, що це серйозне звинувачення, і я не ставлюся до нього легковажно, - зазначає Амос Голдберг. - Мені було дуже важко писати цю статтю, тому що вона також стосується мого народу і мого суспільства. Як частина цього суспільства, я також несу відповідальність за те, що відбувається. Масштаби звірств і руйнувань в Ізраїлі 7 жовтня були безпрецедентними. Мені знадобився певний час, щоб переварити те, що відбувалося, і зуміти сформулювати те, що я бачив, що розгорталося перед моїми очима [...] Зізнаюся, що спочатку я не хотів називати це геноцидом і шукав будь-які ознаки, щоб переконати себе, що це не так. Ніхто не хоче бачити себе частиною геноцидного суспільства. Але був явний намір, систематична модель і геноцидний результат - тому я дійшов висновку, що саме так і виглядає геноцид. І щойно ви приходите до такого висновку, ви не можете мовчати".

"Я особисто знаю людей, деякі з них дуже близькі мені, які постраждали від нападу. Декого було вбито, декого взято в заручники, дехто ледь вижив. У мене не було слів, щоб пояснити ситуацію, переварити її, оплакати її", - каже Амос Голдберг в іншому інтерв'ю. І водночас називає реакцію Ізраїлю на злочини ХАМАС "злочинно надмірною".

Ключовим питанням щодо злочину геноциду є наявність умислу. Подія масового вбивства без доведеного наміру знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу не може вважатися геноцидом відповідно до Конвенції ООН. Мотивом убивства має бути ідентичність групи. Голдберг доводить, що від представників влади Ізраїлю неодноразово лунали погрози перетворити Газу на руїни, заяви про те, що там немає невинних людей тощо, а в суспільстві панує радикальна атмосфера дегуманізації палестинців.

Геноцид не завжди проявляється у формах, подібних до Голокосту, з його потягами, газовими камерами, крематоріями, ямами для страти та таборами смерті, чи в повному знищенні всіх представників певної групи. "У Газі немає Освенцима. Проте це все ще є геноцидом", - зазначають Амос Голдберг і Даніель Блатман у свіжій публікації для газети "Гаарец".

Спільною рисою багатьох випадків геноциду є те, що вони часто вважаються актами самозахисту. Наприклад, вірмени в Османській імперії, які стали жертвами геноциду, що почався в 1915 році, вдавалися до терористичних акцій у відповідь на репресії. Схожим чином, народ гереро в Південно-Західній Африці піднявся проти німецького колоніального режиму, який фактично знищив їхні засоби існування, призвівши до їхнього майже повного знищення. У 1994 році в Руанді хуту вбивали тутсі після тривалого конфлікту, викликаного привілеями, наданими тутсі бельгійськими колонізаторами після Першої світової війни. У цьому контексті важливо підкреслити, що, за словами Голдберга і Блатмана, більшість виконавців геноцидних дій сприймають свої дії як необхідний захист від своїх жертв. Ізраїльсько-палестинський конфлікт також можна віднести до цього явища; багато ізраїльтян розглядають війну в Газі як захисну реакцію на жорстокий напад з боку ХАМАС.

Голдберг зустрівся з неоднозначною реакцією з боку студентів і колег. Частина студентів висловила своє обурення його статтею, тоді як інші висловили вдячність. Декілька колег вступили в суперечку з ним, а один навіть на Facebook висловив надію, що студенти більше не з'являтимуться на його уроках. Проте були й ті, хто зазначив, що його робота спонукала їх до глибоких роздумів.

Усі університети Ізраїлю виступають як центри опозиції до уряду Беньяміна Нетаньягу, і в українському контексті їх можна вважати надзвичайно прогресивними. Проте вони постійно стикаються з тиском з боку держави та патріотичних активістів, які вимагають усунення викладачів за критику політики чи дій армії. При цьому ізраїльські медіа без перешкод публікують матеріали, у яких країна звинувачується в геноциді.

Незважаючи на це, Голдберг висловлює песимістичні прогнози щодо майбутнього, оскільки вважає, що єврейська спільнота все більше стає агресивною, прагне розширення своїх впливів і демонструє авторитарні тенденції.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to assist you.

Проблеми, пов'язані ізраїльсько-палестинськими відносинами, сьогодні не є особливо актуальними для українців. Іноді вони навіть викликають певні почуття заздрості, адже ситуація в Газі затуляє увагу міжнародної спільноти від російської агресії в Україні.

Український інтерес у даному випадку зосереджений на усвідомленні значення публічного інтелектуала в соціальному контексті.

Один з найяскравіших публічних інтелектуалів німецький філософ і соціолог Юрґен Габермас відносить до чеснот інтелектуала якості, які важко назвати героїчними: схильність передбачати небезпеки, наявність фантазії, щоб розробляти альтернативи, та трохи відваги, аби виступити із заявою чи опублікувати памфлет. Але, головне, інтелектуала вирізняє здатність першим відчути щось важливе, чого ще не розуміє суспільство. І тоді інтелектуал не може, не має права мовчати, як професор Голдберг. А правий він чи помиляється, покаже час.

Нещодавно Михайло Дубинянський поділився своїми спостереженнями про те, як українські інтелектуали під час виборів 2019 року уникають незручних істин і не знаходять сміливості покинути комфортну атмосферу свого оточення.

Закрившись у своїй інформаційній ізоляції, прихильники Петра Олексійовича виливали свою агресію на "гінців" — тих, хто висловлював думки про безперспективність повторної кандидатури Порошенка.

Дубинянський також зауважує аналогічні явища під час великомасштабного конфлікту, коли "гінці" остерігаються висловлювати думки, які суперечать загальноприйнятим поглядам.

Тому надзвичайно важливо захищати можливість науковців і інтелектуалів відкрито критикувати свої уряди, держави та інтелектуальні спільноти. Адже така критика не є "зрадою" чи "поширенням ворожих наративів", а швидше прагненням підтримати, надати корисні поради своїй країні та владі, вказуючи на помилки і недоліки.