Пілотів-самогубців частували вином і шоколадом.

"З появою реактивних винищувачів Messerschmitt Me-262 завершилася ера гвинтових літаків. Я пропоную підняти всі наявні гвинтові літаки в повітря і використати їх для тарану американських бомбардувальників. Це дозволить зупинити ворожі авіанальоти, поки ми чекаємо на нові літаки з Америки. Така стратегія надасть нам час для покращення постачання пального та виробництва нових реактивних винищувачів, завдяки яким ми зможемо відновити нашу перевагу в небі," - переконував німецький офіцер, 31-річний Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн, під час зустрічі з командувачем повітряних сил Германа Ґерінга (1893-1946) у Берліні в вересні 1944 року.

Гайо славився як видатний пілот винищувача, який знищив 12 ворожих кораблів і збив дев'ять бомбардувальників. Ґерінг позитивно оцінив його пропозицію щодо таранів, але це рішення відображало безвихідь ситуації у Німеччині, тому рейхсмаршал затримався з його озвученням перед фюрером Адольфом Гітлером.

Лише на початку березня 1945-го план Гайо погодили. "Врятуйте націю від знищення шляхом свідомого ризику своїм життям, - розіслав циркуляр Герман Ґерінг. - Я кличу вас на місію, з якої у вас мало шансів повернутися".

Зголосилися сотні випускників льотних шкіл. Із них Ганс-Йоахім Геррманн почав формувати спецзагін Elbe. Набирали лише молодих, безтурботних і недо­свідчених. Відмовляли досвідченим пілотам і тим, кого вважали недостатньо сміливими.

Підготовка носила в основному ідеологічний характер. Практична частина включала вивчення основних елементів американських бомбардувальників. Учасникам надавали необмежений доступ до вина, коньяку та шоколаду. Їхні емоції підживлювали патріотичні та антисемітські фільми.

Інформацію про місію оприлюднили 20 березня 1945 року. Організували зустріч з пілотом, який вижив після зіткнення. На п'яти аеродромах розпочалася підготовка літаків Me-109 та Focke-Wulf Fw 190. З цих літаків зняли броню та гармати, щоб підвищити їхню маневреність. Залишили лише кулемет з 60 патронами. Стрільба була дозволена виключно в разі необхідності для захисту від винищувачів.

Бомбардувальники потрібно було атакувати саме тараном, щоб залякати противника й підірвати бойовий дух його екіпажів. Учасникам групи Elbe дозволили вистрибувати з літаків з парашутом безпосередньо перед зіткненням.

7 квітня 1945 року пілоти спеціального підрозділу Elbe виконали операцію під назвою Werwolf. В цей день американська 100-та бомбардувальна дивізія отримала наказ атакувати ключові об'єкти на півночі Німеччини. Підрозділ дислокувався на аеродромі Thorpe Abbotts у Східній Англії, задіявши в польоті 1304 бомбардувальники та 792 винищувачі.

У Німеччині з п'яти аеродромів у небо здійнялися 183 винищувачі, які мали піти на таран проти американських бомбардувальників. Льотчики склали заповіти, написали прощальні листи та запакували свої речі в посилки.

Вони піднялися на висоту 11 кілометрів, очікуючи на появу ворога. В радіоефірі лунали звуки гімну нацистської партії. Отримавши команду "Усі стерв'ятники та соколи - в атаку!", вони різко направили свої літаки вниз і на швидкості, що перевищувала 800 км/год, мчали до американських бомбардувальників. В результаті, їм вдалося тараном уразити 23 літаки, а ще 28 було збито винищувачами Me-262 та Jagdgeschwader 7.

Тоді, над озером Штайнхуде, неподалік від Ганновера, відбулася остання значна повітряна битва Другої світової війни. Люфтваффе зазнав втрат у 133 винищувачі, з яких 40 були знищені під час спроби тарана або в результаті успішного його виконання. Декілька німецьких льотчиків покинули свої літаки з парашутами, проте їх було розстріляно американськими винищувачами.

Американські війська зазнали втрат не менше ніж 25 літаків. Проте більшість їхніх бомбардувальників виконали завдання, досягнувши цілей і скинувши бомби.

Команду Elbe розформували. Її пілотів перевели в піхоту, яка долучилася до оборони Берліна.

7 квітня 1853 року під час пологів англійської королеви Вікторії (1819-1901) лікар Джон Сноу (1813-1858) вперше застосував хлороформ для знеболення. Він створив спеціальну маску для подачі цього засобу. В результаті королева народила свого восьмого сина, Леопольда. У 1857 році Сноу знову був запрошений до королівського палацу для асистування під час пологів. Раніше англіканська церква негативно ставилася до анестезії, вважаючи біль під час пологів покаранням за гріх Єви. Після того, як Вікторія схвалила використання хлороформу, ця форма анестезії отримала назву "королівська" і швидко набула популярності в Європі.

8 квітня 1513 року іспанський мореплавець та губернатор карибського острова Пуерто-Рико, 39-річний Хуан Понсе де Леон, оголосив півострів Флорида, тепер частину США, володінням Іспанії. Він вирушив у цю подорож в пошуках легендарного джерела вічної молодості, про яке дізнався від місцевих жителів Пуерто-Рико. Конкістадора вразила розкішна тропічна природа нового краю, і він вирішив назвати його Флоридою. У наступному році Хуана Понсе де Леона призначили військовим губернатором цієї території.

9 квітня 1368 року неподалік від німецького міста Нюрнберг розпочалася висадка лісу. Цю ініціативу реалізував 54-річний промисловець Петер Штромер. Деревина була необхідна для забезпечення шахт, заводів та млинів. Штромер зібрав насіння шишок сосни та ялиці, оскільки ці дерева росли найшвидше. Засаджений масив навколо Нюрнберга став першим у світі штучно створеним лісом. Штромера визнали батьком сучасного лісівництва. Його наступники почали отримувати прибуток від вирощування саджанців та лісових технологій, які здобули популярність у Центральній Європі.

129 пакистанських військових та 11 цивільних загинули внаслідок сходження лавини на військову базу на льодовику Сіачен на хребті Каракорум у Гімалаях 7 квітня 2012 року. Площу понад 1 кв. км накрило снігом завтовшки до 21 метра. Пакистанці розміщувалися на висоті 3 тис. метрів над рівнем моря на противагу індійцям, які з 1980-х намагалися встановити контроль над льодовиком. Для цього обидві сторони утримували 150 військових баз на льодовику й навколо нього. Деякі з них перебували вище за 6 тис. метрів над рівнем моря, тому регіон називали найвищим місцем на планеті, де точилися бойові дії. Майже 900 військових загинуло через лавини та суворі умови

"Не закликайте мене тікати. Моя смерть може принести більше користі, ніж моє життя. Не допущу, щоб із мене знущалися. Не хочу, щоб на вулицях Одеси, Корфу й Ангоноса показували на мене пальцями - от іде патріарх-убивця", -

відмовився сховатися від яничарів 75-річний Патріарх Константинопольський Григорій V, якого повісили поруч із його резиденцією після відправи Великодньої літургії 10 квітня 1821-го. Султан Махмуд II звинуватив предстоятеля в підтримці греків, які почали революцію. За два дні після страти його тіло скинули в море. Труп Григорія V виловили моряки, які доставили його до Одеси, де патріарха поховали. 1871-го на прохання грецького уряду останки перенесли до кафедрального собору в Афінах