Для початку - задачка любителям історії.
Який генерал Другої світової війни прославився тим, що зрадив свою країну, віддав наказ стріляти у своїх співгромадян, став зрадником у своїй батьківщині, був засуджений до страти, але водночас сьогодні шанується багатьма як герой?
Відповідь: це генерал Шарль де Голль! Герой Франції, який багато років обирався президентом країни. Зрадником його назвали в 1940 році.
Чому? А тому, що він відмовився прийняти мир, якого так жадали всі французи, і натомість вибрав шлях безмежної та безнадійної війни. За те, що його не цікавила доля півтора мільйона французьких солдатів, які терпіли муки в гітлерівських таборах.
Бо мир з фашистською Німеччиною давав їм надію. А подальший опір - вів до неминучої загибелі.
Чи може бути кожен мир добрим? І чи дійсно кожна війна, у якій противник має технічну та чисельну перевагу, є безвихідною? Чи не турбує нас це питання сьогодні, так само як колись французів 74 роки тому?
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Ішов 1940 рік. Над Європою навис морок неоголошеної війни. Безмежна міць армад тирана, який замахнувся на світове владарювання, паралізувала волю політиків. Хто може звинувачувати французів, які обрали в цю мить цілковитої безнадії своїм провідником не молодого вискочку, а шанованого й мудрого маршала Філіппа Анрі Петена?
"Де Голль виступає як популіст, і в той час у Франції його підтримка дорівнює нулю," - зазначав президент Рузвельт у листі до прем'єра Черчілля в ті роки.
А у Петена підтримка була практично одностайною. Адже він обіцяв спокій.
Маршал Петен був героєм Першої світової. Справжнім, не паперовим. Він громив німців під Верденом у 1916 році. Він знав, як їх напоумити. Коли загроза війни з Гітлером вже стукала в країну, на вимогу громадськості прем'єр-міністр Франції Рейно покликав 84-річного маршала у владу, призначивши віцепрем'єр-міністром.
Але коли сіро-зелені чоловічки Східного Сусіда в супроводі гаубиць, танків і бронемашин перетнули кордон батьківщини, винищуючи французьких солдатів, які готувалися до тривалого миру, геройський маршал запропонував більш надійний спосіб досягнення миру... - капітуляцію.
Безумовно, термін "капітуляція" не був вжитий. Розмова стосувалася зовсім іншої теми — перемир'я. Петен зазначив, що Німеччина безжально знищує Францію, і його обов'язком є порятунок інших регіонів країни. "Ми не можемо протистояти агресору. Нам залишається лише знайти спільну мову з Гітлером".
Опонентів у нього було мало.
Лише молодий заступник міністра оборони де Голля та прем'єр-міністр Великої Британії Черчилль завітали до Франції в ці складні часи. "Я підкреслював, - зазначає він у своїх мемуарах, - яка неймовірна здатність оборони великого міста вичерпувати сили армії агресора - від будинку до будинку. Я нагадав маршалу слова Клемансо: 'Я буду боротися перед Парижем, у Парижі та за Парижем'. Проте Петен залишався спокійним. 'Можна, - сказав він, - перетворити Париж на руїни, але це не змінить остаточний результат'".
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
14 червня окупанти урочисто вступили до Парижа, змусивши французький уряд залишити місто. На наступний день, 15 червня, в Бордо під час засідання ради міністрів керівники Франції намагалися знайти виправдання для компромісу з Гітлером.
Черчилль із сарказмом описав цю трагікомедію французької еліти. Генерал Вейган, головнокомандувач французьких військ, який невдало упустив шанс для контрнаступу, висунув вражаючий аргумент на користь термінової капітуляції: "Поки французька армія ще зберігає певну дисципліну та міць... необхідно забезпечити порядок у країні після поразки. Інакше ми опинимося в умовах анархії".
Віцепрем'єр Лаваль (пізніше - улюбленець Гітлера) пішов далі: "Франція не лише повинна укласти мир з Німеччиною, але й перейти на інший бік; вона має стати союзником завойовника і закінчити війну на боці переможця".
Як завжди в подібних випадках, найбільшими винуватцями стали союзники. Англійців докоряли, що ті не допомогли літаками, артилерією, мало виставили дивізій...
"Дивна стратегія ведення боїв, - відзначає Черчилль. - З одного боку, просять більше літаків, а з іншого - ведуть переговори про капітуляцію."
Чим більше привабливим виглядав образ Гітлера, тим гірше виглядала "маска колишнього соратника".
Генерал Вейган: "Англію за три тижні знищать, як молоде курча".
Петен: "Об'єднання з Великою Британією можна порівняти з "інтимною близькістю з мертвим тілом"."
Лідер націоналістичної парламентської фракції Жан Ібарнегаре висловився: "Було б краще стати нацистською провінцією! П принаймні, ми точно розуміємо, що це передбачає".
Краще бути частиною нацистського режиму... Це говорить саме за себе.
На той час термін "Стокгольмський синдром" ще не був відомий, але явище, яке можна було б назвати "синдромом Бордо", вже почало формуватися...
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
16 червня Петен стає прем'єром, 17 червня звертається по радіо до нації. Він закликав французів "припинити боротьбу" і через іспанське посольство звернувся до Німеччини з пропозицією укласти перемир'я.
Очевидці стверджують, що "пересічні люди зустріли звістку з неприхованою радістю".
У одному з історичних досліджень я натрапив на цитату з мемуарів російського письменника-емігранта Романа Гуля: "Усі: селяни, виноградарі, ремісники, бакалійники, ресторатори, офіціанти, перукарі та солдати, які втекли з фронту, прагнули одного – щоб це падіння в безодню нарешті закінчилося... У всіх на вустах було єдине слово – 'армістіс' (перемир'я), що означало: німці не просунуться на південь Франції, не зайдуть сюди, не розмістять тут свої війська, не відіб'ють худобу, хліб, виноград, вино... Генерал де Голль, який втік з Франції до Лондона, аби боротися до останнього, в той момент, на жаль, був не з Францією, не з її народом. На боці народу опинився Петен."
Залишившись без Парижа, маршал оселився в курортному Віші, де 10 липня депутати ухвалили конституційний закон, що надавав йому всі повноваження. За це рішення проголосували 569 парламентаріїв, тоді як 80 були проти.
Люди нарешті отримали те, що так довго просили: особу, яка буде відповідати за мир з агресором. З широкими повноваженнями, а отже, і з великою відповідальністю. І тепер можна вимагати з неї всієї відповідальності...
Підписання мирної угоди з Гітлером 22 червня 1940 року відбулося в надзвичайно принизливій обстановці — у тому ж вагоні та на тому ж місці в Комп'єнському лісі, де більше двох десятиліть тому німці самі підписали свою капітуляцію.
На перший погляд, умови миру виглядали достатньо прийнятними. Країна була поділена на зону, що перебувала під німецькою окупацією зі "спеціальним статусом", з адміністративним центром у Парижі, та "вільний" південь, де столицею став Віші. Французька армія, за винятком 100 000 військових, повинна була бути розформована.
Перемир'я стало символом завершення війни для Франції. Черчилль згодом роз'яснив причини рішення Петена: "Частина території могла залишитися не під контролем окупантів, а частина збройних сил - вільною. Якщо ж війна тривала б на морі, всі, хто не встиг виїхати з Франції, ризикували бути депортованими до Німеччини як військовополонені", - зазначає Черчилль.
Однак у німецьких таборах продовжувало перебувати 1,5 мільйона французьких військових полонених. Саме піклування про їхнє благополуччя стало причиною, чому багато людей, як тоді, так і в подальшому, виправдовували угоди Петена з Гітлером.
Дійсно, не без відома і згоди маршала багато полонених було звільнено. Але 750 тисяч інших французів усупереч угоді були відправлені на примусові роботи до Німеччини. Маршал не знав, що сказати на це своєму народові.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Старий вояк жив моральними категоріями Першої світової війни, де солдати й офіцери проявляли шляхетність і вірність слову. І він повірив Гітлеру, як ветерану "тієї" війни. Його заклик до фюрера про перемир'я починався словами: "Тепер ми з Вами, як і належить двом солдатам...".
Гітлер також всіляко підкреслював свою повагу до Петена: "Я щасливий потиснути руку французові, який не несе відповідальності за цю війну". Він охоче йшов на поступки.
Гітлер справді володів майстерністю в переговорах, оскільки завжди порушував свої обіцянки. Поки він обіймався з маршалом, у генеральному штабі розроблявся ретельний план захоплення вільної частини Франції, відомий під кодовою назвою "Аттіла". Як зазначає Черчилль, відповідна директива була видана Гітлером ще 10 грудня 1940 року.
Мета гітлерівських поцілунків - надмеркантильна: штовхнути Францію на війну з Англією. Формально залишивши французький флот під орудою Петена, Гітлер усіляко намагався змусити маршала напасти на колишніх союзників.
Він чинив опір, однак флот не відступав у безпечніше місце, наприклад, до однієї з колоній. Зрештою, щоб не передати німцям, англійці підірвали французькі судна, що стояли на якорі в одному з портів Алжиру. У відповідь Петен віддав наказ обстрілювати Гібралтар.
Гітлер відчував задоволення.
Чи усвідомлював маршал, що звертаючись до Гітлера з проханням про мир, він фактично відкриває шлях до війни? І тепер ця війна буде спрямована проти тих, кого він зрадив, укладаючи меморандуми та угоди з цим диктатором?
Знав. І намагався чинити пасивний опір. Підмахнувши з кривою посмішкою черговий антианглійський договір із фюрером і дуче, він заявляв у Віші, у вузькому колі: "Знадобиться шість місяців для обговорення цієї програми і ще шість місяців для того, щоб забути про неї".
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Проте існував один важливий момент. Петен виявився єдиним з легітимних керівників країн, що перебували під німецькою окупацією, який не лише підписав мирну угоду, а фактично визнав законність анексії частини своєї території, включаючи Париж. У відповідь на те ж бажане мирне врегулювання! Більше того, він погодився на створення "нового європейського порядку" разом із Гітлером, вступивши у співпрацю з тиранією та агресором.
Співпраця - це саме те, що має вирішальне значення!
Після особистої зустрічі з Гітлером у жовтні 1940 року, Петен виступив зі зверненням: "Французи, - сказав він, - я прийняв запрошення фюрера добровільно. Я не зазнав будь-якого "диктату", будь-якого тиску з його боку. Ми домовилися про співпрацю між нашими двома країнами. Наді мною одним здійснить свій суд історія. Досі я розмовляв з вами як батько, сьогодні я розмовляю з вами як глава нації. Прямуйте за мною! Зберігаєте вашу віру у вічну Францію!"
Яке чудове слово з'явилося в політичному лексиконі Петена — "співпраця"! По-французьки це звучить як "collaborer". Він неодноразово з задоволенням вживав його під час виступів перед своїми співвітчизниками.
Від нього воно і пішло гуляти світом - "колабораціонізм". Тільки чомусь не у значенні тріумфального переходу від війни до миру...
Бажаючих "поспівпрацювати" разом із маршалом виявилося чимало. Близько мільйона французів були держслужбовцями у роки війни і співпрацювали з окупантами. Лише штатний склад французької міліції (аналог гестапо) складав 32 тис. осіб. І вони, що характерно, зовсім не відчували себе зрадниками. А ніби навіть патріотами, які поставили інтереси нації вище власних ефемерних свобод.
З приводу свобод - це було певною мірою справедливо. Прийшовши до влади, Петен їх істотно урізав. Держава, побудована маршалом, дуже швидко стала авторитарною. У ній не було місця демократії, свободі преси. Зате культ особи маршала був у наявності.
Сьогодні історики так і не дійшли єдиного висновку: а чи був Петен переконаним нацистом?
Вважаю, що справа полягає в чомусь іншому. Неможливо співпрацювати з гітлером, незалежно від того, як його нову версію назвуть, і при цьому зберігати демократичні цінності.
Відповідно до внесених змін у французьку конституцію, традиційне республіканське гасло "Свобода, Рівність, Братерство" було замінене на новий девіз "Праця, Сім'я, Батьківщина".
Невже може бути інакше в країні, над якою навис фашизм? Якщо політичне життя заборонене, де ще проявити себе людині?
"Наша невдача стала наслідком нашої безвідповідальності. Атмосфера вседозволеності знищила все, що було збудовано на основах самопожертви. Тому я закликаю вас, перш за все, до відновлення інтелектуальних і моральних цінностей," - заявив Петен під час свого радіо-виступу.
І в цій ситуації він виявився таким же, як і всі інші. Якщо в державі панує безлад, чи справді винні лише зрадники у владі? Ні, причина криється в гомосексуалізмі, мереживних трусах та інших формах морального занепаду.
Після відстоювання моральних принципів маршал змінив курс та почав боротьбу проти євреїв. Чи була у нього можливість вчинити інакше, «порозумівшись» з Гітлером?
Початок був обережним — з поступового обмеження виборчих та освітніх прав. Але все це призвело до жахливих наслідків, що вилилися у створення фабрик смерті. З 350 тисяч євреїв, які мешкали у Франції в 1939 році, 150 тисяч були депортовані до концтаборів, серед яких було 20 тисяч дітей. Після війни лише близько 3 тисяч осіб змогли повернутися додому, інші стали жертвами трагедії. Це також була ціна, яку заплатили за мир з Гітлером.
Маршал та його соратники щиро переконані, що поступки на користь Німеччини є необхідними для збереження державності, здобуття додаткового часу та накопичення ресурсів для відновлення національної ідентичності.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
11 листопада 1942 року війська Гітлера, відповідно до операції "Атілла", перетнули демаркаційну лінію та окупували південні регіони Франції. Лідер французької держави став лише символічною фігурою. У 1944 році німецькі війська примусово депортували його до Німеччини.
У цей момент "популіст" де Голль триумфально повернувся на рідну землю, очолюючи війська "Вільної Франції".
У лютому 1945-го Петена заарештували і незабаром він постав перед судом.
Історики пишуть, що маршал був упевнений у виправдальному вердикті, адже мир із Гітлером врятував Францію: "У той час, коли генерал де Голль вів боротьбу за межами батьківщини, я також розчищав шлях до звільнення... Якби я не зберіг Францію, то нічого б було звільняти, хіба що руїни і кладовища".
Проте верховний суд визнав маршала винним у зраді та засудив до розстрілу.
Два дні тому генерал де Голль, що раніше був підлеглим Петена, замінив кару смерті на довічне ув'язнення в фортеці, розташованій на острові Л'Іль-д'Є.
Колишній національний герой помер у в'язниці в 1951 році у віці 95 років. З репутацією зрадника батьківщини. Деякі його співвітчизники зло переінакшили прізвище, називаючи "Пютеном" (putane - повія).
"Наді мною одним здійснить свій суд історія!" - пафосно промовляв він, підписуючи договір із Гітлером. Він не знав, наскільки мав рацію...
Можливо, розуміючи це, де Голль і не дозволив його розстріляти?
Народ - дивне цивілізаційне утворення. Коли настають тяжкі часи і приносяться криваві жертви, він перетворюється на обивателя і обожнює того, хто звільнив його від цих жертв, хто приніс на рідну землю мир. Мир за будь-яку ціну.
Після завершення війни нація знову об'єднується. Вона безжально вимагає відповідей за кожен сантиметр, відданий ворогові, за кожну мить приниження і полону. Вирок Петену не міг бути іншим.
Однак і ті, хто став на його бік, не уникли покарання. Лише в 1945 році, під час очищення державного апарату, було репресовано 40 тисяч колабораціоністів, з яких дві тисячі були страчені. Деякі історики оцінюють загальну кількість осіб, які постраждали від цієї "справедливості", на рівні до 2 мільйонів.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Чому віддати перевагу? Війні до останньої краплі крові - з катастрофічними руйнуваннями і загибеллю мільйонів людей? Чи капітуляції зі збереженням життів, частини території, культурної спадщини?
Давним-давно в Празі один місцевий історик поділився зі мною думкою: "Існує думка, що Чехія ніколи не вигравала жодної війни. Проте, попри це, вона змогла стати успішною демократичною державою, зберігши при цьому свою архітектурну спадщину, культуру та історичні традиції".
Гітлер захоплював Чехословаччину так само, як і Польщу, яка чинила запеклий опір. Проте Чехія майже не виступала проти окупації. Подібно до Франції під керівництвом Петена. Париж залишився цілим, тоді як Польща зазнала руйнувань і масового винищення.
Тепер усі ці країни є частиною Європейського Союзу, де кожен має рівні права. Чи дійсно варто було в 1939 році боротися до останньої краплі крові? І якщо так, то заради кого?
Хто дасть правильну відповідь на це запитання?
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Цей текст я створив десять років тому, в вересні 2014-го.
Згадки про цю особу виникли через пости в соціальних мережах кількох відомих українців, які стверджують, що в теперішній війні відповідальність лежить на уряді нашої держави, який навмисно знищує народ замість того, щоб шукати шляхи до миру.
Тому й вирішив знову опублікувати той, давній допис, із незначними скороченнями.
На жаль, сьогодні ця проблема стала ще більш важливою, ніж десятиліття тому...
#Євреї #Німеччина #Нацизм #Європа #Демократія #Адольф Гітлер #Суд #Солдате! #Полон #Сполучене Королівство #Історія #Президент (державна посада) #Нацистська Німеччина #Російська імперія #Франція #Літак. #Нація #Європейський Союз #Париж #Німці #Лондон #Концтабір #Польща #Чеська Республіка #Вінстон Черчилль #Іспанія #Радіо #Капітуляція (капітуляція) #Ворожий комбатант #Страта через розстріл #Прага #Англія #Франклін Д. Рузвельт #Співпраця у воєнний час #Філіп Петен #Перемир'я #Маршале! #Шарль де Голль #Віші #Максим Вейганд #Військовополонений #Бордо #Контрнаступ #Битва при Вердені #Жорж Клемансо #Вільна Франція #Беніто Муссоліні #Гібралтар
