Саміт НАТО не можна вважати невдалим для України з ряду причин. Бесіда з Безсмертним.

Саміт НАТО, що нещодавно відбувся в Нідерландах, став значним досягненням для президента США Дональда Трампа, але викликав розчарування в Україні. Основним результатом зустрічі в Гаазі стало рішення, за яким країни-члени альянсу зобов'язуються витрачати 5% свого ВВП на оборону, про що оголосив генеральний секретар організації Марк Рютте. Незважаючи на те, що Дональд Трамп підтвердив свою підтримку статті 5 НАТО, європейські країни залишаються стурбованими можливими змінами у військовій присутності США в Європі. Це викликає занепокоєння серед членів альянсу, оскільки деякі американські війська можуть бути переведені з континенту, що ускладнить європейцям укріплення власних оборонних спроможностей.

У 2024 році на саміті НАТО обговорювалася перспектива України в альянсі, проте ця тема більше не є актуальною. Хоча в декларації було підтверджено підтримку України, Росія була охарактеризована як "тривала загроза євроатлантичній безпеці". Для порівняння, у декларації з попереднього саміту в Вашингтоні минулого року Росія згадувалася понад 40 разів. Зокрема, там зазначалося, що РФ несе ключову відповідальність за "агресивну війну в Україні" та є "найзначнішою і найпрямішою загрозою для альянсу". У заяві 2024 року говорилося про "шлях України" до НАТО, але в останньому комюніке таких категоричних висловлювань не було. Документ НАТО цього року не містить подібних амбіційних формулювань. Проте одним з результатів саміту стало те, що Дональд Трамп зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським, який активно прагнув обговорити питання з американським лідером.

Ще одна актуальна тема - конфлікт на Близькому Сході. Офіційно війна між Ізраїлем та Іраном зупинена. Дональд Трамп досяг угоди про припинення вогню, зупинивши обстріли, які відбулися вже після оголошення перемир'я, і став на якийсь час символом перемоги. Але чи можна стверджувати, що війна між Ізраїлем і Іраном завершилася назавжди?

Український дипломат і політик Роман Безсмертний поділився своїми роздумами з приводу цих та інших важливих тем в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA.

Почнемо з конфлікту на Близькому Сході, який, за словами Трампа, вдалося зупинити назавжди. Ізраїль, ставлячи перед собою три ключові цілі — знищення ядерної та ракетної програм Ірану та зміна його режиму — вирішив частково реалізувати лише перші два, проте й це викликає сумніви. Іран тепер має можливість відновити свої сили, перегрупуватися і стати ще винахідливішим та рішучішим у протистоянні з єврейською державою. Дональд Трамп, вважаючи себе переможцем, заявив, що "Іран ніколи не відновить свою ядерну інфраструктуру". Проте, напередодні американські медіа опублікували інформацію, надану розвідкою США, що, незважаючи на масовані удари по ядерних об'єктах, Тегеран зберіг критично важливі елементи своєї ядерної програми. Таким чином, те, що сталося, заклало основи для нового етапу ірано-ізраїльського протистояння.

По-перше, і це дуже важливо: втручання Трампа або Путіна в цю ситуацію не принесе нічого позитивного. Ми ж усвідомлюємо, з ким маємо справу. Один з них — звичайний злочинець, а інший — ексцентричний персонаж, який давно втратив зв'язок із реальністю. Кожен з них має свій власний світ, свої переконання та правила. Тому першим кроком потрібно чітко відокремити інформаційний шум від реальних подій. Ситуація в світі не до кінця зрозуміла, і коли на передній план виходять ці ексцентричні та неадекватні особи, стає очевидним, що вони не вирішують проблем, а лише ускладнюють їх. Було б набагато доцільніше просто надати Ізраїлю зброю, забезпечити необхідні ресурси для зміцнення оборони, а не займатися дипломатичними іграми на нестійкому ґрунті.

На сьогоднішній день вкрай важливо відновити діалог між Нетаньяху і Трампом. Це необхідно не тому, що вони є ідеальними партнерами, а щоб мати можливість просуватися вперед і шукати відповіді на важливі питання. Що ж насправді сталося? Іран тепер опинився у стані, подібному до режиму Саддама Хусейна. Це означає, що розробка ядерної зброї буде проходити у повній таємниці. Де, ким і коли це відбуватиметься — ми вже не зможемо дізнатися. Це може бути як Іран, так і Росія, Північна Корея або будь-яка інша країна. Для розвідок США та Ізраїлю це справжня катастрофа. Уже сьогодні в обох країнах піднявся великий шум. Якщо загроза не зникла, то що ми досягли? Тепер важливо отримати чітку і об'єктивну оцінку ситуації та продовжити рух вперед, усвідомлюючи, що Іран планує робити завтра, через тиждень чи місяць. Інакше може бути вже пізно.

- Президент США несподівано публічно заявив, що надає Китаю зелене світло на купівлю нафти в Ірану, яку той переважно доставляє в обхід санкцій танкерами тіньового флоту. Заява Трампа дуже здивувала і нафтових трейдерів, і чиновників власної адміністрації, адже ж діють санкції. Це що взагалі було? Американський президент вже готовий до наступного кроку - зменшити тиск на Іран? Чи не здається вам, що тепер Ізраїлю, світу буде ще складніше зупинити іранський режим? Бо Трамп вже всім пояснив: програму знищено, загрози нема, питання закрите. І в результаті: уран є, технології є, гроші будуть, час вже тепер також буде. Іран почуватиметься чудово.

Так, ви абсолютно праві. Сьогодні ми існуємо у світі, де будь-яка країна, яка бажає створити ядерну зброю, має можливість започаткувати цей процес. Це вже не просто теоретичні міркування, а реалії нашого часу. Зупинити цей розвиток стає дедалі складніше, оскільки, як свідчить досвід, наявність ядерної арсеналу забезпечує безпеку. Якщо хочеш уникнути агресії, створюй ядерний захист. Цей механізм почав діяти давно і зараз просто перейшов у нову стадію. Проблема залишається невирішеною: її або ігнорують, або намагаються "заморозити", або ж замінюють імітацією активних дій. Коли ж знищуються міжнародні системи контролю за нерозповсюдженням, не варто дивуватися, що вся система починає давати збій. У такій ситуації кожен залишається наодинці зі своїми проблемами. Якщо не буде досягнуто прогресу у вирішенні іранського питання, то незабаром це питання набуде набагато більшої загрози.

Що ви думаєте з цього приводу: чи може Трамп, скориставшись своїм ілюзорним успіхом в переговорах з Іраном, спробувати реалізувати свою концепцію "мир через силу" щодо війни в Україні? Хоча бомбардування навряд чи відбудуться, однак жорсткий і ультимативний підхід цілком відповідає його манері.

Можливо. Саме це підтверджує ситуація з бомбардуванням. Цікаво, що Медведєв висловився про можливу передачу Росією технологій для відновлення ядерної програми Ірану, і це його зацікавило. Здавалося б, хто такий Медведєв для Трампа? Невдалий меланхолік. Але ця заувага справила на нього враження. Це стало його тригером. І Володимир Зеленський цілком усвідомлював це. На зустрічі в Гаазі з виробниками озброєнь він прямо вказав на те, як Кремль реагує на удари – не протестуючи, а висуваючи нові амбіції. І це було вмілое натискання на правильну кнопку.

- І водночас, у тій самій відповіді Трамп сказав, мовляв, я розумію, чому Путін - бос у Росії, а не Медведєв. Тобто Трамп таки, хоч і побіжно, але визнає роль Путіна як лідера.

І саме це слабке місце. Кремль у цій грі в підлещування переграв сам себе. Бо визнаючи Путіна "босом", Трамп публічно фіксує точку сили. А от саме на точку сили й потрібно тиснути. І це дорога до Дональда Трампа.

Саміт НАТО підійшов до завершення. Головне враження полягає в тому, що він був організований з метою максимально задовольнити Трампа. Йдеться не тільки про ті відомі п'ять відсотків, які держави повинні витрачати на оборонні потреби. Найважливіше для нас – це те, що питання України було представлено на цьому саміті в мінімальному обсязі, що й було бажанням американського президента.

Розпочнемо з важливого розмежування трьох аспектів: інформаційне заповнення, ритуали та реальні дії. Це особливо яскраво можна проілюструвати на прикладі України. Насправді, цей саміт не обмежувався двома з половиною годинами, як це офіційно оголошено. Він тривав майже цілий тиждень, починаючи з виступу Марка Рютте на форумі Chatham House, де були фактично анонсовані майбутні ініціативи. Сам саміт охоплював три основні дні. У понеділок працювали представники громадських інституцій, аналітики, міністри оборони та закордонних справ. У вівторок проходили громадський форум, зустріч виробників оборонної продукції, а також зустріч міністрів закордонних справ України та НАТО, завершена прийомом у короля Нідерландів. Що стосується підсумків, то, незважаючи на те, що сказано в заключному комюніке, фінансування фактично подвоєно. І це лише кошти НАТО, без урахування інших джерел фінансування.

Другий момент полягає в тому, що президент провів зустріч з власниками та вищим керівництвом оборонної промисловості Європи. Під час дискусії обговорювалися питання виробництва: що, як і де виготовляти. Вперше було оголошено, що Україна братиме участь у 150-мільярдному європейському фонді, призначеному для розвитку оборонного комплексу. Це не лише слова — існує чітка схема співпраці: модель "2+1", де Україна виступає разом з двома європейськими виробниками. Наступним важливим аспектом є питання забезпечення України необхідними ресурсами, зокрема зброєю та боєприпасами, яких наразі не вистачає на європейському ринку. Цей процес все ще триває і наразі проходить фінальне узгодження. Кожній країні НАТО було визначено її роль у цьому плані — завдання полягає не лише в фінансах, а й у створенні системи, що забезпечить безпеку, оборону та, що найголовніше, захист України, яка сьогодні є справжнім щитом для Європи. Важливо відзначити також нову роль генерального секретаря НАТО, адже раніше подібні зусилля координувало Командування об'єднаних сил, а тепер цю функцію виконує він.

Вперше Європейський Союз та НАТО співпрацюють у такій тісній взаємодії, що це помітно на всіх рівнях: на форумі виробників виступили Фон дер Ляєн, Рютте та Кошта, чітко синхронізуючи свої тези, немов заздалегідь прописаним сценарієм. Це свідчить про те, що програми НАТО, зокрема Rearm Europe та ініціатива "Готовність", вже знаходяться в гармонії між собою. Мова йде не лише про значні фінансові вливання, а також про те, як ці ресурси можуть бути використані ефективно та системно. Виробники, такі як SAAB та Rheinmetall, підкреслюють важливість уникнення хаосу у цих процесах. Військові професіонали усвідомлюють, що технології зазнали суттєвих змін, і відповідно, методи ведення бойових дій повинні еволюціонувати. Яскравим прикладом цього слугує досвід України. Саме тому угоди про спільне виробництво з Великобританією та Норвегією отримали таку широкому увагу – вони демонструють, як потрібно адаптуватися до нових умов. Сучасна війна вже не обмежується лише танками та літаками, які легко стають цілями. Це епоха безпілотників, автономних систем та нових стратегій бою. У світлі цих обставин, навіть враховуючи фактор Трампа, цей саміт виявився більш ефективним, ніж попередні. Так, іноді доводиться грати певні ролі: він отримав документ із п'ятьма пунктами, зачитав його, і всі проголосували. Але хтось має виконувати цю роботу, адже загроза все ще залишається.

- Ви справедливо сказали: ритуальні речі важливі. Той самий вихід до преси - генсека НАТО Марка Рютте, голови ЄС Антоніу Кошти та президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн разом з Володимиром Зеленським - це символічно. І не зважаючи на те, що там думає чи прагне Трамп, європейці діють та демонструють свою позицію. Але ж Україна згадується мінімально на цьому саміті. Немає тієї тональності, яка була раніше. І це теж сигнал для російського диктатора Путіна. Саме ритуальна тиша дає йому підстави думати, що у Заходу інші пріоритети. А президент США тим часом міркує вголос про п'яту статтю - що вона не гарантує негайної колективної відповіді.

Так, ми давно усвідомили цю істину. Якщо ознайомитися з текстом Вашингтонського договору, то видно, що чітко зазначено: кожна країна аналізує ситуацію і діє відповідно до своїх можливостей. У третій частині п'ятого пункту це прописано безпосередньо. Нехай Трамп насолоджується своїми інтерпретаціями. Але важливіше інше. Європа усвідомлює: ворог нарощує озброєння, готується до нових конфліктів. Це означає лише одне - Європа також повинна мобілізуватися, розвивати оборонну промисловість і підтримувати Україну. Що ми спостерігаємо за останній рік? Фактично, з січня по квітень Європа повністю задовольнила потреби України. І не лише задовольнила - ресурси навіть зросли. Саміт продемонстрував: цього року Україна отримає близько 15-20 мільярдів євро — більше, ніж у будь-якому попередньому році. І найголовніше, ці кошти будуть структуровані. Значна частина піде на спільне виробництво: Україна співпрацює з Британією, Норвегією, Данією, Фінляндією. І мова тут ідеться не лише про Україну, але й про автономізацію безпекової системи Європи.

Америка - є. Але далеко. І ми не знаємо, хто буде наступним президентом США. І якою буде політика. Так, недоліків вистачає. І я їх не заперечую. Але попри всю непередбачуваність Трампа, зроблені важливі кроки. І в Канаді, і в Гаазі Україна отримала те, чого прагнула. Так, немає гучних заяв. Але Вашингтонське, Вільнюське комюніке ніхто не скасовував. Шлях до НАТО збережено. Проблеми 2025 року вирішено. Так, Washington Post пише: Трамп мовчить, а програма Байдена завершується. Ну й нехай мовчить. Головне, Європа бере на себе відповідальність. І треба розуміти: інформації буде менше, але конкретним справ, навпаки, більше. Це видно навіть по цифрах - загальну суму називають, але структуру не розкривають. Контракти укладені, але що саме -- безпілотники? снаряди? - вже не озвучують. Це нова тактика. І вона працює.

Отже, те, що в даний час західні медіа стверджують про те, що ми переживаємо найнебезпечніший етап в історії НАТО та найбільшу кризу за 75 років, чи не є це, врешті-решт, перебільшенням?

З точки зору інформаційного впливу Трампа, ці оцінки, безумовно, мають свої підстави. Проте, якщо аналізувати реальний стан справ, зокрема розвиток оборонно-промислового комплексу в Європі, консолідацію європейських сил і підготовку до можливих загроз, то це зовсім не відповідає дійсності. Що ми спостерігаємо? Ніхто не розсварився, ніхто не пішов своїм шляхом, що на даний момент уже є позитивним показником. І лише час покаже, як розвиватимуться події. Отже, справа не стільки в риториці, скільки в здатності системи витримати кризові ситуації.

- Не пересварилися -- бо загроза ще не надто близька. Але коли вона стане безпосередньою -- от тоді й побачимо, наскільки альянс справді монолітний. Володимир Зеленський говорить, що розвідка має дані: Путін готує напад на країни НАТО. Багато військових у країнах Європи визнають, що такий сценарій можливий. Той же канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, до речі, сказав чітко: "ми нарешті зрозуміли наших балтійських друзів". І що головне - "ми усвідомили помилки минулого, зворотного шляху вже немає. Треба готуватись".

Цілком згоден. Мерц, до речі, прекрасно усвідомлює цю ситуацію, адже на ньому лежить політична відповідальність за чотири тисячі німецьких військових, які вже дислоковані з обіцяних п’яти тисяч у країнах Балтії. Він добре розуміє, які наслідки можуть бути, коли партнери не готові до дій. Подивімося на Швецію та Фінляндію: незважаючи на їх недавній вступ до НАТО, вони вже опинилися на передовій. Це новий статус, який вимагає активних дій, не лише для пояснення своїм громадянам, але й для забезпечення армії, розвитку інфраструктури та політичної волі. Аналогічна ситуація спостерігається і в балтійських країнах, і в Польщі, які наразі відчувають величезний тиск. У них є два варіанти: або зміцнювати співпрацю з НАТО та Україною, або обирати шлях, подібний до Орбана. Чому я згадав Орбана? Бо в Європі спостерігаються дві тенденції: одні об'єднуються навколо принципів безпеки, інші ж намагаються втекти. Орбан демонструє поведінку, яка вже давно перейшла межі флірту, адже він намагається дистанціюватися від НАТО та ЄС, особливо якщо в цих структурах буде Україна.

- На саміті, нарешті, відбулася довгоочікувана зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Одне з головних питань розмови - продаж зброї, особливо комплексів ППО Patriot. При цьому президент США так і не дав однозначної відповіді, як саме він збирається діяти щодо цього напрямку.

Відсутність чіткої відповіді на питання про закупівлю та продаж зброї не означає, що заяви про готовність надати підтримку не мають значення. Це може свідчити про те, що наміри допомогти будуть сприйняті як можливість для Сполучених Штатів реалізувати зброю як Україні, так і європейським посередникам, які потім переправлять її до України. Схоже, що існує певний план, який він не хоче розголошувати, і тому не може надати остаточну відповідь. Цей план ще не сформувався, особливо враховуючи бажання спочатку обговорити ситуацію з Путіним. Тому він утримується від конкретизації цього питання. Проте, якщо розглядати ситуацію в цілому, він, ймовірно, вже прийняв рішення для себе. Важливо, щоб Україна вела конструктивний діалог з Вашингтоном і не давала приводу для інших припущень. Також слід враховувати, що Москва може активно маніпулювати ситуацією. Отже, наразі можна з оптимізмом підсумувати цю ситуацію.

- Канада підписала оборонну угоду з ЄС на тлі риторики Трампа і його "анексійних" фантазій щодо Канади. І от тепер оборонна угода, участь у програмі на 150 мільярдів євро з переозброєння ЄС. І там, до речі, чимало прописано і щодо України. Цікаво, логічно і показово для нового лідера Канади - Карні.

Це абсолютно зрозуміло. Якщо проаналізувати історію участі Канади у європейських конфлікті, зокрема Першій та Другій світових війнах, можна помітити, що країна завжди реагувала оперативно, часто навіть раніше Сполучених Штатів. Канада підтримувала Європу та її союзників, і тому поглиблення оборонної співпраці з Європейським Союзом є цілком логічним кроком. З відходом адміністрації Трампа від НАТО, Канада все більше наближається до ЄС, і це відображає певну тенденцію. Карні усвідомлює цю ситуацію, його рішення є не спонтанними, а ретельно продуманими. Легше вести переговори з ЄС як з єдиним блоком, ніж з Вашингтоном, де позиція Трампа може змінитися за одну ніч. І, попри все, Трамп розуміє, що ЄС перетворюється на не лише економічну, але й військову силу. Залишається лише надати більше можливостей Німеччині, адже вона знаходиться під значним тиском. Варто згадати відомий вислів Трампа до Мерца: "Ми не хочемо, щоб у вас була ядерна зброя". Мерц дипломатично відповів, що їхні амбіції не включають цього. Але послання зрозуміле: це вже не лише тривога, а й ревнощі глобального лідера, який спостерігає, як Європа починає діяти самостійно.

Отже, ви вважаєте, що це лише початковий етап на шляху до більш значущих і стратегічних кроків з боку Канади та Європейського Союзу? Для нас, безумовно, це позитивний розвиток.

Безсумнівно, це спільна ініціатива, яка дозволяє Канаді, нарешті, наблизитися до досягнення своїх зобов'язань у сфері оборонних витрат, щонайменше на рівні 2% від ВВП, не кажучи вже про 3,5%. Якщо бути чесними, Канада займає одне з перших місць серед країн, які відстають у цій сфері. Завдяки цьому механізму країна зможе частково вирішити цю проблему. Справа не лише в фінансах, а й у тому, куди ці кошти інвестувати. Канада має досвід, розвинену оборонну програму та військовий досвід, що дозволяє їй усвідомлено підходити до своїх дій. Це не просто теорія. Коли Карні залучається до цього процесу, він розуміє, що ресурси будуть використані раціонально. Формула 2+1 є вкрай вдалою: Європейський Союз, Канада та Україна об'єднують зусилля для реалізації конкретних, спільних і практичних оборонних проєктів.