Блицкриги 1939-1941 годов стали прямым следствием политики "умиротворения" агрессивных сил.
О сходстве политики новой администрации США по умиротворению российских агрессоров (которых она, впрочем, предпочитает не называть агрессорами) с политикой британских и французских участников Мюнхенского соглашения-1938 написано и сказано немало - как в Украине, так и на Западе. Но не сказано (или недостаточно четко сказано), по-моему, главное: во-первых, это соглашение спасло Гитлера от катастрофы; во-вторых, его реализация открыла путь блицкрига на Западе в 1940 и на Востоке в 1941; в-третьих, оно на долгие десятилетия отвадило чехов от демократии, со всеми вытекающими последствиями.
Далее текст на языке оригинала.
Не буду занурюватися в деталі подій, що передували Мюнхенській угоді, адже на цю тему вже існує чимало матеріалів. Серед них — моя брошура "Пакт, що започаткував війну. Сюжети Великої Історії ХХ століття" (вийшла у двох виданнях — 2016 та 2018 роках). Хочу лише підкреслити те, що зазвичай залишається поза увагою більшості авторів.
Найперше, до початку 1930-х "судейських німців" у Чехословаччині не було; натомість у ній майже чверть населення становили німецькомовні судетці, Sudeťáci, як їх звали чехи. Німецькою у них була тільки літературна мова, а між собою вони розмовляли на діалекті, що відрізнявся від цієї мови майже так, як голландська від німецької. На виборах Sudeťáci голосували за регіональні організації соціал-демократів, християнських консерваторів, комуністів, аграріїв. Але після приходу до влади Гітлера у Чехословаччині був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, який офіційно вимагав автономії Судет у складі федеративної Чехословаччини, а реально прагнув приєднання Судетської області до Третього Райху. З Генлейна почалося визнання судетців "співвітчизниками" жителів Німецької держави, хоча територія області до складу Німеччини ніколи не входила, якщо не вважати такою державою аморфну середньовічну "Священну Римську імперії німецької нації".
Берлін активно підтримував організацію Генлейна, забезпечуючи її пропагандистськими матеріалами та відзначаючи майстерність агітаторів, які згодом перетворювалися на організаторів масових протестів і терору проти політичних супротивників. В результаті, суденці швидко усвідомили свою ідентичність як "справжніх арійців" і одностайно підтримали генлейнівців. У магазинах і готелях зникли написи чеською мовою, а найактивніші з них приєдналися до воєнізованих формувань, після проходження підготовки в "літніх таборах для німецьких патріотів".
Існує поширене уявлення, що чехи capitulated до нацистів без жодного опору. Проте це не відповідає дійсності. У травні 1938 року Берлін підготував військовий заколот у Судетах і направив дивізії Вермахту до кордону Чехословаччини. Однак чехословацький уряд організував часткову мобілізацію, відправив війська в Судети та придушив повстання прихильників Генлейна. Після цього, за наполяганням західних демократій, розпочалися переговори з нацистами, які представляли інтереси судетських німців, за посередництва впливових політиків на чолі з лордом Ренсименом. Прага погодилася на створення автономних німецьких районів, але 12 вересня 1938 року з'їзд НСДАП ухвалив резолюцію, що вимагала від Чехословаччини надати "державне самовизначення" для судетських "співвітчизників". У своїй промові Гітлер стверджував, що він прагне миру, проте підкреслював, що "неможливо допустити, щоб сім мільйонів чехів гнобили три з половиною мільйони судетських німців", відзначаючи, що за "змученими" судетськими німцями стоїть "озброєна німецька нація". 13 вересня в Судетах спалахнуло збройне повстання; у відповідь чеський уряд оголосив воєнний стан у районах, населених судетцями, та знову відправив регулярні війська. У сутичках загинуло понад 300 бунтівників, а Генлейн втік до Німеччини.
Проте фотографії "звірств чеської армії", які поширило міністерство Геббельса, прогриміли по всьому світу. Гітлер із різних трибун неодноразово заявляв, що прагне миру та вважає себе миротворцем, однак у разі необхідності готовий до війни великого масштабу. Демократичний Захід опинився в стані вагання, адже йшлося про стабільність у Європі і спробу задовольнити розгнівану, культурну німецьку націю, що дала людству Баха та Ґете. До того ж, антисемітизм нацистської держави у 1935-1938 роках був значною мірою пригніченим, тому ті, хто цього бажав, могли запевнити себе в "позитивних змінах Гітлера". Отже, 30 вересня 1938 року в Мюнхені дві тоталітарні держави — Німеччина та Італія — разом із двома демократичними країнами — Великою Британією та Францією — підписали угоду про "урегулювання кризи", залишивши Празьку сторону осторонь.
П'ять з половиною місяців після укладення угоди, в якій французькі та британські лідери "заради миру та стабільності", а також "для захисту прав німецькомовної меншини чеських судетців", вирішили долю своєї союзниці - демократичної Чехословаччини, - віддавши її значні території на користь Третього Райху, Угорщини та Польщі, сталося нове трагічне події в Центральній Європі. Позбавлена столиці Братислави та важливих земель, Словаччина 14 березня 1939 року оголосила про свою формальну незалежність, яка насправді була під контролем гітлерівської Німеччини, щоб зберегти хоч якусь частину державності. Карпатська Україна також проголосила незалежність, але стала жертвою окупації з боку авторитарної Угорщини. В той же час, 15 березня на запит уряду Чехії німецькі війська увійшли до Праги. Країна була перетворена на "Протекторат Богемія і Моравія" (des Protektorats Böhmen und Mähren); проте Берлін залишив чехам певні атрибути державності - протекторат мав президента, Еміля Гаху, уряд, армію та поліцію, а також місцеві органи влади та фінанси. Всі ці структури, однак, підпорядковувалися імперському протектору - спочатку Костянтину фон Нейрату, а згодом обергрупенфюреру СС Райнгарду Гайдріху. Це призвело до заборони свободи засобів масової інформації та політичних партій, створення концтаборів, знищення політичної опозиції, закриття чеських університетів, геноциду євреїв і ромів, а також до мобілізації потужної економіки Чехії на військові потреби Райху.
Цікаво, але Совєтський Союз також залишив Чехословаччину в складній ситуації: після обіцянок про підтримку та розгортання значних військових сил на західному кордоні СРСР, зв'язок із Москвою раптово обірвався на три дні. Він відновився лише після капітуляції Праги, і тоді Москва заявила: вам не слід було здаватися, ви самі винні в цьому, тепер розбирайтеся самі. Декілька тисяч чеських військових і політиків вирушили на Захід, а кілька сотень - до СРСР. Усі інші залишилися в країні та з різним рівнем успіху адаптувалися до нових умов життя.
Промисловий сектор тієї частини Чехословаччини, що стала протекторатом, вирізнявся своєю розвиненістю серед країн Європи перед Другою світовою війною, зокрема в області військової техніки. Чехословаччина мала потужну та професійно підготовлену армію, яка відзначалася високим рівнем озброєння. Вона змогла успішно придушити спроби місцевих нацистів повстати та знищила 20-тисячний "добровольчий" корпус, що вторгся з Німеччини. Проте підписання Мюнхенської угоди серйозно вдарило по моральному духу чеських військових; крім того, за "дружньою порадою" британських і французьких "миротворців" було зупинено виробництво новітніх танків LT-38, які перевершували легкі німецькі танки, що становили основу Панцерваффе. У березні 1939 року Гітлер отримав у свою власність 244 легких танки LT-35 і 3 сучасні LT-38, які відразу ж почали використовувати під маркою Pz.Kpfw 38 (t), тоді як LT-35 стали основою для формування 6-ї танкової дивізії Вермахту під назвою Pz.Kpfw 35 (t). Окрім того, нацисти захопили 254 гірських 75-мм гармат, 241 80-мм польову гармату, 261 150-мм гаубицю, 23 305-мм мортири та понад дві тисячі 37-мм протитанкових гармат, які могли пробивати броню всіх радянських танків, за винятком Т-28 і Т-35. А також не слід забувати про десятки тисяч ручних і станкових кулеметів та сотні тисяч гвинтівок.
Але окупанти не збиралися задовольнятися трофеями. Їм потрібна була вся потужність чеської промисловості. Найперше вони продовжили на якийсь час випуск танків Pz.Kpfw 35 (t) і розгорнули випуск Pz.Kpfw 38 (t) - загалом останніх різних модифікацій до 1942 року побудовано близько 1400. Чеські танки зіграли неабияку роль у польській кампанії та у бойових діях на Західному фронті (1939-40). У червні 1941 року майже чверть танкового парку Німеччини становили Pz.Kpfw 35 (t) і Pz.Kpfw 38 (t). У Вермахті було п'ять танкових дивізій, повністю озброєних чеськими танками. А ще ці танки перебували на озброєнні Угорщини, Словаччини і Румунії, які теж воювали проти СССР, та союзниці Німеччини Болгарії. Чи був би можливим бліцкриг без цих танків? А ще на шасі Pz.Kpfw 38 (t) були розроблені та серійно випускалися самохідні гармати Marder III та Grille, а з літа 1944 року - винищувач танків Hetzer (побудовано близько 3000). При цьому нові модифікації танків й інших броньованих машин розробляли чеські інженери, а на конвеєрах працювали чеські робітники.
В цілому, Вермахт отримав від військово-промислового комплексу протекторату більше 20 000 вантажівок марки Škoda, понад 1100 автомобілів Tatra, а також близько 1 400 000 гвинтівок і пістолетів, 62 000 кулеметів і близько 4000 артилерійських знарядь та мінометів. Для потреб Вермахту також виробляли гусеничні тягачі RSO, важкі тягачі SWS, командирські позашляховики Škoda-900, Kfz-1 і Kfz-4. Це все було важливими елементами blitzkrieg, чи не так? У конструкторських бюро чеських підприємств розроблялися складні військово-морські, танкові, ракетні та авіаційні системи, а також багато компонентів для підводних човнів, важких танків Tiger і Panther, балістичних ракет V-2, реактивних винищувачів He-162 і Me-262. Також виготовлялися корабельні гармати та штурмові гвинтівки StG-44, на основі яких після війни в СРСР був створений автомат Калашникова...
Число чеських робітників, зайнятих у промисловості (насамперед військовій), зросло з 1332000 осіб у 1939 році до 1701000 осіб у 1944 році. А понад 450000 чехів добровільно-примусово виїхали на роботу до Райху. Такі значні резерви робочої сили з'явилися, по-перше, внаслідок закриття всіх чеських вишів, по-друге, демобілізації більшої частини армії (у ній залишили тільки сім тисяч вояків). Що цікаво: аж до травня 1945 року ця промисловість достатньо ритмічно працювала, хоча і не так, як раніше, через нальоти авіації союзників. Актів серйозного саботажу майже не було - негативне ставлення до нацистів виливалося в анекдоти, бойкот німецької кінохроніки, слухання британського радіо, сповільнення робити (je pomalé - "працюй повільно", таким було гасло). На Третій Райх і його військо працювало і контрольоване владою сільське господарство.
Після початку Другої світової війни в протектораті були введені продовольчі картки. Звичайний споживач отримував щотижня: 2900 грамів хліба, 900 грамів борошна, 500 грамів м'яса, 210 грамів їстівних жирів та два літри молока. За цими картками також розподілялися одяг, взуття, тютюн, бензин, медикаменти та деякі інші товари. Клієнти вищих категорій, звісно, отримували більше. Окупаційна адміністрація, беручи до уваги важливість місцевого виробництва, прагнула підтримувати рівень життя чеського населення на рівні, близькому до стандартів, які панували в Райху.
Лише з середини 1944 року в чеському суспільстві почали наростати антинімецькі настрої. Більше того, в гірських та лісистих районах утворилися перші партизанські формування; до березня 1945 року їх чисельність зросла до кількох тисяч. В період з 1 по 9 травня в протектораті спалахнуло антинацистське повстання, яке спочатку підтримала 1-а дивізія Російської визвольної армії (РОА), відомі як власовці, а згодом до них приєдналися війська 1-го Українського фронту.
Виникає закономірне питання: чому Чехія не демонструвала такого ж активного Руху Опору, як сусідні Польща чи Словаччина? У Польщі функціонувала потужна підпільна Армія Крайова, а згодом до неї приєдналася Армія Людова. У Словаччині в 1944 році спалахнуло велике національне повстання, в якому брали участь військові, цивільні громадяни та партизани. Чи можна звинувачувати в цьому репресії? Безумовно, репресії мали місце і були масовими. У 1939 році нацисти заарештували близько двох тисяч учасників протестів, серед яких були робітники та студенти, дев'ятьох з них стратили. До жовтня 1941 року окупаційна влада затримала понад 10 тисяч осіб за підозрою у підривній діяльності, включаючи прем'єра Алоїса Еліаша, який був страчений у травні наступного року. Лише в період з 28 вересня 1941 року до 20 січня 1942 року військовий суд у Празі призначив 486 смертних вироків, а 2242 особи були відправлені до концтаборів. Після замаху на імперського протектора Райнгарда Гайдріха, що закінчився його смертю від зараження крові, почалася акція терору: 10 червня 1942 року було розстріляно 172 чоловіків з селища Лідице, яких звинуватили у співпраці з партизанами, а 172 жінки були відправлені до концтабору Равенсбрюк. 105 дітей частково відправили до концтабору Хелмно, де загинуло 82 дитини, а решту залишили для "онімечування". Всі будівлі селища були знищені вогнем. Це справді страшна трагедія. Але скільки сіл було спалено окупантами в Польщі, скільки цивільних поляків було розстріляно і померло в концтаборах? Існує ще одне пояснення: матеріальні блага. Дійсно, німецька адміністрація докладала зусиль, щоб забезпечити чеських робітників продовольством, одягом та взуттям на рівні, близькому до норм у Райху. Більше того, була створена ефективна система соціального забезпечення. Чи може бути, що для чехів все вимірювалося лише матеріальними благами?
Ситуація склалася інакше. Переважна частина чехів, позбавлених інтелектуальної еліти (яка або виїхала за кордон, або опинилася в таборах), відчувала глибоку дезорієнтацію. В цілому, чехи були сильно обурені позицією Британії та Франції; їхня зрада призвела до серйозного морального падіння в суспільстві. Щодо СРСР, чехи також ставилися з недовірою: країна обіцяла підтримку, закликала до боротьби, а потім просто зникла з поля зору. Варто зазначити, що в 1930-х роках більш ніж 13% виборців Чехословаччини підтримували комуністів; вони не зникли безслідно, а багато з них пішли працювати на Гітлера, а деякі, серед фольксдойчів та словаків, навіть зголосилися воювати за нього.
Я не просто так наводив стільки чисел і фактів — це зроблено для того, щоб читачі могли сформувати власну думку: якою могла б бути Друга світова війна, якби не "умиротворення" Німеччини та анексія Чехії, і чи могла б вона взагалі розпочатися? Адже значна частина німецького генералітету та бюрократії була готова усунути Гітлера в разі конфлікту з Чехословаччиною та її союзниками. Але Мюнхен-1938 став рятівним кругом для фюрера, засвідчивши, що агресивний тоталітаризм здобуває перевагу над миролюбною демократією.
Головним чинником стало те, що національна травма, спричинена прагненням "умиротворення" агресора, неминуче вплинула на подальші події. У листопаді 1945 року Червона арія покинула Чехословаччину, а комуністи, без підтримки радянських окупантів, змогли захопити всю владу та здобути підтримку більшості населення на виборах. Це сталося через десять років після Мюнхенської угоди. Лише через тридцять років після цього чехи вирішили боротися за демократію. Це свідчить про глибоку зневіру в її ефективність...
...Але за всього того у 1938 році Чемберлен все ж не запросив Гітлера завітати з дружнім візитом до Лондону.
#Євреї #Німеччина #Нацизм #Європа #Друга Польська Республіка #Демократія #Нацистська партія #Адольф Гітлер #Німецька мова #Берлін #Сполучене Королівство #Москва #Президент (державна посада) #Нацистська Німеччина #Франція #Угорщина #Словаччина #Карпатська Україна #Німці #Концтабір #Мобілізація #Повстання. #Чеська Республіка #Річ Посполита #Прага #Гармата. #чехи #Комунізм #Йозеф Геббельс #Чехословаччина #Партизани (військо) #Мюнхенська угода #Гвинтівка. #Збройні сили #Танк #Судетські німці #Невілл Чемберлен #Завод Skoda #Веймарська республіка #Судетська область #Протекторат #Міномет (зброя) #Моравія #Богемія #Tatra (компанія)
