У статті "Маневичі" з "Історії міст і сіл Української РСР", виданій у 1892 році, рік, що там згадується, не можна вважати роком заснування Маневич, враховуючи відсутність надійних джерел та суперечливість поданих фактів. Немає жодних підтверджень існування населеного пункту на території сучасних Маневич навіть у кінці XIX століття. Чому ж досі так складно відстоювати історичну правду та спростовувати фальшиві наративи радянської краєзнавчої традиції?
Це маленьке містечко в Волині, про яке, ймовірно, не знають далеко за межами регіону. Проте розмови про його історичні корені можуть відображати ширшу проблему відновлення історичної справедливості в багатьох українських населених пунктах.
Маневичі – це нещодавно засноване поселення, яке сьогодні залишилося поза межами відомих туристичних маршрутів і не може похвалитися значними архітектурними пам'ятками. Проте, його історія виявляється досить захоплюючою. Тут відбувалися події, гідні великого кіно: запеклі бої Першої світової війни, створення одного з найвідоміших польських футбольних клубів, військові кладовища, численні економічні досягнення, що отримували нагороди на агропромислових виставках, популярний курорт, потужна бельгійська фабрика, а також яскраве національне різноманіття населення – все це також стосується Маневичів. І це все, звичайно, стосується періоду до радянської епохи.
Після 1939 року містечко на півстоліття стало типовим "соціалістичним райцентром", яке мало мало чим відрізнялося від інших подібних населених пунктів, за винятком активної глорифікації червоних партизанів. Радянське краєзнавство в цьому регіоні систематично ігнорувало події, що відбувалися до вересня 1939 року, зосереджуючи увагу лише на кількох скандально відомих ідеологічних наративах, які важко подолати навіть у наш час, коли українська держава вже понад тридцять років незалежна. "Білі плями" в історії волинських містечок, що стосуються періоду до радянської епохи, є досить поширеним явищем. Саме одну з таких "плям" ми намагаємося висвітлити, спростовуючи радянські міфи.
На початку 1990-х у Маневичах вирішили відзначити столітній ювілей. Хоча до 1992 року селище ніколи не згадувало і не відзначало дату свого заснування, з того часу маневичани щорічно відзначають чергову річницю. Таким чином, цьогоріч, на Трійцю, Маневичам нібито виповнилося 132 роки.
Початок 1990-х був буремним і специфічним періодом. Попри кардинальні суспільно-політичні трансформації і зміну державності, на той час лишалися такі сфери, до яких нові віяння ще не дісталися. Серед них - краєзнавство. Сьогодні достатньо прочитати кілька краєзнавчих видань того часу, щоб зрозуміти, що значні зміни з часів "розвинутого соціалізму" тоді ще не відбулися. Про інтернет у ті роки ніхто й не чув, то ж доступ до інформації, яка могла би пролити світло на краєзнавчі теми, був надто обмежений.
Під час святкування ювілею закріпився наратив, що "Маневичі з'явилися в 1892 році як залізнична станція у зв'язку з будівництвом залізниці Ковель‒Сарни". Ця інформація циркулювала протягом останніх 32 років і досі представлена на офіційному веб-сайті Маневицької селищної ради. Справді, поселення виникло разом із залізничною станцією, але виникає питання: чи дійсно все вірно щодо дати?
З розвитком інтернету з'явилась можливість досліджувати локальну історію через різноманітні інформаційні ресурси. Навіть при поверхневому знайомстві з історією спорудження залізниці, яка стала основою для виникнення селища, стає очевидним, що офіційна дата заснування Маневич не співпадає з хронологією будівництва залізничної лінії. Це пояснюється тим, що історія створення цієї залізниці документально зафіксована та детально описана. Якщо підсумувати основні факти, можна виділити кілька ключових дат: у 1899 році було ухвалене рішення про будівництво залізниці Київ‒Ковель, роботи стартували у 1900-му, а в 1901-му відкрилися окремі ділянки для руху.
Перший потяг з Києва до Ковеля вирушив у березні 1902 року, а вже в жовтні того ж року було підписано остаточний акт про введення залізниці в експлуатацію. Саме тоді на карті з'явилася залізнична станція Маневичі. Варто зазначити, що остаточна траєкторія Києво-Ковельської залізниці була затверджена лише в травні 1900 року, тому в ранніх документах можна знайти різні попередні назви цієї станції: спочатку її називали Оконськ, а пізніше — Карасин або Маневичі.
Офіційно розклад руху пасажирських і товарних потягів почав діяти в день здачі залізниці в експлуатацію, тобто 6 (19) жовтня 1902 року.
Незважаючи на це, офіційна історія краєзнавства, остерігаючись визнати помилку, продовжує пропонувати три версії походження Маневич, усі з яких чомусь пов'язані з 1892 роком. Перша версія говорить про вирубку лісів, про що згадується в енциклопедії "Історія міст і сіл Української РСР". Друга, яку нібито згадували старожили, стосується сільськогосподарської діяльності жителів сусіднього села Маневичі, яке отримало нову назву Прилісне лише у 1964 році. Третя версія стверджує, що на території сучасних Маневич у 1892 році виникло поселення геологів, які проводили дослідження для будівництва залізниці та вивчали особливості ґрунту Волинського Полісся.
Кожна з цих версій, що не мають документального підтвердження, свідчить про те, що на цій території відбувалася певна антропогенна активність принаймні за сім років до ухвалення рішення про зведення залізниці. Однак, на нашу думку, жодна з цих версій не є достатньою підставою для початку датування Маневич.
Як відомо, в Україні історична наука стверджує, що датою виникнення населеного пункту варто вважати першу згадку про нього в писемних джерелах. Наприклад, кандидат історичних наук, колишній завідувач кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка, професор Віталій Михайловський вказує, що це твердження "аксіоматичне і його застосовують практично в усіх працях, присвячених проблематиці літочислення населених пунктів". Цього ж принципу дотримувалися й радянські історики, про що свідчить вище згадане радянське енциклопедичне видання, яке десятиліттями було найбільш авторитетним джерелом інформації під час датування населених пунктів.
Окрім цього принципу, сучасні дослідники наголошують на ще одному критерії - чиннику безперервності існування поселення. Це у своїх працях стверджують, зокрема, українська історикиня та дослідниця проблем історичної регіоналістики України, докторка історичних наук, член-кореспондентка НАН України, професорка Ярослава Верменич та кандидат історичних наук, учений секретар відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України і відповідальний секретар Національної спілки краєзнавців України Володимир Дмитрук.
Торкаючись теми першої писемної згадки про населений пункт, варто також чітко визначити сутність поняття "населений пункт". Отож, згідно зі ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України", населеним пунктом вважається компактно заселене місце проживання людей, що утворилося внаслідок історичних традицій, господарської та іншої діяльності, має сталий склад населення, власну назву та відокремлену територію зі встановленими межами.
Тож, навіть якщо припустити, що в 1892 році на місці сучасних Маневич і велася якась діяльність - чи то вирубка лісу, чи випас худоби, чи геологічна експедиція - підстав вважати, що це було заснування населеного пункту, немає. Якби українські міста і села враховували б такі обставини, вік кожного з них нараховував би тисячі років. Жоден із таких видів діяльності не передбачав ні постійного населення, ні власної назви поселення, ні відокремленої території зі встановленими межами. Тому природньо, що жодних документальних свідчень про існування поселення на місці сучасних Маневич не лише в 1892-му, але й у 1892‒1902 роках немає. Цей факт лише зайвий раз нагадує, що сучасні Маневичі мають індустріальне, а саме - залізничне, походження, і виникли вже після будівництва залізниці.
Натомість існують документальні свідчення, які підтверджують, що на території сучасних Маневич не існувало жодного поселення навіть у 1899 році. Це, зокрема, підтверджує інформація з видання "Списокъ населенныхъ пунктовъ Волынской губерніи", опублікованого Волинським губернським статистичним комітетом у тому ж році. У цьому документі згадується лише однойменне село Маневичі (тепер відоме як Прилісне), від якого отримала свою назву майбутня залізнична станція, і в якому на той час проживало 1016 осіб. У переліку, розміщеному на цій самій сторінці, також є поселення, де в тому році мешкали вісім, п’ять і навіть чотири людини. Версія, що сучасні Маневичі вже існували протягом семи років на той момент, виглядає маловірогідною в світлі цього історичного документу.
Також можна без труднощів спростувати нову версію, яка цього року вперше з'явилася, про те, що в 1892 році на місці Маневич виникло поселення геологів, що займалися розвідкою території для будівництва залізниці. Суть у тому, що геологічні дослідження в цій місцевості, пов'язані зі зведенням залізниці, дійсно проводилися і мають добру документацію.
Отож, наступного року після прийняття рішення про будівництво залізниці Київ‒Ковель, тобто в 1900-му, Геологічний комітет Російської імперії доручив це зробити видатному вченому, академіку Павлу Тутковському. Науковець розпочав цю розвідку влітку того ж року і завершив літом наступного. Про це він особисто пише в своїй праці, присвяченій геологічним дослідженням уздовж залізниці, яку "Извѣстія геологическаго комитета" опублікували в 1902-му, тобто в році, коли залізницю здали в експлуатацію.
Окрім того, жодного поселення на місці сучасних Маневич учений не згадує, а лише вказує місце, де планується будівництво станції Маневичі (або Карасин). Окрім того, Павло Тутковський у цій праці чітко зазначає, що "великі площі вздовж залізниці, яка будується, геологи ще ніколи не досліджували і про їхню геологічну будову раніше існували лише більш чи менш вірогідні припущення".
Він зазначає, що на залізничній магістралі вказано лише чотири локації, які були предметом досліджень геологів у ХІХ столітті. Проте навіть найвіддаленіші райони Маневич, не кажучи вже про можливість існування окремого поселення геологів, серед цих місць не згадуються. Таким чином, припущення про те, що в 1892 році існувало поселення геологів, які чомусь не зафіксували свої дослідження і не підготували жодних звітів для важливого державного проекту, виглядає маловірогідним.
Заглядаючи у локальні метричні книги, можна помітити, що перші жителі сучасних Маневич були зафіксовані лише після початку роботи Києво-Ковельської залізниці. Переважно це були "тимчасові мешканці", що проживали на станції Маневичі або працювали на ній. Говорити про постійне населення важко навіть через кілька років після відкриття станції, адже його чисельність була вкрай незначною. У клірових звітах православної парафії села Оконськ, до якої від початку функціонування станції належали православні мешканці залізничного поселення, станція Маневичі вперше згадується як окремий населений пункт з постійним православним населенням у 25 осіб лише з 1909 року.
У свою чергу, римо-католицька парафія в Колках раніше (у 1905 році) виділила станцію Маневичі як окремий населений пункт, в якому мешкали троє католиків. Документи, на які ми посилаємося, підтверджують, що до зведення залізничної станції на території сучасних Маневич не існувало жодного поселення. Лише після створення станції розпочалася активна виробничо-торговельна діяльність, що згодом призвело до утворення постійного населення.
Ця суттєва різниця в чисельності населення виникає через порівняння даних з метричних книг, клірових та сповідальних відомостей з інформацією, наведеними у "Списку населенныхъ пунктовъ Волынской губерніи" 1906 року, де зазначено 127 мешканців. Пізніші дослідження свідчать про збільшення чисельності до трьохсот осіб у 1910-х роках. Багато з них були працівниками залізничної станції, робітниками промислових компаній або єврейськими торговцями та ремісниками, які, незважаючи на офіційні обмеження, проживали в селищі біля станції Маневичі.
Фактично 1892 рік у цьому контексті згадується лише в одному джерелі - енциклопедичному виданні "Історія міст і сіл Української РСР", опублікованому понад 50 років тому. Це дійсно фундаментальне 26-томне видання на багато років стало хрестоматійним джерелом знань для кількох поколінь українських істориків і краєзнавців.
Проте том "Волинська область", що був опублікований у 1970 році, вже давно втратив свою актуальність як з моральної, так і з предметної точки зору. Сучасні дослідники історії вказують на численні недоліки цього видання, його зайву ідеологічність, комуністичні наративи, а також мовчазне ігнорування або спотворення фактів і подій, які не відповідали інтересам авторів і редакторів енциклопедії. Крім того, виявлено багато неточностей, що виникли внаслідок різноманітних об'єктивних і суб'єктивних чинників.
Від моменту публікації цієї роботи минуло більше ніж півстоліття, і за цей час наша країна пережила суттєві трансформації. Протягом цього періоду з'явилися нові наукові дослідження, стали доступними раніше маловідомі джерела, а також у всьому світі оцифровано величезну кількість документів, які завдяки сучасним технологіям стали доступними для будь-якого дослідника.
Наприклад, докторка історичних наук, професорка Валентина Бездрабко стверджує, що "залучення до наукового обігу окремих фактів, суджень, висновків, що містяться в "ІМіС УРСР", можливе лише за умови їх верифікації за іншими історичними джерелами". Натомість кандидатка історичних наук і авторка монографії, присвяченій процесові створення цього багатотомника, Олена Черняхівська чітко вказує, що "зважаючи на результати новітніх досліджень, потребують перегляду "канонізовані" багатотомником дати заснувань певних населених пунктів".
"Історія міст і сіл УРСР" наводить дати перших писемних згадок абсолютної більшості населених пунктів. Правда, трапляються й такі випадки, коли видання повністю ігнорує цю інформацію. Зокрема, у статтях, присвячених колишнім волинським містечкам Троянівка і Мельниця, взагалі відсутня будь-яка інформація про їх виникнення чи першу згадку.
Проте не варто вважати, що всі дати, наведені в цьому виданні, залишаються беззаперечними. Особливо з огляду на те, що загальна концепція енциклопедії сприймається не лише як історичний довідник, а й як інструмент радянської пропаганди. Важко встановити, скільки волинських населених пунктів переглянули інформацію з "Історії міст і сіл УРСР" і визнали її недостовірною. Наприклад, Локачі та Ковель оспорили дати, вказані в радянській енциклопедії, і внесли зміни, спираючись на історичні джерела.
Щодо Маневич, то "Історія міст і сіл УРСР" чітко і не вказує дату першої згадки про селище, а лише неоднозначно повідомляє, що "в 1892 році в районі сучасного селища Маневичі розпочали вирубувати ліс для прокладання залізниці і приступили до її будівництва". Беручи до уваги хронологію будівництва залізниці, це твердження виглядає досить непереконливо, до того ж автори статті не вказують джерело такого датування. Правда, у наступному реченні "За перші чотири роки існування станції в селищі вже було 16 дворів і 127 чоловік" автори вже посилаються на статистичний довідник 1906 року, що абсолютно співпадає з історичною хронологією.
Можливо, що, згадуючи 1892 рік, автори спиралися на недостовірну інформацію, або ж могла трапитися механічна помилка в наборі тексту, яка залишилась без спростування.
Крім цього, аналізуючи статтю "Маневичі", читач відзначає не лише застарілі ідеологічні оцінки комуністичного минулого (такі як "панування буржуазії та поміщиків тривало до важливих вересневих подій 1939 року", "радість, з якою трудящі селища зустрічали воїнів Червоної армії, свідчить про їхнє непереможне прагнення до звільнення від соціального та національного гніту", "у 1939 році здійснилася мрія трудящих про возз'єднання з Радянською Україною", "трудящі Маневичів живуть щасливо і заможно, надихаючись ідеями Комуністичної партії, та роблять усе можливе для внесення свого внеску у будівництво комунізму в нашій країні"), але й помітні викривлення фактів та маніпуляції.
Наприклад, автори статті, висвітлюючи історію селища до приходу радянської влади, розповідають про міфічне функціонування однокласної школи, вдаються до цинічної брехні про голод 1924 року та допомогу хлібом від УРСР, яку польська влада намагалася не допустити, стверджують, що економічний і культурний розвиток до 1939 року був затриманий.
Описуючи події, що сталися після вторгнення Червоної армії та встановлення радянської влади, "Історія міст і сіл УРСР" продовжує поширювати невірну інформацію про заснування рибгоспу в 1939-1940 роках, збільшення кількості працівників на паркетній фабриці, відкриття дитячого санаторію, семирічної школи та будинку культури.
Серед досягнень післявоєнного часу місцеві читачі зі здивуванням дізнаються, що до 1970 року в центрі Маневич відкрили парк відпочинку і газифікували 213 квартир. Усі ці "факти" або ж взагалі не мають підтверджень в історичних джерелах, або ж легко ними спростовуються.
Оцінюючи таке "краєзнавство", ми дійшли висновку, що вказаний у статті "Маневичі" рік 1892, взятий з "Історії міст і сіл Української РСР", не може вважатися роком заснування селища через брак перевірених джерел та суперечливість наведених даних. Також ми підкреслюємо, що досі не було надано жодних доказів існування населеного пункту на території сучасних Маневич у період з 1892 по 1902 рік.
З огляду на те, що заснування Маневич пов'язане із прокладанням Києво-Ковельської залізниці та створенням станції, а також враховуючи хронологію будівництва цієї магістралі та загальноприйняті методи датування населених пунктів, ми пропонуємо вважати 1902 рік роком заснування Маневич. Саме в цьому році була введена в експлуатацію залізнична станція Маневичі. Проте, також можна вважати 1901 рік важливим, оскільки в осінньому повідомленні про відкриття руху вантажних потягів на певних ділянках залізниці згадується "станція Маневичі", хоча на той момент вона формально ще не функціонувала.
Незважаючи на наведені нами аргументи та свідчення, офіційна позиція краєзнавства залишається незмінною і не виявляє готовності визнати їх дійсність. Дата, що не підкріплена жодними доказами і взята з енциклопедії 1970 року, продовжує беззаперечно захищатися та нав'язуватися як єдине правильне твердження. Скомпрометоване видання досі сприймається як щось священне та незаперечне, внаслідок чого навіть волинські професійні історики уникають вказувати на помилки, які були допущені їхніми попередниками.
Але чи дійсно має сенс вести суперечки та обговорення про цілих десять років? На нашу думку, це необхідно, адже на десятому році російсько-української війни, коли наш ворог не лише атакує нас зброєю різних видів, але й нав'язує фальшиві наративи через сфабриковані історичні документи та просування радянського краєзнавства, що спотворює справжню історію, ми не можемо залишити це без уваги.
#Євреї #Україна #Східна Православна Церква #Місто #Інтернет #Радянський Союз #Історія #Ярослав Мудрий #Російська імперія #Бельгія #Полісся #Київський національний університет імені Тараса Шевченка #Вчений #Волинь #Геологія #Парафія #Селище міського типу #Залізничний вокзал #Ліс #Ковель #Маневичі #Кандидат історичних наук #Комунізм #Національна спілка краєзнавців України #Волинське воєводство (1921-1939) #Локачі #Борис Грінченко #Краєзнавство #Комуністична партія Радянського Союзу #Волинська область #Історія України #Соціалізм #Партизани (військо) #Національна академія наук України #Трійця #Новомиргород #Олень.
