Станція Маневичі. Коли ж насправді було засновано це селище?

На початку 90-х років минулого століття спостерігався хаотичний і унікальний етап в історії. Незважаючи на глибокі суспільно-політичні зміни та трансформацію державності, деякі сфери залишалися під впливом старих традицій. Однією з таких галузей було краєзнавство. Досить переглянути кілька краєзнавчих публікацій того часу, щоб зрозуміти, що суттєві зміни, які відбулися в період "розвинутого соціалізму", ще не торкнулися цієї сфери.

Про інтернет тоді ще ніхто й не чув, то ж доступ до інформації, яка могла б пролити світло на краєзнавчі теми, був надто обмежений. Під час святкування 100-річчя Маневич утвердився наратив, що "Маневичі виникли у 1892 році як залізнична станція у зв'язку з будівництвом залізниці Ковель-Сарни". Ця інформація транслювалася останні 32 роки і до сьогодні міститься на офіційному сайті Маневицької селищної ради.

Справді, так і склалися обставини, що призвели до появи Маневич: це поселення з’явилося разом із залізничною станцією. Проте, чи можна бути впевненим у точності дати?

З моменту впровадження інтернету відкрилося безліч можливостей для вивчення історії Маневич через різні інформаційні ресурси. Навіть при елементарному ознайомленні з історією будівництва залізниці, що стала основою для виникнення цього селища, стає очевидним, що офіційна дата заснування Маневич та хронологія зведення залізничної лінії абсолютно не співпадають.

Причина того, що історія створення цієї залізниці є настільки документованою, полягає в її детальному описі та публікаціях. Якщо підсумувати основні моменти, варто пам'ятати кілька ключових дат: у 1899 році було ухвалено рішення про зведення залізниці Київ‒Ковель. Роботи розпочалися в 1900 році і були завершені в березні 1902 року, а вже в жовтні того ж року відбулося підписання акту про введення залізниці в експлуатацію.

Цікаво, що цю хронологію підтверджує навіть Маневицький краєзнавчий музей, який став моїм опонентом у цій дискусії та захищає правомірність сучасної офіційної дати заснування Маневич. Однак у цьому контексті твердження, що Маневичі "з'явилися у 1892 році як залізнична станція у зв'язку з будівництвом залізниці", виглядає сумнівним, оскільки в той період жодних будівельних робіт не проводилися, і вони розпочалися лише через 8 років.

На початку 2019 року, коли ми вперше в соцмережах поділилися історичними фактами про виникнення залізниці та висловили скептицизм щодо офіційно визнаного віку селища, директор краєзнавчого музею Маневичів заперечив наші думки. Він стверджував, що дата заснування Маневич у 1892 році є беззаперечною і має підтвердження в історичних джерелах.

З того часу я чув від опонента принаймні три різні версії щодо появи Маневич, і всі вони пов'язані з 1892 роком. Перша версія говорить про вирубку лісів, що згадується в енциклопедії "Історія міст і сіл Української РСР", друга – про сільськогосподарську діяльність жителів села Маневичі (тепер відомого як Прилісне), про яку розповідали деякі старожили. Третю версію я почув вперше влітку 2024 року. Вона була озвучена директором краєзнавчого музею під час анонсу нової книги, присвяченої історії Маневич. У ній стверджується, що в 1892 році на території сучасних Маневич виникло поселення геологів, які займалися розвідкою території для будівництва залізниці та досліджували особливості ґрунтів Волинського Полісся.

Кожна з цих версій свідчить про ведення певної діяльності на цій території (сільськогосподарської, будівельної чи інженерно-розвідувальної) не менше ніж за 7 років до ухвалення рішення щодо будівництва залізниці. Невідомо, яка з версій є основною для директора музею (тим більше, що жодна з них не має документального підтвердження), але жодна з них, на мій погляд, не може слугувати підставою для визначення дати виникнення Маневич. Як відомо, в Україні історична наука зазначає, що датою заснування населеного пункту слід вважати першу письмову згадку про нього.

Наприклад, Віталій Михайловський, кандидат історичних наук і колишній завідувач кафедри історії України в Київському університеті ім. Бориса Грінченка, зазначає, що це твердження є "аксіоматичним і використовується практично у всіх дослідженнях, що стосуються літочислення населених пунктів". Цей принцип також дотримувалися радянські історики, про що свідчить згадане раніше радянське енциклопедичне видання, яке протягом багатьох років залишалося найавторитетнішим джерелом інформації для датування населених пунктів.

Нагадаю, що Маневицький краєзнавчий музей звертається до нього як до "першоджерела", що викликає певне здивування. Окрім цього підходу, сучасні науковці акцентують увагу ще на одному важливому аспекті — безперервності існування населеного пункту. Це підтверджують у своїх дослідженнях, зокрема, українська історикиня та спеціалістка з питань історичної регіоналістики, доктор історичних наук та член-кореспондент НАН України, професор Ярослава Верменич, а також кандидат історичних наук і науковий секретар відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України, Володимир Дмитрук, який також виконує обов’язки відповідального секретаря Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Коли мова йде про першу письмову згадку населеного пункту, необхідно чітко окреслити, що таке населений пункт. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України", населений пункт визначається як компактно заселене місце, яке виникло внаслідок історичних традицій, господарської діяльності та інших чинників, має стабільний склад населення, власну назву та чітко визначену територію з установленими межами.

Тож, навіть якщо припустити, що у 1892 році на місці сучасних Маневич і велася якась діяльність - чи то вирубка лісу, чи випас худоби або геологічна експедиція, підстав вважати, що це було заснування населеного пункту, немає. Жоден із таких видів діяльності не передбачав ні постійного населення, ні власної назви поселення, ні відокремленої території із встановленими межами. Природньо, що жодних документальних свідчень про існування поселення на місці сучасних Маневич не лише у 1892 році, але й у 1892‒1902 роках, немає.

Натомість, існують документальні свідчення, які підтверджують, що на території сучасних Маневич не було жодного поселення навіть у 1899 році. Це прямо засвідчує інформація з публікації "Список населених пунктів Волинської губернії", виданої Волинським губернським статистичним управлінням того ж року. У цьому списку згадується тільки село Маневичі (тепер відоме як Прилісне), де проживало 1016 осіб. На тій же сторінці перелічені й інші поселення, в яких на той час налічувалося 8, 5 або навіть 4 жителі. Таким чином, твердження краєзнавчого музею про те, що Маневичі існували вже 7 років на той момент, виглядає малопереконливим на фоні наведеного історичного джерела.

Також просто спростовується нова та несподівана версія, висунута опонентами, про утворення поселення геологів у Маневичах у 1892 році, які нібито займалися геологічною розвідкою для залізничного будівництва. Суть у тому, що геологічні дослідження цієї місцевості, пов'язані з прокладкою залізниці, дійсно проводилися, і їх результати добре зафіксовані в документах.

Отже, наступного року після ухвалення рішення про спорудження залізниці між Києвом і Ковелем, а саме у 1900-му, Геологічний комітет Російської імперії доручив це завдання видатному вченому, академіку Павлу Тутковському. Улітку того ж року він розпочав дослідження, проте до початку осені йому вдалося виконати тільки 79% запланованих робіт, тому він продовжив свої дослідження влітку 1901 року. Про це вчений детально згадує у своїй статті в "Известиях геологического комитета" за 1902 рік (т. XXI, №5‒6). Повний звіт під назвою "Геологические исследования вдоль строящейся Киево-Ковельской железной дороги" був опублікований у тому ж виданні лише в 1902 році, коли залізниця вже була введена в експлуатацію.

На початку XX століття Павло Тутковський підкреслює, що "великі території, що прилягають до будівництва залізниці, досі залишалися поза увагою геологів, і про їхню геологічну структуру існували лише більш-менш ймовірні припущення". Він зазначає лише чотири конкретні ділянки на залізничній магістралі, які були досліджені геологами у XIX столітті. Проте, серед них немає жодних згадок про околиці Маневич, не кажучи вже про наявність цілого поселення геологів.

Перші мешканці, точніше працівники залізничної станції, з'явилися в метриках лише у 1903 році. У клірових відомостях "станції Маневичі" їх згадують у 1901 році в парафії села Оконськ, а у 1902 році - в парафії села Маневичі (тепер відоме як Прилісне). Парафія села Маневичі (тепер Прилісне) здійснила продаж земельної ділянки для будівництва залізничного вокзалу станції Маневичі.

Станція "Маневичі" стала частиною парафії Оконськ лише у 1909 році, хоча за офіційними даними 1906 року, кількість православних і католиків на цій станції була дуже невеликою — близько 20 православних і до 5 римо-католиків. Основну частину населення складали євреї, які, після відкриття станції у 1902 році, почали активно займатися підприємницькою діяльністю в цьому районі.

У 1892 році це питання згадується лише в одному джерелі — енциклопедичному виданні "Історія міст і сіл Української РСР", яке було опубліковане понад півстоліття тому. Це видання, що складається з 26 томів, стало основним джерелом інформації для численних поколінь українських істориків і краєзнавців. Сьогодні директор Маневицького краєзнавчого музею посилається на це видання, підкреслюючи його авторитетність і надійність.

Том "Волинська область", виданий у 1970 році, вже давно став морально та змістовно застарілим. Сучасні дослідники історії вказують на численні недоліки цього видання, зокрема на його надмірну ідеологізацію, комуністичні наративи, а також на ігнорування або спотворення фактів і подій, які не відповідали інтересам авторів і редакторів енциклопедії. Крім того, виявлено ряд неточностей, зумовлених як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. З моменту виходу цього видання пройшло не тільки більше півстоліття, але й відбулися значні зміни у країні, в якій ми живемо.

Протягом цього періоду з'явилися нові наукові дослідження, відкрилися раніше недоступні джерела, а також у всьому світі було оцифровано величезні масиви документів, які завдяки сучасним технологіям стали доступними для будь-якого дослідника. Наприклад, доктор історичних наук, професор Валентина Бездрабко зазначає, що "для того, щоб інтегрувати окремі факти, судження та висновки з "ІМіС УРСР" у науковий обіг, необхідна їх верифікація через інші історичні джерела".

Натомість кандидат історичних наук і авторка монографії, присвяченій процесові створення цього багатотомника, Олена Черняхівська чітко стверджує, що "зважаючи на результати новітніх досліджень, потребують перегляду "канонізовані" багатотомником дати заснувань певних населених пунктів".

"ІМіС УРСР" наводить дати перших писемних згадок абсолютної більшості населених пунктів. Правда, зустрічаються й такі випадки, коли видання повністю ігнорує цю інформацію. Зокрема, у статтях, присвячених історичним поселенням і колишнім волинським містечкам Троянівка і Мельниця - взагалі відсутня будь-яка інформація про їхнє виникнення чи першу згадку. Однак, для решти волинських населених пунктів дати їхньої першої згадки на десятиліття стали "канонічними".

Але не слід думати, що усі вказані у виданні дати досі ніхто не насмілився поставити під сумнів, особливо враховуючи той факт, що загалом наратив енциклопедії сприймається не лише як історичний довідник, але й як радянська пропаганда. Складно сказати, скільки волинських поселень все ж переглянули датування "ІМіС УРСР" і визнали його хибним. Як прецедент, наведу лише кілька прикладів.

Наприклад, перша згадка про селище Локачі, згідно з "ІМіС УРСР", датується 1542 роком. Однак, з часом дослідники виявили документи, які підтверджують більш ранню згадку про містечко - у 1508-му. Таким чином Локачі, у 2008 році офіційно відсвяткували своє 500-ліття, а у 2018-му - 510-ліття. Оновлена дата про першу згадку міститься тепер і в історичній довідці на офіційному сайті Локачинської громади.

Не менш показовий приклад можна навести і у випадку Ковеля. Радянська енциклопедія вказує, що перша письмова згадка про місто датується 1310 р. Виявилося, що радянські автори енциклопедії реанімували інформацію з видання "Живописная Россия" за 1897 року, де зазначалося, що такою є начебто перша писемна згадка про місто. Однак згодом краєзнавцям вдалося довести, що згаданий рік не має жодного відношення до волинського Ковеля, а першою письмовою згадкою про місто є 1518 рік, коли грамотою польського короля Сигізмунда І йому було надане Магдебурзьке право.

Тобто, місто виявилося насправді на 200 років молодшим. Попри аргументи, що офіційна дата заснування міста є фейком, міська влада у 2010 році все ж гучно відзначила міфічне 700-річчя міста, повністю ігноруючи протести краєзнавців. Правда, після псевдоювілею цю легендарну дату намагаються публічно не згадувати, а на офіційному сайті Ковельської міської ради дати "1310" вже не видно. Міська влада в історичній довідці почала вказувати лише 1518 рік.

Що стосується Маневич, то в "ІМіС УРСР" не наводиться конкретна дата першої згадки про селище. Замість цього, інформація подана в неясній формі: "у 1892 році в районі сучасного селища Маневичі почали вирубку лісів для будівництва залізниці". Однак, враховуючи хронологію залізничного будівництва, це твердження виглядає сумнівно, адже автори не уточнюють джерело, на яке спираються. Водночас, у наступному реченні йдеться про те, що "протягом перших чотирьох років існування станції в селищі вже налічувалося 16 дворів і 127 мешканців", при цьому автори вже звертаються до статистичного довідника 1906 року, що цілком узгоджується з історичними фактами.

Можливо, що автори, зазначаючи 1892 рік, або спиралися на ненадійні джерела інформації, або ж допустили банальну друкарську помилку, яку ніхто не виправив.

Окрім того, ознайомлюючись зі статтею "Маневичі" читач помічає не лише ідеологічно застарілі оціночні наративи комуністичної ідеології (як-от, "панування буржуазії і поміщиків тривало аж до знаменних вересневих днів 1939 року", "про непереборне прагнення трудящих селища до визволення від соціального і національного гніту свідчить радість, з якою вони зустріли воїнів Червоної Армії", "у 1939 році збулася мрія трудящих про возз'єднання з Радянською Україною і в селищі почало налагоджуватись нормальне життя", "щасливо і заможно живуть трудящі Маневичів.

Натхненні ідеями Комуністичної партії, вони прагнуть внести значний вклад у процес побудови комунізму в країні. Проте в їхніх висловлюваннях присутні очевидні маніпуляції та неточності. Наприклад, автори статті згадують про мародерство німецько-австрійських військ під час Першої світової війни. При аналізі польського періоду історії селища вони акцентують увагу на забороні української мови, функціонуванні однокласних шкіл та вдаються до цинічних неправд про голод 1924 року, стверджуючи, що допомога хлібом від радянського населення була завадою для польської влади. Вони також заявляють, що економічний і культурний розвиток Маневич до 1939 року був суттєво гальмований.

Описуючи події після вторгнення Червоної армії і встановлення радянської влади, "ІМіС УРСР" продовжує брехати про створення у 1939-1940 рр. рибгоспу, зростання кількості робітників на паркетній фабриці, відкриття дитячого санаторію, семирічної школи, будинку культури. Серед досягнень післявоєнного часу читачі дізнаються, що до 1970 року у центрі Маневич був відкритий парк відпочинку і газифіковано 213 квартир. Усі ці "факти" або не мають підтверджень в історичних джерелах, або ж легко ними спростовуються.

У підсумку, варто зазначити, що рік 1892, згаданий у статті "Маневичі" "Історії міст і сіл Української РСР", не може бути визнаний роком утворення Маневич через брак достовірних джерел та суперечливість наданих фактів. Також слід зазначити, що досі не було надано жодних підтверджень існування населеного пункту на території сучасних Маневич у проміжку між 1892 і 1902 роками.

З огляду на те, що Маневичі виникли внаслідок будівництва Києво-Ковельської залізниці та відкриття станції, а також враховуючи хронологію будівництва цієї залізничної артерії та загальноприйняті методи датування населених пунктів, я пропоную вважати 1902 рік роком заснування Маневич, оскільки саме тоді відбулося відкриття залізничної станції Маневичі.