Від контрабанди тютюну до важких "бомберів" вагою 100 кілограмів. Яким чином функціонує виробництво дронів Heavy Shot?

Сто кілограмів — ось вага нового дрону від компанії Gurzuf Defence. У дворі розробницького центру його важко приховати навіть за вантажним автомобілем. Лише кілька років тому важкі безпілотники такого рівня в Україні здавались чимось із сфери фантастики. Сьогодні ж вони стають серйозним викликом для сучасного бойового поля.

Десять років тому команда Gurzuf розпочала свою діяльність у гаражі, займаючись виготовленням простих цивільних дронів, які в той час використовували контрабандисти сигарет. Сьогодні ж вона спеціалізується на виробництві потужних безпілотників, здатних доставляти вантажі та знищувати ворога практично на всіх ділянках фронту.

Дрони Heavy Shot входять до десятки найрезультативніших засобів ураження ворога. Сили оборони отримують ці бомбери не тільки від української держави, але й від партнерів з Нідерландів.

"Оборонка" провела бесіду з двома співзасновниками Gurzuf Defence, відвідала розробницький центр, виробничі потужності та полігон, де змогла спостерігати за процесом виготовлення важких безпілотників для фронтових потреб.

У R&D-центрі компанії можна побачити безліч дронів, що вишикувалися між столами. Вони мають різноманітні кольори: від синього і жовтого до червоного та навіть яскраво-рожевого Heavy Shot Barbie-board. Ці яскраві відтінки допомагають співробітникам швидше знаходити дрони на тестовому полігоні під час випробувань.

Інженери компанії показують "Оборонці" одну зі своїх нових платформ. Масивна рама з шістьма довгими променями й великими двигунами на кінцях більше нагадує невеликий гелікоптер без кабіни, ніж звичний дрон.

Цей літальний апарат отримав назву "Аюдаг-6" завдяки шести двигунам та на честь гори Аюдаг, розташованої поблизу Гурзуфа в Криму. Як зазначив Богдан, інженер розробницького центру, платформа здатна літати на відстань до 25 кілометрів (з можливістю повернення) і функціонує на висоті від 150 до 300 метрів. Вага самого пристрою складає близько 98 кг, і він може перевозити вантажі вагою від 70 до 90 кг.

Конфігурацію платформи можна адаптувати – або для збільшення дальності, або для підвищення вантажопідйомності.

"Це все залежить від варіації батарей. Якщо ми хочемо закрити 25 кілометрів в одну сторону - це одна конфігурація. Якщо хочемо занести більшу вагу - вже інші батареї", - пояснює Богдан.

Такі системи вивчаються не лише в контексті перевезення вантажів. В Gurzuf Defence вважають, що в майбутньому їх можна буде застосовувати і для евакуації поранених із зони бойових дій.

Платформа наразі проходить стадію кодифікації, після чого вона буде готова до укладання контрактів.

Серед військових компанія "Гурзуф" відома передусім своїми важкими Heavy Shot, які зараз виготовляються десятками тисяч на рік. Їх сьогодні використовують у багатьох підрозділах - від Збройних сил і Сил безпілотних систем до ССО, СБУ та Прикордонної служби.

У військових частинах ці дрони здебільшого функціонують у ролі бомбардувальників. Відомо, що в різних модифікаціях вони здатні транспортувати до 30 кілограмів боєприпасів та діяти на відстані до 20 кілометрів (з можливістю повернення).

Платформа була розроблена в модульному форматі, що дозволяє різним версіям отримувати нові навігаційні системи або спеціальні конфігурації для виконання конкретних завдань. З часом навколо основної платформи виникло кілька її варіантів.

Зокрема, модель Heavy Shot Immortal була оснащена модулем оптичної навігації, який здійснює аналіз зображень навколишньої території під дроном. Це дозволяє апарату орієнтуватися без використання GPS, доповнюючи основні канали управління та зв'язку, такі як радіолінія та Starlink.

Камера знімає близько 10 зображень за секунду, після чого бортовий комп'ютер аналізує їх та визначає, на яку відстань змістився апарат від поверхні. Це забезпечує можливість продовження польоту навіть в умовах активного глушіння сигналу.

Інша версія - "Активний" - покладається виключно на з'єднання через Starlink і оснащена більшою кількістю сервомеханізмів для скидання вантажів. На думку інженерів, ця конфігурація забезпечує більш ефективне використання дрона в логістичних операціях, зокрема для транспортування боєприпасів, спорядження та інших вантажів до важкодоступних місць.

Одна з модифікованих партій - Heavy Shot "Зяблик" - отримала свою назву на честь позивного сина одного з донорів, який допоміг профінансувати партію дронів.

Молодий чоловік з позивним "Зяблик" загинув під Бахмутом, служачи в 72-й бригаді. Його батько, Андрій Нікітін, пожертвував 10 тисяч доларів під час фандрайзингової кампанії для підтримки виробництва дронів.

Кілька дронів із цієї партії досі працюють на фронті. Про її точні характеристики в компанії не розповідають.

"Навіть під час святкування Нового року в Кринках (село, що розташоване на лівому березі Дніпра в Херсонській області - ред.) хлопці отримували апельсини від Heavy Shot", - зазначає він.

У рамках деяких експериментів Heavy Shot застосовували не лише як бойову платформу, але й як транспортний засіб для інших безпілотних апаратів. На нього кріпили FPV-дрони, які потім запускали неподалік від цілі. Як зазначив Олег Гинда, окремі команди здійснили на цих літаках більше тисячі вильотів.

Зараз щомісяця виготовляється тисячі безпілотників, але перші моделі, створені головним інженером Олегом Гиндою, з'явилися на ринку ще у 2016 році. Тоді цивільний сектор не мав чітко визначених правил та стандартів.

У ті часи інженери в шутку називали свої ранні безпілотники "табуретками" – вони виглядали як прості конструкції з моторами, які часто виходили з ладу під час випробувань.

"У той час усе виглядало досить недосконало. Пілот мав декілька версій програмного забезпечення, а зв'язок був як недорогим, так і ненадійним", - згадує Гинда. Він зазначає, що один із перших дронів міг перевозити приблизно 10 кілограмів вантажу та здійснювати польоти на відстань до 10 кілометрів.

У ті роки ніхто ще не глушив частоти й майже не думав про боротьбу з дронами.

Зазвичай ці дрони застосовувалися для незаконних операцій на кордоні. До безпілотника прикріплювали контейнер із сигаретами, і він прямував через кордон відповідно до вказаних координат.

Тоді безпілотники ще не були оснащені камерами. Координати просто вводили в систему, і дрон летів "наосліп" до визначеної точки, де повинен був скинути вантаж.

"Ми не були причетні до контрабанди – ми лише реалізовували дрони", - стверджує головний інженер.

У 2022 році до нашої команди завітали представники Прикордонної служби.

"Ми звичайні хлопці з села. І раптом приїжджає велика кількість автомобілів, а з них виходить генерал прикордонної служби. У нас у головах крутиться думка: війна в країні, а вони раптом почали боротися з контрабандистами," - ділиться спогадами Гинда.

Проте візит переслідував іншу мету. Прикордонники повідомили, що їм відомо про безпілотники, які перевозять сигарети, і запропонували інженерам розробити дрони для військових потреб.

Один із ранніх бойових епізодів з використанням цих дронів з'явився у музичному кліпі гурту "Тартак" восени 2022 року: безпілотник, піднімаючись на висоту приблизно 500 метрів, скидає снаряд на російський МТ-ЛБ.

"Ми тоді навіть камеру нормально не поставили - це була GoPro, приклеєна скотчем до борта", - додає Олег Гинда.

З моменту початку повномасштабної війни до інженерної команди приєднався Павло Фельдблюм. Перед вторгненням він активно займався підприємництвом та громадською роботою, що стосувалася єврейської спадщини.

Після 24 лютого Фельдблюм приєднався до добровольчого загону територіальної громади в Київській області. Разом з іншими добровольцями вони готувалися зустріти російські сили на Обухівській трасі.

Позивний Фельдблюма був "Гурзуф" і згодом це стало назвою компанії. У дитинстві він часто бував у Криму, зокрема в Ялті, де жив його дядько. Фельдблюм каже, що і сьогодні відчуває особливий зв'язок із півостровом. "Я впевнений, що ця війна почалася в Криму і в Криму має закінчитися", - говорить він.

Павло Фельдблюм вперше зустрівся з інженерами Олегом та Юрієм завдяки військовим у вересні 2022 року. Саме тоді він усвідомив, що їхня справа має потенціал стати масштабною та організованою, і вирішив заснувати велику оборонну компанію.

Минали роки масштабного конфлікту. Те, що спочатку було невеликим гаражним проєктом, тепер стало частиною виробничого процесу. Дрон проходить через кілька виробничих площ, перш ніж потрапити на випробувальний майданчик.

Виробництво починається із металу. У зварювальному цеху листи та труби проходять порізку на листорізах і листогинах, після чого деталі отримують форму елементів рами. Тут чути порізку металу, тріск зварювання і глухий звук деталей, які складають у рами.

Щодня на цьому підприємстві виготовляють від 80 до 100 комплектів компонентів — практично таку ж кількість каркасів для майбутніх безпілотних літальних апаратів.

Після того, як деталі порізані, вони переміщуються на зварювальні робочі місця, де виготовляють рамну конструкцію, виконують зварювання швів і проводять їх обробку.

Потім конструкцію обробляють порошковою фарбою та піддають термічній обробці в спеціально призначених камерах.

Частину комплектуючих компанія виготовляє самостійно, а частину - отримує від підрядників, бо у виробництві існують "вузькі місця".

Після завершення фарбування рами проводять перевірку зварних швів, встановлюють механічні компоненти та присвоюють кожному дрону унікальний ідентифікаційний номер.

Одночасно на численних 3D-принтерах виготовляються пластикові компоненти для корпусу та кріплення.

Після цього пристрій переходить до етапу складання. У секторі первинної збірки на раму монтують електричні системи, мотори та деякі елементи додаткового обладнання.

У відділі фінальної збірки монтують електроніку. Частину компонентів перед цим готують в IT-відділі - там програмують польотні контролери та засоби зв'язку.

Цех фінальної збірки - довге світле приміщення з рядами робочих столів. Уздовж стін рядами стоять десятки майбутніх дронів. Поки інженери перевіряють проводку, двигуни й телеметрію, в приміщенні раз у раз чути метал об метал і короткий запуск пропелерів.

Окремим елементом системи є механізм скиду, який перетворює цивільний дрон на бойовий. Цей механізм виконує функцію від'єднання боєприпасу.

Перед встановленням механізм перевіряють і регулюють.

"Якщо неправильно виставити зазори, може бути або самоскид, або він просто не скине вантаж", - пояснює керівник виробничого напрямку Андрій.

Наступним етапом є перевірка телеметрії та технічного стану дрона. Тільки після успішного завершення цих процедур безпілотник відправляється на полігон. Саме на цьому майданчику інженери можуть спостерігати за поведінкою апарату під час реального польоту.

"Головною проблемою, що виникає на полігоні, є якість як зв'язку, так і відеопотоку," - зазначає керівник випробувального відділу Роман.

У разі відмови одного з каналів зв'язку, система без зволікань переходить на альтернативний канал.

Щодня на полігоні перевіряють 50-60 дронів, а кожен політ фіксують на відео. За статистикою компанії, приблизно один із трьохсот бортів може впасти під час тестів.

Масштабне виробництво стикається з численними викликами та труднощами. Найбільше проблем виникає з постачанням комплектуючих. Приблизно 40% компонентів все ще імпортуються з Китаю, включаючи кабелі, з'єднувачі та деякі елементи електроніки.

В Україні активно розвиваються виробники двигунів і систем керування польотами. Компанія Gurzuf Defence вже проводить випробування цих компонентів на своїх літаках.

За інформацією Андрія, процес тестування українських двигунів та систем управління польотами вже досягнув завершальної фази.

Навіть коли потрібні деталі є на ринку, проблема часто полягає у термінах постачання. Через великі обсяги виробництва іноді трапляється, що майже готовий безпілотник чекає лише на одну деталь.

У майстерні Андрій демонструє кілька дронів моделі Heavy Shot Immortal. Вони вже готові до використання, проте розташовані окремо від інших апаратів.

"Ось дрон, що очікує на пульт управління," - зазначає він.

Окремим викликом є питання кадрів. За останні шість місяців чисельність команди компанії збільшилася приблизно в сім разів. У виробничих приміщеннях трудяться сотні співробітників, серед яких є ветерани, жінки та IT-фахівці, проте попит на нових спеціалістів залишається стабільно високим.

Фельдблюм розповідає, що під час однієї з міжнародних конференцій команда познайомилася з нідерландською компанією Intelic, яка розробляє програмне забезпечення для безпілотних систем. Інженери Gurzuf Defence побачили, що це рішення може дати їхнім дронам додаткові можливості.

Після проведення переговорів Міністерство оборони Нідерландів здійснило замовлення на 1400 дронів для України, що оснащені нідерландським програмним забезпеченням. У цьому проєкті компанія Gurzuf Defence виконала роль виробничого партнера. Українські військові стали кінцевими користувачами цих технологій.

Програмне забезпечення Intelic вдосконалює усвідомлення командирів щодо ситуації на різних ділянках фронту, що сприяє більш ефективному плануванню місій. Воно постачає інформацію не тільки пілотам, а й вищому командуванню.

Запити з польового фронту часто формують напрямок майбутніх змін у безпілотниках. В компанії зазначають, що основний курс розвитку спрямований на створення важчих платформ, які можуть перевозити більші вантажі та діяти на більших відстанях.

Потужність дронів-бомберів ще не вичерпала свій потенціал. Сучасні моделі платформ зазнають численних удосконалень. Конкуренція з російськими технологіями підштовхує розробників до прискореного розвитку, проте українські компанії, що займаються виробництвом таких дронів, здобувають все більше досвіду, розширюють свої масштаби та формують нові партнерства й залучають інвестиції.