Мирон Жук навіть фотографувався у капелюсі, поруч з ним правнучка Аня, на фото довгожителю 98 років. Світлину надала Лариса Семенко.
* Вінничанин Мирон Жук став найстарішим довгожителем нашого міста, прожив майже 107 років.
Хто ж цей чоловік? Які секрети дозволили йому дожити до такого поважного віку?
* Журналіст "20 хвилин" розмовляв з тими, хто знав довгожителя, попросив поділитися спогадами про цю людину.
Історію Мирона Жука журналістка видання "20 хвилин" дізналася абсолютно випадково. Лариса Семенко, завідувачка обласного краєзнавчого музею, згадує про нього в своїй новій книзі під назвою "Наш тихий геній Леонтович". Виявилося, що родич Жука, Феодосій Боднар, служив міліціонером і займався розслідуванням справи про вбивство композитора Леонтовича. Цю інформацію Мирон Жук поділився з Ларисою Семенко, з якою у нього були численні бесіди.
-- Пан Мирон працював у нашому педагогічному інституті, -- каже Лариса Семенко. -- Перед війною 1941 року виконував обов'язки декана історичного факультету. Був дуже цікавою людиною.
Крім Лариси Семенко, про довгожителя розповів автору публікації Віктор Косаківський, кандидат історичних наук, знаний етнограф, фольклорист, музеєзнавець, майстер народної творчості. Він двічі зустрічався з довгожителем: перший раз тоді, коли Жуку було 98 років, другий -- у 102 роки.
На другій зустрічі ми разом зі студентом Рудем записали відео про видатного освітянина, який пережив багато історичних подій. У ньому він поділився своїми спогадами про національну революцію та часи німецько-радянської війни, -- розповідає Віктор Косаківський. Організацію цієї зустрічі сприяв його племінник Шевчук, який працює в художньому музеї.
Яким запам'ятали довгожителя мої співрозмовники?
Усі, хто ще не досягнув 70-річного віку, здавалися йому молодими.
Лариса Семенко досі згадує не лише численні факти з оповідей Мирона Жука, а й його характерні жести. Коли він прагнув акцентувати увагу на якійсь особі, то з ентузіазмом вигукував: "Це така людина! Така людина!". При цьому він піднімав руку вгору, щоб підсилити свої слова.
Вона познайомилася з довгожителем, коли йому виповнилося 98 років. Після цього вони спілкувалися періодично, поки він не пішов з життя. Про його смерть вона дізналася лише після похорону, коли племінник пана Мирона, що працював у художньому музеї, повідомив їй цю сумну новину. Саме від нього вона вперше дізналася про цього довгожителя, адже готувала матеріали про освітян регіону з великим досвідом, і колега з музею порадив їй розглянути цю кандидатуру.
— Мирон Захарович мешкав у маленькому будинку в історичній частині міста, — ділиться спогадами Лариса Семенко. — Він жив разом із внучкою та правнучкою. Вже на початку нашої першої бесіди я відчула, наскільки він був теплою і відкритою людиною. Його енергія випромінювала радість, а в голосі не було жодної іскри фальші. Незважаючи на свій вік, він зберігав живий інтерес до всього, що його оточувало, і дивував своїм почуттям гумору. З ним можна було обговорити безліч тем. Він уважно стежив за подіями навколо і залишався розумним та проникливим до останніх днів. Я ж прагнула дізнатися більше про його минуле, тому ретельно записувала все, що він мені розповідав.
Пані Лариса створила статтю про Мирона Жука для одного з українських видань, а також наукову роботу для краєзнавчого збірника Вінницького державного педагогічного університету. Усе це було зроблено за його життя, включаючи виставку в музеї, що була присвячена ветерану-освітянину.
У день, коли Мирон Жук святкує свій день народження, 20 серпня, пані Лариса приходила до іменинника, щоб привітати його з цим особливим святом.
-- На 105-у річницю принесла великий букет молодих соняхів, -- згадує співрозмовниця. -- Очі в іменинника засвітилися радістю. Так йому сподобався букет. Казав, ось подивіться, як він вирізняється з-поміж інших: то все квіти, а тут соняхи!
Того дня вони зібралися у дворі за невеличким столиком, смакуючи торт, що його принесла пані Лариса. Як завжди, бесіда не вщухала. Він знову поділився своєю думкою, яку вже чули раніше, стверджуючи, що для нього всі, хто ще не досягнув 70 років, залишаються молодими. Гостя також дізналася про бажання довгожителя, який святкував свій день народження. Що ж це було за бажання?
"Ти чудова дочка України!"
Мирон Жук мріяв дожити до знакової дати — 110 років. Його дружина активно підтримувала цю амбітну мету. Адже насправді він почувався досить добре. Хоча й пересувався, спираючись на спеціально виготовлену палицю, і користувався слуховим апаратом, про свої проблеми зі здоров'ям він намагався не згадувати.
Не палив і не пив алкоголю, не вживав жирних харчів. Говорив, що у першій половині дня п'є каву з молоком. Не відмовлявся від цукерок. Принаймні, коли пані Лариса приносила у подарунок, бачила: вони до смаку чоловіку.
Він ніколи не обговорював, в чому полягає секрет його довгого життя. Адже це питання далеко не просте. Цей чоловік пережив безліч випробувань за своє віку! Голод, війни, втрати близьких, глибокі душевні переживання... Часто згадував, що не раз опинявся на межі, але доля завжди виявляла до нього милосердя.
Якось під час зустрічі Мирон Жук назвав пані Ларису такими словами: "Ти чудова дочка України!". Сказав це з піднесенням у голосі. Після того щоразу, коли вона навідувалася, повторював їх. Вона й тепер усміхається, згадуючи ті слова.
Коли довгожитель дізнався, що пані Лариса досліджує життя і творчість Леонтовича, зробив їй несподіваний подарунок -- фото міліціонера. Сказав, це той чоловік, який зі зброєю у руках переслідував вбивцю Леонтовича. Звати його Феодосій Боднар, він був рідним братом моєї мами. При цьому сказав, що мама співала у хорі, яким керував Леонтович.
На подарованій світлині Мирон Жук залишив запис про особу, зображену на знімку. Лариса Семенко, яка ретельно збирала інформацію про композитора, й не підозрювала, що їхня зустріч відкриє нові факти про загадкові обставини його загибелі. Леонтовича було вбито через його діяльність у сфері української музики та пісенної творчості. Так стверджували жителі його рідного села Комарівка, де мешкав Мирон Жук. Пані Лариса вклала це фото до своєї нової книги "Наш тихий геній Леонтович".
На пам'ять про зустріч з Мироном Жуком пані Лариса тримає листівку, яку він їй подарував. Вона зазначає, що довгожитель написав дуже щирі слова. У тексті листівки не обійшлося без його улюбленого висловлювання: "Славна донька України".
Прогулювались з зображенням Шевченка, виголошуючи слово "свобода".
Під час бесіди з Віктором Косаківським я попросив його поділитися спогадами про взаємодію з Мироном Жуком, які залишилися у його пам'яті.
Пан Віктор пам'ятає, як його товариш по навчанні у церковно-приходській школі так і не зміг оволодіти каліграфією, намагаючись написати одну важливу фразу. Ця фраза була необхідною для вивчення, адже вона фігурувала в усіх офіційних документах. Незважаючи на всі зусилля учня, досягти майстерності у каліграфії йому не вдалося. Йдеться про словосполучення – "Ваше імператорське величество".
Згадується епізод розповіді, як у рідному селі довгожителя люди реагували на повалення царя у 1917 році. Селяни винесли портрет Тараса Шевченка, обрамили його вишитим рушником і ходили з ним по вулицях. При цьому вигукували слово "свобода", саме це слово звучало, а не "революція".
Навіть більше вражала відповідь деяких сільських жінок.
Що ж, невігласи, які не знають, як скористатися свободою, збираєтеся робити з нею? Хто ж це безглуздий надає таку свободу таким людям? Ось приблизно так висловлювалися жінки-селяни у відповідь на захоплення своїх односельців.
Мирон Жук мав безліч спогадів про війну з німецькими загарбниками. Він згадував, як за тиждень до її початку викладач педагогічного інституту Михайло Рубін зібрався в Москву. Науковець планував оформляти документи для здачі іспитів на кандидатський мінімум. Коли Жук зауважив, що насувається загроза війни, Рубін відмахнувся, заявивши, що його слова — це лише провокації. Він підкреслив, що вірить інформації від агентства ТАРС. Лише за тиждень до нападу німецьких військ це ж джерело, яке підпорядковувалося Кремлю, стверджувало, що чутки про війну — це всього лише провокація.
Подальші події оповіді довгожителя вражають ще більше. Німецькі літаки вже скидали бомби на Вінницю, а на станцію прибув ешелон з хлібом для Німеччини. Начальник вокзалу дзвонить в обком партії, але там не знають, як реагувати на ситуацію. Зате обласне керівництво швидко евакуювалось, навіть взявши з собою піаніно. У той же час викладачам педагогічного інституту було наказано проводити іспити. "Які ж це були іспити? Нісенітниця!" – обурювався Мирон Жук, який на той момент виконував обов'язки декана історичного факультету.
Частину викладачів і студентів викликали у військкомат і відправили на війну. Хто залишився, направляли на залізничний вокзал, щоб не пропускали людей на станцію. Маса людей ринула до поїздів, щоб виїхати з Вінниці. Дуже страшні події відбувалися у ті дні у нашому місті.
Згадаймо цього чоловіка у капелюсі
Мирон Захарович Жук з'явився на світ 20 серпня 1908 року в селі Комарівка, яке сьогодні належить до Теплицької громади. Він здобув освіту в місцевій церковно-приходській школі. У 1925-1927 роках проходив навчання в Агропрофшколі в Умані, будівля якої розташовувалася в знаменитому парку "Софіївка". Після завершення цього навчального закладу він вступив до Уманського педагогічного технікуму. Вищу освіту отримав у Ленінграді в педагогічному інституті з 1934 по 1938 рік. Під час навчання його виключили з комсомолу "за втрату пильності", оскільки він не звернув уваги на двох "ворогів народу", які жили в одному гуртожитку з ним. Проте згодом його відновили в організації, про що писали в ленінградських газетах.
Після завершення навчання Мирон Жук розпочав свою кар'єру у Вінницькому педагогічному інституті. Він працював там з 1938 по 1950 рік, за винятком воєнних років. У 1950 році історичний факультет було закрито, тож освітянин перейшов на посаду інспектора у Вінницькому районному відділі освіти, паралельно викладаючи у вечірній школі №16.
У 2000 році отримав почесне звання "Праведник народів світу" від держави Ізраїль за порятунок єврейських дітей під час війни.
Він пішов з життя в лютому 2015 року та знайшов вічний спокій у Вінниці.
Коли Лариса Семенко відвідувала домівку Мирона Жука, він завжди з'являвся на зустріч у своєму капелюсі. Навіть під час зйомок не знімав його з голови. Давайте згадаємо цього чоловіка в капелюсі. Якщо хтось ще пам'ятає про нього, дайте знати.
Также ознакомьтесь с:
"Це повинен був бути гігант із 16 трубами": як активісти захистили Вінницю від зведення алюмінієвого заводу.
Україну чекає значне зниження температури та потужні пориви вітру. ПРИДИВІТЬСЯ ДО ПРОГНОЗУ.
Додайте 20 хвилин до обраних ресурсів у Google.
#Євреї #Німеччина #Україна #Журналіст #Жовтнева революція #Москва #Ізраїль #Студент #Фотографія #Композитор #Людський голос #Гумор #Кандидат історичних наук #Google #Східний фронт (Друга світова війна) #Тарас Шевченко #Санкт-Петербург #Прізвище #Молоко #Етнографія #Микола Леонтович #Вінниця #Комсомол #Каліграфія #Музеєзнавство #Найстарші люди #Фольклористика #Поліція #Софіївка, Дніпропетровська область #Усі #Уман #Декан (освіта) #Комарівка (Борзнянський район) #Вінницький державний педагогічний університет #Я граю #Приходська школа #Цукерки #Ось і все, синьйор
