Підкреслення неоднозначності постаті Олени Пчілки, акцент на протиріччях і суперечностях -- свідомий вибір авторів фільму "Я словом поділюсь. Олена Пчілка".
Творці документального фільму "Я словом поділюсь. Олена Пчілка", який отримав підтримку УКФ та дебютував на YouTube 22 жовтня, свідомо ризикнули, зосередившись на особистості Олени Пчілки, водночас зображуючи її в контексті культурного середовища епохи. Про усвідомленість такого підходу розповідає авторка та режисерка Наталка Пономарів: "Олена Пчілка була не лише видатною особистістю, а й справжньою культурною інституцією свого часу".
Ключове словосполучення — це самодостатнє поняття. Адже до сьогодні Ольгу Драгоманову-Косач, яка писала під псевдонімом Олена Пчілка, здебільшого сприймали лише як матір Лариси Косач, більш відомої під ім'ям Леся Українка. Остання є авторкою "Лісової пісні", символом Мавки та важливою постаттю української літератури, що зображена на 200-гривневій купюрі.
Ось вам дещо несподіване порівняння. 1 січня 2025 року внаслідок російського обстрілу загинув український нейробіолог Ігор Зима. У новинах зазначалося, що він загинув разом із дружиною. Однак, інформація про те, що вона також є відомою науковицею Олесею Сокур, з’явилася лише через добу після трагедії. Це сталося після цілком обґрунтованих зауважень у соціальних мережах: навіть якщо б вона не була вченою, що зрівнює її з чоловіком, елементарна ввічливість вимагала б хоча б згадати її ім'я. Кожна жертва заслуговує на те, щоб її особистість була визнана. Кожна людина – це індивідуальність з власним ім'ям, історією життя та мріями, реалізованими чи ні. Чомусь у вищезгаданому випадку одну особистість часто залишають у тіні іншої.
Олена Пчілка, у часи підрадянського періоду, вважалася лише матір'ю Лесі Українки. Навіть після зникнення російської радянської цензури, вона продовжувала сприйматися як доповнення до своєї видатної доньки, а не як особистість, що відіграла ключову роль у її вихованні та становленні. Лесина творчість, що налічує 14 академічних томів, є результатом тієї праці, яку вклала Олена, займаючись розвитком української культури та просвітництва, що тісно перепліталося з національною політикою. Вона створила сприятливі умови для реалізації таланту доньки. Це підкреслено у згаданому фільмі, який, хоч і згадує про Лесю Українку та її значення, однак не завжди акцентує на внеску самої Олени Пчілки.
Навряд треба переповідати на хвилі свіжих вражень життєвий і творчий шлях Пчілки. Формат документальної біографічної стрічки витримано, як і в попередній стрічці про Андрея Шептицького, створеній цією ж командою. Краще виокремити важливі, як на мене, тези, котрі характеризують не лише особливості її підходу до просвітницької діяльності, але також неоднозначність, навіть суперечливість особистості. Чого автори теж-таки свідомо не замовчують, якими б незручними не були наведені факти.
Олена Пчілка, одна з перших у київському українському середовищі другої половини ХІХ століття, почала систематично займатися самвидавом. Її чоловік, Петро Косач, фінансував ці некомерційні проєкти за рахунок заробітку на службі в російській адміністрації. Сучасною мовою можна сказати, що батьки Лесі Українки стали медіа-підприємцями, хоча й на скромному рівні. Це відбулося ще до того, як українська справа почала отримувати фінансову підтримку від багатих меценатів на кшталт Терещенків, Ханенків, Бродських і Євгена Чикаленка. Завдяки своєму праву впливати на те, що ми сьогодні називаємо контентом, Олена могла не лише вибирати тексти для публікації, але й адаптувати їх, змінюючи зміст класичних творів відповідно до свого бачення. Наприклад, у дитячому виданні "Молода Україна" вона істотно змінила фінал казки про Колобка: у її версії Колобок не гине в пащі лисиці, а навпаки, хитра звірка ламає про нього зуби, оскільки той встиг за час подорожі зачерствіти. Таким чином, Олена Пчілка рятує українських персонажів від загибелі.
Однак видавнича та, безсумнівно, публічна діяльність Пчілки мала й інший вимір. У своїх публіцистичних виступах вона часто вступала в конфлікт з українським середовищем, яке в цілому приймало російський порядок денний, якщо він мав ліберальний характер. Під час своєї активної видавничої діяльності вона все більше асоціювала себе з політичним українством, обравши радикальний підхід для українського порядку денного. Невдовзі радикалізм призвів до серйозних суперечностей. Медіа "Рідний край", під її керівництвом, опублікувало матеріал, що містив критичні висловлювання щодо єврейського населення України. Звинувачення в антисемітизмі не зупинили Пчілку. Вона написала статтю, в якій назвала євреїв економічними та культурними противниками української справи. Хоча вона й не закликала до насильства, яке стало поширеним в період столипінської реакції, все ж чітко відмежувала українське від єврейського, незважаючи на внесок, який Бродські та інші євреї зробили в розвиток українства.
Чи вплинули погляди Олени Пчілки в моменті? Так, "Рідний край" почав втрачати передплатників, єдине джерело бодай якихось доходів мисткині. Чи стала вона вигнаницею в своєму середовищі? Ні, бо й до того її не всі любили, як пояснює історик Ігор Гирич. Чи впливає наведений факт на сприйняття її сьогодні? Зовсім ні, якщо зрозуміти й, головне, прийняти контекст. Українці як політична нація тоді лише почали формуватися довкола друкованих видань як універсального засобу комунікації. Позиція Пчілки в цілому не суперечила напрямку руху інших українських інтелектуалів. Важливіше, що, будучи опонентами в деталях, вони обговорювали майбутнє України як цілісної держави. Звісно, шукаючи ворогів у часом несподіваних місцях.
Відзначення неоднозначності особистості Олени Пчілки та акцент на її внутрішніх конфліктах і суперечностях є свідомим рішенням творців фільму. Це дає можливість чітко розрізнити талановиту матір і її не менш обдаровану доньку, образ якої протягом багатьох років формувався як пафосної мучениці, що страждає від хвороб. Виявляється, Леся Українка успадкувала від Олени Пчілки також і бунтівний дух, який більше проявлявся в її особистому житті та в творах, що не відповідали ідеологічним вимогам радянської влади. Адже зручність і толерантність до всього ніколи не були ознаками справжнього таланту; це радше свідчить про готовність пристосовуватися. Олену Пчілку та подібних до неї завжди вважали бунтівниками, хоча насправді вони просто залишалися вірними собі, навіть якщо це викликало незручності для інших.
#
