У США опублікували картотеку членів нацистської партії НСДАП. Тисячі німців отримали можливість дізнатися правду про темні сторінки минулого своєї родини. DW знайшла людину, яка дізналася, що її дідусь був нацистом.
Після того, як численні членські партійні квитки НСДАП з'явилися в мережі, багато німців виявили для себе несподівану правду: їхні предки не завжди були такими безвинними, як це протягом багатьох років стверджували в родинних розповідях.
"Я завжди вважав свого дідуся людиною лівих робітничих поглядів, а тепер виявилося, що він теж є в базі даних членів НСДАП", - розповів DW Ганно Данненфельдт (Hanno Dannenfeldt). При цьому в родині завжди розповідали, що його дід по батьківській лінії був людиною з бездоганною репутацією.
Ганно Данненфельдт, як багато його співвітчизників, зацікавився після публікації списків членів НСДАП на веб-сайті Національного архіву США, чи входили його родичі до лав Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Однак пошук інформації в архівних матеріалах виявився досить непростим завданням: з одного боку, сайт часто недоступний через високий трафік, а з іншого – його інтерфейс є складним для навігації. Щоб знайти необхідні дані, доведеться переглянути сотні документів.
Німецька платформа робить пошук більш зручним.
Тому німецька щотижнева газета Die Zeit розробила систему, яка значно полегшує пошук. Достатньо ввести ім'я, а за потреби ще й рік та місце народження - і система одразу покаже результат. Цей сервіс може бути цікавим і жителям Південної Америки, адже після Другої світової війни там переховувалися багато нацистів. Однак скористатися інструментом можна лише за платною підпискою.
Виявлення потрібного імені в списку може стати справжнім шоком. Це часто вимагає перегляду власної родини з абсолютно іншої перспективи. З одного боку, ви пам'ятаєте люблячого дідуся, який завжди був веселим і жартував, а з іншого — документи, що свідчать про те, що цей дідусь був членом Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії.
У німецьких родинах у повоєнний час рідко обговорювали злочини нацистської епохи, а тим більше власну роль у них. Згідно з одним із досліджень, понад дві третини німців вважають, що їхні предки не були нацистськими злочинцями. Майже 36 відсотків вважають, що їхні родичі були жертвами режиму, а понад 30 відсотків впевнені, що їхні предки допомагали потенційним жертвам нацизму - наприклад, переховували євреїв.
Це не зовсім відповідає дійсності. Лише приблизно один відсоток населення активно виступав проти нацистського режиму. У 1945 році кожен п'ятий дорослий громадянин Німеччини належав до 8,5 мільйона членів партії, таким чином, принаймні формально підтримуючи злочинну систему.
Без жодних розкаянь: "Це гідні люди"
Після війни про це воліли не згадувати. Країна лежала в руїнах. Держави-переможниці - СРСР, США, Франція і Великобританія - поділили Німеччину на чотири окупаційні зони, а Берлін - на чотири сектори. Гітлер наклав на себе руки, уникнувши тим самим правосуддя, а інші головні воєнні злочинці постали перед Нюрнберзьким трибуналом і були засуджені. "Завжди існує таке уявлення: гаразд, ось вони і є злочинці. Тоді решта суспільства ніби залишається ні при чому", - розповіла DW культурологиня Алейда Ассманн (Aleida Assmann).
Ситуація змінилася, коли до суду були викликані лікарі, промисловці та державні службовці, які мали дати звіт за свої вчинки під час нацистського режиму. "Тоді люди почали висловлювати думки: 'Але ж тепер на лаві підсудних опинилися практично всі. Це не може бути правдою. Це ж гідні люди', - говорить керівник історичного відділу видання Die Zeit Крістіан Штаас. - І німці почали виступати проти цих судових процесів. Багато хто вважав себе жертвами націонал-соціалізму, а не тими, хто має відповідальність за його злочини".
Вони також стверджували, що нічого не знали про масове знищення євреїв. Тому в рамках програми Reeducation ("перевиховання") союзники зобов'язали всіх німців дивитися в кінотеатрах документальні фільми про звільнені концентраційні табори. Таким чином вони намагалися протистояти колективному витісненню пам'яті цілого народу.
Виправдання для кожного
Одночасно розпочався процес, відомий як "денацифікація". Кожен громадянин Німеччини був зобов'язаний заповнити детальну анкету, що містила особисті дані, інформацію про професійний досвід та належність до НСДАП. Багато хто намагався максимально зобразити себе як невинних жертв. Нав навіть члени СС мали можливість пройти процедуру денацифікації, якщо могли переконливо довести, що не поділяли нацистських поглядів. Наприклад, багато з них виправдовували своє членство в організації, стверджуючи, що без цього було неможливо продовжити навчання.
У суспільстві процес денацифікації отримав іронічну назву - Persilscheine, що походить від популярного прального засобу Persil, який у рекламі обіцяв "особливо біле прання". "Білий колір символізує чистоту, досконалість і, звісно, невинність," - зазначає Алейда Ассманн. Таким чином, цей "Persil-сертифікат" слугував своєрідним способом для людей "відбілити" свою провину.
Як зазначає Ассманн, для західних союзників, особливо для США, було критично важливо якомога швидше відновити Німеччину як нормальну державу. "Їм потрібно було провести чітке розмежування між минулим і сучасністю, розпочавши все з чистого аркуша. Нацистське суспільство належало трансформувати в демократичне, хоча ці зміни мали здійснюватися тими ж людьми. Як цього досягти? Завдяки забуттю. Просто перестали про це говорити", - пояснює культурологиня.
Перший канцлер новоствореної Федеративної Республіки Німеччина Конрад Аденауер підійшов до цієї проблеми з практичного боку. Він вказував: "Не варто виливати брудну воду, якщо ще немає чистої", коментуючи необхідність залучення колишніх нацистів до складу нового уряду.
Лише наступне покоління почало ставити запитання
Після завершення війни німці зосередилися на відновленні зруйнованої країни. У 50-х роках минулого століття відбулося "економічне диво", що призвело до значного зростання рівня життя. І лише наступне покоління почало ставити своїм батькам складні питання.
Одним із ключових моментів стало дійство активістки Беати Кларсфельд, яка в 1968 році вдарила ляпаса тодішньому федеральному канцлеру Курту Ґеорґу Кізінґеру, вигукнувши: "Нацист! Нацист!" У минулому він займав високі посади в НСДАП, лояльно служив Гітлеру і в останні роки війни керував одним із відділів радіомовлення рейху.
Ще однією важливою віхою в осмисленні нацистського минулого став американський телесеріал "Голокост", що вийшов наприкінці 1970-х років, розповідає редактор історичного відділу газети Die Zeit Крістіан Штаас. Кожен міг стежити на екрані за долею єврейської родини Вайс. Серіал викликав широку суспільну дискусію про особисту відповідальність кожного німця, адже практично всі були свідками того, як євреїв депортували.
Щоразу, коли ставало відомо про членство відомих людей у нацистських організаціях, це викликало широкий суспільний резонанс. Так сталося і в 2006 році, коли письменник і лауреат Нобелівської премії Ґюнтер Ґрасс (Günter Grass), якого вважали моральним авторитетом Федеративної Республіки Німеччини, зізнався, що в юності був членом військ СС - збройного воєнізованого крила нацистської СС (Schutzstaffel).
"Це викликало величезний суспільний резонанс і численні дискусії про те, що навіть такі видатні особистості, які підтримували нашу демократію, насправді були пов'язані з нацистською Німеччиною. Але щоразу увага була зосереджена лише на одному імені", - каже Алейда Ассманн. Тепер ситуація змінилася: завдяки картотеці членів НСДАП можна простежити, наскільки все суспільство було співучасником нацистського режиму.
Прагнення знайти виправдання.
Проте бажання виправдати або зменшити значення минулого продовжує існувати й сьогодні. З принципом: "Час вже залишити це позаду". Це стосувалося й родини Ганно Данненфельдта. В родині знали, що його дідусь з материнської лінії виховувався в "Наполі" — престижній школі-інтернаті, де нацисти готували нову військову та політичну еліту.
Проте, коли йдеться про рідних, прагнення знайти правду часто втрачається, - зауважує Данненфельдт. - Коли людям демонструють подібні факти, одразу виникає бажання виправдати себе. У випадку мого дідуся це звучало так: "Він був ще молодим, батько відправив його в "Наполу". А потім він став відмінним чоловіком, турботливим батьком і дідусем".
Занадто пізно для розпитувань очевидців
Через 81 рік після падіння нацистського режиму все важче визначити, що змусило наших предків приєднатися до НСДАП. Особливо складно відповісти на питання, чи були ці люди переконаними нацистами, чи просто слідували за загальною течією. Як зазначає Крістіан Штаас, певні висновки можна зробити на основі дати вступу в партію: "Якщо особа приєдналася до НСДАП до 1933 року, коли нацисти прийшли до влади, можна припустити, що вона дійсно підтримувала нацистську ідеологію".
"Мій прадід, наприклад, став одним із перших членів партії в 1933 році. А були й такі, хто приєднався лише в 1942 чи 1943 роках, - ділиться Ганна Данненфельдт. - На жаль, сьогодні ми можемо лише припускати. Можливо, на людей впливали їхні соціальні кола. Або, як у випадку з іншим моїм прадідом, який займався торгівлею та володів великими земельними наділами, причини його вступу могли бути економічними."
Однак факт залишається фактом: нікого не змушували вступати в НСДАП і не записували в партію без його відома, як це нерідко стверджували в родинах. Ганно Данненфельдт шкодує, що правда про те, хто справді перебував у партії, стає відомою лише зараз. "Мене злить, що в нас було стільки розмов, у яких ця тема порушувалася поверхово. Але тоді не було нічого, на що можна було б спертися. Не було такого незаперечного доказу, чорним по білому, як ці членські квитки, які тепер раптово стали доступні. Адже йдеться про один із найбільших злочинів в історії людства".
Чого нас вчить минуле
Сьогодні Німеччина часто згадується як приклад у контексті переосмислення власної історії. На вулицях німецьких міст можна знайти приблизно 100 тисяч "каменів спотикання" (Stolpersteine), які увічнюють пам'ять жертв націонал-соціалізму. У центрі Берліна розташований Меморіал пам'яті жертв Голокосту, а в навчальних закладах країни значну увагу приділяють вивченню історії нацистського періоду.
У Німеччині спостерігається зростання впливу правих екстремістів, і правопопулістська партія "Альтернатива для Німеччини" здобуває все більше популярності. Ганно Данненфельдт розмірковує над можливим відродженням механізмів, подібних до тих, що діяли під час нацистського режиму: "Дехто може подумати: 'Я приєднаюся до АдН і зможу побудувати кар'єру'. Усвідомлення того, що моя власна родина колись не проявила належної стійкості, змушує задуматися про справжній масштаб цієї загрози сьогодні".
Одна з учасниць бесіди з виданням Die Zeit підкреслила, що найважливіше питання сьогодні стосується не стільки історії, скільки нашої поведінки: "Як ми реагуватимемо, якщо політичні обставини зазнають змін? Чи матимемо ми достатньо сміливості, щоб зробити потрібні висновки і відстояти основні демократичні принципи?".
#Євреї #Німеччина #Суспільство #Нацизм #Ідеологія #Нацистська партія #Адольф Гітлер #Суд #Берлін #Голокост #Інтернет #Радянський Союз #Реклама #Нацистська Німеччина #Друга світова війна #Канцлер #Лікар #Документальний фільм #Південна Америка #Час #Кінотеатр #Конрад Аденауер #Денацифікація #Концентраційний табір #Америка #Брати #Газета #Злочинність #Нюрнберзькі процеси #«Альтернатива для Німеччини» #«Дойче Велле» #Захисний загін #Прихід до влади Адольфа Гітлера #Гюнтер Грасс #Курт Георг Кізінгер
