Bloomberg: США втратили з уваги ядерну програму Ірану.

Спроба змінити політичний курс не увінчалась успіхом, і Тегеран отримав додатковий імпульс для активізації процесу розробки власної ядерної арсеналу.

Команда президента США Дональда Трампа повністю відволіклася від питань, пов'язаних із ядерною програмою Ірану. У даний момент увага Вашингтона зосереджена на ситуації в Ормузькій протоці, що відзначає автор Марк Чемпіон у своєму матеріалі для Bloomberg Opinion.

За словами автора, після червневого меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном обіцяні 60 днів переговорів щодо збагачення урану так і не розпочалися. Відведений для них термін давно минув.

Коли 28 лютого розпочалася війна, врегулювання ядерного питання називали однією з головних цілей американо-ізраїльської атаки. Насправді ж ставка була виключно на зміну режиму. Ця ставка провалилася, а відтоді Вашингтон так і не виробив окремої стратегії щодо ядерної програми Ірану.

Чемпіон нагадує, що до початку війни саме ядерне питання було в центрі уваги. Тоді в Женеві тривали переговори між США та Іраном. Їх раптово перервав удар, унаслідок якого загинув тодішній верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Це стало початком конфлікту.

Тепер екзистенційне ядерне питання, заради якого нібито й починалася війна, відійшло на другий план. Головним завданням стала нагальніша проблема, відкриття Ормузької протоки.

"Ядерної угоди може й не бути", сказав у неділю в ефірі ABC "This Week" міністр енергетики США Кріс Райт. За його словами, адміністрація натомість може просто знищити відповідні потужності.

"Угода може дістатися вже наступній адміністрації Ірану. Ми цього просто не знаємо", сказав він.

Автор погоджується з тезою Райта про те, що Ірану не можна дозволити отримати ядерну зброю. По-перше, ядерне стримування дало б імунітет репресивному та тоталітарному режиму з ісламістським, антисемітським, сектантським та експансіоністським ухилом. По-друге, це могло б підштовхнути інші країни регіону, зокрема Саудівську Аравію, Туреччину та Об'єднані Арабські Емірати, приєднатися до перегонів або навіть спробувати випередити Тегеран.

За словами колумніста, ризик розповсюдження ядерної зброї був настільки серйозним, що підозри щодо нещирості покійного верховного лідера Ірану стали підставою для тривалого економічного та дипломатичного тиску, що тривав понад десять років. Хоча він і видав фетву, в якій запевняв, що не має наміру розробляти ядерну зброю, цього виявилося недостатньо, аби розвіяти існуючі страхи. В результаті цього тиску у 2015 році було досягнуто укладення Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA).

Угода передбачала жорсткі ядерні інспекції та майже повністю обмежувала запаси й виробництво збагаченого урану в Ірані.

На думку Чемпіона, головна вада JCPOA полягала в обмеженому терміні дії окремих положень, від 10 до 15 років. Саме тому, вважає автор, коли цей термін наближався до завершення, потрібно було домагатися перегляду та продовження угоди, а не одностороннього виходу з неї.

Трамп вийшов з угоди у 2018 році. На думку автора, це рішення могло б бути виправданим, якби президент мав можливість домовитися про кращі умови. Але цього не сталося. Після виходу США Тегеран також відмовився від своїх зобовʼязань за угодою. Іран почав збагачувати уран у більших обсягах і до вищого рівня, майже придатного для створення ядерної зброї, ніж будь-коли раніше.

Ризик "обмеженого успіху" полягав у тому, що Іран усвідомив свою нездатність захистити ядерні інсталяції від атак. Однак наземна операція, яка могла б унеможливити їх відновлення, так і не була проведена. Це, в свою чергу, могло спонукати Тегеран до розвитку власної ядерної програми стримування.

Саме це і відбувається зараз. Тому Ізраїль уже за пів року після заяви Трампа про те, що іранську програму збагачення урану "знищено", хотів "довести справу до кінця".

Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу влаштував переконливу дискусію у Білому домі, наголошуючи на необхідності потужного удару, що міг би призвести до зміни влади.

Автор вважає, що удари виявилися невиправданими не з моральних чи правових міркувань. На його думку, було очевидно, що вони не приведуть до успіху.

Усі попередні президенти США з 1979 року уникали такого сценарію, оскільки знали, що першим кроком Ірану неминуче стане блокування Ормузької протоки для міжнародного судноплавства. Це одразу мало б наслідки для світової економіки.

Через зрив судноплавства в протоці іранське керівництво отримало міжнародний важіль впливу та засіб стримування, яких раніше не мало. А тепер, коли на питання про готовність США та Ізраїлю до відкритої війни з Іраном уже отримано відповідь, у Тегерана з'явилося ще більше причин створювати власний ядерний арсенал.

"Іранці виявляють високу кмітливість, адже спрямовують усю дискусію на тему Ормузької протоки", - зазначив 2 вересня в подкасті Тель-Авівського Інституту досліджень національної безпеки колишній начальник військової розвідки Ізраїлю генерал-майор Тамір Хайман, який наразі очолює цю організацію.

Він зазначив, що Сполучені Штати "працюють у цьому напрямку та акцентують увагу на Ормузькій протоці, але в той же час ми можемо не помічати найважливіше. А найважливіше – це ядерна складова".

Чемпіон визнає, що не має доказів того, що Іран зараз прагне перевести свою ядерну програму на військові рейки або свідомо використовує тему Ормузької протоки, щоб відволікти увагу. На його думку, контроль над протокою цінний для Тегерана сам по собі.

Однак обговорення всередині іранської еліти щодо можливості створення власної ядерної програми вже стало предметом публічної уваги. Прихильники цієї концепції вказують на приклад Північної Кореї, яку ніхто не намагається атакувати, в той час як Україна та Іран зазнають руйнувань, оскільки лише Кім Чен Ин володіє ефективним ядерним арсеналом.

Новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї, за словами автора, може вважати, що переховується, отримав поранення та оплакує загибель батька і членів родини саме через відсутність у Ірану ядерної зброї.

На думку Чемпіона, у Хаменеї залишається два шляхи: капітулювати перед США або протриматися достатньо довго, щоб досягти ядерного прориву.

Проблему Ормузької протоки неминуче потрібно буде вирішити — це наслідки помилки, яку зробив Трамп, розпочавши конфлікт у лютому.

Основний висновок, який автор робить щодо дій президента з 2018 року, полягає в тому, що іранське ядерне питання не стало більш контрольованим. Навпаки, ситуація стала більш тривожною, і існує підвищений ризик, що вона може призвести до гонки ядерних озброєнь, а не до ліквідації JCPOA.

Півроку після початку війни конфлікт залишився без визначеного завершення, ставши одним з ключових наслідків військових дій США та Ізраїлю проти Ірану. Тегеран не здався, судноплавство в Ормузькій протоці зазнало значних перешкод, а шанси на припинення бойових дій залишаються туманними.

Іранська ядерна програма все ще залишається в центрі міжнародних обговорень навіть після нещодавніх ударів. У вересні Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) вперше за дві декади винесло це питання на розгляд Ради Безпеки ООН, а також з'явились повідомлення про ймовірне відновлення ядерних установок в Ірані.