Чому Київ не зміг протистояти антиукраїнським змінам у резолюції Європейського парламенту?

Минулого четверга Європейський парламент ухвалив резолюцію, що стосується України. Цей об'ємний документ акцентує увагу на підтримці країни в умовах війни та її прагненні до інтеграції в Європейський Союз. Проте один з пунктів резолюції абсолютно не пов'язаний ані з процесом євроінтеграції України, ані з російською агресією.

І хоч як дивно, але стоїть він у розділі під назвою "Зобов'язання щодо вступу в ЄС та переговорів про вступ".

У 34-му пункті Європейський парламент висловив незадоволення щодо України та особисто Володимира Зеленського, вказавши на "безпідставну та зайву ескалацію". Це стосується рішення про присвоєння назви підрозділу Служби спеціальних операцій на честь героїв Української повстанської армії (УПА), яке, на думку євродепутатів, є проблематичним.

У статті редактора "Європейської правди" Анатолія Марциновського розглядається, яку проблему України висвітлює ця ситуація і які кроки варто зробити Києву. Матеріал називається "На боці Польщі та без України: як критика УПА виявила системну проблему Києва в європейських інституціях". Пропонуємо короткий огляд основних тез статті.

Досить незвично виглядає те, як саме згадка про УПА потрапила до резолюції Європейського парламенту.

На початку, 30 червня, було представлено дві поправки до проєкту резолюції, які подали відкриті маргінали з групи "Європа суверенних націй". Серед ініціаторів можна знайти представників партії "Альтернатива для Німеччини", польської "Конфедерації" та лідера новоствореної італійської ультраправої сили "Національне майбутнє".

Проекти їхніх змін були охарактеризовані УПА як "формування, що несе відповідальність за геноцид на Волині та численні злочини проти поляків, євреїв, чехів, росіян, вірмен та інших національних меншин, а також українців, які не погоджувалися з їхніми діями".

"ЄвроПравда" отримала інформацію, що ще до 30 червня депутати Європарламенту від провідних польських партій активно працювали над тим, щоб переконати своїх колег з інших держав включити питання УПА до української резолюції. Виглядає на те, що внесення поправок від скандальних партій стало зручним приводом — їх радикальні формулювання намагалися затулити "більш поміркованими" варіантами.

Таким чином, було введено в обіг 34-й пункт. Цю оновлену поправку запропонували Міхаель Галлер, який славиться своєю підтримкою України, та польський депутат Анджей Галіцький. Обидва з них є членами найбільшої політичної фракції Європейського парламенту - Європейської народної партії, до якої також належить "Громадянська платформа" під керівництвом Дональда Туска.

В результаті в резолюції з'явився вислів, що чітко і беззастережно відображає позицію Польщі щодо ситуації і повністю перекладає відповідальність за поточну кризу у відносинах з Україною на українську сторону.

Окрім затвердження 34-го пункту, польські представники в Європейському парламенті активно скористалися трибуною під час обговорень.

Ніхто не виступав проти маніпуляцій, що лунали в залі Європейського парламенту.

Ані про причини нинішньої кризи у стосунках, ані про минулі події на Волині в цілому.

Було лише кілька тверезих голосів серед депутатів, що згадували про українсько-польську кризу у своїх виступах.

Зокрема, литовець Дайнюс Жалімас, представник ліберальної групи Renew Europe, підкреслив, що різні нації можуть мати свої власні погляди на історію, тому важливо обирати шлях примирення замість взаємних образ. Польський колега Міхал Кобоско з тієї ж групи зазначив, що історичні питання є досить складними і вимагають зусиль для досягнення примирення.

Таким чином, у цій політичній битві поляки вийшли переможцями.

Європейська народна партія висловила підтримку не українській точці зору, а саме польському підходу, з чим було пов’язано внесення відповідної поправки. Незважаючи на те, що чотири українські політичні сили — "Батьківщина", "Європейська солідарність", УДАР та "Самопоміч" — мають статус асоційованих членів цієї партії, їхня думка не була врахована.

Проте вони не брали участі в обговоренні цього аспекту резолюції.

Тож ця історія показала, що Україні потрібна реальна присутність в інституціях ЄС, включаючи Європарламент.

У цій ситуації ідея канцлера Німеччини Фрідріха Мерца щодо прискореної інтеграції України до ЄС видається корисною для Києва. Він пропонує доступ України до інституцій ЄС ще до офіційного вступу.

Якби Україна брала активну участь у цьому процесі, вона могла б забезпечити більш збалансовану формулювання резолюції Європарламенту, що стосується УПА.

Детальніше про це можна дізнатися з матеріалу Анатолія Марциновського "На боці Польщі та без України: як критика УПА виявила системні проблеми Києва в структурах ЄС".